Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Економічний розвиток західноукраїнських земель в 1920-1930-х роках. Економічна думка українських суспільних діячів

Розвиток західноукраїнських земель у міжвоєнний період відбувався в умовах недержавності, монополії неукраїнського та обмеження владою українського населення в політичному й економічному житті. Українські землі були захоплені Польською, Румунською та Чехословацькою державами.

Українські землі займали 35,3 % території Польської держави. Галичина адміністративно належала до південних воєводств: до Львівського (19 з 27 повітів), Станіславського (16 повітів) і Тернопільського (17 повітів), північно-західні землі - до східних воєводств: Західна Волинь - до Волинського (9 повітів), Західне Полісся - до Поліського (8 з 10 повітів), Холмщина - до Люблінського, західна частина Лемківщини - до Краківського, частина Більського повіту - до Білостоцького. Територія Буковини з Хотинщиною ввійшла до складу Румунії. На Закарпатті було створено адміністративно-територіальну одиницю, що називалась Підкарпатська Русь у складі Чехословаччини. Площа окупованих земель становила близько 150 тис. км, чисельність населення перевищувала 11 млн осіб.

Структура господарства залишалася аграрно-індустріальною. Переважало сільськогосподарське виробництво. Індустріальний технологічний спосіб виробництва формувався повільно. Соціальна структура залишалася доіндустріальною. На території Галичини і північно-західних українських земель у сільському господарстві працювало відповідно 91,2 і 94,1 % українського населення, у торгівлі - 1,1 і 0,9 %, у промисловості - 3,9 і 2,6 %, посади службовців займали 1,1 і 0,8 %, мали інші заняття - 2,7 і 1,6 %.

Промисловість досягла довоєнного рівня виробництва лише в 1928 р. Однак у період економічної кризи почався новий спад і до 1939 р. фабрично-заводська промисловість та ремесло не перевершили докризового рівня. Не змінилася також галузева структура промисловості. Рівень механізації залишався низьким.

Промисловість продовжувала контролювати іноземний капітал. Місце австро-німецького капіталу посів французький, англійський, американський, польський, румунський, чеський. Українське приватне підприємництво розвивалося повільно. У Галичині українські промисловці об'єднались у громадську організацію - Союз українських купців і промисловців. їх кредитовим органом був Торговельно-промисловий банк, заснований у 1926 р.

Сільське господарство залишалося головною галуззю економіки. Селянські господарства були основною організаційною формою господарювання. У Польській державі вони становили 99,8 % від загальної кількості господарств, були власниками половини всієї землі та 3/4 сільськогосподарських угідь, володіли переважно орними землями та 81 % сіножатей і пасовищ.

Протягом 1919-1938 рр. у Польській державі проводили земельну реформу, сутність якої полягала у парцеляції великого землеволодіння та продажу селянам ділянок землі. На першому етапі (1919-1925 рр.) реформа на українських землях мала колоніальний характер. Право на придбання розпарцельованої землі обмежувалося обов'язковим дозволом державних органів земельної реформи, отримати який українським селянам було складно. Вони платили за землю готівкою, польські колоністи - довгостроковими банківськими кредитами. Таємний розпорядок визначав найвищий, 5-процентний, доступ малоземельного українського селянства для надбання землі. Закон 1925 р. дозволив вторинний продаж розпарцельованої землі, що збільшило доступ українських селян на земельний ринок. Однак за законом 1937 р. продаж землі, одержаної під час парцеляції, відбувався лише за дозволом державних органів. Земельні реформи здійснювали в Румунії та Чехо-Словаччині. У Закарпатті селянам було продано лише 15 % землі, яка підлягала парцеляції. В Буковині перевага надавалася румунським селянам. Спостерігалася низька товарність сільськогосподарського виробництва. У Польській державі в 1928 р., найкращому з погляду економічної кон'юнктури міжвоєнного періоду, вона становила 36 % від валової продукції. Селянські господарства були виробниками 80 % ринкової продукції, що мала дрібнотоварний характер.

До важливих напрямів державної аграрної політики належали: формування системи регулювання сільського господарства шляхом розподілу функцій між державними і самоврядними територіальними та господарськими структурами; земельна реформа і землеустрій; розвиток сільськогосподарської освіти та науки, агрономічна та економічна допомога виробникам у реформуванні господарства. Система регулювання сільського господарства мала суспільний характер, поєднувала діяльність органів виконавчої влади, територіального і господарського самоврядування, сільськогосподарських громадських організацій.

У Галичині організатором реформування українських селянських господарств було українське громадське товариство "Сільський господар". У 1939 р. воно залучило до діяльності 155,6 тис. селян (16,2 % селянських господарств), які об'єдналися в 2069 гуртки і 2254 кооперативи. Товариство створило агрономічну організацію для допомоги селянам, проводило просвітницькі, практично-показові, змагально-заохочувальні заходи з метою впровадження новітніх технологій, вертикальної агропромислової інтеграції. "Сільський господар" сприяв розвиткові української сільськогосподарської кооперації.

Визначальну роль у господарському житті українців відіграла кооперація. В Польській державі у другій половиш 1930-х років на західноукраїнських землях функціонувало 47,5 % кооперативів і 43 % кооператорів від загальнопольських; у галицьких воєводствах - відповідно 39,4 і 36,6 %, з них українських кооперативів, об'єднаних у Ревізійному союзі кооперативів (РСУК), було 66,3 % (3455 кооперативів). Українську кооперацію представляли "Народна торгівля" - спілка міських споживчих кооперативів; "Центросоюз" - союз кооперативів, до складу якого входили повітові союзи кооперативів (27 ПСК) і 2081 сільський кооператив-магазин, діяльність яких мала універсальний характер (споживчої та сільськогосподарської кооперації, зокрема в загальних торговельних операціях сільськогосподарська діяльність становила 67,2 %); "Маслосоюз" - виробничо-торговельний союз кооперативів із 136 районними кооперативами-молочарнями, до яких поставляли молоко 1298 сільських збірень і селяни-виробники; кредитна кооперація з "Центробанком", 114 міськими "Укрінбяннами" і 543 сільськими кооперативами "райфайзенками". Діяли такі кооперативи, як пасічний "Рій", "Шовк", "Українське народне мистецтво", "Кооператив інженерних робіт" тощо.

Динаміка зростання товарних оборотів і доходів української кооперації була значною. Так, протягом 1925-1938 рр. збільшилися обсяги збуту масла "Маслосоюзом" в 17,9 разу, доходи - в 14 разів, товарооборот "Центросоюзу" - в 18,3 разу, обсяги збуту продукції селянських господарств - у 7,9 разу. У1938 р. у структурі продажу сільськогосподарської продукції рослинницька галузь становила 67,6 %, тваринницька - 16,9 %. Проте українська кооперація не була економічно потужною. У 1938 р. частка українських кооперативів приблизно дорівнювала 10,7 % від загального товарообороту кооперативів Польської держави.

Українську економічну думку представляє розвиток організаційно-виробничої школи аграрно-економічної науки. Громадські діячі та науковці Антін Романенко (1890-?), Юліан Павликовський (1888-1949), Євген Храпливий (1898-1949), працюючи в умовах польського правління на західноукраїнських землях, розробили засади української національної економічної політики, найважливішої її частини - аграрної. Обґрунтовувалася еволюція споживчих селянських господарств у товарні господарства на основі свідомої організованості та самодіяльності, що реалізувалися шляхом розвитку сільськогосподарської кооперації та агроекономічної праці. Високий науковий рівень українських дослідників забезпечувався шляхом співпраці з Українською господарською академією (1922- 1934) та Українським технічно-господарським інститутом заочного кореспонденційного навчання (1932-1945) у м. Подєбради Чехословацької республіки. У цих вищих навчальних закладах продовжували діяльність учені - емігранти зі Східної України та Росії, зокрема Кость Мацієвич (1873-1942).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші