Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Соціологія arrow Соціологія культури
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Радянський політичний канон

Будь-який канон є сукупністю правил і норм, порушити які не дозволено нікому. Наприклад, літературний канон класицизму вимагав дотримання єдності місця, часу і дії.

Радянський політичний канон також грунтувався на кількох непорушних принципах. Перший з них - принцип цілісності чи, як ще можна його назвати, принцип тотальності. Політична система була єдиною і незмінною всюди аж до найдальших її куточків. Застосовувані методи, засоби, принципи політичних рішень і

Дій були однакові скрізь і в аулі, і в українському селі, і в таборі полярників на крижині - скрізь виходили на суботник, скрізь були парторги, комсорги тощо.

Більше того, політична система відтворювалася навіть у ситуаціях і обставинах, що, здавалося б, автоматично виключають саму можливість її збереження. Так, відомо, що в "спец поселеннях", де жили виселені в ході післявоєнних масових депортацій "народи-зрадники": кримські татари, прибалти, калмики, чеченці й інші північнокавказькі народи, за незначним винятком зберігалися партійні і комсомольські осередки, а самі депортовані зберігали своє членство в партії і комсомолі.

Другий принцип — принцип ієрархії. Прийняті нагорі рішення рівномірно і рівнообов'язково поширювалися по всій системі. Якщо можна так сказати, система працювала за гідравлічним принципом, тобто при натисканні на поршень тиск повинен рівномірно передаватися по всій системі. Коли ж тиск не передавався рівномірно (система виявлялася з дірками), це розцінювалося як порушення канону. Винні відшукувалися, каралися, і ушкодження виправлялися.

Третій найважливіший принцип — принцип цілеспрямованості. Політична система була орієнтована на майбутнє. У майбутньому було її виправдання. Парадоксально, але вона не мала виправдання й обґрунтування в сьогоденні. Система існувала як попередня стадія, як процес будівництва того будинку, у якому будуть жити наступні покоління. Це неукорінення в сьогоденні і внаслідок цього ніби ірреальність самої системи створювали великі незручності її вождям, тому що важко змусити людей жити ніби не насправді, тобто ніби завтра в сьогоднішньому світі, чи сьогодні — у завтрашньому. Вожді по-різному намагалися перебороти ці труднощі. Наприклад, М.С. Хрущов оголосив, що чекати залишилося недовго, що сьогодні стане завтра, а завтра стане сьогодні через двадцять років ("Нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі"). Коли двадцять років минуло, але нічого особливого не сталося, Брежнєв вирішив забути про цю обіцянку двозначного майбутнього й оголосив, що ми живемо в "реальному соціалізмі". Це було рівносильне тому, ніби він сказав: от воно — реальне світле майбутнє. Від цього "майбутнього" усім стало нудно, настав "застій", усі перестали будувати комунізм, а кожний захотів побудувати що-небудь для себе.

Так політичний канон позбавився одного з наріжних принципів — принципу цілеспрямованості. І тоді стали розсипатися два інших принципи, оскільки без третього вони, як виявилося, не можуть існувати. Канон розпався. Початок перебудови став часом виникнення стильового різноманіття в українській політиці (скоріше відродження, якщо врахувати його короткочасний сплеск до і після Жовтневої революції).

Ідея життєвої форми

Будемо вважати взаємозамінними поняття культурного стилю і поняття життєвого стилю, життєвої форми тощо. Останні відбивають досить глибоку теоретичну традицію. Перш ніж звернутися до її розгляду, наведемо приклад того, що можна розуміти під життєвою формою, і покажемо, чому життєву форму можна тлумачити як культурний за суттю і за походженням феномен.

Згідно із середньовічними хроніками, Ліонський собор, що відбувся в 1245 році під головуванням папи Інокентія IV, був стурбований глибоким проникненням на захід монголів, які після перемоги при Лігніце (1241) загрожували підкорити увесь християнський світ. Це варварське плем'я було зовем незнайоме європейця розповіддю про них перед собором виступив російський митрополит Петро, шо знав монголів із власного досвіду; після перевірки його християнської віри через перекладача йому було поставлено ряд питань про походження монголів, їхню віру, звичаї і про їх Forma vivendi, тобто про життєву форму. ВідповідьПетра були записані хроністами-бенедиктинцями, які описували наступне: "Що стосується їхньої життєвої форми, сказав він, то вони їдять м'ясо кобилиць, собак і всіх інших тварин, а при необхідності й людське м'ясо, але не сире, а варене. Вони п'ють воду і молоко. Суворо караються в них такі злочини, як кровозмішання, злодійство, невірність у шлюбі й убивство, і караються смертю. Вони мають одну дружину чи кількох. На збори сім'ї, торгові переговори і таємні ради вони не пускають того, хто не належить до їхнього народу. Свої стоянки вони завжди влаштовують осторонь, окремо від усіх інших, і якщо до них потрапляє хтось чужий, вони його без вагань убивають".

З цієї розповіді ясно, що розумілося в середні віки під життєвою формою. Насамперед це спосіб задоволення вітальних потреб, тобто їжа, питво; далі, це інститути і закони, які регулюють спільне життя, такі, як правовий порядок, форма сім'ї; нарешті, це норми поведінки стосовно чужих. Хоча святі прелати сприймали монголів —людожерів і багатоженців—як варварів і примітивів, проте за ними було визнане право на життєву форму.

Це було тим більше дивно, що в ранньому середньовіччі термін "життєва форма" застосовувався, насамперед, стосовно чернечого життя і, що важливо для нас, він повинен був відображати відповідність між вірою і поведінкою у християнському житті. Передбачалося, шо життєвих форм багато і кожна з них вважалася пов'язаною з певним суспільством і певною історичною епохою. Крім того, життєві форми не були властиві ізольованим індивідам: вони припускали наявність колективності та регулювали процеси суспільного буття людей. Життєві форми — не якісь позачасові моральні норми, а історично мінливі й історично зумовлені правила сприйняття, судження і поведінки. Таке розуміння життєвої форми, що поширилося в ХІ-ХІІ ст., сформулював єпископ Ансельм з Хафель-бергав 1149 р.

Для нас важливо, що фактично мова тут йде про культуру групового життя чи навіть про репрезентативну культуру. Нагадаю наведене вище визначення Ф. Тенбрука: "Культура є суспільним явищем остільки, оскільки вона є репрезентативною культурою, тобто виробляє ідеї, значення і цінності, що діють завдяки їхньому фактичному визнанню. Вона охоплює, отже, переконання, оцінки, картини світу, ідеї й ідеології, що впливають на соціальну поведінку тією мірою, якою члени суспільства або активно їх поділяють, або пасивно визнають.

Репрезентативна культура логічно припускає відповідність між вірою і поведінкою. До репрезентативної культури належать і такі характеристики, як історичність, мінливість, колективність, незводимість до культури індивідуума тощо. Практично всі виділені Ансельмом характеристики життєвих форм відповідають соціологічному розумінню культури, тому можна вважати за можливе ототожнювання життєвої форми і культурної форми, життєвої форми і культурного стилю.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші