Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Історія українського літературознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Леся Українка і тлумачення нею неоромантизму

Д. Донцов уявлення Лесі Українки про неоромантизм трактував надто широко. Вважаючи її першим неоромантиком в українській літературі, він вказував на зв'язок її стилю зі стилем давніх пророчих утопій, який сама поетеса характеризувала як цілковиту протилежність епічно-спокійному тону і так званій простій об'єктивності. "...Замість простоти стилю, — писала вона, — знаходимо тут запал і завзятість, повний брак об'єктивності, нагромадження образів, порівнянь, докорів, погроз, обітниць, віщувань, жалю, надії, гніву — всі почуття, всі пристрасті людського серця відбились яскраво в тій огнистій ліриці... Навіть сама техніка фрази неначе виміряна свідомо на те, що тепер звуть сугестією (внушениям)". Д. Донцов пише, що таким був і стиль самої поетеси: "Інші оперували переважно ідеями і поняттями, з якими л учаться звичайно певні емоції, певні переживання душі; Леся Українка малювала нам самі сі переживання... Вона не конкретизує змісту емоцій, і сим її поезія наближається так до музики. Як і ся остання, відкривала вона абстрактний порив душі до ближче неозначеної цілі; віддавала те, чого не виразити образами, ні поняттями, "1а chose en soi"*. В такому стилі зникала предметність, але з'являлися символи (ідеї?) предметності, котрі, як музика, спрямовували уяву сприймача у глибини людської душі, у просторове безмежжя. Д. Донцов вбачав у цьому симптом якогось відродження (рісорджименту), а сама Леся Українка вважала, що відроджується "колишній" романтизм, тільки з суттєво новими рисами. У стилі 0. Кобилянської, В. Винниченка й інших письменників вона схарактеризувала такі його риси, як зображення суверенної, "вилущеної з маси" особистості, поривання цієї особистості до вищих ідеалів життя ("ins Blau hinein..."), ліризація й пластичність у відтворенні душевних станів особи та її взаємин із навколишнім світом. "Звичайно, — писала Леся Українка, — не всі новоромантики і не в усіх творах з однаковою чистотою витримують цей новий і практично дуже важкий для письменника принцип, але він уже може бути критерієм для істинного розуміння й оцінки творів письменника і нової формації, які не завжди називають себе новоромантиками, інколи навіть вороже ставляться до цієї назви, але фактично сприйняли цей головний принцип... який вперше був в усій чистоті застосований в художній літературі німецькими новоромантиками...".

Дискусія І. Франка і М. Вороного про нові шляхи літератури

Суто формальні, стилістичні риси творчості новоромантиків дуже точно схарактеризував І. Франко у статті "Старе й нове..." "Для них, — писав він, — головна річ — людська душа, її стан, її рухи в таких чи інших обставинах... Звідси брак довгих описів та трактатів у їх творах і та непереможна хвиля ліризму, що розмита в них. Звідси їх несвідомий наклін до ритмічності й музикальності як елементарних об'явів зворушень душі. В порівнянні до давніших епіків їх можна би назвати ліриками, хоча їх лірика зовсім не суб'єктивна; навпаки, вони далеко об'єктивніші від давніх оповідачів, бо за своїми героями вони щезають зовсім, а властиво переносять себе в їх душу, заставляють нас бачити світ і людей їх очима. Се найвищий тріумф поетичної техніки, ні, се вже не техніка, се спеціальна душевна організація тих авторів, виплід високої культури людської душі".

І Донцов, і Леся Українка, і згодом Франко говорили фактично про одне й те ж: у літературі з'явилася нова "душевна організація" письменників і нова "поетична техніка"; завдання літературознавців — дати пояснення цим явищам з точки зору філології, естетики. А всяке пояснення явищ у літературі передбачає аналіз витоків його, з'ясування генетичної й вербальної природи його. Звідси народження на початку XX ст. філологічних осередків, поява "гуртових" та індивідуальних маніфестів, у яких декларується потреба нової уваги до слова, до його естетики, до глибин його краси. Відчувалося, що домінування історичної школи з її відгалуженнями готувало з'яву нових якостей, суттєвих змін, які мали сформуватись у новий, спрямований у серцевину слова науковий метод літературознавства. Прискорювали його народження нерідко й самі творці літератури, поети й прозаїки, які не лише давали нову якість у творчості, а й підказували, чого вони хочуть з позицій теорії.

М. Вороний у 1900 р. закликав письменників взяти участь у замисленому ним альманасі, який змістом і формою мав наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур Європи. І. Франко, щоправда, витрактував цей клич як спробу перевести поезію у сферу —

Без тенденційної прикмети,

Без соціального змагання.

Без усесвітнього страждання...

Де б той сучасник, горем битий,

Душею хвильку міг спочити...

Розвиваючи цю думку, І. Франко нагадує М. Вороному, що сучасна поезія — не перина для спочивання, що справжній поет завжди хворіє чужим і власним горем, що без цього його слова — порожні й безплідні:

Слова — полова!

Але огонь в одежі слова —

Безсмертна чудотворна фея,

Правдива іскра Прометея.

М. Вороний у відповідь І. Франкові наголосив, що людське горе для нього — не байдуже, але не можна тільки ним обмежувати творчість; життя багатогранне, є в ньому і боротьба, але е й краса, яка потребує вираження й творчого осмислення. Тому —

До мене, як горожанина,

Ставляй вимоги — я людина.

А як поет — без перепони

Я стежу творчості закони...

Моя девіза — йти за віком

І бути цілим чоловіком!

Зіткнулись відтак два підходи до розуміння специфіки й завдань літератури. Новий (М. Вороного) полягав усього лише в розширенні поетичних обсервацій, в акценті на іманентності художньої творчості. Молодий І. Франко не збагнув цього до кінця, і тому пропонує тільки поєднання "старих" закликів до бою з "новими" пориваннями "в надземне". Тим часом з'являлися нові твори молодих В. Стефаника, М. Черемшини, для яких, за словами І. Франка, "головна річ — людська душа...". А от 0. Кобилянську, наприклад, І. Франко ніби не помічав, її перші повісті й оповідання ("Людина", "Царівна" та ін.) несли в собі якусь іншу якість, у змісті якої намагалася розібратись Леся Українка, коли писала про новоромантичні поривання "до блакиті". Але минав час, а така думка в літературознавстві не приживалась: у тих поривах "до блакиті" С. Єфремов, наприклад, помітив якусь "змістову темноту", що йде поруч із недоладним стилем і какофонічним поєднанням слів та образів. У статті "В поисках новой красоты" він піддав гострій критиці ранні твори О. Кобилянської, Н. Кобринської, К. Гриневичевої, Г. Хоткевича, в яких відлунили, на його думку, прийшла із Заходу декадентщина і чужий українській літературі символізм. Це виявлялося нібито у зневажанні письменниками народних мас, у сповідуванні культу краси, яка перебувала у глибокій суперечності із життєвою правдою, та ін. Складалося враження, що молодий критик насторожився щодо можливих чужоземних впливів і закликав до ізольованості, до розвитку письменниками лише власних традицій. У повісті О. Кобилянської "Земля" він запримітив замах на землю, котра закріпачує й бруталізуе людину, а земля ж — це той корінь, без якого немислимий ніякий народ, і т. ін. С. Єфремов не помітив, що О. Кобилянську турбувала не прив'язаність людини до землі, а дика залежність від неї, яка призводила зрештою до безкультур'я і втрати людиною гідності. Питання це непросте, оскільки дуже важко провести межу між органічною прив'язаністю до землі й рабською залежністю від неї, але принциповим залишалося питання критичного підходу до літературних явищ як таких.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси