Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Державні стандарти освіти і національне освітнє законодавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Загальна характеристика освітнього законодавства України

Зростання ролі і значення законодавчих, інших нормативно-правових актів про освіту стає одним із факторів, які мають забезпечити їхній розвиток, специфічні завдання і функції. Відповідно до Закону України "Про освіту" завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України.

На сучасному етапі законодавство про освіту (освітнє законодавство) сприймається як сукупність нормативно-правових актів (їх окремих положень), які регулюють суспільні відносини у сфері освіти [154, с. 36], або законодавчих та нормативно-правових актів, які регулюють правові, соціально-економічні, організаційні, фінансові, освітні та виховні засади розвитку та функціонування усіх ланок системи освіти в Україні: дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійно-технічної, вищої, післядипломної освіти [162], і пов'язується зі становленням комплексної галузі освітнього (освітянського) законодавства. Наказом Міністерства юстиції України затверджений Класифікатор галузей законодавства України, який під шифром 220 передбачає галузь, предметом регулювання якої є освіта [86].

Нагальною вимогою часу є систематизація національного освітнього законодавства, тобто діяльність з упорядкування чинних нормативно-правових актів про освіту у єдину узгоджену систему шляхом здійснення їх обліку, консолідації, інкорпорації і кодифікації.

Студентам при вивченні питання щодо систематизації національного освітнього законодавства слід виходити із загальнотеоретичних положень про те, що завдання обліку нормативно-правових актів у галузі освіти полягає в збиранні, "інвентаризації" нормативно-правових актів, постійній підтримці їх у стані т. з. "чинного нормативно-правового акту", який би враховував усі зміни, що вносяться у нього, і доповнення.

Воно має бути покладено на Міністерство освіти і науки України як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти, інші державні органи.

Застосування елементів консолідації щодо актів освітнього законодавства України потребує зведення до єдиного цілого численних правових норм про освіту, розкиданих по низці нормативних правових актів. Перш за все, це стосується актів, що надають різного роду пільги учасникам освітніх правовідносин.

Систематизація освітнього законодавства може проводитися також у формі інкорпорації. Остання передбачає лише зовнішню обробку нормативних правових актів без якої-небудь зміни їх змісту. Систематизовані таким чином нормативно-правові акти об'єднуються в різного роду збірники. У цих збірниках вони можуть розташовуватися за хронологічним принципом (тобто за часом видання акту) або за предметом правового регулювання (наприклад, акти можуть групуватися залежно від рівня освітньої системи, до якої вони відносяться, або від сфери регульованих відносин - економіка освіти, управління освітою тощо). Як приклад можна навести збірники, що видаються Центром учбової літератури [161].

Найбільш складною формою систематизації законодавства є кодифікація, при якій відбувається внутрішня переробка нормативного матеріалу і створюється новий нормативно-правовий акт. Кодифікація виступає як засіб (спосіб) вдосконалення і впорядкування законодавства і проводиться з тією метою, щоб: а) об'єднати і систематизувати апробовані протягом досить тривалого часу діючі встановлення, б) уточнити (переробити) їх зміст і в) викласти з дотриманням вимог законодавчої стилістики і техніки. Тим самим забезпечується максимально можлива повнота регульованих даним кодифікуючим актом суспільних відносин. Кодифікація дозволяє усунути протиріччя і неузгодженість діючих норм права, надати їм довершеної форми.

Принципово вигідна особливість кодифікації полягає в тому, що вона забезпечує виконання в правовій системі двох найважливіших завдань: 1) упорядковує законодавство і 2) якісно вдосконалює його.

Кодифікація в цьому сенсі є вже не тільки вищою формою систематизації, але і вищою формою правотворчості. Кодифікація завжди переслідує встановлення нових норм, які відповідають найбільшою мірою потребам суспільної практики, усувають прогалини і дефекти в правовому регулюванні, і їм властива якість оптимальних регуляторів в даних умовах.

Незважаючи на позитивні аспекти розробки і ухвалення Кодексу України про освіту, існує низка перешкод для швидкої розробки і ухвалення вказаного законодавчого акту [180]. Тим не менше, реформа системи освіти, яка провадиться в Україні, курс на входження нашої країни в єдиний європейський простір вищої освіти, а також суттєві зміни, які вносяться в інші, "суміжні" галузі законодавства, зумовлюють концептуальне оновлення системи освітнього законодавства, одним із засобів якого є його кодифікація.

Слід пам'ятати, що головним джерелом формування національного освітнього законодавства є Конституція України. Стаття 53 Конституції України гарантує кожному право на освіту. Відповідно до положень цієї ж статті держава забезпечує, зокрема, доступність вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання. За Рішенням Конституційного Суду України від 4 березня 2004 р. № 5-рп/2004 доступність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту на принципах рівності, визначених статтею 24 Конституції України, означає, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту і держава має створити можливості для реалізації цього права. Визнання права кожної людини на освіту є також вимогою Загальної декларації прав людини (ст. 26), Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (ст. 13) [135].

Стаття 92 Конституції України передбачає, що "засади... освіти" регулюються виключно законами України. Таким чином, Конституція України не виключає, що низка питань регулювання освітньої діяльності, які не є засадничими, можуть регулюватися постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства освіти і науки України, інших органів виконавчої влади.

Разом з тим, слід погодитися, що своєрідною "конституцією освіти" є Закон України "Про освіту", прийнятий в новій редакції 23 березня 1996 року, яким встановлюється доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; врегульовано питання надання державних стипендій та пільг учням і студентам; соціального захисту вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів та інших осіб незалежно від форм їх навчання і типів закладів, де вони навчаються; сприяння здобуттю освіти в домашніх умовах тощо. Громадяни мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі, а громадянам, які належать до національних меншин, держава гарантує право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови в державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства. Вказані положення Конституції України і Закону України "Про освіту" розглядаються як конституційні засади розвитку освітнього законодавства.

Серед найважливіших законодавчих актів про освіту можна назвати закони України "Про дошкільну освіту" від 11 липня 2001 року[80], "Про загальну середню освіту" від 13 травня 1999 року [82], "Про позашкільну освіту" від 22 червня 2000 року [127], "Про професійно-технічну освіту" від 10 лютого 1998 року [130], "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року[75].

Законом України "Про дошкільну освіту" проголошується, що дошкільна освіта є обов'язковою первинною складовою частиною системи безперервної освіти в Україні. Принципами дошкільної освіти є доступність для кожного громадянина освітніх послуг, що надаються системою дошкільної освіти; рівність умов для реалізації задатків, нахилів, здібностей, обдарувань, різнобічного розвитку кожної дитини; єдність розвитку, виховання, навчання й оздоровлення дітей; єдність виховних впливів сім'ї і дошкільного навчального закладу; наступність і перспективність між дошкільною та початковою загальною освітою; світський характер дошкільної освіти; особистісно-орієнтований підхід до розвитку особистості дитини; демократизація та гуманізація педагогічного процесу; відповідність змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти особливостям розвитку та стану здоров'я дитини дошкільного віку.

У Законі проголошується право громадян України на здобуття дошкільної освіти. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, здобувають дошкільну освіту в порядку, встановленому для громадян України.

На законодавчому рівні визначається роль сім'ї у дошкільній освіті, а саме те, що сім'я зобов'язана сприяти здобуттю дитиною освіти у дошкільних та інших навчальних закладах або забезпечити дошкільну освіту в сім'ї відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти. Відвідування дитиною дошкільного навчального закладу не звільняє сім'ю від обов'язку виховувати, розвивати і навчати її в родинному колі. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також за збереження їх життя, здоров'я, людської гідності.

Відповідальність за здобуття дітьми дошкільної освіти покладається на їхніх батьків, а дітьми, позбавленими батьківського піклування, на осіб, які їх замінюють, та на навчальні заклади, де вони утримуються.

Дитина може здобувати дошкільну освіту за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють: у дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності; за допомогою фізичних осіб з високими моральними якостями, які мають відповідну вищу педагогічну освіту, ліцензію на право надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти, фізичний стан здоров'я яких дозволяє виконувати обов'язки педагога.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року затверджена Державна цільова соціальна програма розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року, метою якої є розроблення та впровадження механізму розвитку дошкільної освіти, забезпечення конституційних прав і державних гарантій щодо доступності та безоплатності здобуття дошкільної освіти у державних та комунальних дошкільних навчальних закладах [6].

Законодавством України про загальну середню освіту визначаються правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти, що сприяє вільному розвитку людської особистості, формує цінності правового демократичного суспільства в Україні.

Відповідно до законодавства загальна середня освіта є цілеспрямованим процесом оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

Загальна середня освіта покликана забезпечувати всебічний розвиток особистості шляхом навчання та виховання, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.

Усім громадянам України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти у державних і комунальних навчальних закладах. Також громадяни України мають право на здобуття повної загальної середньої освіти у приватних навчальних закладах.

Відповідальність за здобуття повної загальної середньої освіти дітьми покладається на їх батьків, а дітьми, позбавленими батьківського піклування, на осіб, які їх замінюють, або навчальні заклади, де вони виховуються.

Законодавство України про позашкільну освіту базується на Конституції України і складається із Закону України "Про освіту", Закону України "Про позашкільну освіту", міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів. Позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти. Вона спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Законом України "Про позашкільну освіту" проголошується, що вихованці, учні і слухачі мають право на здобуття позашкільної освіти відповідно до їх здібностей, обдарувань, уподобань та інтересів.

Позашкільна освіта здобувається громадянами у позаурочний та позанавчальний час у позашкільних навчальних закладах та інших навчальних закладах як у центрах позашкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, в тому числі в школах соціальної реабілітації, міжшкільних навчально-виробничих комбінатах, професійно-технічних та вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації.

Здобуття позашкільної освіти ґрунтується на принципі добровільності вибору типів закладів та видів діяльності та здійснюється за участю батьків або осіб, які їх замінюють, трудових колективів, громадських організацій, товариств і фондів.

Важливу роль у розвитку системи позашкільної освіти відіграє Державна цільова програма розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України 27 серпня 2010 року [5].

Професійно-технічна освіта є складовою системи освіти України. Вона є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури.

Професійно-технічна освіта відповідно до Закону України "Про професійно-технічну освіту" здобувається громадянами України в державних і комунальних професійно-технічних навчальних закладах безоплатно, за рахунок держави, а у державних та комунальних акредитованих вищих професійно-технічних навчальних училищах та центрах професійної освіти - у межах державного замовлення безоплатно, на конкурсній основі.

Громадяни, які мають базову загальну середню освіту, можуть одночасно із набуттям професії здобувати повну загальну середню освіту у професійно-технічному навчальному закладі або в іншому навчальному закладі.

Громадяни, які за станом здоров'я, сімейними обставинами, а також з інших поважних причин не можуть одночасно з набуттям професії здобувати повну загальну середню освіту або не мають базової загальної середньої освіти, а також ті, які потребують соціальної допомоги і реабілітації, можуть здобувати робітничу кваліфікацію з професій, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Законом України "Про вищу освіту" встановлюються правові, організаційні, фінансові та інші основи функціонування системи вищої освіти, закріплюються умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави в кваліфікованих фахівцях. Він здійснює системне регулювання відносин, пов'язаних зі здобуттям вищої професійної освіти, а також відносин щодо навчання в аспірантурі, докторантурі, використання інших форм післявузівської освіти і отримання учених ступенів і звань. Основний зміст вказаного закону складають нормативно-правові положення, що закріплюють систему вищої і післявузівської освіти (державні і галузеві освітні стандарти і освітні програми, типи вищих навчальних закладів і рівні їх акредитації, умови ліцензування і акредитації, органи управління вищим навчальним закладом і його структурними підрозділами тощо); правовий статус вищих навчальних закладів і суб'єктів навчальної і наукової діяльності в системі вищої і післявузівської освіти; порядок управління системою вищої освіти; економічні (у тому числі і відносини власності) і міжнародні відносини вищих навчальних закладів.

Крім законів у галузі освіти діють Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, накази і розпорядження Міністра освіти і науки України, інструкції, рекомендації, циркулярні листи та інші нормативні акти. На виконання Указу Президента України "Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні" від

  • 30 вересня 2010 року напрацювання і здійснення відповідних заходів з 2011 року, оголошеного цим Указом Роком освіти та інформаційного суспільства, пов'язується з необхідністю забезпечення поліпшення функціонування та інноваційного розвитку освіти в Україні, підвищення її якості та доступності, інтеграції до європейського освітнього простору
  • 31 збереженням національних досягнень і традицій [114].

Студентам слід звернути увагу на те, що акти Міністерства освіти і науки України, прийняті у межах його повноважень є обов'язковими для міністерств і відомств, яким підпорядковані навчальні заклади. Як відомо, контроль за якістю загальної середньої освіти здійснюється у процесі державної підсумкової атестації та оцінювання знань учнів. З 2006 р. учні беруть участь у процедурах зовнішнього незалежного оцінювання знань, результати якого враховуються при вступі до вищого навчального закладу. Тож Міністерством освіти і науки України щороку затверджуються нормативно-правові документи щодо порядку проведення зовнішнього незалежного оцінювання.

Поділяючи оцінку ролі законодавства в розвитку системи освіти, яку подано в Національній доктрині розвитку освіти України [28], актах, вважаємо, що нормативно-правове забезпечення функціонування освітньої галузі потребує подальшого вдосконалення шляхом внесення відповідних доповнень і змін до діючих законів, ухвалення нових законодавчих актів та інших правових документів.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші