Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Класичні експерименти в психології
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Експеримент Стенлі Мілграма (1963)

Вперше один із найвидатніших експериментів в історії психологічної науки був описаний Стенлі Мілграмом в 1963 р. в статті "Підпорядкування: дослідження поведінки". В загальних рисах він відомий багатьом студентам і, як правило, його охоче коментують викладачі соціальних наук у контексті методологічних проблем соціальних досліджень, етичних питань чи коли йдеться про підпорядкування людей суспільному тиску.

Проведення дослідження стало результатом роздумів Мілграма, чому люди здатні діяти жорстоко щодо інших, чому можливі акти жорстокості та злочини проти людства. Він дійшов висновку, що здатність до підпорядкованості - глибоко визначальна тенденція людської поведінки, її дія може звести нанівець здатність діяти відповідно до моральних норм та знівелювати співчуття до інших людей.

У своєму експерименті Мілграм поставив за мету з'ясувати: яка міра "слухняності" властива людині, коли на неї впливають авторитетні особи і наказують діяти всупереч власним моральним принципам, скільки страждань готові завдати одні люди іншим, зовсім невинним, коли такі дії належать до їхніх обов'язків, та до якої міри підпорядкування звично схиляються люди підтиском авторитетної особи.

Талант Мілграма як експериментатора полягав у тому, що він зміг створити відповідний науковий підхід до вивчення такої складної соціальної поведінки. В умовах лабораторії він змушував одну людину завдавати шкоди іншій, але насправді ніякої шкоди не було заподіяно.

Мілграм також створив модель лабораторної ситуації, в якій досить вдало були задіяні фактори, що гіпотетично, як вважав дослідник, впливають на вияв підпорядкованості.

Учасник мав виконувати в дослідженні роль асистента експериментатора, який давав розпорядження, що суперечать елементарним моральним настановам людини. Досліджуваний міг виконувати наказ експериментатора, або відмовитись це робити.

Головне теоретичне положення, сформульоване Мілграмом: людині властива схильність підпорядковувати свою поведінку іншій людині, яку вона сприймає як авторитетнішу за себе, до того ж відповідно до цієї тенденції людина може порушити норми моралі. Мілграм вважав, що дія тенденції до підпорядкованості авторитетній особі змушує людину завдати болю іншій особі (чого раніше вона б ніколи не зробила), якщо отримає наказ від того, кого вважає авторитетом.

В експерименті були створені умови для визначення міри підпорядкованості однієї людині іншій.

Мілграм сконструював генератор електричного струму досить жахливого вигляду з тридцятьма важелями-перемикачами. Кожний важіль був позначений ярликом (від 30 до 450 вольт), а перемикачі – написами: "слабкий електричний удар", "удар середньої сили", "небезпечно: потужніший удар".

Учасниками експерименту були 40 чоловіків у віці від 20 до 50 років, серед них 15 робітників (як кваліфікованих, так і не-кваліфікованих). 16 комерсантів і бізнесменів, 9 фахівців різних професій. Усі вони були запрошені до участі в оплачуваному дослідженні через оголошення в газеті або поштою (для досліджень Иєльського університету з проблеми пам'яті та навчання). За участь в експерименті кожному платили по 4,5 долара. Учасникам повідомляли, що вони отримують оплату незалежно від того, якою буде їхня поведінка в експерименті. В дослідженні також брали участь актори. Один з них виконував роль експериментатора, був одягнений в сірий лабораторний халат та виглядав досить офіційно. Інший актор виконував роль досліджуваного, йому було 47 років. Обидва актори перебували у змові з експериментатором.

Отже, справжньому учаснику, коли той потрапляв до лабораторії соціальної взаємодії, повідомляли "легенду": він бере участь у дослідженні впливу покарання на процес навчання. Потім йому і учаснику-актору надавали можливість жеребкуванням визначити свою роль у дослідженні ("учень" чи "вчитель"). Звісно, справжній досліджуваний завжди ставав "учителем", а "підсадний" — "учнем". "Учня" в іншій кімнаті прив'язували ременями до стільця і під'єднували до електродів, приєднаних до генератора струму в сусідній кімнаті. При цьому пояснювали, що використовується спеціальна паста, яка проводить електричний струм та дозволяє уникнути опіків і пухирів на шкірі. Всі дії виконувались на очах справжнього учасника.

Руки "учня" були фіксовані таким чином, щоб він міг дістати до чотирьох кнопок, маркованих відповідно abed, відповідаючи на запитання "вчителя".

"Вчитель" мав зачитати список слів і перевірити, як їх запам'ятав "учень". Експериментатор давав "учителеві" інструкцію: він має покарати "учня" кожного разу, коли той відповідатиме неправильно, додаючи при кожній наступній неправильній відповіді ще один рівень напруги струму на генераторі. Експеримент був так достовірно організований, що учасники не могли здогадатися, що ніяких "покарань" насправді ніхто не отримує.

Відповіді "учня" (підсадного) були сплановані заздалегідь із чергуваннями правильних та неправильних в однаковій послідовності у всіх досліджуваних. Зі збільшенням неправильних відповідей напруга наростала, "учень" починав кричати, що йому погано (фрази були записані на плівку напередодні), скаржився на біль у серці. Коли напруга досягала 300 вольт, "учень" починав бити ногами в стінку і вимагав відпустити його, потім замовкав і більше не відповідав на запитання. "Учителю" пояснювали, що мовчання оцінюється як неправильна відповідь і треба діяти за інструкцією. Більшість учасників на певному етапі зверталися до експериментатора, чи слід продовжувати, чи підвищувати напругу. Дослідник наказував продовжувати, давав серію команд, проявляючи все більшу суворість, змушуючи за необхідності діяти наполегливіше.

Мірою підпорядкування вважали рівень напруги, за якого учасник відмовлявся продовжувати експеримент. Оскільки на генераторі було 30 перемикачів, кожний досліджуваний міг отримати від 1 до 30 балів. Учасників, які доходили до найвищого рівня напруги, вважали "покірними" (obedient). Тих, які відмовились виконувати команди експериментатора на нижніх рівнях напруги, - "непокірними" (defiant).

Досліджуваний спостерігав страждання "невинної жертви", розумів реальну небезпеку для життя "учня", однак переважна більшість учасників виконували розпорядження дослідника та не наважились зупинити експеримент.

Мілграм запропонував своїм колегам, а також випускникам Йєльського університету, що спеціалізувались з психології, спр0-гнозувати можливі результати. їхні оцінки мали значення від 1 До З %, середнє значення - 1,2 %. 1 психологи-початківці, і професіонали з досвідом вважали, що тих, хто завдасть максимального удару, не може бути більше 3 %.

39 психіатрів, до яких звернувся Мілграм, дали ще менш точний прогноз. Вони вважали, що лише одна особа із тисячі підвищуватиме напругу до граничного значення, а до половини, тобто до 225 вольт, - не більше половини досліджуваних. Тож ніхто з психологів не зміг передбачити ті результати, які були отримані. В реальному експерименті більшість досліджуваних виконували команди експериментатора та карали "учня" навіть після того як той переставав кричати та бити в стінку ногами.

Таблиця 5

Результати експерименту С. Мілграма

Сила удару (в вольтах), який завдавали учасники

Кількість досліджуваних, що відмовилися підвищити напругу на ньому рівні

Слабкий електричний удар

  • 15
  • 30
  • 45
  • 60
  • 0
  • 0
  • 0
  • 0

Середній електричний удар

  • 75
  • 90
  • 105
  • 120
  • 0
  • 0
  • 0
  • 0

Сильний електричний удар

  • 135
  • 150
  • 165
  • 180
  • 0
  • 0
  • 0
  • 0

Дуже сильний електричний удар

  • 195
  • 210
  • 225
  • 240
  • 0
  • 0
  • 0
  • 0

Продовження табл. 5

Сила удару (в вольтах), який завдавали учасники

Кількість досліджуваних, що відмовилися підвищити напругу на ньому рівні

Інтенсивний удар

  • 255
  • 270
  • 285
  • 300
  • 0
  • 0
  • 0
  • 5

Екстремально-інтенсивний удар

  • 315
  • 330
  • 345
  • 360
  • 4
  • 2
  • 1
  • 1

Небезпечно: потужний удар

  • 375
  • 390
  • 405
  • 420
  • 1
  • 0
  • 0
  • 0

Максимально сильний удар

  • 435
  • 450
  • 0
  • 26

Виконуючи команди експериментатора, всі досліджувані підвищували покарання та дійшли до позначки 300 вольт (коли "учень" бив у стіну, благав його відпустити, а потім замовкав і не давав жодної відповіді). Звичайно, найбільш несподіваним та шокуючим було те, що значна кількість досліджуваних пройшла всю шкалу до максимуму. Тільки 14 учасників відмовилися виконувати накази. 26 досліджуваних (65 %) завершили експеримент на позначці 450 вольт. Вони були в стані сильного стресу, хвилювались за стан людини, проявляли неприязнь до експериментатора, та все ж підкорялись. В останній частині експерименту, коли учень замовкав, досліджувані були надзвичайно схвильовані. Щоб зняти цей стан дискомфорту, полегшити стан учасників дослідження, їх після закінчення експерименту поінформували про всі тонкощі, загальний задум дослідження та їхню роль. Учасників запитували про їхні думки та почуття під час експерименту, також з'являвся "учень" і по-дружньому мирився з кожним досліджуваним.

Експеримент засвідчив, що досліджувані не чинили опору "головному" - дослідникові, який був одягнений у білий халат і вимагав завдавати страждань іншому учаснику. В цілому дослідження продемонструвало таку властивість поведінки, як підпорядкованість авторитету, та її глибоку укоріненість у людській природі. Учасники виконували накази експериментатора, хоча переживали дискомфорт і моральний внутрішній конфлікт.

Експеримент був повторений в 21 серії особисто Мілграмом.

Той факт, що приблизно дві третини досліджуваних завдавали своїй жертві удари електричним струмом, справив сильне враження на всіх, причетних до проведення цього дослідження. При інтерпретації результатів були сформульовані такі гіпотетичні тлумачення.

  • 1. Учасники перебували під впливом авторитетності Йєльського університету.
  • 2. Вони були чоловіками, тож проявили властиву цій статі тенденцію до агресивних дій.
  • 3. Досліджувані не усвідомлювали тієї шкоди та болю, який спричиняють удари електричним струмом.
  • 4. Учасники були схильні до садизму, тож були задоволені тим, що можуть завдавати страждання іншим.

Мілграм ретельно перевірив ці гіпотези під час додаткових досліджень, і з'ясував, що всі ці пояснення не відповідають реальному стану речей.

Додаткові експерименти.

  • 1. Мілграм провів дослідження поза стінами Йєльського університету, винаймаючи дуже вбоге приміщення у Бріджпорті (штат Коннектикут), прикрашене вивіскою "Дослідницька асоціація Бріджпорта". При цьому вчений не посилався на Йєльський університет. Дослідницька асоціація Бріджпорта була презентована як комерційна організація. Результати проведеного в таких умовах експерименту були досить близькими до основного дослідження: пройти всю шкалу покарань погодились 48 % досліджуваних.
  • 2. В іншій дослідницькій серії Мілграм показав, що жінки-"вчителі" поводились так само, як і чоловіки в першому експерименті. Результати свідчили, що представниці слабкої статі не були більш сердечними та співчутливими.
  • 3. Для того, щоб визначити, чи усвідомлюють учасники фізичну шкоду та міру больового шоку, які зазнає жертва, перед початком дослідження була введена така деталь: "учень" заявляв, що у нього хворе серце і він не зможе витримати болю від електричних ударів. Під час дослідження "учень" скаржився на біль у серці, благав зупинити процес. Однак такі зміни не внесли особливих коректив в отримані результати: 65 % "учителів" виконували свої обов'язки і довели напругу до максимуму.
  • 4. В результаті додаткового дослідження було доведено, що гіпотеза про певні психічні відхилення учасників не мала під собою жодних підстав. Всі учасники, які відгукнулися на оголошення Мілграма з запрошенням брати участь у дослідженні впливу покарання на пам'ять, за своїми даними, освітнім рівнем, професією були звичайними людьми, їхні відповіді на запитання спеціальних тестів щодо їх особистісних властивостей свідчили, що це цілком нормальні та врівноважені особи. Характеризуючи своїх досліджуваних, Мілграм сказав, що вони були досить звичайними людьми, щодо яких можна сказати, що "вони і є ми з вами".
  • 5. У ситуації, коли експериментатор виходив і залишав свого "асистента", лише 20 % учасників згоджувались продовжити експеримент. Тож не можна вважати, що експериментальна можливість покарати "жертву" приносила досліджуваним задоволення. Коли учасники самі мали можливість визначити міру покарання, 95 % зупинялись у межах 150 вольт.

Отже, зазначимо ще раз, всі висловлені гіпотези було спростовано.

На результати дослідження не впливав авторитет університету.

Стать досліджуваної особи не впливала на отримані результати.

Досліджувані добре усвідомлювали небезпечність електричних ударів для учасників експерименту.

Досліджувані були нормальними звичайними людьми і не мали схильностей патологічного характеру, принаймні, вони точно не були садистами.

Коли вказівки щодо ходу експерименту надавались по телефону, "слухняність" ставала меншою (вона була властива лише 20 % учасників). В такій ситуації досліджувані лише вдавали, що продовжують експеримент.

Якщо учасник потрапляв у ситуацію з двома дослідниками, один з яких наказував зупинитись, а інший наполягав на продовженні, то він відмовлявся далі брати участь в експерименті.

Мілграм також досліджував роль інших чинників, які вводив у базову процедуру, що могли посилювати чи послаблювати тенденцію до підпорядкування. Було встановлено, що емоційна дистанція між "учителем" та "учнем" змінює рівень підпорядкування. Найвищого рівня підпорядкування було досягнуто тоді, коли "учень" перебував в іншій кімнаті і його не можна було ні бачити, ні чути. Рівень підпорядкування в такій ситуації був 93 %, стільки досліджуваних доходили до максимального рівня покарання. Якщо ж обидва учасники перебували в одній кімнаті і досліджуваному доводилось самому притискати руки "учня" до електродів, рівень підпорядкування падав до 30 %.

Учений вивчав також, як впливає дистанція між авторитетною особою і досліджуваним на рівень підпорядкованості. Коли експериментатор перебував за межами кімнати і давав досліджуваному команди по телефону, рівень підпорядкування знизився до 21 %.

Особливим варіантом була ситуація, коли досліджуваним дозволили на власний розсуд вибирати відповідний рівень покарання – жоден із учасників не поставив перемикач вище 45 вольт.

Мілграм, починаючи дослідження, мав на меті з'ясувати, чому німецькі громадяни брали участь у знищенні мільйонів невинних людей у концентраційних таборах. Він хотів провести експеримент у Німеччині, коли визначиться з методикою дослідження. Він вважав, що жителі цієї країни більшою мірою схильні до слухняності (підпорядкованості). Однак, провівши перший експеримент, він заявив: "Я знайшов стільки "покори", що не бачу необхідності проводити цей експеримент у Німеччині".

Томас Бласс, дослідник із Мерилендського університету, в 2002 р. в журналі ((Psychology Today" розглянув результати всіх повторень експерименту Мілграма, які були проведені в США та інших країнах. Було з'ясовано, шо до кінця шкали доходять від 60 до 66 % досліджуваних осіб, і дані не залежать від часу та місця дослідження.

Що ж змушує звичайних людей поводитись таким чином?

Мілграм так пояснював результати свого дослідження: в свідомості людини глибоко укорінена необхідність підпорядковуватись авторитетам. Визначальну роль відігравала неспроможність досліджуваних відкрито протистояти "начальнику" (досліднику), який наказував виконувати завдання, не зважаючи на сильний біль, завданий "учневі". Мілграм говорив, що очевидним є те, що якби дослідник дозволив зупинити експеримент, то учасники це одразу ж виконали б. Вони не прагнули виконувати завдання, бачили страждання жертви і були збентежені. Вони просили експериментатора зупинити дослідження, але коли не отримували дозволу, то продовжували натискати на кнопку. Досліджувані висловлювали протест, були спітнілі, прохали звільнити жертву, хапались за голову, стискували кулаки так, що нігті відбивались на долонях, кусали губи, дехто нервово сміявся.

За прозорим склом із дзеркальним ефектом перебували психологи, колеги Мілграма, які спостерігали за ходом експерименту. Мілграм наводить свідчення одного з очевидців: "Я бачив, як на початку в лабораторію увійшов солідний бізнесмен, усміхнений та впевнений в собі. За 20 хвилин роботи з перемикачами напруги він уже виглядав абсолютно по-іншому, невдаха, який щось буркотів, був на межі нервового зриву... Він тремтів, заїкався, постійно смикав за мочку вуха й заламував руки. В якийсь момент схопився за голову і тихо прошептав: "О Боже! Зупини це!". І тим не менш він продовжував реагувати на кожне слово експериментатора і безвідмовно слухався його (корився йому) до кінця експерименту".

У 1965 р. дослідження С. Мілграма було нагороджено щорічною соціопсихологічною премією Американської асоціації розвитку науки.

Отриманим даним давалось чимало пояснень:

  • 1. Причиною поведінки є значний нормативний тиск. Експериментатор здійснює досить значний тиск, змушуючи досліджуваного виконувати його розпорядження.
  • 2. Тенденція до розподілу відповідальності: відповідальними за поведінку в кризових чи неоднозначних ситуаціях учасники схильні вважати інших.
  • 3. Конфліктність соціальних норм. Коли досліджуваний уперше завдає удару жертві, він змушує сам себе до виконання наказу, чинить на себе тиск.

Мілграм у своєму експерименті відзначив такі суттєві моменти.

Насамперед, надзвичайно сильну тенденцію до покірності. В дослідженні брали участь звичайні люди, не схильні до жорстокості. Мілграм вказував, що люди поводилися так покірно, порушуючи засвоєні з дитинства норми, що не можна завдати болю іншій людині, тому що були під впливом авторитету експериментатора. Однак треба визначити, в чому ж полягав цей авторитет, адже сам експериментатор не чинив особливо серйозного тиску на досліджуваних, не використовував ніяких особливих дій, щоб примусити учасників підкорятися. Вони були цілком вільні в тому, щоб проігнорувати всі прохання та накази, діяти на власний розсуд їм ніхто не забороняв. Головною силою примушування була сама ситуація, яка запускала звичну соціальну поведінку.

Учасники дослідження, виконуючи команди експериментатора, переживали сильне хвилювання та напруження. Оскільки дискомфорт і хвилювання були досить сильними і помітними при спостереженні, то виникали очікування, що врешті-решт досліджувані відмовляться виконувати команди.

Сам Мілграм визначив такі причини слухняності - з погляду досліджуваних:

  • 1. Експеримент проводиться в Йєльському університеті, працюють професіонали і я не маю права ставити питання в такій серйозній установі.
  • 2. Експеримент спрямований на досягнення важливих завдань, і коли я вже погодився брати в ньому участь, то повинен виконати своє завдання.
  • 3. Я взяв на себе зобов'язання щодо участі в дослідженні, тож маю їх виконати.
  • 4. Обставини склалися таким чином, що я "вчитель", а він -"учень". Так випало, це випадковість. Наступного разу, можливо, буде по-іншому.
  • 5. Мені платять за роботу, тож треба її виконувати як слід.
  • 6. Я не знаю всіх правил у поведінці психологів та досліджуваних, тому я змушений погоджуватись з їхньою точкою зору.
  • 7. Дослідники сказали нам обом, що електричний струм не болючий та безпечний.

Експеримент Мілграма, мабуть, останній психологічний експеримент, який так істотно вплинув на психологію та суспільну думку. Минуло вже понад 30 років, однак він завжди становить інтерес та справляє велике враження на тих, хто знайомиться з ним уперше.

Критика експерименту. Мілграм досить гостро поставив проблему етичних норм при проведенні дослідження з людьми. Критики цього експерименту висловлювали свою позицію в досить різкій формі, зазначаючи, що такі дослідження неприпустимі, оскільки створили для учасників неприпустимий рівень стресу (Д. Баумрінд, 1964, А. Міллер, 1986). Також ішлося про те, що дослідження може мати для його учасників віддалені наслідки, адже, дізнавшись про справжню мету і наслідки експерименту, вони могли сповнитись недовіри до психологів чи інших осіб, наділених владою.

Психологи також висловили сумніви щодо обґрунтованості висновків Мілграма. Досліджувані приходили в лабораторію, вони брали на себе зобов'язання і відчували себе залежними від експериментатора. До того ж лабораторія для них - це незвична обстановка, тож їх підпорядкованість та слухняність у цій ситуації не будуть такими самими, як у реальному житті.

Тож результати дослідження оцінувались як необґрунтовані, абсолютно не зіставні з реальною поведінкою людей, а міра небезпечного стресу для досліджуваних - як надмірна і невиправданою щодо отриманих несуттєвих висновків.

Обстоюючи проведену роботу, Мілграм провів додаткове дослідження, щоб вивчити реакції учасників. 85 % були задоволені, що працювали з психологом, і тільки 1 % шкодували, що взяли участь в експерименті. Всі 40 учасників також пройшли обстеження у психіатра, який дав висновок, що ніхто не постраждав і не має підстав очікувати якихось негативних віддалених наслідків у майбутньому.

Мілграм відповідав своїм критикам: "Люди, які прийшли в лабораторію для участі в експерименті, - тільки дорослі, активні, здатні приймати чи відкидати рекомендовані їм дії".

Експеримент Мілграма активно обговорювали та оцінювали психологи. Полеміка розгорнулася навколо двох проблем: наскільки відповідають реальній поведінці людей висновки його дослідження та які принципи важливо враховувати в психологічних дослідженнях. Американський психолог Блас, молодий колега Мілграма, провів ретельний огляд всіх досліджень, в яких вивчались проблеми підпорядкування та які пов'язані з ранніми експериментами Мілграма. Блас засвідчує, що висновки Мілграма справедливі, навіть універсальні, аналогічні експерименти, проведені іншими дослідниками за 40 років, свідчать, що рівень підпорядкування не змінився. Цей висновок не підтверджує надії ні психологів, ні демократичних суспільних інституцій, що сучасні люди вже не так підвладні авторитетам і можуть діяти автономно та протестувати, не погоджуючись виконувати накази влади. Зокрема, в своєму огляді Блас також за результатами досліджень з'ясував, що немає жодної різниці між підпорядкуванням чоловіків і жінок.

Важливим питанням у дискусіях навколо дослідження Мілграма, яке знову і знову привертає увагу дослідників, є те, чи можна уникнути обману, який так часто й охоче практикують дослідники. Чому психологи так легко обирають обман, наскільки вони правдиві, стверджуючи, що роблять це заради науки, чому вони не обирають для себе реально більш етичну стратегію поведінки? Як можна захистити людей від практики безвідповідального обману дослідника, адже відкритість дослідження, як правило, веде до неможливості отримання справді важливих даних.

Окремі психологи вважають, що принаймні варто інформувати учасників, що вони не зможуть знати всю правду про дослідження, і дозволити їм самим після цього приймати рішення, чи згодні вони брати участь на таких умовах ("згода із знанням справи") (Д. Вендлер, 1996). Звичайно, психологам варто більш вдумливо підходити до того, що в дослідженнях без серйозної наукової необхідності практикується обман, оскільки неповага до учасників нічим не виправдана. Психологи мають шукати такі експериментальні стратегії, які б забезпечили їм повагу до учасників дослідження та якісний науковий результат.

Насамкінець зазначимо, що, на нашу думку, дослідження Мілграма не є таким універсальним, як стверджує Блас. Остаточно не доведено, що тиск ситуації примушує підпорядковуватись, а особистісні чинники не діють. В експерименті Мілграма 14 досліджуваних не підкорились експериментатору. Блас і сам вказував, що особистісні чинники (риси, переконання) є більш визначальними, ніж тенденція до підпорядкування авторитету.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші