Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екологічне управління
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Основи екологічної підготовки управлінського персоналу

Для того щоб розвивати навички, вміти конкурувати, нарощувати культуру, управлінському персоналу слід систематично здійснювати професійний тренінг (у тому числі екологічний), розвивати свій інтелектуальний потенціал. Тобто їм потрібна постійна професійна підготовка, яка є однією з функцій управління, що здійснюється за спеціальним алгоритмом, один із прикладів якого наведено на рис. 2.12.

Система та обсяги обов'язкових екологічних знань управлінського персоналу (у природоохоронних чи галузевих корпоративних органах управління) визначаються цілеспрямованістю, обсягом і змістом виконуваних
ними функцій управління залежно від посади.

Для професійної підготовки управлінського персоналу слід керуватися такими загальнометодологічними засадами:

· екологічна освіта, як формальна, так і неформальна, є безперервним процесом одержання й оновлення екологічних знань;

· ефективна система екологічної освіти має охоплювати питання природного (біологічного), соціально-економічного середовища і розвитку, у тому числі духовного, бути невід'ємною частиною всіх дисциплін, використовувати формальні й неформальні методи та
ефективні засоби комунікацій (багато дисциплінарний підхід);

· система знань має охоплювати загальносистемні, природничі, ноосферні, наукові, етичні та соціальні аспекти;

· система знань покликана забезпечити додержання принципу "впровадження через навчання" в практичну діяльність цілей і завдань екологічної політики, програм екологічного управління, міжнародних зобов'язань тощо;

· результатом екологічного навчання повинні бути розробка й атестація індивідуальних проектів, програм екологізації відповідних сфер діяльності, досягнення екологічного ефекту в процесі підготовки та прийняття рішень (наприклад, диплом-проект, диплом-програма, дипломпропозиція);

· навчальні матеріали всіх видів навчання та категорій персоналу мають ґрунтуватися на якнайточнішій наявній науковій інформації, охоплюючи загальносистемні й спеціальні методології з урахуванням індивідуального попиту на екологічні знання;

· програми професійної екологічної підготовки мають бути спрямовані на підвищення поінформованості управлінського персоналу щодо екологічної політики і збалансованого розвитку;

· у процесі підготовки слід застосовувати такі схеми навчального процесу: службовець—викладач, викладач—службовець або службовець— консультант (викладач), консультант (викладач)—службовець.

Відповідно до викладеного, для управлінського персоналу, що відповідає за прийняття та реалізацію рішень, найбільш ефективною є методологія навчання за дистанційною (автономною) моделлю без відриву від основної діяльності з елементами управлінського консультування як інтеграційного процесу з участю консультанта-викладача з екологічного
управління. Консультант-викладач з екологічного управління (внутрішній або зовнішній) — це перш за все професійний висококваліфікований радник, який має фундаментальні знання та досвід із проблем цільової (екологічної") функціональної діяльності; вміє ефективно використовувати їх для аналізу й вирішення практичних та управлінських проблем у конкретній сфері чи секторі діяльності, у поширенні позитивного досвіду.

В екологічно розвинених країнах останнім часом набули поширення такі поняття, як "екологічна філософія життя", "екологічна парадигма", "екологічні пріоритети". Парадигма, як відомо, — це система цінностей, світоглядів, принципів і підходів, що визначають і характеризують стан розвитку суспільства. Екологічна парадигма означає усвідомлення в суспільстві переваг екологічних цінностей над технократичними, збалансованого еколого-соціоекономічного прогресу над науково-технічним, екологічної філософії життя над матеріалістичною.


Алгоритм екологічної підготовки управлінського персоналу


В Україні під впливом світової спільноти тільки розпочато формування прошарку науковців, державних діячів, викладачів навчальних закладів, що екологічно мислять. Однак протидія інерційних природоспоживацьких тенденцій ще надто велика. Подолати їх допоможуть насамперед екологічна освіченість та практична реалізація екосистемних знань управлінським персоналом.

Уніфікована система обов'язкових знань менеджерів має охоплювати:

· основні екологічні поняття та означення;

· системоутворювальні (основоположні) закони природи;

· сучасний стан і причини глобальної та національної екологічної кризи;

· сучасну природничо-філософську парадигму світоустрою, збалансованого розвитку, виходу з кризового стану;

· роль українських учених, філософів у формуванні еколого-природничої філософії планетарного життя людини, суспільства;

· концепції збалансованого розвитку (світові, національні);

· сучасні міжнародні й національні принципи екологічної політики в контексті збалансованого розвитку;

· міжнародні керівні положення та документи з екологічної політики і управління;

· політику еколого-техногенної безпеки в контексті національної безпеки;

· міжнародні екологічні зобов'язання і принципи міжнародної екологічної співпраці;

· міжнародні стандарти культури менеджменту;

· міжнародне екологічне законодавство, стандарти дій;

· національні керівні положення і документи з екологічної політики та управління;

· національне екологічне законодавство, норми і стандарти;

· методологію формування та здійснення екологічної політики й управління;

· механізми та інструменти здійснення екологічної політики (наукові, правові, економічні тощо);

· системи ефективного екологічного управління, їхні цілі, завдання та функції;

· загальносистемну методологію екологічного управління;

· екологічні програми, проекти;

· принципи організації міжгалузевої й міжрегіональної екологічної взаємодії;

· принципи організації екологічної співпраці з громадськістю, підприємницьким сектором економіки;

· приклади та методологію впровадження ефективної екологічної практики, у тому числі міжнародної співпраці.

ВИСНОВКИ

1. Екологічне управління як складова загальних систем управління ґрунтується на загальносистемних теоретико-методологічних основах управління (теорії управління, теорії систем, методології системнопроцесного підходу тощо). У той же час екологічне управління
функціонує у сферах життєдіяльності, де діє майже 250 функціональних екологічних закономірностей, які становлять специфічну теоретико-методологічну базу. Отже, ця база екологічного управління є симбіозом загальносистемних і екологічних засад управління зі
складними предметною і міждисциплінарною структурами теоретичних, нормативних, функціональних і менеджерських основ.

Системоутворювальною складовою є методологія системно-процесного підходу, яка ґрунтується на системному мисленні управлінського персоналу (менеджерів) і процесах системного аналізу. Ця методологія пронизує й раціоналізує всі процеси підготовки прийняття та реалізації управлінських рішень, які стосуються екологічних аспектів
або вимог до функціональних екологічних закономірностей.

Ключовими положеннями теоретичних основ є теорія біотичних основ і теорія біотичного регулювання розвитку екосистем, які найбільш відповідають цілям гармонізації системи "природа—суспільство" іролі екологічного управління в процесі гармонізації.

Ключовими положеннями нормативних основ системного екологічного управління є методологічні положення, що найбільше відповідають принципам гармонізації: керівні принципи збалансованого еколого соціоекономічного розвитку, міжнародні стандарти збалансованої екологічної політики та моделі екологічного управління, нормативна
методологія прийняття збалансованих екологічних рішень із застосуванням методологій системного підходу.

Ключовими положеннями функціональної методології є цільові функції, орієнтовані на інноваційну діяльність, на кінцевий результат, як найбільш ефективні методи досягнення екологічних цілей. Найбільше відповідає принципам гармонізації методологія ефектив-
ного прийняття рішень, що ґрунтується на збалансованості системного мислення, досвіді та інтуїції тих, хто відповідає за прийняття рішень (трикутник прийняття рішень).

Окремо виділяється менеджерська методологія як основа гармонізації системи управління. Вона ґрунтується на сучасних підходах до ефективної діяльності менеджера в системі управління, формування культури менеджменту.

Контрольні запитання та завдання

  • 1. У чому полягає особливість теоретико-методологічних основ екологіч­ного управління?
  • 2. На яких засадах визначається структу­ра теоретико-методологічних основ?
  • 3. Який підхід прийнято як системо-утворювальний для теоретико-мето­дологічних основ? Наведіть історичну характеристику системних підходів.
  • 4. У чому полягав методологія систем­но-екологічного підходу?
  • 5. На яких теоретичних і методо­логічних основах ґрунтується еко­логічне управління?
  • 6. У чому полягає різниця між "жорст­ким" і "м'яким" підходами в еко­логічному управлінні?
  • 7. У чому полягає сутність біотичного регулювання?
  • 8. У чому полягає методологія екологізації життєдіяльності?
  • 9. У чому полягають основи системно? організації екологічного, управління?
  • 10. Що таке система нормативної рег­ламентації екологічного управління?
  • 11. Схарактеризуйте Європейський рег­ламент з екологічного управління і аудиту.
  • 12. Які вимоги Європейського регла­менту щодо аудиту системи еколо­гічного управління Ви знаєте?
  • 13. Що таке екологічна декларація?
  • 14. У чому полягає сертифікація систем екологічного управління?
  • 15. У чому полягають нормативні вимо­ги до систем екологічного управ­ління?
  • 16. Схарактеризуйте стандартну модель екологічного управління. У чому її перевага?
  • 17. Які основні положення міжнародного стандарту ISO 14004 і державного стандарту ДСТУ ISO 14004? Що таке екологічні аспекти та екологічний вплив?
  • 18. Якими є структура й послідовність екологічного планування?
  • 19. Наведіть вимоги та структуру еколо­гічних програм. У чому полягає їхня ціль для підприємств?
  • 20. У чому полягає процес постійного вдосконалення системи екологічно­го управління?
  • 21. У чому полягає екологічна інно­ваційна діяльність?
  • 22. Які особливості стратегічного еко­логічного планування? Яка його методологічна основа?
  • 23. Що таке механізми екологічного управління?
  • 24. Що таке проектне і програмно-цільове екологічне управління?
  • 25. У чому полягає методологія ефек­тивного прийняття рішень?
  • 26. Якою повинна бути діяльність мене­джера в системі екологічного уп­равління? У чому полягають її психо­логічні особливості?
  • 27. Наведіть характеристику відмінного, посереднього і незадовільного сти­лів керівництва?

Список рекомендованої літератури

Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р.

Екологія і закон. Екологічне законодавство України. У 2 кн. / Відп. ред. В. і. Андрейцев. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

Державні стандарти України. Системи управління навколишнім середовищем ДСТУ ISO 14001-97, ДСТУ ISO 14004-97. — К.: Держстандарти України, 1998.

Пашков Е. В., Фомин Г. С., Красный Д. В. Международные стандарты ИСО 14000. Основы экологического управления. — М.: Изд-во стандартов, 1997.

Реймерс Н. Ф. Экология (теории, законы, правила, принципы, гипотезы). — М.: Наука, 1994. Данилов-Данильян В. И., Лосев К. С. Экологический вызов и устойчивое развитие. — М.: "Прогресс-Традиция", 2000.

Білявський Г. О., Фурдуй Р. С., Костіков і. Ю. Основи екологічних знань. — К., Либідь, 2000.

Дес Дерлоу. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняттярішень. — К.: "ВсеУВИТО", Наук, думка, 2001. Лемберт Том. Ключові проблеми керівника. — К.: "ВсеУВИТО", Наук, думка, 2001.

Локтионов М. В. Системный подход в менеджменте. — М.: Генезис,2000.

Рене Декарт. Міркування про метод. — К.: Тандем, 2001.

Дітер Гайнріх, Манфред Герчт. Екологія. — К.: "Знання—Прес", 2001.Карпенков С. X. Концепции современного естествознания — М.:"ЮНИТИ", 1997.

Кредисов А. А. История учений менеджмента. — К.: Вира-Р, 2000.

К. Боумен. Основы стратегического менеджмента. — М.: -ЮНИТИ", 1997.

Модернізація виробництва: системно-екологічний підхід / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, В. М. Навроцький та ін. — К.: Символ -T, 1997.

Дьомкін В. Вступ до екологічної політики. — К.: Тандем, 2000.

Дювиньо П., Танг М. Биосфера и место в ней человека. — М.: Прогресс, 1973.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші