Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Історія українського літературознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

"Неоміфологізм" у художньому та науковому мисленні (А. Нямцу, В. Нарівська, В. Пахаренко)

Міфологічні підходи до постаті Т. Шевченка відлунили і в дослідженні М. Шах-Майстренко "Шевченко і антична культура" (К., 1999). Хоч за характером вони швидше прикладні, ніж теоретичні, але в них дуже детально, майже скрупульозно, простежено зв'язки шевченківських поетичних символів з античними міфами, а найцікавіше розкрито смисл типологічних сходжень, які характерні для художнього світу поета ("Слово-образ", "Час і простір", "Метаморфоза"), і міфологічного мислення давніх греків та римлян. Подібні спроби але іншого характеру (у зв'язку не з однією літературною постаттю, а всією літературою) спостерігаються у дослідженнях А. Нямцу. Його увага зосереджена на теоретичних аспектах функціонування традиційних сюжетів саме міфологічного (інколи — церковного і власне літературного) походження. Маємо відтак майже не практикований раніше в українському літературознавстві аналіз інтегральної і диференційної специфіки сюжетно-образного матеріалу, теоретичне осмислення неоміфологічної поетики, своєрідний погляд на процеси деміфологізації в українській літературі давнього і нового періодів тощо ("Загальнокультурна традиція в світовій літературі", 1997; "Идеи и образы Нового Завета в мировой литературе", 1999 та ін.). Широкому висвітленню аналогічних проблем присвячує чимало публікацій періодичний збірник наукових статей "Біблія і культура", ініційований філологами Чернівецького університету (протягом 1999—2000 pp. вийшли вже два випуски збірника).

Нові ідеї в літературознавстві, як відомо, народжуються внаслідок нових ідей у самому художньому мисленні письменників. Коли йдеться про згаданий вище "неоміфологізм", то факт його з'яви в другій половині XX ст. стимулювався найбільшою мірою феноменом так званої латиноамериканської прози. Міфологічний "присмак" у ній був цілком очевидним, як очевидним було й те, що схожі явища (але з національною особливістю) стали з'являтися тоді і в інших літературах. Українська "химерна" проза — один із численних варіантів того, що спричинило справжній "бум" у літературознавчих дослідженнях цього феномену. Інакше кажучи, синтез міфологічної свідомості став продукуючим не лише для літератури, а й для науки про неї, для укладання модифікацій нового напряму в українській міфологічній методології. Суть цієї новизни, зокрема, у прагненні осмислити ідейний та естетичний зв'язок специфічної сутності художнього міфологізму української прози і створеного нею образу родової людини як типу національного характеру через "народно-міфологічний пласт", тобто — первісний міф, архаїчний ритуал, системи міфологем і архетипів (В. Нарівська. "Національний характер в українській прозі 50—70-х років XX століття", 1994). У цій праці художній міфологізм осмислюється як фактор, що дійово сприяє посиленню філософсько-узагальнюючого начала в літературі, а відтак — допомагає глибше збагнути сутність національного характеру як людської цілісності на певній стадії її культурно-історичного розвитку. "Лебедина зграя" В. Земляка чи "Зачарована Десна" О. Довженка (доводить В. Нарівська) — це типові структури творів саме міфологічного характеру про буття українського роду-народу у XX ст., це своєрідний екзистенційний зріз життя, орієнтований на гармонію людини з природою і суспільними чинниками, котрі або сприяють тій гармонії, або порушують її. Порушення гармонії суспільними чинниками стало предметом ґрунтовного дослідження В. Пахаренка "Поєдинок з Левіафаном" (1999). Підзаголовком цієї праці означено часові рамки матеріалу ("Міф і псевдоміф в українській літературі 20-х років"), але літературознавчі висновки автора сягають значно далі і мають значно ширші узагальнення. Автор показав, що нова (модерністська) література початку XX ст. і 20-х років цілком укладається в структуру міфа в його класичному розумінні, а те, що народжувалось на-противагу йому (література соціалістичного реалізму), було псевдоміфом, котрий залишиться в людських поколіннях не менш живучим, ніж власне міф. "Шляхом деморалізації, дегуманізації, деестетизації мистецтво перетворено на антимистецтво, — пише дослідник. — ...За найактивнішого залучення літератури виховано покоління Павликів Морозових, новий тип людини з послідовно псевдоміфічною настановою — гомо совєтікус, тип, який ще кілька десятиліть перешкоджатиме встановленню суспільної гармонії" (189).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси