Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Філософія родознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРИ

  • 1.1. Рід — покоління у соціокультурній традиції
  • 1.2. Соціум як культуротворчість

Рід — покоління у соціокультурній традиції

Поняття "міф" і "міфологія"

Історичний розвиток українського народу — наслідок у взаємодії численних поколінь. Трансляція у поколіннях соціокультурного досвіду та знань створює своєрідне підґрунтя історичної пам'яті, наповнюючи ціннісним смислом духовний діалог між минулим, сучасністю і майбутнім.

Нові покоління у системі суспільних відносин виконують важливу соціальну функцію як суб'єкти культурно-історичної творчості.

Ґенеза понять "рід" — "покоління" відображає історичні зміни світоглядних уявлень людини, збереження і розвиток культурних традицій.

Міфічних часів першотворення сягає діяльність "першопредків" (прабатьків, культурних героїв). Міфи, їх сукупність, джерела, смисл досліджує міфологія (грец. mythos — легенда, оповідь, logos — слово, вчення).

Основні категорії міфів

Виділяють такі категорії міфів:

  • — етіологічні (дослівно "причинні", тобто пояснювальні), які пояснюють появу різних природних, культурних особливостей і соціальних об'єктів; тварин і рослин, гір і морів, небесних світил і метеорологічних явищ тощо;
  • — космологічні (не такі архаїчні, але більш сакралізовані, ніж етіологічні) — про походження космосу загалом і його частин; в них йдеться про перетворення хаосу в космос, описуються моделі космосу: вегетативна (світове дерево), зооморфна, антропоморфна;
  • — антропогонічні (частина космологічних міфів); про походження людини, перших людей, або племінних першопредків; походження людини може пояснюватися як трансформація тотемних тварин, виготовлення божественними деміургами із землі, глини, дерева тощо; окремі міфи трактують першу людину як першого смертного, оскільки існуючі раніше божества чи духи були безсмертними;
  • — астральні; міфи про зірки та планети; на основі строгого ототожнення сузір'їв із тваринами, у деяких ареалах (Близький Схід, Китай, частина американських індійців та ін.) утворювалися картини руху небесних світил, виникли уявлення про їх вплив на долю окремих людей і всього світу, а відтак — і міфологічні передумови для астрології; різновидом астральних є солярні та лунарні міфи;
  • — тотемічні; частина тотемних вірувань і обрядів родоплемінного суспільства; ґрунтуються на уявленнях про фантастичне споріднення окремих груп людей (роду) і так званих тотемів — видів тварин і рослин;
  • — календарні; пов'язані з циклом календарних обрядів, аграрною магією, що орієнтована на регулярні зміни пори року, зокрема відродження рослинності з настанням весни;
  • — героїчні; фіксують важливі моменти життєвого циклу, біографії героя, його чудесне народження, можливі випробування — з ініціативи небесного божества, племінного вождя, батька, старших родичів, а також ворожих демонів; боротьбу з чудовиськами, інші героїчні вчинки і навіть смерть;
  • — есхатологічні; оповідають про "останні речі" (кінець світу); виникають значно пізніше і спираються на моделі календарних і космогонічних міфів; однак тут на відміну від космогонічних міфів йдеться не про виникнення світу і його елементів, а про їх знищення (всесвітній потоп); есхатологічні мотиви вміщують міфи аборигенів Америки, давньоскандинавська, індуїстська, іранська, християнська (євангельський "Апокаліпсис") міфології.

У вивченні міфології склалися різні наукові школи. До антропологічної школи належать Е. Тайлор, Г. Спенсер, Дж. Фрезер (Англія), Б. Малиновський (США), Л. Леві-Брюль, Е. Дюркгейм (Франція), лінгвістичної — брати Якоб і Вільгельм Грімм (Німеччина), Ф. Буслаев (Росія), психологічної — 0. Потебня (Україна), символічної — Е. Кассірер, О. Фрейденберг (Німеччина), психоаналітичної — К. Юнг (Швейцарія), З. Фройд (Австрія), структуралістської — К. Леві-Стросс (Франція).

Міф як форма суспільної свідомості виник на початковому етапі суспільного розвитку і відображає фантастичні уявлення про природу, суспільство, людину.

В міфологічній свідомості природа і суспільство не відокремлені одне від одного, а предмети довкілля наділені людськими думками, бажаннями, почуттями. Здійснювалися містичні акти впливу на землю (для забезпечення її родючості), ритуальні танці й жертвоприношення (для вдалого полювання). Надприродні істоти, у тому числі могутні божества, виявляли власне людські якості, що певною мірою наближує їх до людей і створює ілюзію можливого впливу на їхні вчинки. Дощ, який падає з неба і запліднює землю, асоціювався зі статевим актом. Виникали припущення, що магічними діями можна вплинути на божество неба, отже, забезпечити майбутній урожай. Згодом людські якості, приписувані природним явищам, відділилися від них і набули певного конкретного образу.

Так з'явився образ Зевса — антропоморфного бога неба (він у вигляді золотого дощу проник до Данаї, котра народила сина Персея) і Деметри — однієї із богинь, покровительки землеробства. Зевс — верховний грецький бог, який сходить до індоєвропейського божества неба, батько богів і людей, цар серед богів, подібно до царя в людському суспільстві.

В образі Зевса поєдналися єгипетські, вавилонські, персидські, мінойські традиції; мінойського походження батько Зевса — Кронос, один із титанів, наймолодший син Урана (божества неба) і Геї (матері-землі). Грецький золотий вік називають віком Кроноса. За орфічною традицією, правління Кроноса на Островах Блаженних — щасливий періоді "золотий вік". Народна етимологія зблизили ім'я Кронос з найменуванням часу — Хроносом. Римська міфологія зображує Кроноса під іменем Сатурна, котрий сприймається символом невблаганного часу. Кроносу присвячувалися свя та кронії, у Римі — сатурналії, впродовж яких слуги і воле дарі мінялися своїми обов'язками, тоді відбувалися веселе щі, ігри на зразок карнавальних.

Простежується подібність верховних божеств "Неба в європейській та індійській традиціях. Окремі підтвердження подає санскрит (sanskrit), священна мова індоаріїв Індії. Йдеться про певну подібність граматики, лексики, імен де християнських богів у індусів та індоєвропейців. Вважаєті ся, що Зевсу — Дзеусу (Дню) споріднені кельтський Див слов'янський Див, іранський Дев, індійський Дьяус, або Дьява. Проте первісне значення всіх цих імен — "День" (Світле) "Небо" (Шилов, 1999).

Греко-римському регіону не властиве культово-релігії не шанування тварин, хоча містеріальні культи вміщують східні елементи (бик Митри). Проте це не стосується теріморфізму, відомого ще в античності, згідно з яким божесті могли набувати образу будь-якої тварини. Так, Аполлон м: постати в образі дельфіна, Зевс — бика, Діоніс — леві Пан — козла, Афродіта — голуба тощо.

У різних народів на первісних етапах суспільного рої витку відбувалися схожі процеси, відображені у міфах.

Для міфології як системи мислення властива конкретні чуттєва персоніфікація психічних особливостей людині Така персоніфікація розглядається як певна самостійна істота; думки, почуття, бажання постають її волевиявлення, тобто надприродним існуванням божества. Наприклад, Афродіта, грецька богиня кохання і краси (у римлян — Венера), уособлює глибоке почуття кохання. Відтак Єлена, яка покохала Париса, вважає, що богиня заволоділа нею. Адже тепер, у стані афекту, закохана Єлена вже не почувається господинею власної долі. Тенденції раціоналізації простежуються в Еврипіда, котрий у творчості (під впливом софістів) на перший план висуває психологічні мотиви. Він трактує богиню як певне втілення афекту і розглядає в єдності з психікою людини. Інші емоції на зразок ейкос (сварливість) і фобос (страх) також постають у конкретно-чуттєвих образах. Психіка людини вважається цілком підвладною божествам. Усі досягнення людини лише засвідчують "божественний дар" і є його наслідком. Якщо "дар" надає Мнемосіна (грец. Mnemmostine — пам'ять; донька Урана і Геї, яка народила від Зевса дев'ять Муз), — людина згадує, їй властива пам'ять. Коли ж "дар" надають Музи, людина відчуває натхнення і займається художньою творчістю.

Міфологічне освоєння дійсності зумовлює виникнення ідеї божества. На початках міф, релігія і мистецтво не були відділені одне від одного. Наслідком такої форми мислення є уособлення природних і соціальних явищ в образах божеств, водночас це мислення — спосіб розуміння навколишнього світу (міф). Коли міфотворчість використовується для обґрунтування релігійних церемоній (обрядів, ритуалів, культових дій), вона стає елементом релігії. У Давньому Римі домінували культові дії. Грецькі міфи перепліталися з римськими, грецькі божества мали латинські назви.

Натомість міфотворчість давніх греків досягла високих здобутків, як і характерне для вищої стадії розвитку суспільної свідомості їхнє філософське мислення.

Соціально-політичні передумови розвитку грецької культури зумовила полісна демократія, а суспільно-економічні основи — праця вільних городян (на той час її ще не витіснила праця рабів). Пізнання супроводжує міф, але не є його первинним ядром, оскільки сутність міфу становить не пояснення, а об'єктивування суб'єктивних переживань. Ототожнюючи уявне і реальне, ідеальне і матеріальне, міф долає дійсність в образах фантазії. Почуття єдності з силами природи й оволодіння ними в уяві зміцнювало первісний колектив, активізувало його діяльність. З виникненням епосу та поезії міфологічне ототожнення перетворюється на художнє порівняння. Епічне порівняння — елемент новизни, внесений Гомером у міфи, легенди, оповіді старовини загалом. Згодом з художніх порівнянь виникли перші наукові (натурфілософські) праці. В "Теогонії" Гесіода світ уподібнюється універсальній (космічній) родовій общині: відношення між природними явищами, уособлені в образах божеств, прирівнюються до відносин між людьми у родовому колективі (Кессіді, 1972).

Привертає увагу філософський аналіз античної міфології, який здійснив О. Лосєв (1893—1988). Згідно з його поглядом, метод античного світогляду визначає передусім перенесення власне земних і споріднених відносин на всю природу. Звичне для філософів розділення ідеї та матерії не властиве для античної міфології. Це розділення виявиться з переходом первіснообщинного ладу до вищого рівня суспільно-історичного розвитку. Проте у міфології як такій відсутнє протиставлення ідеї та матерії. Якщо вважати ідею речі її смислом чи призначенням, тоді ідея речі й сама річ будуть відмінними. Однак у період первіснообщинного ладу не було і не могло бути жодної логічної відмінності між ідеєю речі та власне річчю. Річ, безумовно, і у ті часи визначалася за походженням своєю ідеєю. Однак справа в тому, що тоді всякий рід буквально розумівся саме як рід, і все, що породжує, буквально розумілося таким; те ж стосується породжуваного. Загальне в ту епоху — це батьки, тобто батько і мати, а породжуване трактувалося у вигляді синів і доньок, внуків, правнуків і загалом потомства. Звідси стає зрозумілим, коли Платон називає ідею — батьком, матерію — матір'ю, а річ, що виникла зі з'єднання ідеї і матерії, відповідно сином ідеї і матерії. Платон у "Тімеї" буквально трактує побудований ним космос як божественного сина, оскільки для оформленого космосу потрібні матерія і форма цієї матерії, тобто її ідея (Лосєв, 1988).

В європейських країнах майже до XX ст. була поширена антична міфологія, зацікавленість якою особливо зросла у період Відродження.

Процес становлення певної філософської парадигми або філософської ментальності вміщує передісторичний етап: міфологічний (хтонічна; героїчна міфологія) й епічний (героїчний епос). Так, класичній еллінській (античній) філософії передувала героїчна міфологія. Герої давньогрецьких міфів "упорядковують" світ, водночас звільняють його від хтонічих потвор: Персей знищує Медузу-Горгону, Тезей — Мінотавра (і розгадує таємницю Лабіринту), Геракл — Йєменського лева, лернейську гідру, еріфманського вепра, стімфальських птахів, очищує авгієві стайні тощо. Потім настає етап героїчного епосу, зміст якого змальовано в епічних поемах Гомера "Іліаді" та "Одіссеї". З цього міфологічного й епічного змісту виростають ранні категоріальні уявлення, які вирізняють перші (УП—VI ст. до н.е.) школи античної філософії, — мілетську, егейську, піфагорійську та ін. Навіть класична еллінська філософія (найяскравіше це демонструють платонізм і неоплатонізм) щедро насичена міфологічним змістом.

Києворуській філософській ментальності так само передує своя героїчна міфологія й епос. Ще від сколотсько-скіфських часів відомий міф про небесного коваля Сварога — "батька сонця" і "творця вогню", який викував плуг, переміг змія, запряг його і виорав знамениті "Змієві вали" (Бичко, 1994).

У "батька історії" Геродота подано своєрідний опис цього сколотського міфу. Посилаючись на тлумачення скіфів, Геродот зазначив, що на березі Бористена (чи Борисфена) від скіфських богів Папая й Алі (доньки Борисфена — Дніпра) народився перший скіф Таргітай (або Таргітаон). Нащадками Таргітая були три його сини — Ліпоксай, Арпоксай і Колаксай. Бід бога Папая вони отримали подарунок: золоті плуг, ярмо, топірець і чашу, які злетіли з неба. Підійшли до золота сини Ліпоксай (старший) — золото загорілося, Арноксай (середній) — сталося так само. Зумів взяти золоті речі Колаксай (молодший син), і саме він став головним царем над скіфами (Геродот, 1992).

Кожний народ створював власну оригінальну міфологію, виявляючи ментально-психологічні особливості світовідчуття (Булашев, 1992; Костомаров, 1994; Войтович, 2005).

Грецька міфологія витворювалася у період рабовласництва. Для Олімпу та його богів характерний аристократизм.

Давньоукраїнській міфології властивий демократизм, її персонажі й дотепер збагачують поетичний світогляд і фольклор українців: Берегиня, Лада, Коляда, Купайло та ін. Тут діють передусім світлі Боги: Бог Господар, Богиня Сонце, Богиня Зоря, Богиня Весна, Різдво Сонця (Нечуй-Левицький, 1992; Плачинда, 1993).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші