Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Релігієзнавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Елементи та структура релігії

Що таке релігія? На яких підставах ті або інші погляди, ідеї, дії можна вважати релігійними? Різні мислителі по-різному виділяють пріоритетні сфери в релігії. Одні вважають, що фундаментальним ядром її є релігійна свідомість з її основною складовою - вірою, інші виділяють релігійні культи, треті - релігійні організації або релігійну діяльність, причому багато дослідників наполягають на синтезі усіх складових.

Розглянемо релігійну свідомість. Багато дослідників з необхідністю пов'язують релігійну свідомість з вірою (часто релігійна людина - віруюча людина). Однак у цьому є проблема: і нерелігійні люди можуть бути віруючими (наприклад, комуністи). Будь-яка віра має свій предмет. Віра - активне емоційне та оцінне ставлення до свого предмета, неодмінно охоплює і вольовий процес та виявляється в тій чи інший поведінці особистості. Як складовий елемент вольового вибору віра виражає стверджувальну силу духу. Вона необхідна людині для мобілізації її духовних та фізичних сил у певній проблематичній ситуації: при нестачі інформації, відсутності достатніх логічних доведень, при наявності сумнівів тощо. Розум обмежений. Вже при вивченні природи ми часто стикаємося з тим, що можна назвати ірраціональним. Гьоте зауважував, що "природа не поділяється без остачі на розум", наприклад, у фізиці "індетермінізм" розуміється як відхилення від принципу суворої причинності в так званому мікросвіті. Обмеженість розуму особливо чітко прослідковується по відношенню до людини.

В людині є дуже багато позараціонального знання, тобто такого, яке не визначається раціональним знанням і не залежить від нього, тобто не є справжнім, що має велике значення в нашому житті. Сюди належить все те, що підказує нам наше серце, відчуття, інтуїція. Паскаль зауважує з цього приводу: "Серце дає нам знання, про яке нічого не знає наш розум". Предметом релігійної віри є надприродне, що згідно з основними релігійними концепціями, не підлягає законам оточуючого світу, знаходиться по той їх бік та руйнує природний перебіг подій. До надприродного не можна застосувати звичайні критерії емпіричної вірогідності. Це яскраво постулював Тертулліан у тезі: "Вірую, оскільки неймовірно". Віра - це особливий психологічний стан впевненості у досягненні мети, в істинності ідеї за умови дефіциту точної інформації про досяжність поставленої мети, кінцевий результат події. В ній міститься очікування здійснення бажаного. Даний психологічний стан виникає в ситуації ймовірності, коли існує можливість успішної дії, її успішного результату і знання про цю можливість. Якщо подія відбулася або стало відомо, що вона неможлива, якщо щось реалізовано або з' ясовано, що воно буде здійснене, якщо істинність або хибність ідеї доведена, віра згасає. Вона виникає з приводу тих процесів, подій, ідей, що мають для людей істотне значення, і являє собою сплав когнітивного, емоційного і вольового моментів. Оскільки віра з' являється в ситуації ймовірності, дії людини в ній пов' язані з ризиком. Незважаючи на це, вона є важливим фактом інтеграції особистості, групи, маси, стимулом рішучості й активності людей. Що, власне кажучи, розуміється під релігійною вірою? Насамперед, внутрішня впевненість в існування вищої істоти, вищої сили, всемогутнього Бога (або богів), який створив світ, дав норми моралі, який карає та рятує. Релігія дає детальні норми поведінки в основних сферах життя, аж до гігієнічних. Вона містить в собі конкретні твердження про побудову або походження світу. Релігійні догми та норми, викладені в будь-якому священному зібранні догм (Старий Заповіт, Євангеліє, Коран), вважаються наданими Богом. В основі релігійної віри міститься саме це твердження про існування Божества, якому притаманні означені властивості, та про істинність його догм. Це твердження, яке розглядається з гносеологічної точки зору, є судженням інтуїтивним, яке не можна перевірити шляхом досвіду. Істинність будь-якого твердження, яке не міститься в священній збірці догм, доводиться дискурсивним зведенням до цього джерела. Таке твердження, канонізоване церквою, стає догматом. І вже тут виникають ускладнення: серед тверджень, релігійного вчення, які визнаються безумовно істинними, зустрічаються такі, що містять логічні (або хоча б дискурсивні) неузгодженості і внутрішні суперечності, які не вирішуються раціонально. Найбільш відомою є така антиномія: чи може всемогутній Бог створити каміння, яке не в змозі потім підняти? Будь-яка відповідь означає, що він не всемогутній в тому чи іншому відношенні. В релігійній свідомості питання, яке обговорюється, залишається серед тих, відносно яких не можна вимагати раціональної відповіді. Єдиною відповіддю є посилання на ірраціональну сутність релігії. Іншою рисою догм, які приймаються, є їх протиріччя з такими властивостями фізичного світу, що поступово розкриваються людиною, тобто з позитивним знанням. Віра в чудо є необхідним елементом релігійності. Паскаль в "Думках" писав: "Де твій Бог? Дива його визначають та суть сяяння його". До того ж він наводить слова св. Августіна: "Я не був би християнином, якщо б не існувало чудес", - і зауважує: "Не можна розумно міркувати проти чудес". Це, ймовірно, треба розуміти так, що потрібно повірити в чудеса всупереч розуму, або ж відмовитися від релігійності. Віра всупереч розуму дається зверху, як одкровення.

Ще порівняно недавно саме така безумовна релігійність, беззастережна віра в кожну букву вчення була для людей загальною, безперечною та обов' язковою.

Релігійна віра - це віра: а) в об' єктивне існування істот, властивостей, зв' язків, перетворень, які є продуктом процесу гіпостазування; б) у можливість спілкування з об' єктивними істотами, впливаючи на які є шанс отримати від них допомогу; в) у реальне здійснення якихось міфологічних подій, в їх повторюваність, у здійснення очікуваної міфологічної події, причетність до неї; г) в істинність відповідних уявлень, поглядів, догматів, текстів і т. ін.; д) у релігійні авторитети - "батьків", "учителів", "святих", "пророків", служителів культу тощо. Релігійній свідомості також притаманні символістика, сильна емоційна насиченість, функціонування за допомогою релігійної лексики (інших спеціальних знаків).

Наявність віри зумовлює символічний аспект релігійної свідомості. У символах предмети, дії, слова, тексти наділяються релігійними значеннями і змістом. Сукупність носіїв цих значень і змісту утворить релігійно-символічне середовище формування і функціонування відповідної свідомості.

З вірою пов'язана діалогічність релігійної свідомості. Віра в об'єктивне існування істот включає віру в спілкування з ними, а таке спілкування передбачає діалог. Діалог реалізується в богослужінні, молитві, медитації, за допомогою промови вголос або внутрішньої промови.

Завдяки мові релігійна свідомість стає практичною, діючою, груповою і суспільною і, таким чином, такою, що існує і для індивіда. На ранніх стадіях вона існувала в усній формі, тому виражалася і передавалася за допомогою усного мовлення. Поява письма дозволила фіксувати релігійні значення і в письмовому вигляді, складати сакральні тексти. Сила слова, дієвість, насамперед промови в слові, відбилися в релігії. Наприклад, добре відоме християнське вчення про Логос: "Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Словом був Бог..." (Іоанн 1:1,3).

З'явилася віра в те, що саме знання і проголошення імені впливають на предмет, особу, істоту. З цим пов'язана і мовна магія, а також словесні табу: у багатьох племен цілком або в більшості випадків заборонялося вимовляти імена вождів, тотемів, духів, богів. Такі табу відбиті в Старому Заповіті - ім'я Бога "Яхве" заборонено вимовляти, воно замінюється іншим.

Релігійна свідомість містить звичайні людські почуття кохання, страху, радості, надії. Особливості цій свідомості надає її спрямованість на об'єкт її віри. Наприклад, релігійна любов - це притаманне всім людям почуття любові, звернене на релігійний об' єкт. Релігійний страх - це звичайний трепет серця, але пов' язаний з ідеєю божої кари (У. Джемс).

В принципі всі релігієзнавці погоджуються з тим, що релігійна свідомість відрізняється від інших форм інтенціональністю. Розбіжності починаються при тлумаченні її джерел. Представники богословсько-теологічної думки вважають витоками релігійної свідомості надприродне, представники філософської - природне.

В різних релігійних системах виділяють два рівні релігійної свідомості: перший - повсякденна свідомість, другий - теоретично оформлена концептуальна свідомість. На повсякденному рівні релігійна свідомість постає у вигляді уявлень, стереотипів, настанов, містерій, ілюзій, настроїв і почуттів, сподівань, спрямованості волі, навичок і традицій, що є безпосереднім відображенням умов буття людей. Вона виступає не як щось суцільне, систематизоване, а у фрагментарному вигляді - розрізнених уявлень, поглядів або окремих вузлів таких уявлень і поглядів. На цьому рівні є раціональні, емоційні і вольові елементи, проте домінуючу роль відіграють емоції - почуття і настрої, свідомість існує в наочно-образній формі. Серед компонентів повсякденної свідомості виділяються стійкі, консервативні і рухливі, динамічні. До перших можна віднести традиції, звичаї, стереотипи, до других - настрої. Слід підкреслити також, що на цьому рівні переважають традиційні засоби передачі уявлень, думок, почуттів, ілюзій; релігія завжди безпосередньо пов'язана з індивідом, завжди виступає в особистісній формі.

Релігійна свідомість на концептуальному рівні - концептуа-лізована свідомість - це свідомість, систематизована у вигляді сукупності понять, ідей, принципів, міркувань, аргументацій, концепцій. До її складу входять: 1) більш-менш упорядковане вчення про Бога (богів), світ, природу, суспільство, людину, цілеспрямовано розроблюване фахівцями (віровчення, теологія, богослов'я, символи віри і т. ін.); 2) здійснювана відповідно до принципів релігійного світогляду інтерпретація економіки, політики, права, моралі, мистецтва, тобто релігійно-економічні, релігійно-політичні, релігійно-правові, релігійно-етичні, релігійно-естетичні та інші концепції (теологія праці, політична теологія, церковне право, моральне богослов'я тощо); 3) релігійна філософія, що знаходиться на стику богослов'я і філософії (неотомізм, персоналізм, християнський екзистенціалізм, християнська антропологія, метафізика всеєдності та ін.).

Релігійна діяльність. Наступним структурним елементом релігії є релігійна діяльність. Слід розрізняти нерелігійну і релігійну діяльність релігійних індивідів, груп, інститутів і організацій. Нерелігійна діяльність здійснюється у позарелігійних галузях - економічній, виробничій, фаховій, політичній, державній, художній, науковій. Вона може бути релігійно забарвлена, в якості одного з її мотивів може виступати релігійний мотив. Але за об'єктивним змістом, предметом і результатами - це позарелі-гійна діяльність.

Релігійна діяльність посідає своєрідне місце в системі суспільної діяльності. Визначають два її види: позакультова і культова. Позакультова здійснюється в духовній і практичній сферах. Духовну позакультову діяльність складає розробка релігійних ідей, систематизація й інтерпретація догматів теології, богословських творів тощо. Різновидами практичної позакультової діяльності є виробництво засобів релігійного культу, місіонерство, участь у роботі соборів, викладання богословських дисциплін у навчальних закладах (школах, університетах, духовних навчальних закладах), управлінська діяльність у релігійних організаціях та інститутах, пропаганда релігійних поглядів через пресу, радіо, телебачення, в сім'ї та інших контактних групах. Слід зауважити, що, як правило, у позакультову діяльність так чи інакше проникають і елементи культу.

Найважливішим видом релігійної діяльності є культ. Його існування визначається відповідними релігійними уявленнями, ідеями, догматами. Релігійна свідомість постає в культі насамперед у вигляді культового тексту, до якого належать тексти Священного Писання, Священного Переказу, молитов, псалмів тощо. Відтворення цих текстів під час відправлення культу актуалізує в свідомості учасників релігійні уявлення і міфи. Проаналізований з точки зору існування культ може бути охарактеризований як "драматизація релігійного міфу". У мистецтві (наприклад, у театрі) відтворення художнього тексту, яким би точним і майстерним воно не було, не усуває умовності ситуації. А драматизація тексту в релігійному культі пов'язана з вірою в дійсність описаних у міфі подій, у їх повторюваність, присутність міфологічних персонажів, одержання відповіді від визнаних об'єктивними істот, ідентифікацію з ними. Предметом культової діяльності стають різноманітні об'єкти і сили, що усвідомлюються у формі релігійних уявлень. В якості предметів культу в релігіях різних типів, різних релігійних напрямах і конфесіях виступали матеріальні речі, тварини, рослини, ліси, гори, ріки, Сонце, Місяць з відповідними властивостями та зв'язками. Різноманітні процеси і явища можуть поставати в якості предмета культу й у вигляді гіпостазованих духовних істот-духів, богів, єдиного всемогутнього Бога. Різновидами культу, зокрема, є ритуальні танці навколо зображень тварин - предметів полювання, заклинання духів тощо (на ранніх стадіях розвитку релігії); богослужіння, релігійні обряди, проповідь, молитва, релігійні свята, паломництва (у розвинених релігіях).

Суб'єктом культу може бути релігійна група або віруючий індивід. Мотивом участі в цій діяльності є релігійні стимули: релігійна віра, релігійні почуття, потреби, прагнення, сподівання. Водночас мотивом може бути задоволення і нерелігійної потреби - естетичної, потреби в спілкуванні тощо. На основі релігійних поглядів складаються певні норми, настанови про те, що і як робити. Вони стосуються як елементарних культових актів (хресний знак, поклони, колінопреклоніння, падіння ниць), так і більш складних (жертвоприношення, обряди, проповіді, молитви, богослужіння, свята). Засоби діяльності мають символічне значення. Символ являє собою єдність двох сторін - наявного предмета, дії, слова і значення. Вони подають відмінне від їх безпосереднього значення. Хрест, наприклад, це не просто предмет із перехресними планками, а символ (розп'яття Христа, його воскресіння). Триперстя під час накладання хресного знака православними, представляючи собою деяку фігуру, утворену трьома складеними пальцями, у той же час означає сповідання триєдності Бога.

Результатом культової діяльності є насамперед задоволення релігійних потреб, активізування релігійної свідомості. У свідомості віруючих за допомогою культових дій відтворюються релігійні уявлення, символи, міфи, збуджуються відповідні емоції. Культ може стати чинником динаміки психологічних станів віруючих: відбувається перехід від стану пригніченості (занепокоєння, незадоволеності, внутрішньої розірваності, скорботи, туги) до полегшення (задоволеності, заспокоєності, гармонії, радості, припливу сил). У культовій діяльності відбувається реальне спілкування віруючих один з одним, вона є засобом замкнення релігійної групи. Під час відправлення культу задовольняються і естетичні потреби. Ікона, яка має художню цінність, архітектура й оздоблення храму, читання молитов і псалмів - усе це може давати естетичну насолоду.

Релігійні відносини. Відповідно до різноманітних видів діяльності складаються відносини позарелігійні і релігійні. Протягом виконання економічної, політичної, державної, просвітницької й іншої діяльності релігійні індивіди, групи, інститути вступають у відповідні цим видам активності зв'язки. У цих зв'язках можливий релігійний зміст, проте об'єктивно вони позарелігійні.

Релігійні відносини - це відносини в духовній сфері, які складаються на підставі релігійної свідомості, реалізуються й існують завдяки релігійній діяльності. Їх носіями можуть бути індивіди, групи, інститути, організації.

Релігійні відносини відбуваються насамперед у свідомості, проте виявляються в дійсних відносинах між людьми, наприклад між мирянином і священнослужителем. Контакти віруючих один з одним хоча й мають спрямованість до цих істот, властивостей, зв'язків, є дійсними взаємовідносинами. З іншого боку, релігійна свідомість, відображаючи і висловлюючи дійсні відносини, за їх образом і подобою конституює схеми релігійних. Відповідно до цих схем рекомендуються відносини гіпостазованих істот одна з одною і з людьми, людей з цими істотами і між собою. Схеми моделюють відносини панування-підпорядкування (за типом

"Господь і раб Господень"), державно-правові структури (Бог - "Цар небесний", патріарх-"владика", папа-"монарх", "канонічне право"), зв'язку судочинства ("суд" над Христом, Бог - "суддя", грішники - "суджені", "Судний день"), сімейні відносини ("Бог Батько", "Бог Син", "брат", "сестра"). Особливе значення має відтворення моральних відносин, по суті, усім релігійним відносинам надається моральне значення.

Є різноманітні засоби фіксації й опосередкування релігійних відносин. В якості посередників можуть виступати: 1) предмети неживої і живої природи - храм, ікона, хрест, розп'яття, ступа, "чорний камінь", корова, крокодил, голуб і т. ін., - і тоді релігійні відносини набувають предметної, речової форми; 2) індивід або група осіб - служитель культу, глава релігійної організації, функціонер общини, володар "дарунка" та ін.; - у цьому випадку можна говорити про персоніфікований засіб фіксації взаємних зв'язків віруючих; 3) образи Бога, духів, душ, Богоматері, Христа, Будди, бодхисаттви, Мухаммеда, святих і т.д.; - це ідеалізована, образна форма опосередкування (І сказав Ісус: "...де двоє або троє зібрані в ім'я Моє, там Я серед них" - Мф. 18:20); 4) мова - окреме слово і цілі пропозиції, що містять настанови про те, з ким і як треба спілкуватися; цей спосіб фіксації відносин називають мовним. Предмети, речі, персони, уявлення, слова мають символічні властивості, є знаками, які виражають релігійні значення і сенси, що вступають у зв'язок з індивідами.

Носіями релігійних відносин залежно від ступеня впливу релігії могли бути етнос, сім'я, стан, клас, фахова група або частини цих груп, тобто такі соціальні й політичні об'єднання, представники яких відносять себе також до одного загального віросповідання. Особливо велику роль у зберіганні і відтворенні релігійних відносин відігравали соціальні групи, що виділялися за релігійною ознакою, - варна брахманів у давньоіндійському суспільстві, жерці у рабовласницьких державах Європи, стан духівництва в середньовічних феодальних монархіях тощо.

Релігійні відносини можуть мати різний характер - солідарності, толерантності і нейтралітету, конкуренції, конфлікту і боротьби, нерідко із сильною тенденцією до релігійного фанатизму. Проте навіть при "мирному співіснуванні", як правило, є уявлення про перевагу цього об'єднання, конфесії, напряму, релігії.

Релігійні організації. В якості інстанцій, які регламентують релігійну діяльність, виступають інститути й організації. Для "орієнтації" у позарелігійних галузях створюються економічні інститути (наприклад, "Банк святого духу" у Ватикані), політичні партії (християнські, ісламські та ін.), профспілки, жіночі, молодіжні та інші формування.

Складаються організації й у релігії. У первісній спільноті релігійних організацій не було. Керували релігійними церемоніями спочатку старійшини роду і племені. Поступово з'являлися виконавці культу - шамани, знахарі. Складалися релігійні групи - "таємні спілки", які не збігалися з етнічними спільнотами. З диференціацією суспільства, поділом праці поступово виникає стан жерців, а разом з ним релігійні організації.

Послідовники певного віросповідання складають релігійну спільність, у рамках якої на основі різноманітних видів діяльності - культової і позакультової - виділяється ціла система релігійних субгруп. Існування і функціонування спільності як єдиного цілого забезпечуються організацією.

Побудова релігійної організації зумовлюється традицією і звичаєм, церковним правом або статутом, апостольськими правилами, конституціями тощо. Організаційні принципи визначають її складові, сукупність позицій і ролей, правила субординації і координації діяльності індивідів та окремих ланок організації, вузли діяльності і, відповідно, групи діячів, покликані забезпечити єдність об'єднання. Залежно від умов виникнення й існування релігійні організації набувають монархічного (католицизм, православ'я), парламентсько-королівського (англіканство), республікансько-демократичного (кальвінізм, баптизм) та іншого вигляду.

Спільнота з усіма своїми організаційними елементами являє собою релігійне об'єднання, первинним осередком якого є релігійна община. Над общинами надбудовується комплекс ланок аж до вищої - Центру об'єднання. У об'єднанні існує і цілий ряд інших складових елементів, що мають специфічні організаційні зв'язки, але в той же час включені у загальну структуру (наприклад, духівництво, чернецтво). Окремі складові мають власну інфраструктуру. Всі ланки стають взаємозалежними органами цілого. Механізмами контролю за діяльністю індивідів і різноманітних елементів організації є норми релігійного права і моралі, санкції і зразки, авторитети.

На основі вивчення християнства виділені такі типи релігійних об'єднань: церква, секта, деномінація, установлена секта, містерія та ін.

Церква являє собою об'єднання, приналежність до якого визначається, як правило, не вільним вибором індивіда, а традицією. Звідси визнання можливості кожної людини стати її членом. Члени церкви поділяються на духівництво і мирян. Позиції і ролі, ступені і градації упорядковані за ієрархічним та авторитарним принципами.

Секта виникає як опозиція щодо тих або інших релігійних напрямів. Для неї характерна претензія на винятковість своєї ролі, доктрини, ідейних принципів, цінностей, настанов. З цим пов'язані настрої виключності, а нерідко і тенденція до ізоляціонізму. Сильно виражене прагнення до духовного відродження. Інститут священства відсутній, лідерство вважаються харизматичним. Підкреслюється рівність усіх членів, оголошується принцип добровільності об'єднання, робиться акцент на "обертанні", що передує членству. Історична доля сект не однакова. Одні з них через певний час припиняють своє існування, інші перетворюються в інші типи.

Деномінація може розвиватися з інших типів об'єднань або укладатися з самого початку в такій якості. Її ідейні, культові та організаційні принципи формуються в опозиції до церкви і секти. Зберігаючи акцент на "обраності" членів, вона визнає можливість духовного відродження для будь-якого віруючого. Ізоляція від "світу" і замкнутість усередині релігійної групи не вважаються обов'язковими ознаками "щирої" релігійності. Хоча й висувається принцип постійного і суворо контрольованого членства, відповідно до якого карається активність, насамперед, у релігійній діяльності, спостерігається тенденція до єднання зі "світом", послідовники закликаються до активної участі в житті суспільства. Деномінації властива чітка організація як по горизонталі, так і по вертикалі.

Функції та роль релігії в суспільстві

Релігія виконує цілу низку функцій та відіграє певну роль у житті суспільства. Функції - це способи дії релігії в суспільстві, роль - сумарний результат, наслідки виконання нею функцій. Виділяють декілька функцій релігії.

Світоглядна. Цю функцію релігія реалізує завдяки, насамперед, наявності в ній певного типу поглядів на людину, суспільство, природу. Релігія містить у собі світовідчуття (емоційне прийняття або неприйняття світу в цілому та окремих явищ і процесів у ньому), світовідношення (оцінку), світоспоглядання (відображення світу у відчуттях та сприйнятті), світорозуміння (пояснення світу).

Компенсаторна. Ця функція є суттєвою щодо перебудови свідомості. В сучасних умовах важливе значення має психологічний аспект компенсації - зняття стресу, катарсис, медитація, духовна насолода, навіть у випадку, якщо психологічний процес починається з ілюзії. В умовах сучасного відчуженого світу роз' єднаність та ізоляція замінюються братством, безособові, речові відносини компенсуються особистісним богоспілкуванням та спілкуванням в релігійній групі, церковна благодійність, милосердя пом' якшують негаразди знедолених тощо.

Культурологічна. Релігія, яка є складовою культури, виконує культурологічну функцію. Так, часто зміст культурних цінностей заданий релігійною свідомістю. Вони організуються навколо релігійної свідомості, наповнені відповідними образами, уявленнями, міфами. В якості матеріальних носіїв виступають священна література, ритуальні тексти, засоби культу (ідол, ікона тощо), твори мистецтва. Під впливом релігії утворюються релігійні філософія, мораль, мистецтво. Релігія сприяє розвитку писемності, книгодрукування, забезпечує зберігання та розвиток цінностей релігійної культури, їх передачу від покоління до покоління.

Легітимуюча. Ця функція означає узаконення деяких суспільних ладів, інститутів (державних, політичних, правових та ін.), відносин, норм як таких, якими вони мають бути, і навпаки, ствердження неправомірності будь-яких з них.

Виокремлюють й інші функції релігії.

Результат, наслідок виконання релігією її функції, тобто роль, значущість її діяльності були і є різними. Роль релігії не можна вважати засадничою, хоча вона впливає (інколи - суттєво) на економічні відносини та інші сфери суспільного життя. Вона санкціонує певні погляди, діяльність, відносини, інститути. Релігійний фактор впливає на економіку, політику, державу, міжнаціональні відносини, сім' ю, культуру через діяльність релігійних індивідів, груп, організацій. Відбувається накладання релігійних на інші суспільні відносини.

Ступінь впливу релігії не є одвічно даним, а змінюється в контексті процесів сакралізації та секуляризації. Сакралізація означає втягнення в сферу релігійного санкціонування форм суспільної та індивідуальної свідомості, діяльності, відносин тощо. Секуляризація, навпаки, призводить до ослаблення впливу релігії на суспільну та індивідуальну свідомість, до обмеження санкціонування різноманітних видів діяльності, поведінки, відносин тощо. Ці процеси не є лінійними, несуперечливими. Вони різні як в окремих соціокультурних регіонах, так і в різних часових межах, відповідно, різною є і роль релігії.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші