Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екогеографія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Формування європейської та національної екомережі України

У 1992 р. Рада Європи прийняла концепцію Європейської екомережі (European Ecological Network) як ідею всеєвропейської системи охорони природної спадщини європейської спільноти. Європейська екомережа (як фізична мережа природних або напівприродних територій європейського значення) — головний напрям реалізації Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, яку затвердили на Конференції міністрів довкілля країн Європи в Софії у 1995 р.

Відповідно до значення елементи екомережі поділяють на п'ять рангів, або рівнів: біосферний, всеєвропейський (континентальний), національний, регіональний, локальний.

До складу Європейської екомережі мають входити такі базові елементи:

  • — природні ядра, або осередки (ядра біорізноманіття, ключові природні території), — це території збереження генетичного, видового, екосистемного і ландшафтного різноманіття, середовищ існування організмів, а також видів та ландшафтів європейського значення. Площа їх може бути різною, залежно від збереженого різноманіття і поширення рідкісних видів, але не менше 500 га для локальних природних ядер. Базовими критеріями відбору природних ядер вважаються такі: 1) можливість їхньої інтеграції в Європейську екомережу; 2) ступінь природності території та її різноманіття; 3) рідкісність різноманіття; 4) наявність ендемічних, реліктових і рідкісних видів; 5) репрезентативність різноманіття; 6) оптимальність розміру і природність меж; 7) антропогенно змінені, але багаті на різноманіття території;
  • — екокоридори, або перехідні зони, — просторові, витягну тої конфігурації структури, що пов'язують природні ядра і включають існуюче біорізноманіття різного ступеня природності, а також території, які підлягають ренатуралізації. їх головна функція — забезпечення взаємозв'язків між природними екосистемами, наприклад, міграційні шляхи. Це можуть бути долини річок, підніжжя височин тощо. Ширина всеєвропейських екокоридорів не має бути меншою ніж 15—20 км, а локальних — 500 м. Чим вужчий екокоридор, тим гірше він виконує своє призначення;
  • — відновлювальні райони, або території ренатуралізації, призначені для відновлення порушених компонентів екосистем, середовищ існування і ландшафтів європейського значення або повного відновлення деяких районів. Наприклад, осушені торфовища, вибиті луки, зріджені ліси тощо;
  • — буферні зони — території, що оточують природні ядра і сприяють зміцненню мережі та захисту природних ядер (біо-центрів) від впливу негативних зовнішніх факторів. Як правило, це території з регульованим режимом заповідання і господарювання;
  • — території природного розвитку призначені для посилення ефективності екомережі. Ними можуть бути території з рідкісними видами, розірвані частини екокоридорів тощо. Наприклад, типові лісові масиви, ділянки степів, що розміщені на значній відстані від екомережі.

Правовою підставою визначення природних ядер Європейської екомережі є дві директиви Європейського союзу:

  • 1) щодо збереження диких птахів (Council Directive 79/409/ EEC on the conservation of wild birds), за якою визначаються території спеціальної охорони (Special Protection Areas);
  • 2) щодо збереження природних середовищ існування дикої фауни та флори (Council Directive92/43/ЕЕС on the conservation of natural habitats and of wild fauna and flora); визначає території (місця), важливі для Європейського Союзу (Sites of Community Importance).

Ці директиви є основою програми "Натура—2000" (Natura-2000) для організації системи територій спеціального збереження (Special Areas of Conservation). Після прийняття "Загальноєвропейської стратегії у галузі біологічного та ландшафтного різноманіття" (Софія, 1995) найраціональнішим способом збереження сучасного рівня різноманіття України визнали створення єдиної екомережі України, що має бути складовою загальноєвропейської.

Верховна Рада України 21 вересня 2000 р. ухвалила Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 pp.". У цій програмі містяться пропозиції щодо зміни земельних угідь України шляхом зменшення частки оброблюваних земель і відповідного збільшення відновлених природних ландшафтів. Передбачається, що екомережа України буде територіально безперервною системою природних ландшафтів, що утворюють природний каркас, котрий визначатиме екологічну стійкість території (рис. 12.3). Основними природними елементами екомережі є території та об'єкти природно-заповідного фонду, тому доведення його площі до визначеного Програмою рівня — головне завдання формування екомережі. До 2015 р. площу ПЗФ України планується значно збільшити, щоб вона досягала 10,4 % від площі держави*167. Тривають роботи щодо створення державного кадастру територій і об'єктів ПЗФ України.

*167: {Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. — К., 2003. — С. 60. }

Схема проектних елементів загальнодержавного значення


Біорізноманіття — це сукупність усіх живих організмів, їх мінливості та біологічних процесів. До рівнів організації біорізноманіття належать гени, популяції, види, ареали мешкання, екосистеми й природні процеси, що їх підтримують. Щодо біологічних ресурсів, то вони є окремими елементами біорізноманіття, як гени або види. Збереження біорізноманіття сприяє стійкому економічному розвиткові та допомагає розв'язати соціальні проблеми. Біологічне (біотичне) різноманіття — це сукупність усіх видів рослин, тварин і мікроорганізмів, їх угруповань та екосистем у межах території України, її територіальних і внутрішніх морських вод, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу. До біологічного різноманіття належить видове, популяційне, ценотичне, генетичне різноманіття. Людина є невід'ємним елементом біорізноманіття і за його межами не може існувати.

В Україні категорію ландшафтного різноманіття в сучасному його тлумаченні розробляють такі дослідники, як П.Г. Шищенко, М.Д. Гродзинський, В.М. Пащенко, В.Т. Гриневецький та ін. Ландшафтне різноманіття можна визначити як поширення на деякій території різних природно-територіальних комплексів (ПТК): чим більше контурів різних ПТК, тим ландшафтна структура різноманітніша*168. Ландшафтне різноманіття — це реальна множинність на земній поверхні створених природою (нині майже повсюди тією чи іншою мірою антропо-генізованих) цілісних дискретно-континуальних структур — ландшафтних комплексів будь-якого розміру чи ієрархічного рангу*169. Мережа ПЗФ України створювалася переважно з метою охорони рідкісних рослин і тварин. Але з огляду на ідею про те, що в сучасних умовах ПЗФ має бути ядром екомережі України, то його завданням насамперед є потреба збереження ландшафтного різноманіття країни*170.

*168: {Гродзинський М.Д. Різноманіття ландшафтних різноманіть // Ландшафт як інтегруюча концепція ХХІ сторіччя: Зб. наук. праць. – К., 1999. – С. 53. Гродзинський М.Д., Щищенко П.Г., Збереження та відтворення ландшафтного різноманіття в контексті сталого розвитку // Проблеми сталого розвитку України: Зб. наук. доп. – К.: Б. в., 1998. – С. 198. }

*169: {Гриневецький В.Т. До обґрунтування основних понять і методології досліджень ландшафтного різноманіття в Україні // Укр. геогр. журнал. — 2000. — № 2. — С. 10.}

*170: {Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. — К., 1998. — С. 5.}

Протягом останніх 10—15 років помітно активізувалося співробітництво України з ЮНЕСКО у сфері науки. Досягнуто конкретних результатів, зокрема, щодо створення в Україні Національного океанографічного комітету — координуючого органу у сфері морських досліджень, технологій та інформаційного обміну. Ефективною є діяльність Національного комітету України з програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера", основні зусилля якого спрямовані на координацію та науково-методичне дослідження щодо розробки наукових основ переходу на принципи сталого розвитку, подальшу розбудову національної мережі біосферних резерватів. Враховуючи пропозиції Комітету, Шацький національний природний парк внесли до складу Всесвітньої мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Підготовлені та передані на розгляд бюро Координаційної ради програми "Людина і біосфера" пропозиції стосовно створення на базі Шацького біосферного заповідника та резервату "Західне Полісся" українсько-польського заповідника "Західне Полісся".

Природні та напівприродні ландшафти є майже на 2/5 (40 %) території України. Найменш трансформовані природні ландшафти на землях, зайнятих лісами, чагарниками, болотами, та на відкритих землях, площа яких становить загалом 19,65 % усієї території країни. Зважаючи нате, що лише 44 % лісів виконують захисні та природоохоронні функції, можна вважати, що подібний до природного стану мають ландшафти на 12,73 % території країни. На сьогодні у флорі України нараховується понад 25 тис. видів рослин, у фауні — майже 45 тис. видів тварин. До Червоної книги України занесено 541 вид рослин, 382 — тварин; до Зеленої книги України — 127 рідкісних і зникаючих типових рослинних угруповань.

У 2001 р. розпочали виконання Загальнодержавної програми формування екологічної мережі України на 2000—2015 pp., на першому етапі якої (2000—2005 pp.) передбачалося збільшення площі окремих елементів національної екомережі, застосування економічних важелів сприяння їх формуванню на землях усіх форм власності, створення відповідної нормативно-правової бази, здійснення комплексу необхідних наукових досліджень та організаційних заходів.

Основним законодавчим актом у галузі заповідної справи є Закон України "Про природно-заповідний фонд України". У цьому документі затверджено класифікацію територій і об'єктів ПЗФ, урегульовано питання власності на природні ресурси в їх межах, порядок функціонування установ, управління природними комплексами та природокористуванням, діяльністю служби державної охорони; визначено спеціально уповноважені органи в галузі заповідної справи, права громадян і громадських організацій. Щодо кожної з категорій заповідних об'єктів установлено режим охорони і використання, визначено основні вимоги до внутрішньої територіальної організації багатофункціональних об'єктів, таких як національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки.

Серед інших законодавчих актів, безпосередньо спрямованих на вирішення завдань збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, важливу роль відіграють закони України: "Про тваринний світ", "Про рослинний світ", "Про Червону книгу України" та Положення про Зелену книгу України. Низка питань щодо охорони природних середовищ існування рослин і тварин регулюється Земельним, Лісовим, Водним кодексами та Кодексом про надра, прийнятими за роки незалежності України. Значною мірою вирішенню завдань збереження біологічного та ландшафтного різноманіття сприяли розробка і затвердження Верховною Радою України у 1994 р. Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні. У ній визначалися стратегія розвитку цього важливого напряму природоохоронної діяльності, наукові, правові, організаційні, фінансові та матеріально-технічні засоби її реалізації.

Збільшення площ земель, які особливо охороняються, стало стратегічним завданням у досягненні екологічної стійкості території країни. До складу національної екологічної мережі України входять території й об'єкти природно-заповідного фонду, ліси, водні об'єкти, водоохоронні зони та прибережні захисні смуги водних об'єктів, інші землі водного фонду, водно-болотні угіддя, сіножаті, пасовища, полезахисні лісові смуги, землі оздоровчого та рекреаційного призначення, а також історико-культурні землі, що мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, насамперед, видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України (рис. 12.4). На цих землях підтримка стабільності природного середовища забезпечується шляхом установлення в адміністративному порядку особливих режимів природокористування.

Отже, екологічна мережа — це єдина територіальна система, до якої належать ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, й території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України і є частиною структурних територіальних елементів екомережі — природних регіонів, природних коридорів, буферних зон.

Відповідно до визначень Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000— 2016 pp., до елементів національної екомережі загальнодержавного значення належать:

  • — ключові райони екологічної мережі — природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, інші значні за площею цінні природні території з суворим заповідним режимом, що поєднуються в єдину територіальну систему за допомогою природних коридорів;
  • — природні коридори — природні або приведені до природного стану ділянки землі чи водної поверхні, які на різних рівнях просторової організації екологічної мережі забезпечують для природного середовища умови безперервності, системної єдності та функції біокомунікації. До головних природних коридорів віднесено річки Дністер, Південний і Західний Буг, Дніпро та Сіверський Донець;
  • Національна екомережа України
  • — відновлювані території, їх виділяють у межах природних комплексів, що зазнали змін під впливом антропогенних факторів або стихійних явищ, і які можуть бути відновленими шляхом здійснення відповідних заходів. Відновлюваними територіями є також еродовані землі, землі, що підлягають рекультивації та залісненню. Відновлювані території забезпечують формування просторової цілісності екомережі;
  • — буферні території виділяються з метою попередження негативного впливу господарської діяльності на цінні природні комплекси й об'єкти. Буферні території забезпечують захист ключових і сполучних територій від зовнішніх впливів. Буферна зона — це місцевість із природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточує найцінніші ділянки екологічної мережі та захищає їх від дії зовнішніх негативних факторів природного або антропогенного походження;
  • — сполучні території формуються, якщо територіально не поєднуються складові екологічної мережі. Вони поєднують між собою ключові території, забезпечують міграцію тварин та обмін генетичним матеріалом.

Природний регіон — це природно-територіальне утворення значної площі, суцільність якого визначається характерними для нього фітоландшафтними, фізико-географічними, адміністративними й іншими ознаками, що має типові й унікальні природні комплекси, різноманітний рослинний1 і тваринний світ і відіграє регіональну екостабілізуючу роль.

До природних регіонів національної екомережі України, що матимуть загальнодержавне значення, належать: Карпатська гірська країна, Передкарпаття з Опіллям, Кримська гірська країна, Західне Полісся, Придніпровський край, Полісся, Східне Полісся, Подільська височина, Середнє Придніпров'я, долина Сіверського Дінця, Донецький кряж і Приазовська височина, Дніпровсько-Молочанське межиріччя, Пониззя долини Дунаю, Азовське море та Північно-східний шельф Чорного моря. Для цих регіонів визначено основні складові у вигляді існуючих і перспективних національних природних парків, природних і біосферних заповідників (табл. 12.4).

Таблиця 12.4. Основні елементи національної екологічної мережі

загальнодержавного значення*171

*171: {Закон України "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" від 21 вересня 2000 року №1989-ІІІ // Урядовий кур'єр. – 2000. – 8 листопада. - № 207. – Дод. 6. – С. 17.}

Елемент екологічної мережі Розташування Основні території та об'єкти — складові екологічної мережі
Природні регіони
Карпатський Карпатська гірська країна Біосферні заповідники: Карпатський, Розточанський, Східні Карпати; природний заповідник Горгани; національні природні парки: Сине-вир, Карпатський, Ужанський, Сколівські Бескиди, Гуцульщина
Передкарпаття та Опілля Національний природний парк Галицький
Кримський гірський Кримська гірська країна Природні заповідники: Кримський, Ялтинський гірсько-лісовий, Карадазький, Опукський; національні природні парки: Севастопольський, Чатир-Даг
Західно-

поліський
Західне Полісся Біосферний заповідник "Західне Полісся"; природні заповідники: Черемський, Рівненський, Південно-поліський

Продовження табл. 12.4.

Елемент екологічної мережі Розташування Основні території та об'єкти — складові екологічної мережі
Природні регіони
Центральний Поліський Придніпровське Полісся Біосферний заповідник Поліський; природні заповідники Дніпровський, Деснянський, національні природні парки: Мезинський, Коростишівський, Ічнянський, Голосіївський
Східний Поліський Східне Полісся Національні природні парки: Середньосеймський, Деснянсько-Старогутський, Тростянецько-Ворсклянський
Подільський Подільська височина Природний заповідник Медобори; національні природні парки: Подільські Товтри, Кременецькі Гори, Центрально-Подільський, Савранський ліс, Дністровський каньйон
Середньо-

дніпровський
Середнє Придніпров'я Український лісостеповий біосферний заповідник; національні природні парки: Черкаський Бір, Холодний Яр, Середньо-Придніпровський, Трахтемирівський, Переяслав-Хмельницький, Чорноліський; Канівський природний заповідник
Придонецький Долина

р. Сіверський

Донець
Національні природні парки: Святі Гори, Сіверсько-Донецький, Слобожанський, Гомольшанський
Донецько-

Приазовський
Донецький кряж, Приазовська височина Український степовий природний заповідник; національні природні парки: Приазовський, Меотида
Таврійський Дніпровсько-Молочанське межиріччя Біосферні заповідники: Чорноморський, Асканія-Нова; національні природні парки: Нижньодніпровський, Азово-Сиваський
Нижньо-

дністровський
Пониззя долини р. Дністер Нижньодністровський національний природний парк
Елемент екологічної мережі Розташування Основні території та об'єкти — складові екологічної мережі
Нижньо-

дунайський
Пониззя долини р. Дунай Дунайський біосферний заповідник
Азовський Азовське море Природні заповідники: Казантипський, Опукський; національні природні парки: Азово-Сиваський, Сиваський, Меотида
Чорноморський Північно-

східний шельф

Чорного моря
Національні природні парки: Велике філофорне поле Зернова, Мале філофорне поле, Джарилгач, Кінбурнська коса

Закінчення табл. 12.4.

Елемент екологічної мережі Розташування Основні території та об'єкти — складові екологічної мережі
Природні коридори
Поліський Зона лісів Ліси першої та другої груп, болота
Галицько-

Слобожанський
Зона лісостепу Ліси першої та другої груп, лісосмуги, луки, пасовища
Південноукраїнський Зона степів Лісосмуги, пасовища, сіножаті
Прибережно-морський Прибережна смуга Азовського та Чорного морів Внутрішні морські води, морські коси, мілини, пляжі, острови
Дністровський Долина р. Дністер Заплавні луки, чагарники, схилові землі з незначним рослинним покривом, ліси, водні об'єкти
Бузький Долини річок Західного і Південного Бугу Заплавні луки, чагарники, сіножаті, схилові землі з незначним рослинним покривом, ліси, водні об'єкти
Дніпровський Долина р. Дніпро Заплавні луки, чагарники, сіножаті, схилові землі з незначним рослинним покривом, ліси, водні об'єкти
Сіверсько-

Донецький
Долина

р. Сіверський

Донець
Заплавні луки, чагарники, сіножаті, схилові, землі з незначним рослинним покривом, ліси, водні об'єкти

Як видно з таблиці 12.4, серед основних природних коридорів України вирізняють такі:

  • — широтні природні коридори, що забезпечують природні зв'язки зонального характеру – Поліський (лісовий), Галицько-Слобожанський (лісостеповий), Південноукраїнський (степовий);
  • — меридіональні природні коридори, які просторово обмежені долинами великих річок – Дніпра, Дунаю, Дністра, Західного та Південного Бугу, Сіверського Дінця, що об'єднують водні та заплавні ландшафти – шляхи міграції численних видів рослин і тварин;
  • — окремий природний коридор, який має міжнародне значення, формує ланцюг прибережно-морських природних ландшафтів Азовського і Чорного морів, оточує територію України з півдня.

Природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, інші значні за площею цінні природні території з суворим заповідним режимом створюють ключові райони екологічної мережі. Відновлювані, буферні та сполучні території набувають статусу територій, що особливо охороняються, тобто в порядку, визначеному законодавством.

Щоб виконати Програму в період до 2015 p., потрібно створити 29 національних природних парків, сім біосферних заповідників, розширити межі трьох природних і трьох біосферних заповідників, п'яти національних природних парків (табл. 12.5а), б)). На сьогодні в Україні є 4 біосферних резервати, 17 природних заповідників і 12 національних природних парків. Загальнодержавна програма формування національної екомережі передбачає підготовку заявок щодо визнання цінностей природних територій України, насамперед у межах її природно-заповідного фонду, на міжнародному рівні, складання національного переліку об'єктів природної спадщини. Мають бути підготовлені подання на міжнародне визнання нових біосферних заповідників, внесені пропозиції до Переліку водно-болотних угідь міжнародного значення європейського переліку біосферних резерватів, Смарагдової мережі Європи та для нагородження природоохоронних територій Європейським дипломом.

Таблиця 12.5 а) Перспективи формування національної екомережі України*172

*172: {Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. — К., 2003. — С. 59.}

№ з/п Назва Підпорядкування Рік створення Загальна площа, га Площа земель, які перебувають у постійному користуванні, га
Біосферні заповідники
1 Асканія-Нова УААН 1985 33 307,6 11 312,2
2 Чорноморський НАНУ 1985 89 129,0 70 509,0
3 Карпатський Мінекоресурсів 1993 53 630,0 31 977,0
4 Дунайський НАНУ 1998 46 402,9 22 662,0
Природні заповідники
1 Кримський Державне управління справами 1923 44 175,5 44175,5
2 Канівський Національний університет імені Тараса Шевченка 1923 2 049,3 2 049,3
3 Український степовий НАНУ 1961 2 768,4 2 768,4
4 Луганський НАНУ 1968 1 575,5 1 575,5
5 Поліський Держкомлісгосп 1968 20 104,0 20 104,0
6 Ялтинський гірсько-лісовий Держкомлісгосп 1973 14 523,0 14 523,0
7 Мис Мартьян УААН 1973 240,0 240,0
8 Карадазький НАНУ 1979 2 855,2 2 855,2
9 Розточчя Міносвіти 1984 2 084,5 2 084,5
10 Медобори Держкомлісгосп 1990 10 516,7 10 516,7
11 Дніпровсько-

Орільський
Держкомлісгосп 1990 3 766,2 3 766,2
12 Єланецький степ Мінекоресурсів 1996 1 675,7 1675,7
13 Горгани Мінекоресурсів 1996 5 344,2 5 344,2
14 Казантипський Мінекоресурсів 1998 450,1 450,1
15 Опуцький Мінекоресурсів 1998 1592,3 1 592,3
16 Рівненський Держкомлісгосп 1999 47 046,8 47 046,8
17 Черемський Держкомлісгосп 2001 2 975,7 2 975,7
Національні природні парки
1 Карпатський Мінекоресурсів 1980 50 303,0 38 591,0
2 Шацький Держкомлісгосп 1983 48 977,0 18 810,0
3 Синевир Мінекоресурсів 1989 40 400,0 27 208,0
4 Азово-Сиваський Державне управління справами 1993 52 154,0 52 154,0

Закінчення табл. 12.5 а)

№ з/п Назва Підпорядкування Рік створення Загальна площа, га Площа земель, які перебувають у постійному користуванні, га
5 Вижницький Мінекоресурсів 1995 7 928,4 7 013,4
6 Подільські Товтри Мінекоресурсів 1996 26 1316,0 3 015,0
7 Святі Гори Мінекоресурсів 1997 40 589,0 11 878,0
8 Яворівський Мінекоресурсів 1998 7 078,6 2 885,5
9 Сколівські Бескиди Держкомлісгосп 1999 35 684,0 24 702,0
10 Деснянсько-

Старогутський
Мінекоресурсів 1999 16 215,1 7 272,6
11 Ужанський Мінекоресурсів 1999 39 159,3 14 904,6
12 Гуцульщина Мінекоресурсів 2002 32 271,0 7 606,0

Таблиця 12.5 б) Перспективи формування національної екомережі України*173

*173: {Закон України "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки" від 21 вересня 2000 р. № 1989-Ш // Урядовий кур'єр. — 2000. — 8 листопада. — № 207. — Дод. 6. — С. 19.}

Об'єкт ПЗФ Площа, тис. га Термін виконання
Національні природні парки
Приазовський 20 2000—2002
Меотида 15 2000—2002
Сиваський 195 2000—2002
Прип'ять-Стохід 50 2000—2002
Свидовецький 15 2001—2003
Галицький 14 2001—2003
Переяслав-Хмельницький 10 2001—2003
Гуцульщина 50 2001—2003
Дністровський каньйон 10 2002—2004
Джарилгач 10 2002—2004
Тростянецько-

Ворсклянський
40 2002—2004
Сіверсько- Донецький 20 2003—2005
Гранітно-степове Побужжя 5 2003—2005
Великий Луг 40 2003—2005
Нижньосульський 17 2004—2006
Центрально-Подільський 15 2004—2006
Самарський бір 20 2005—2007
Передкарпатський 20 2005—2007
Диканьківський 15 2006—2008
Слобожанський 10 2006—2008
Кінбурнська коса 10 2007—2009
Трахтемирівський 10 2008—2009
Нижньодніпровський 50 2009—2011

Закінчення табл. 12.5 б)

Об'єкт ПЗФ Площа, тис. га Термів виконання
Кримський 25 2010—1012
Савранський ліс 10 2011—2013
Чатир-Даг 5 2012—2014
Саки 10 2013—2015
Велике філофорне поле Зернова 100 2013—2015
Мале філофорне поле 30 2013—2015
Біосферні заповідники
Західне Полісся 40 2000—2002
Східні Карпати 50 2000—2002
Кримський 40 2001—2003
Розточанський 25 2012—2015
Поліський 50 2004—2006
Український лісостеповий 50 2010—2012
Донецький кряж 20 2012—2015

Україна здійснює активну діяльність у формуванні Пан'європейської екологічної мережі, яка є одним із головних елементів Пан'європейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (Софія, 1995). Ця діяльність поєднується з виконанням міжнародних конвенцій та угод світового, європейського і регіонального рівнів. Внесок України у Пан'європейську екомережу оцінюють, враховуючи її участь у формуванні таких об'єктів:

  • — Світова мережа біосферних резерватів;
  • — Рамсарський перелік водно-болотних угідь;
  • — Смарагдова мережа Європи (Бернська конвенція);
  • — Мережа територій, нагороджених Європейським дипломом;
  • — Міждержавні угоди щодо збереження видів тварин, які мігрують;
  • — Мережа транскордонних територій охорони природи та сталого розвитку, а також транскордонних екологічних коридорів.

До складу Світової мережі біосферних заповідників входять шість об'єктів України: біосферні заповідники "Асканія-Нова", "Чорноморський", "Дунайський", "Карпатський", а також Ужанський національний природний парк із Надсянським регіональним ландшафтним парком у складі українсько-польсько-словацького біосферного заповідника "Східні Карпати", Шацький національний природний парк. До речі, Шацький національний природний парк — основа української ділянки потенційного українсько-польського заповідника "Західне Полісся" (матеріали представлено на розгляд ЮНЕСКО). Завершується підготовка матеріалів щодо створення української ділянки українсько-російського біосферного заповідника на р. Десні з умовною назвою "Брянсько-Старогутські ліси".

У 1991 р. Європейським Союзом була розроблена програма TACIS (Технічне сприяння співдружності Незалежних Держав) для 12 нових незалежних держав (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна) з метою сприяння розвитку гармонійних економічних і політичних відносин між Євросоюзом і цими країнами-партнерами. До основних пріоритетів TACIS належить фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища.

Мета програми полягає у підтримці зусиль країн-партнерів щодо створення суспільств, які ґрунтуються на політичних свободах і економічному процвітанні. З цією метою TACIS надає субсидії (безвідплатне фінансування) для передачі ноу-хау, підтримуючи процес переходу до ринкової економіки і демократичного суспільства.

У тісній взаємодії з країнами-партнерами TACIS визначає, яким чином мають витрачатися кошти. Це дає TACIS можливість здійснювати фінансування відповідно до політики реформ і першочергових завдань кожної конкретної країни. У контексті ширших міжнародних зусиль TACIS працює також з іншими донорами і міжнародними організаціями.

TACIS передає ноу-хау державних і приватних організацій найширшого спектра, що дає змогу поєднувати досвід ринкової економіки і демократії з професійними навичками і знаннями населення на місцях. Ноу-хау передається у формі консультативного сприяння в питаннях політики шляхом направлення груп експертів, проведення експертних досліджень і професійної підготовки, створення і реформування правової і нормативної баз, інститутів і організацій, а також встановлення партнерських відносин, розвитку міжнародних структур, сприяння процесу поріднення і проведення пілотних проектів. TACIS відіграє також роль каталізатора, відкриваючи доступ до коштів основних кредиторів і інвесторів завдяки проведенню передінвестиційних досліджень і техніко-економічних обґрунтувань.

TACIS сприяє розумінню і належному оцінюванню демократії і соціально-економічної системи, орієнтованої на ринок, шляхом заохочення зв'язків і міцних відносин між організаціями в країнах-партнерах і їх колегами в Європейському Союзі.

Основними пріоритетними галузями, що фінансуються TACIS, є: реформи державного управління, реорганізація державних підприємств, розвиток приватного сектору, інфраструктури транспорту і зв'язку, енергетики, ядерної безпеки, охорона навколишнього середовища, створення ефективної системи виробництва, переробки і розподілу продуктів харчування, розвиток системи соціального захисту та освіти. Кожна країна вибирає пріоритетні сектори відповідно до своїх потреб.

У рамках проекту програми TACIS формується українсько-польський біосферний заповідник на Розточчі, до складу якого з української сторони мають увійти Яворівський національний природний парк, природний заповідник "Розточчя" і два новостворених регіональних ландшафтних парки. Україна працює над створенням транскордонних біосферних заповідників у Марамороських горах у Карпатах — із Румунією, у дельті р. Дністер — з Молдовою, нар. Тиса — з Угорщиною, нар. Прип'ять — з Білоруссю, на р. Сіверський Донець — з Росією.

До Рамсарського переліку водно-болотних угідь уже включено 22 водно-болотних угіддя України; уряд України погодив перелік ще ЗО угідь — потенційних кандидатів до Рамсарського переліку. До Смарагдової мережі Європи (Бернська конвенція), яка є аналогом мережі ЄС "Натура — 2000", зі складу природно-заповідного фонду України заявлено 15 об'єктів. Найближчою перспективою є розробка пропозицій ще на 20 потенційних природоохоронних територій України.

У Загальнодержавній програмі формування Національної екологічної мережі України на 2000—2015 pp. передбачається забезпечити поєднання національної екомережі з екологічними мережами суміжних країн, що входять до складу Всеєвропейської екомережі, шляхом створення спільних транскордонних елементів екомережі в межах природних регіонів та природних коридорів, узгодження проектів землеустрою на прикордонних ділянках. Це здійснюватиметься у співробітництві з такими країнами:

  • — Республіка Польща Західнополіський біосферний заповідник, біосферний заповідник "Східні Карпати", Розточанський біосферний заповідник;
  • — Республіка Білорусь — Західнополіський біосферний заповідник, Рівненський природний заповідник, національний природний парк "Прип'ять — Стохід";
  • — Російська Федерація — Сновський природний заповідник, Луганський природний заповідник, Деснянсько-Старогутський національний природний парк, національний природний парк "Меотида", національний природний парк "Донецький кряж";
  • — Румунія — Дунайський біосферний заповідник, Вижницький національний природний парк;
  • — Республіка Молдова — Нижньодніпровський національний природний парк;
  • — Словацька Республіка — біосферний заповідник "Східні Карпати".
  • 24 червня 2004 р. затвердили Закон України "Про екологічну мережу України", який набув чинності з 1 січня 2005 р. Згідно з цим документом екомережа — єдина територіальна система, утворена з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, збільшення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин шляхом поєднання територій та об'єктів ПЗФ, а також інших територій, що мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України особливо охороняються.

Завданням законодавства про екомережу є регулювання суспільних відносин у сфері формування, збереження та раціонального, невиснажливого використання екомережі як однієї з найважливіших передумов забезпечення сталого, екологічно збалансованого розвитку України, охорони навколишнього природного середовища, задоволення сучасних і перспективних економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства.

Об'єктом екомережі вважається окрема її складова, що мас ознаки просторового об'єкта — певну площу, межі, характеристики тощо. До об'єктів екомережі належать території й об'єкти природно-заповідного, водного, лісового фондів, сільськогосподарські угіддя екстенсивного використання (пасовища, сіножаті) тощо.

Структурні елементи екомережі — це ті території екомережі, що відрізняються за функціями. Формування, збереження та використання екомережі здійснюється відповідно до таких основних принципів*174:

*174: {Закон України "Про екологічну мережу України" від 24 червня 2004 р. № 1864-IV // Урядовий кур'єр. — 2004. — 14 вересня. - №172. — Ст. 4.}

  • — забезпечення цілісності екосистемних функцій складових екомережі;
  • — збереження й екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі;
  • — зупинення втрат природних і напівприродних територій (зайнятих рослинними угрупованнями природного походження та комплексами, зміненими в процесі людської діяльності), розширення площі території екомережі;
  • — забезпечення державної підтримки, стимулювання суб'єктів господарювання під час створення на їх землях територій та об'єктів природно-заповідного фонду, інших територій, що підлягають особливій охороні, розвитку екомережі;
  • — забезпечення участі громадян та їх об'єднань у розробленні пропозицій і прийнятті рішень щодо формування, збереження і використання екомережі;
  • — забезпечення поєднання національної екомережі з еко-мережами суміжних країн, що входять до складу Всеєвропейської екомережі, всебічний розвиток міжнародної співпраці в цій сфері;
  • — удосконалення складу земель України шляхом забезпечення науково обґрунтованого співвідношення між різними категоріями земель;
  • — системне врахування екологічних, соціальних та економічних інтересів суспільства.

Стосовно права власності на землю та інші природні ресурси об'єктів екомережі, згідно з чинним законодавством, включення територій та об'єктів до переліку територій і об'єктів екомережі не призводить до зміни форми власності й категорії земель на відповідні земельні ділянки та інші природні ресурси, їх власника чи користувача. Власники і користувачі територій й об'єктів, включених до переліків територій та об'єктів екомережі, беруть на себе зобов'язання щодо збереження природних ресурсів, їх екологічно збалансованого та раціонального використання.

Державний моніторинг екомережі передбачає здійснення системи спостережень, спрямованих на оцінювання цілісності екомережі, стану природних комплексів та об'єктів, включених до переліків екомережі, своєчасне виявлення негативних змін і прогнозування їх можливого розвитку, пов'язаних з цим наслідків, розроблення відповідних прогнозів та рекомендацій щодо формування, збереження та використання екомережі. Державний моніторинг екомережі входить до складу моніторингу навколишнього природного середовища і проводиться в порядку, який визначає Кабінет Міністрів України.

Території й об'єкти екомережі підлягають державному обліку, що є складовою державного земельного кадастру, державних кадастрів інших природних ресурсів, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, державної статистичної звітності; здійснюється в порядку, визначеному законом.

Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань формування, збереження та використання Всеєвропейської екомережі, створенні транскордонних елементів екомережі. Якщо за міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надає Верховна Рада України, встановлено інші правила, які відрізняються від тих, що містяться в цьому законі, то застосовуються правила міжнародного договору*175.

*175: {Закон України "Про екологічну мережу України" від 24 червня 2004 р. № 1864-IV // Урядовий кур'єр. — 2004. — 14 вересня. -№172. — Ст. 25.}

Отже, екомережа України буде територіально безперервною системою природних ландшафтів, що утворюють природний каркас, котрий визначатиме екологічну стійкість території. Основні елементи екомережі — це території й об'єкти природно-заповідного фонду України, тому доведення його площі до визначеного Програмою формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 pp. рівня є головним завданням формування і розбудови національної екомережі України.

Крім того, Україна здійснює активну діяльність у формуванні Пан'європейської екологічної мережі, яка є одним із основних елементів Пан'європейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. До Світової мережі біосферних заповідників включено шість об'єктів України: біосферні заповідники "Асканія-Нова", "Чорноморський", "Дунайський", "Карпатський", а також Ужанський національний природний парк із Надсянським регіональним ландшафтним парком у складі українсько-польсько-словацького біосферного заповідника "Східні Карпати", Шацький національний природний парк.

Запитання і завдання для самоконтролю

  • 1. З якою метою встановлюють особливий режим охорони на окремих територіях та об'єктах?
  • 2. Чим відрізняються природні та штучно створені території й об'єкти природно-заповідного фонду України?
  • 3. Охарактеризуйте основні категорії територій та об'єктів, що охороняються.
  • 4. З якою метою була створена міжнародна програма "Людина і біосфера"? Відповідь обґрунтуйте.
  • 5. Визначте головні функції біосферних резерватів.
  • 6. Охарактеризуйте сучасний стан і майбутні перспективи природно-заповідного фонду України.
  • 7. Які основні законодавчі акти сприяють розвиткові заповідної справи в Україні?
  • 8. На які ранги (рівні) поділяють елементи екомережі відповідно до їх значення?
  • 9. Охарактеризуйте базові елементи Європейської екомережі.
  • 10. Що є базовими критеріями відбору природних ядер?
  • 11. Визначте головну функцію екокоридорів. Відповідь обґрунтуйте.
  • 12. В яких законодавчих актах України містяться пропозиції щодо зміни земельних угідь України шляхом зменшення частки оброблюваних земель і відповідного збільшення відновлених природних ландшафтів?
  • 13. У чому полягає сутність понять "біорізноманіття" і "ландшафтне різноманіття"?
  • 14. Охарактеризуйте території й об'єкти, що належать до елементів національної екомережі України загальнодержавного значення.
  • 15. Які об'єкти України вже включено до Світової мережі біосферних заповідників?
  • 16. Яким чином передбачається забезпечити поєднання національної екомережі з екологічними мережами суміжних країн?
  • 17. Відповідно до яких основних принципів здійснюється формування, збереження та використання екомережі в Україні?

Рекомендована література

  • 1. Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. — К., 1998. — 52 с.
  • 2. Гриневецький В.Т. До обґрунтування основних понять і методології досліджень ландшафтного різноманіття в Україні // Укр. геогр. журнал. — 2000. — № 2. — С. 8—13.
  • 3. Гродзинський M.І. Різноманіття ландшафтних різноманіть // Ландшафт як інтегруюча концепція XXI сторіччя: 36. наук, праць. — К., 1999. — С. 50—56.
  • 4. Гродзинський М.Д., Шищенко П.Т. Збереження та відтворення ландшафтного різноманіття в контексті сталого розвитку // Проблеми сталого розвитку України: 36. наук. доп. - К.: Б.в., 1998. — С. 194—210.
  • 5. Закон України "Про екологічну мережу України" від 24 червня 2004 p. № 1864-IV// Урядовий кур'єр. — 2004. — 14 вересня. — № 172.
  • 6. Закон України "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000— 2015 роки" від 21 вересня 2000 р. №1989 111 // Урядовий кур'єр. — 2000. — 8 листопада. — № 207.
  • 7. Закон України "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 р. № 2456-ХІІ // ВВР. - 1992. - № 34. — Ст. 502.
  • 8. Звіт про підсумки роботи Мінекоресурсів України щодо виконання програми діяльності Кабінету Міністрів України і результати соціально-економічного розвитку в галузі охорони навколишнього природного середовища в 2003 році та пріоритетні завдання на 2004 рік. К., 2004. — 36 с.
  • 9. Маринич О.М., Шищенко П.Т. Фізична географія України: Підручник. — К.: Знання, 2005. — 511с.
  • 10. Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. — К., 2003. — 128 с.
  • 11. Окружающая среда в Европе: Третья оценка. Копенгаген: ЕАОС, 2003. — 61 с.
  • 12. Реймерс И.Ф., Я блоков АЛ. Словарь терминов и понятий, связанных с охраной живой природы. — М.: Наука, 1982. -144 с.
  • 13. Самойленко В.М., Корогода Н.Л. Геоінформаційне моделювання екомережі. К.: Ніка-Центр, 2006. — 224 с.
  • 14. Стратегия сохранения биоразнообразия для Европейского и Центрально-Азиатского регионов / Всемирный Банк. - 2003. — 128 с.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші