Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Етика та Естетика arrow Етика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Етика конфуціанства

Як етична філософсько-релігійна доктрина конфуціанство є духовною основою китайського суспільства, оскільки формулює засади соціального порядку, обґрунтовує ідеал досконалої людини.

Його засновник китайський мислитель Конфуцій (Кун-цзи, Кун Фу-цзи, Кун Цю, Кун Чжунні), який жив протягом 551—479 до н. е. Він мало цікавився основними проблемами філософії, зокрема онтологією та гносеологією, зосереджуючись переважно на проблемах природи моралі, сім'ї, управління державою. За переконаннями Конфуція, поведінка, суспільне становище людей, їх моральні норми залежать від неба, вищої духовної сили, яка діє свідомо, є творцем і водночас частиною природи. Небесне веління є долею, якій підкоряються і люди, і держави: "Для життя і смерті існує доля; багатство і знатність залежать від неба... Небо породило в мені моральні якості". Людині слід беззаперечно виконувати волю неба, оскільки воно карає за провини.

Конфуціанство (кит. — школа вчених-книжників) — етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання моральної природи людини, життя сім'ї й управління державою.

Основною ідеєю конфуціанства є непорушність установлених небом порядків у Піднебесній (Китаї). Етика конфуціанства проголошує верховенство добра над злом, основним поняттям, своєрідним моральним законом якої є "жень" — гуманність, людинолюбство, людяність. Учення про жень було на той час новою мораллю, що ставила під сумнів засади патріархально-родових звичаїв, намагалася регулювати стосунки між незнайомими, не з'єднаними родинними зв'язками між людьми у великих містах, які у своїй взаємодії переслідували різні, а часом протилежні інтереси. За конфуціанською етикою, людина, яка щиро дотримується принципу людяності, не скоїть зла, вона здатна виявляти шанобливість, ввічливість, правдивість, кмітливість, доброту. Тому шанобливу людину не зневажають, ввічливу — підтримують, правдивій — довіряють, кмітлива досягає успіхів, а людина добра може використовувати інших. До людей слід ставитися так, як до дорогих гостей, потрібно стримувати себе, щоб поводитися згідно з ритуалом, а на те, що не відповідає його вимогам, не слід дивитися, його не можна слухати, робити.

Обумовлюючи відносини людей у суспільстві і сім'ї, моральний принцип жень перебуває в органічному зв'язку з принципом сяо — шанування рідних і старших: "Молоді люди повинні вдома виявляти шанобливість до батьків, а поза домом — поважність до старших. .."; "За життя батьків — служити їм, дотримуючись ритуалу. Коли вони умруть, поховати їх відповідно до ритуалу і приносити їм жертви, керуючись ритуалом". Церемонії, тобто зовнішні вияви поваги, синівської любові, відданості, украй необхідні.

На визнанні важливості церемоній ґрунтується принцип лі (правило, норма, ритуал, церемоніал, етикет), всупереч якому не можна ні дивитися, ні слухати, ні говорити, ні діяти. Без лі не може існувати держава. Він має бути основою виховання, яке вибудовується на особистому прикладі, вимозі до неухильного дотримання церемоній, етикету. Ця вимога часто критикувалася, оскільки, як стверджували її опоненти, людині, що дотримується приписів конфуціанства, ніколи бути доброчесною і творити добро, тому що вона зайнята безперервними церемоніями.

Конфуціанство не обминає увагою людських вад, яких можна позбавитись шляхом самовдосконалення. Адже, хоч би як людина цінувала правдивість, відвертість, мужність, твердість, людинолюбство, вона повинна їх навчитися, тобто виховувати в собі ці якості. Інакше їй не минути тупості, баламутства, грубості. А не виробивши любові до навчання, людина завдасть собі непоправної шкоди.

Традиційна китайська ідеологія ґрунтувалася на асоціативному розумінні залежності правителя ("вана") від Неба як джерела благодаті — магічної сили "де", завдяки якій "ван" ("Син Неба") упорядкував суспільство. Конфуцій вважав, що ця сила спрямована не лише на правителя — кожна людина відповідальна за справи у суспільстві і здатна на них впливати. Таке розуміння передбачало ширший діапазон свободи індивіда, водночас підвищувало відповідальність його перед суспільством.

Якщо Лао-цзи трактував "дао" як об'єктивний всесвітній принцип, то Конфуцій — як людське "дао" (істинний принцип людської діяльності). Еталоном людини, яка йде по шляху дао, він вважав "цзюн-цзи" (шлях "благородного мужа") — морально самостійної і самодостатньої особи, щирої і правдивої у словах, чесної, шанобливої та справедливої у вчинках.

Благородний муж є представником аристократії та досконалою людиною. Однак належність до аристократії не гарантує людської досконалості, оскільки для цього потрібна наполеглива праця над собою. Стати благородним мужем надзвичайно складно (навіть себе він не вважав таким), адже це — ідеал, орієнтир для тих, хто дбає про самовдосконалення.

Основні якості благородного мужа — жень (людинолюбність, милосердя, гуманність), і (справедливість), чжі (знання), лі (ритуал, обряд, етикет, церемонія), вень (вихованість).

Гармонійними і моральними він вважав лише справедливі стосунки між людьми. Для утвердження справедливості правитель має діяти як правитель, а підданий — як підданий, батько — як батько, син — як син. Відносини між людьми у суспільстві мають вибудовуватися в дусі солідарності, подібної до стосунків у сім'ї. їх необхідно регулювати переважно нормами моралі, а не права. Для реалізації принципу справедливості потрібні знання того, що і як слід робити, а також дотримання правил благопристойності, наслідком чого є міра та упорядкованість поведінки і діяльності.

Упорядкованість відносин громадян, правильна поведінка передбачають постійний контроль і самоприборкання, підкорення культурній нормі, без якої неможлива стабільність у суспільстві. Принцип справедливості теж спрямований на самоприборкання, обмеження впливу егоїзму на поведінку і діяльність людини. Благородний муж має дотримуватися і створених мудрецями-правителями стандартів, традицій, в яких акумульовано досвід тисячоліть.

Обираючи собі друзів, слід орієнтуватися на те, що одні з них корисні, інші завдають шкоду. Корисним є справедливий друг, щирий друг і друг, який багато знає; шкідливий — підлесливий (лукавий), нещирий друг і друг красномовний (базіка).

Благородний муж, на думку Конфуція, найбільше цінує справедливість. Навіть із простими людьми він поводиться справедливо. Сміливий, але несправедливий, благородний муж викликає смуту; смілива, але несправедлива мала людина стає розбійником.

Видатною людиною є не та, яку прославляють, а та, яка є відвертою, любить справедливість. Той, кого прославляють, нерідко лише зовні виявляє людяність, а поводиться всупереч їй. Істинно справжня людина за зло платитиме по справедливості, а за добро — добром.

Великого значення Конфуцій надавав справедливості правителя: "Коли правитель любить ритуал, ніхто в народі не посміє бути нешанобливим; коли правитель любить справедливість, ніхто в народі не насмілиться бути неслухняним; коли правитель любить правду, ніхто в народі не посміє бути нечесним ".

За його словами, впродовж життя необхідно керуватися одним словом — "взаємність", та послуговуватися настановою: "Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі та сім'ї до тебе не ставитимуться вороже ".

Будучи глибоко переконаним в істинності й гуманності свого вчення, Конфуцій шукав правителя, який сповідував би його принципи управління державою. Однак це йому не вдалося. Хоча в епоху династії Хань (II ст. до н. е. — II ст. н. е.) конфуціанство стало офіційною ідеологією, яка регламентувала все суспільне життя, а згодом у формі неоконфуціанства його канони були піднесені до статусу непорушних догм. Так тривало до початку XX ст.

Після смерті Конфуція у лоні його вчення визріло вісім шкіл, найвідомішими з яких є школи Мен-цзи і Сюнь-цзи.

Школа Мен-цзи

Розвинувши і систематизувавши основні ідеї Конфуція, Мен-цзи переконував, що будь-який опір волі неба як верховної сили призводить до загибелі. Воно е зразком досконалості і всеохоплюючою нормою поведінки людей: "Небо виявляє моральну досконалість (чень), а людина зобов'язана постійно думати і прагнути до нього. Чень — шлях неба, а розмірковування про чень — шлях людини ".

Принципово новою ідеєю Мен-цзи є визнання того, що людина добра від народження. Притаманні їй правду і доброту слід розвивати, однак до такого навчання і закріплення моральних якостей здатні лише благородні мужі, простому люду це не під силу. У навчанні благородних мужів важливу роль відіграють особистий приклад, удосконалення чеснот, розвиток здібностей, прагнення людини самостійно зміцнювати і розвивати у собі добрі начала природи.

Етика Мен-цзи охоплює такі елементи:

  • — жень (загальний моральний закон, заснований на гуманності, любові до людей);
  • — і (почуття обов'язку, справедливості);
  • — лі (вимога виконання норм і форм поведінки);
  • — чжі (знання моральних чеснот).

Кожен із цих елементів визначає внутрішній світ людини та її зв'язки з іншими людьми. Гуманність, наприклад, виявляється у стосунках між батьком і сином, почуття обов'язку, справедливості — у відносинах між правителем і підданими, дотримання відповідних норм поведінки — між господарем і гостями, знання моральних чеснот — у наслідуванні мудреця.

Школа Сюнь-цзи

Китайський мислитель Сюнь-цзи часто переходив від традиційного конфуціанства на позиції даосизму. Моральне начало він розглядав як найхарактернішу якість людини, що є найвищим досягненням природи. Оскільки людина, на думку Сюнь-цзи, за своєю природою зла, її доброчесність формується унаслідок практичної діяльності, тобто виховання. Без знання моральних правил і законів неможливе управління, їх джерелом є раціонально організоване суспільство, яке потребує чіткого регулювання і регламентування людської поведінки. Суворий і нещадний закон має бути основою її норм. Для того щоб був порядок у державі, правитель повинен спиратися на закон, поширювати знання норм поведінки, адже "правитель — човен, простий народ — вода". Однак вода, хоч і тримає човен, не має перевертати його.

Отже, сповідуючи людинолюбство як моральний принцип, підмінюючи право мораллю, пошановуючи традиції, конфуціанство намагалося регулювати соціальні відносини, що певною мірою Йому вдавалося. Саме в цьому виявлялися його неабиякий соціальний прагматизм і моральна сила. Вихована в такому дусі людина вивіряла свої вчинки з інтересами інших людей, вважаючи справжнім благом те, що вважають благом усі.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші