Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Кучма Леонід Данилович (9.08.1938р.)

Відомий український політичний і державний діяч. Президент України з 1994 р. Народився ус. Чайкине Чернігівської області. В і 960 р. закінчив Дніпропетровський держуніверситет, за фахом інженер-механік. В 1960-1975 рр. працював: інженером, старшим інженером, провідним конструктором, помічником головного конструктора КБ Південне" (м. Дніпропетровськ). У 1975-1981 рр. - секретар парткому Компартії України КБ "Південне", 1981-1982 рр. - секретар парткому ВО "Південний машинобудівний завод". В 1982-18786 рр. - перший заступник генерального конструктора КБ "Південне", 1986- 1992 рр. - генеральний директор ВО "Південний машинобудівний завод". З жовтня 1992 р. по вересень 1993 р. - Прем'єр-Міністр України, з грудня 1993 р. по липень 1994 р. - президент Українського союзу промисловців і підприємців. 10 липня 1994 р. Л. Д. Кучма обраний Президентом України, у листопаді 1998 р. вдруге обраний на президентську посаду. Є також Головою ради національної безпеки і оборони України. Л. Кучма - Лауреат Ленінської премії СРСР (1981 р.), Державної премії України в галузі науки і техніки (1993 р., кандидат технічних наук, професор, академік Інженерної академії України, кавалер багатьох нагород і почесних звань нашої держави та зарубіжних країн).

Однак, стосунки між гілками влади, які особливо загострилися в кінці 1993 р.. суттєво не поліпшилися. Давалося взнаки відсутність нової Конституції, яка була прийнята в результаті гострої, між фракційної боротьби лише 28 червня 1996 р. З прийняттям Конституції України, в чому безперечна заслуга тодішнього Голови Верховної Ради - Олександра Мороза, було завершено поділ влади на законодавчу (Верховна Рада), виконавчу (Кабінет Міністрів) і судову гілки влади, інститут президентства та місцеве самоврядування. Це був переломний пункт утвердження нашої державності, політичних, економічних і соціальних перетворень: вони набули загальновизнаного, цілеспрямованого і незрушного характеру.

За п'ять років незалежності було сформовано усі атрибути державності - від кордонів до нагородної системи, створено цілісний державний механізм

Леонід Кучма

Рис. 10.6 Леонід Кучма

Професори кафедри ядерної фізики та безпеки разом з Президентом України

Ряс 10 7 Професори кафедри ядерної фізики та безпеки разом з Президентом України

України практично з усіма його складовими. Це означало, що перехідний етап державного самовизначення було подолано.

Якщо перший етап державотворення був пов'язаний з політичним і правовим оформленням української держави, другий - з творенням Конституції України, то нинішній її етап пов'язаний з визначенням довгочасної долі української демократії, її політичної перспективи.

Але й після прийняття Конституції України, соціально-політична ситуація в країні залишалася нестабільною.

Протягом 1993 - 2004 рр. За рішенням уряду неодноразово підвищували розміри пенсій та посадових окладів. Проте зростання цін не енергоносії, допущені помилки в економічній політиці призвели до нового витка цін. До того ж люди втратили всі свої заощадження.

Рівень життя населення України на рубежі XX-XXI ст. був значно нижчий від світових стандартів. За низького рівня споживання основних продуктів населення України витрачає на харчування 68-75 % доходів, малозабезпечені родин и - до 90 %. А в С ША та Франції питома вага витрат на харчування в доходах родини становить 18-20, Італії - 18- 19,Японії-25%. За індексом людського розвитку (U1P), який інтегрує в собі ВВП на душу населення, показники освіти та здоров'я, серед 175 країн світу Україна посіла 95 місце. За життєвим Рівнем наша країна в 90-ті роки опинилась на майже 200 місці у світі.

Особливої гостроти набрала внутрішньополітична ситуація в Україні у 1998-2001 pp. у зв'язку з: черговими парламентськими виборами в березні 1998 p., які вперше проводились за змішаною мажоритарно-пропорційною; виборами Президента, що відбулися в жовтні - листопаді 1999 p.; відкликанням з посади Голови Верховної Ради О. Ткаченка і його першого заступника та створенням парламентської більшості в січні 2000 р., яка незабаром розпалась; загибеллю журналіста Г. Гонгадзе і скандалів навколо магнітофонних записів майора служби охорони Президента А. Мельниченка; загостренням протистояння між владою і опозицією, яка досягла апогею 9 березня 2001 p., перерісши у масові виступи і вуличні сутички.

Розрядити політичну обстановку вдалося після парламентських виборів 2002 р. і обрання Головою Верховної Ради України В. Литвина. Важливим чинником державотворення є відродження духовності, національної свідомості, почуття державної гідності. Цьому в значній мірі сприяло відродження культури. У цій сфері також переплелися позитивні й негативні риси. Основою будь-якої культури, втіленням духовності в першу чергу є мова. Незважаючи на прийняття Закону про мови, яким закріплявся державний статус української мови, українська мова використовувалася значно менше, ніж російська.

У формуванні громадянина неабияка роль належить освіті. Концепція розвитку системи освіти ґрунтується на демократизації всіх її ланок. Розширюється мережа шкіл з поглибленим вивченням окремих дисциплін, відкриваються ліцеї, гімназії, коледжі, авторські школи. Певних успіхів досягнуто в переведенні школи на україномовний режим. В місцях компактного проживання відкриваються національні школи: румунські, угорські, молдавські, польські, кримськотатарські тощо.

Відповідно до потреб життя реорганізується система вищої й середньої спеціальної освіти. Поряд з державними створюються навчальні заклади, засновані на інших формах власності. За рахунок цього зростає кількість вузів: в 1990/91 навчальному році їх нараховувалося 149, в 1996/97 - 274. Великою проблемою залишається фінансування вищої освіти. Законом "Про освіту" встановлено, що на цю сферу щорічно повинно виділятися не менше 10,5 % внутрішнього валового продукту, проте, цей показник становить близько 4%. Наприклад, для порівняння, видатки на підготовку одного спеціаліста у вузах розвинених країн у 5-6 разів більші, ніж в Україні. Провідним центром науки залишається Національна Академія наук. Орієнтація на прикладні розробки супроводжується падінням престижу фундаментальних досліджень. Понад 90 % технологічних розробок не впроваджуються у виробництво, тобто низька віддача наукової роботи. Скоротилося майже у 30 разів фінансування наукових досліджень. Наприклад, в США, Японії на одного науковця витрачається близько 150 тис. доларів на рік, в Україні - 0,7 тис. Низький рівень фінансування створює труднощі в матеріально-технічному й кадровому забезпеченні науки. Щороку в результаті міграції Україна втрачає близько

10 тис. дипломованих спеціалістів. Не менш загрозливим для науки є і внутрішній "відплив умів": понад 20 % науковців перейшли до комерційних структур.

Чимало проблем і на ниві культури, в розвитку художньої сфери. На початку творення нової держави відбулася демократизація у сфері культури. В Україні діє близько 160 національних, культурно-освітніх товариств. Разом з наявними успіхами в галузі культури простежуються негативні тенденції. Як і раніше, вона фінансується за залишковим принципом. Відсутність коштів часто стає причиною закриття культурно-освітніх установ. Відродження духовності значною мірою пов'язане з відродженням релігії і церкви у нашій державі. Значною мірою цьому сприяв закон "Про свободу совісті та релігійні організації", а також нова Конституція України, яка гарантує свободу світогляду і віросповідань. В останні роки з'явилась значна кількість релігійних громад, відновлюють діяльність старі храми, будуються нові культові споруди. Відродженню релігії сприяло зняття заборон на релігійне життя, різке загострення суспільних проблем, часткова втрата старих ідеологічних орієнтирів, повернення до традиційних цінностей.

Проте як і в попередні роки, для церковного життя характерна його політизація.

Важливою подією в суспільно-політичному і духовному житті був державний візит у 2001 р. в Україну глави Ватикану - Папи Римського Івана-Павла II. Його візит став закликом до порозуміння, до процесів єднання віруючих усіх конфесій. Україна, за словами Папи, має виразне європейське покликання, підкріплене християнськими коренями культури, і тому треба сподіватися, що ці корені допоможуть зміцнити національну єдність і далі розвивати незалежну Україну.

Президентські вибори 1999 р. знову привели на посаду Президента держави Л. Кучму. Після інаугурації Президента було сформовано новий уряд. Прем'єр-міністром було призначено колишнього голову Національного банку України Віктора Ющенка. Склад уряду був сформований не за принципом політичної прихильності, а за фаховою ознакою. Уряд Ющенка працював до квітня 2001 р. У червні 2001 р. за поданням Президента України Верховна Рада України затвердила прем'єр-міністром Анатолія Кінаха. Водночас Президент України своїм указом ліквідував інститут першого заступника і заступників міністрів, а також урядового секретаря і його заступників, запровадивши інститут державних секретарів, наділивши їх відповідними адміністративними правами.

Вибори Президента України 2004 р. стали переломними в історії держави. Кандидатом від влади став чинний Прем'єр-міністр України Віктор Янукович. Опозиційні сили згрупувалися навколо лідера "Нашої України" Віктора Ющенка, колишнього Прем'єр-міністра у 2000-2001 рр..

У результаті голосування 31 жовтня 2004 р. голоси виборців розподілилися таким чином: Віктор Ющенко (39,26% голосів), Віктор Янукович (39,11%),

Олександр Мороз (5,82%), Петро Симоненко (4,97%). Такий розподіл не виявив переможця, тому було призначено другий тур виборів - 21 листопада 2004 р. Після першого туру підтримати Ющенка закликали Олександр Мороз та Анатолій Кінах. Віктора Януковича підтримала Наталія Вітренко. Після голосування другого туру були оприлюднені результати ЦВ К про перемогу В. Януковича. Результати ЦВК відрізнялися відданих екзитполів, які засвідчували перемогу В. Ющенка. Обурені таким станом речей виборці відгукнулися на заклик опозиційного кандидата захистити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мітинг на центральній площі Києва - майдані Незалежності. З наступного дня мітинг переріс у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 р. і отримала назву "Помаранчева революція".

Своїм рішенням від 3 грудня 2004 року Верховний Суд України визнав недійсними результати другого туру президентських виборів і призначив переголосування другого туру на 26 грудня 2004 р.

Переголосування 26 грудня 2004 р. призвело до перемоги Віктора Ющенка (51,99%). Інавгурація нового Президента України Віктора Ющенка відбулась 23 січня 2005 року. Сподівання українців на краще життя, після виходу на Майдан і приходом нового президента, знову виявилися марними.

17 січня 2010 року відбувся перший тур чергових президентських виборів в Україні, у результаті якого переможця виявлено не було. 7 лютого було проведено другий тур виборів, у якому перемогу здобув опозиційний лідер Віктор Янукович.

Вибори президента 2010 р. змінили кольори влади з помаранчевого на біло-сині. Президентом України було обрано Віктора Януковича.

Віктор Ющенко

Рис. 10.8 Віктор Ющенко

Віктор Янукович

Рис. 10.9 Віктор Янукович

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші