Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Казначейська система
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Особливості управління державним боргом

Принципи та методи управління державним боргом

Значні витрати на обслуговування державного боргу порівняно з надходженням платежів до державного бюджету вимагають побудови дієвої системи його управління. Під управління державним боргом та гарантованим державою боргом слід розуміти сукупність заходів, що здійснюються державою, пов'язаних із утворенням, обслуговуванням та погашенням державного й гарантованого державою боргу та спрямованих на зменшення ризиків, оптимізацію витрат і структури при здійсненні державних запозичень та наданні державних гарантій.

Управління державним боргом має за мету: досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій тощо.

Державний борг можна розглядати з двох позицій: з одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню; з іншого - борг збільшує навантаження на державний бюджет. Тому необхідно знайти оптимальне співвідношення між обсягом інвестицій, економічним зростанням та внутрішнім і зовнішніми запозиченнями держави. При цьому умови залучення нових позик мають оцінюватися з урахуванням спроможності країни обслуговувати борги за раніше прийнятими зобов'язаннями.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання: - пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу; - недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів; - забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

- визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні; - забезпечення стабільності валютного курсу та фінансового ринку країни.

Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

  • - безумовності - забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;
  • - планування і прогнозування - прийняття рішень щодо управління державним боргом та гарантованим державою боргом на основі обґрунтованих планів і прогнозів потреби держави у фінансових ресурсах та прогнозних основних макропоказників економічного і соціального розвитку України;
  • - мінімізація ризиків - розміщення і погашення позик таким чином, щоби максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;
  • - оптимальності структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення;
  • - зберігання фінансової незалежності - підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;
  • - прозорості та публічності інформації - дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.

Крім цього при управлінні державним боргом важливо дотримуватись принципів: економічної обґрунтованості рішень, що приймаються під час здійснення державних запозичень та надання державних гарантій; узгодження напрямів реалізації політики управління державним боргом з напрямами реалізації фіскальної та грошово-кредитної політики; обліку і підзвітності операцій з управління державним боргом та гарантованим державою боргом; відповідальності посадових осіб, які беруть участь в управлінні державним боргом та гарантованим державою боргом.

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в державі, рівень інфляції, ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності, ступінь ризику країни щодо неповернення боргу тощо.

Ефективне управління державним боргом передбачає розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань держави з використанням різноманітних методів.

Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. II досягнення та підтримка є важливим фактором для успішного управління державним боргом. На сьогодні репутація позичальників на світовому фінансовому ринку виражається в рейтингах, які присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне і своєчасне виконання державою своїх зобов'язань. Однак, за умови неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і виплат за ними процентів, для розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань, а також забезпечення платоспроможності держави можуть прийматися рішення щодо врегулювання державного боргу як ринковими, так і неринковими методами.

Новація - домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов'язання з певного фінансового кредиту іншим зобов'язанням.

Уніфікація позик - зменшення кількості випущених позик шляхом об'єднання кількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на заново випущені позики.

Конверсія (обмін) боргу передбачає: безпосередній обмін (своп) боргів на акції компаній, що перебувають у державній власності або ж обмін боргових зобов'язань на акції в рамках державної програми приватизації; опосередкований обмін боргів на національну валюту, яку в результаті можна інвестувати в загальнодержавні проекти чи акції національних компаній; обмін боргових зобов'язань на екологічні програми як варіант зменшення боргового тягаря країни за рахунок здійснення нею екологічних послуг світовому співтовариству; погашення боргів товарними поставками тощо.

Консолідація - зміна початкових умов обертання позик в частині терміну їх погашення та величини позикового відсотка, тобто рішення про перенесення дати виплати за зобов'язаннями на пізніший термін.

Викуп боргу з дисконтом на вторинному ринку - скорочення обсягу державного боргу через викуп власних боргів із дисконтом (знижкою) на вторинному ринку. Через наявність дисконту дана стратегія подібна до часткового списання боргу. Для викупу можуть використовуватися як офіційні золотовалютні резерви країни, так і кредити міжнародних фінансових організацій.

Кредитори отримують вигоду при достроковому викупі боргу позичальником лише у тому випадку, коли покращення фінансового стану позичальника завдяки проведенню такого викупу дозволяє йому збільшити загальну суму боргових виплат на користь кредиторів. Міжнародні фінансові організації погоджуються на фінансування операцій дострокового викупу за рахунок власних ресурсів тоді, коли очікується, що дефолт буде мати суттєві негативні наслідки для всієї світової фінансової системи.

Тимчасовий мораторій на виплату відсотків або частини основного боргу - відстрочення сплати внутрішніх або зовнішніх боргових зобов'язань, що оголошується спеціальними актами державної влади на певний строк чи до закінчення певних надзвичайних подій.

Пролонгація боргу - форма добровільної згоди кредиторів на відстрочення виплат за зобов'язаннями боржника, що дозволяє перетворити коротко- і середньострокові зобов'язання у довготермінові, відтермінувавши час сплати основної частини боргу. Такий метод передбачає підвищені відсотки і, відповідно, зниження кредитоспроможності позичальника з усіма можливими негативними наслідками.

Анулювання (списання) частини боргу - відмова держави від усіх зобов'язань щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, її банкрутством або політичними мотивами. Найчастіше такий механізм застосовується Паризьким клубом офіційних кредиторів до найменш розвинутих країн, нездатних погасити свої зобов'язання навіть у віддаленій перспективі.

Слід мати на увазі, що застосування цих методів порушує перший принцип управління державним боргом - принцип безумовності. Тому їх використання вимагає глибокого попереднього вивчення та аналізу подальших економічних і політичних наслідків. Це може бути:

  • - скорочення споживання населення країни;
  • - збільшення податків для обслуговування державного боргу (виступає антистимулом економічної активності);
  • - перерозподіл доходу на користь власників державних облігацій;
  • - іноземні кредити, отримані вітчизняними підприємствами під гарантії уряду.

Світова криза заборгованості, що спалахнула в кінці 70-х - на початку 80-х років дозволила нагромадити значний досвід з управління борговим тягарем та виділити декілька варіантів розв'язання боргової проблеми. Один із них - визнати свою неспроможність сплачувати борги в строк і в повному обсязі, тобто оголосити дефолт і шукати шляхів пом'якшення його наслідків. Інший варіант - перевести все в площину "дрібного фолу", політики розділу боргів, переговорів із реструктуризації, вимог часткового списання боргів.

Відмова від платежів не тільки принизлива, вона загрожує втратою активів за кордоном, іншими міжнародними санкціями. Оголошення дефолту може принести лише тимчасове полегшення для державного бюджету, але призведе до глобальних наслідків, пов'язаних із зменшенням обсягів іноземних інвестицій в економіку країни, до зменшення обсягів зовнішньої торгівлі, унеможливить подальше здійснення зовнішніх запозичень.

У світовій практиці зовнішню заборгованість прийнято врегульовувати шляхом реструктуризації боргу, тобто через укладання угоди між кредитором і позичальником, який має труднощі з погашенням своїх фінансових зобов'язань. Головною метою реструктуризації є зменшення пікового навантаження платежів з обслуговування та погашення боргу, які припадають на певний період. Борг перед Міжнародним валютним фондом і Світовим банком реструктуризації не підлягає.

Будь-яка програма реструктуризації потребує проведення відповідних розрахунків стосовно кожного окремого випадку. При цьому аналіз можливих варіантів повинен враховувати не тільки економічні, але й політичні наслідки тих чи інших дій щодо суверенного боргу. Крім того, при використанні ринкових механізмів завжди залишається можливість управління державним боргом і оптимізації структури боргових виплат.

У світовій практиці при управлінні державним боргом використовується кілька варіантів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які пропонуються кредиторами, залежно від виду зовнішнього боргу та рівня доходу на душу населення.

Один з них - реструктурувавши міжурядових позик і позик, які гарантовані урядом у рамках Паризького клубу офіційних кредиторів. Програма реструктуризації передбачає одержання боржником відстрочки виплати основної частини боргу терміном до трьох років.

Х'юстонські умови, які введені в дію у 1990 році, дозволяли країнам-боржникам Паризького клубу із середнім рівнем доходу на душу населення проводити конверсію відповідних боргів на акції, національну валюту чи обмінювати борги за ринковим курсом для їх вкладення у національні фонди на різноманітні доброчинні цілі.

З 1989 року по лінії Паризького клубу започатковується спосіб реструктуризації боргів комерційних банків на основі плану Брейлі. Згідно з цим планом банки йдуть на реорганізацію певної частини боргу (як правило, це зниження відсоткових ставок). При цьому реорганізація здійснювалася тільки в тому разі, якщо уряд країни-боржника почне виконувати радикальну програму макроекономічних та структурних перетворень у своїй країні.

Спочатку формула Брейлі "зниження боргу та його обслуговування" застосовувалася в операціях зі зниження боргу на 50%. До числа нових технічних засобів увійшли викуп країною-боржником деякої частини своїх зобов'язань (10-15%) за різко зниженим валютним курсом. Далі формула Брейлі передбачала обмін боргових зобов'язань із основного боргу та відсотків на спеціальні облігації (облігації Брейлі). Ці облігації можуть обмінюватися за трьома технічними варіантами зниження боргу і банки-кредитори можуть вибирати для себе заходи, які найбільше їх задовольняють.

Таким чином, однозначного способу розв'язання боргової проблеми не має. Використання різноманітних методів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які застосовуються у світовій практиці, дає можливість країнам-боржникам, з одного боку, значно полегшити свій борговий тягар перед міжнародними фінансовими організаціями, а з другого, у них з'являються можливості отримати нові кредити.

Необхідною передумовою забезпечення максимально сприятливих умов врегулювання зовнішнього боргу при цьому є створення переконливої програми дій, спрямованої на продовження та прискорення ринкових реформ у державі, поліпшення інвестиційного клімату, зміцнення демократичних інститутів.

Напрями реалізації боргової політики в Україні визначаються Стратегією управління державним боргом. Стратегія може переглядатися у разі істотних змін макроекономічних показників, ситуації на внутрішньому ринку державних цінних паперів та світових ринках капіталів, які необхідно враховувати під час управління державним боргом.

В основу розроблення Стратегії покладено принципи, визначені Порядком розроблення середньострокової стратегії управління державним боргом і контролю за її реалізацією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 2010 р. № 978:

  • - ефективне управління державним боргом;
  • - економічна обґрунтованість рішень щодо здійснення державних запозичень; - узгодження напрямів реалізації політики управління державним боргом з напрямами реалізації бюджетно-фіскальної та грошово-кредитної політики;
  • - планування і прогнозування (визначення цілей та орієнтирів для управління державним боргом на основі обґрунтованих планів і прогнозів потреб держави у фінансових ресурсах і тенденцій розвитку макроекономічних показників) тощо.

Стратегія розробляється за такими етапами:

  • 1) проведення аналізу:
    • - управління державним боргом за рік, що передує розробленню Стратегії; - відповідної нормативно-правової бази;
    • - функціонування внутрішнього ринку державних цінних паперів і світових ринків капіталів та результатів співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями і фінансово-кредитними установами;
    • - показників державного боргу.
  • 2) оцінка ризиків, пов'язаних з державним боргом;
  • 3) визначення шляхів і способів розв'язання проблем у сфері управління державним боргом, у тому числі зменшення виявлених ризиків;
  • 4) здійснення основних прогнозних розрахунків та визначення орієнтирів для управління державним боргом на підставі результатів проведеного аналізу наявних боргових зобов'язань держави, прогнозів щодо потреб держави у фінансових ресурсах, тенденцій розвитку макроекономічних показників та шляхів і способів розв'язання проблем у сфері управління державним боргом;
  • 5) визначення цілей та завдань управління державним боргом; заходів щодо виконання завдань Стратегії, зокрема з розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів, управління коштами єдиного казначейського рахунку та валютних рахунків, управління ризиками, пов'язаними з державним боргом, тощо.

Середньостроковою стратегією управління державним боргом на 2012-2014 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2012 р. № 607, визначено такі цілі:

  • - задоволення потреб держави у позикових ресурсах шляхом фінансування державного бюджету за мінімально можливої вартості обслуговування державного боргу з урахуванням ризиків;
  • - утримання обсягу державного боргу на економічно безпечному рівні;
  • - забезпечення ефективного функціонування внутрішнього ринку державних цінних паперів та розширення доступу до міжнародного ринку капіталу;
  • - реформування у сфері міжнародної інтеграції та співпраці, спрямоване на вироблення цілісної і збалансованої зовнішньоекономічної політики, підвищення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості національної економіки.

Досягнення зазначених цілей забезпечується шляхом виконання таких завдань:

  • - оптимізація структури державного боргу в розрізі валюти і відсоткових ставок, що дасть змогу мінімізувати відповідні ризики;
  • - мінімізація ризиків, пов'язаних з рефінансуванням та дотриманням середньозваженого строку до погашення боргових зобов'язань держави;
  • - запобігання виникненню пікових навантажень на державний бюджет, що пов'язані із здійсненням платежів за державним боргом;
  • - підвищення рівня ліквідності державних боргових цінних паперів, що дасть змогу підвищити попит на них з боку інвесторів;
  • - здійснення запозичень для підтримки та розвитку пріоритетних сфер економіки; - забезпечення ефективної співпраці з провідними міжнародними рейтинговими агентствами щодо присвоєння ними суверенного кредитного рейтингу Україні та її борговим зобов'язанням; - забезпечення прозорості діяльності, пов'язаної з управлінням державним боргом, та публічності відповідної інформації. При розробці та реалізації Стратегії управління державним боргом потрібно враховувати ризики, які можуть призвести до збільшення витрат державного бюджету, пов'язаних із збільшенням сум погашення і обслуговування державного боргу, або зменшення можливостей фінансування державного бюджету за рахунок боргових джерел.

Методологічні й організаційні питання процесу управління ризиками регулює "Положення про управління ризиками, пов'язаними з державним боргом", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 16.06.2010 р. № 461. Згідно з Положенням під час складання проекту закону про державний бюджет на відповідний рік до нього формуються пропозиції стосовно:

  • - граничного обсягу державного боргу на кінець бюджетного періоду з відповідними обґрунтуваннями (як складової управління бюджетним і рейтинговим ризиками);
  • - обсягу фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок державних запозичень або мінімального обсягу профіциту державного бюджету, що має бути спрямованим на погашення державного боргу, з відповідними обґрунтуваннями;
  • - сум внутрішніх і зовнішніх запозичень у відповідному бюджетному періоді з відповідними обґрунтуваннями (як складової управління валютним ризиком);
  • - сум короткострокових, середньострокових і довгострокових запозичень з відповідними обґрунтуваннями (як складової управління ризиком рефінансування).

Після набрання чинності законом про державний бюджет на відповідний рік Департаментом боргової та міжнародної фінансової політики розробляється програма управління державним боргом на бюджетний період на основі показників закону.

Упродовж бюджетного періоду щокварталу, не пізніше дати оголошення першого аукціону планового кварталу, Департаментом боргової та міжнародної фінансової політики формуються квартальні плани управління державним боргом. Після закінчення звітного кварталу складаються довідки про виконання квартальних планів управління державним боргом (які, в тому числі, включають дані про рівень ризиків станом на кінець звітного кварталу).

Управління ризиками, пов'язаними з наданням державних гарантій, та розподіл таких ризиків між державою, кредиторами і позичальниками здійснюється Міністерством фінансів у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 р. № 131:

- під час формування основних напрямів бюджетної політики та підготовки проекту закону про Державний бюджет України шляхом встановлення граничних абсолютних та відносних показників гарантованого державою боргу, зокрема, гранично допустимого відношення гарантованого державою боргу до валового внутрішнього продукту та граничного обсягу надання державних гарантій; - у період до надання державної гарантії за кожним проектом за участю Міністерства економічного розвитку і торгівлі та центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить позичальник; - упродовж строку дії державної гарантії за кожним проектом за участю органу влади.

Рівень ризиків вважається прийнятним у разі:

  • - доцільності реалізації проекту;
  • - відповідності його державним завданням і пріоритетам; - самоокупності проекту;
  • - задовільного фінансового стану позичальника, наявності в нього кредитного рейтингу на рівні, не нижчому за середній спекулятивний (для іноземних кредитів (позик) визнаються кредитні рейтинги, визначені провідними світовими рейтинговими агентствами); - відсутності у позичальника простроченої заборгованості перед державою. Департаментом боргової та міжнародної фінансової політики в межах повноважень та з урахуванням можливостей здійснюються заходи, пов'язані із запровадженням на практиці та здійсненням операцій з активного управління державним боргом. При здійсненні операцій з активного управління державним боргом Департамент оцінює ризики, які при цьому виникають, та вживає заходів щодо їх зменшення.

Операції з активного управління державним боргом включають: зворотний викуп зобов'язань за державним боргом, обмін державних цінних паперів на державні цінні папери з більшим строком обігу, дострокове погашення державних цінних паперів, розміщення тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунку та коштів валютних рахунків шляхом придбання державних цінних паперів з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду, операції з деривативами.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші