Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Інформаційна безпека
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ КИТАЙСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ПРОТИБОРСТВА

Характеристика чинників впливу на формування особливостей політики Китаю

Ідеологічні основи зовнішньої політики КНР

На початковому етапі свого існування КНР проводила політичний курс, заснований на ідеологічних постулатах марксизму-ленінізму в редакції ЦК КПК, на підтримку "соціалістичного табору" на чолі з Радянським Союзом і протистояння "імперіалістичному табору" на чолі зі Сполученими Штатами Америки. Усі некомуністичні держави, які здійснювали політику нейтралітету, вважалися "пособниками американського імперіалізму" і розглядалися як зручні плацдарми для розгортання революційної "національно-визвольної боротьби", тобто насамперед ідеологічної, інформаційно-психологічної діяльності партійних, державних і недержавних органів та інших установ КНР.

У середині 50-х років XX ст. до зазначеної концепції поділу світу на два табори були внесені певні корективи" за якими за всіма країнами, що не приєдналися до ворогуючих блоків, визнавалося законне право представляти "третій світ". Через відповідне інформаційно-психологічне забезпечення були досягнуті певні дипломатичні успіхи Китаю, який активно сприяв утворенню "широкого антиімперіалістичного фронту" у країнах Азії, Африки і Латинської Америки.

Наприкінці 60-х років XX ст. ідеологічні розбіжності між ЦК КПК і ЦК КПРС щодо подальшого розвитку теорії марксизму-ленінізму породили відповідні напруженості у міждержавних відносинах КНР і СРСР. Лідери КПРС звинуватили китайських товаришів у "ревізіонізмі", а китайські лідери ЦК КПК - радянських товаришів у "переродженні та проведенні політики нового різновиду імперіалізму". Зазначені ідеологічні спори послужили основою для висування китайськими комуністичними ідеологами нової теорії про існування "третього світу", групи держав "Руху неприєднання". Саме Генеральний секретар ЦК КПК Мао Цзедун і Генеральний секретар Союзу комуністів Югославії (СКЮ) Йосип Броз Тіто, знаходячись у теоретичній опозиції до ідеологічних постулатів ЦК КПРС, очолили теоретико-ідеологічне і контрпропагандистське забезпечення діяльності держав "Руху неприєднання". Радянський Союз затаврували як державу "соціал-імперіалізму", причому не менш небезпечну, ніж Сполучені Штати. Обидві ці країни - СРСР і США - були віднесені до розряду наддержав. ЦК КПК проголосили комуністів Китаю та ідеологічних однодумців - комуністів із СФРЮ авангардом групи держав третього світу.

Таким чином, група країн "третього світу" була розширена шляхом включення до неї Югославії та деяких груп комуністів з держав Східної Європи. У цих умовах поєднання таких чинників, як: 1) опозиційна ЦК КПРС діяльності ЦК КПК і ЦК СКЮ в "русі неприєднання"; 2) особлива позиція ЦК Компартії Соціалістичної Республіки Румунії, очолюваної Миколае Чаушеску, щодо політики ЦК КПРС в Організації Варшавського Договору і Ради Економічної Взаємодопомоги (СРР була повноправним їх членом), підтримуваної китайськими і югославськими товаришами; та 3) ідеологічна боротьба фракційних угруповань "ревізіоністів" у комуністичних партіях Франції, Італії, Іспанії, Португалії та деяких інших держав Західної Європи, які з подачі ЦРУ США розробили і сповідували теоретичні постулати "єврокомунізму", - сприяло, по-перше, підштовхуванню до досягнення більшої автономії і незалежності від ідеологічного впливу ЦК КПРС, по-друге, провокувало міждержавні напруженості між КНР, СФРЮ, СРР, з одного боку, і з іншого - СРСР; по-третє, стимулювало розгортання зазначеними комуністичними державами один проти одного розвідувально-підривної діяльності спецслужб і проведення спецпропагандистськими органами спеціальних інформаційно-психологічних заходів і навіть цілих комплексів таємних операцій. Все перелічене вище у сукупності вносило значний ідеологічних розкол і сіяло підозри, недовіру і ворожнечу серед представників "всесвітнього комуністичного руху". Зазначені концепції "руху неприєднання" і "єврокомунізму" у всесвітній ідеологічній боротьбі домінували в 70-х - на початку 80-х років XX ст.

Китайсько-радянські відносини. З початку 1960-х років аж до 1991-го головною турботою керівництва ЦК КПК і урядових структур Китаю в сфері зовнішньої політики було зростаюче суперництво з Радянським Союзом. Нещодавні віддані союзники, обидві комуністичні держави поступово відійшли одна від одної наприкінці 1950-х років, коли Мао Цзедун оголосив М. С. Хрущова "великодержавним шовіністом", заклопотаним лише проблемами зміцнення могутності та впливу власної країни. Мао Цзедун дійшов висновку, що Хрущов був більше зацікавлений у мирному співіснуванні із Заходом, ніж у підтримці "національно-визвольних" рухів.

Розкол між двома комуністичними гігантами загострився після 1960 року, коли СРСР припинив надання Китаю економічної допомоги і відкликав технічних фахівців. До 1966 року китайські лідери засуджували СРСР за "псевдокомунізм", "сучасний ревізіонізм" і "реставрацію капіталізму". У відповідь радянські лідери звинуватили лідерів КПК у "догматизмі" та "авантюризмі", що на фоні діяльності хунвейбінів (червоних охоронців) в межах "китайської культурної революції" відповідало дійсності. У 1963 році протистояння ще більш ускладнилося у зв'язку з різким осудом Китаєм військового вторгнення держав Варшавського Договору в Чехословаччину і придушення "Празької весни". Навесні 1969 року ворожі відносини вилилися в прямий військовий конфлікт на ділянці кордону, що проходить по р. Уссурі у північно-східній Маньчжурії (о. Даманський).

Наприкінці 1970-х років нове китайське керівництво, яке згуртувалося навколо реформатора Ден Сяопіна, висловило побажання поліпшити відносин між двома державами. Проте у 1970-1980-ті роки взаємний антагонізм знову загострився: спочатку через підтримку Радянським Союзом в'єтнамської окупації Кампучії (Камбоджі), а потім через військове вторгнення радянських військ до Афганістану. Китайське керівництво, розглядаючи подібні дії в геополітичному ракурсі, розцінювало їх як "оточення" Китаю. У відповідь Китай розпочав надавати військову допомогу камбоджійській армії та афганським моджахедам. Протягом 1980-х років китайські лідери підкреслювали, що китайсько-радянська прикордонна суперечка і політичної еліти. Ціна можливих помилок насправді дуже велика - лідерство у третьому тисячолітті.

Так, один із радників президента з питань безпеки Сем Бертер запропонував навіть здійснювати політику налагодження мостів у Тихому океані як другий пріоритет після розширення НАТО на Схід, Проте Пеків демонструє, що домогтися від нього чогось силою неможливо. Тим часом торговий дефіцит США з Китаєм становив 40 млрд дол. і скоро сягне більшого рівня, ніж у торгівлі з Японією. До того ж відомо, що економічне випередження Америки та вихід КНР у когорту світових економічних лідерів прогнозується в середині XXI століття, й Азія до цього готується. Фахівці вважають, що з 1994 року між США та КНР пішла гра на рівних, і ніякого лідерства, щонайменше в Азії, у Сполучених Штатів вже не існує. Крім цього, ЦК КПК планує у 2025-2030 році проголосити КНР "єдиною світовою супердержавою" з усіма наслідками для нинішньої гегемонії США.

У зв'язку з цим Сполучені Штати активно шукають вихід із ситуації, яка нині склалася у світовій геополітичній конкуренції.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші