Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Історія релігії в Україні
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

П'ятдесятники і баптисти: об'єднання і роз'єднання

Після війни керівники п'ятдесятників почали звертатися до органів влади з клопотанням дати їм можливість відновити свій союз і зареєструвати громади, але їм відмовили. Залишався останній шанс — піти на об'єднання з євангельськими християнами — баптистами.

П'ятдесятники нічим особливим не відрізнялися від баптистів та євангельських християн у питаннях віри, хоча великий наголос робили на Святому Дусі, що й сприяло підтриманню їхніх сил і можливостей для проповідування. Як уже підкреслювалося, п'ятдесятники вважали, що явним доказом прояву Святого Духа є глосолалія, а також інші дари Святого Духа, наприклад, дар зцілення.

Невдовзі, у 1945 р., керівники п'ятдесятників уклали так звану Серпневу угоду про об'єднання з євангельськими християнами-баптистами. В документі зазначалося, що за своєю догматикою і порядком богослужінь п'ятдесятники є "дуже спорідненою течією до євангельських християн і баптистів".

Внаслідок Серпневої угоди дві відомі протестантські течії злилися в єдиний союз. Цю угоду підписали представники керівного центру п'ятдесятників А.Бідаш, Д.Пономарчук, І.Панько, С.Вашкевич і, звичайно, члени президії Всесоюзної ради євангельських християн-баптистів (ВРЄХБ). На нараді вирішили ввести до складу ВРЄХБ Д.Пономарчука як представника п'ятдесятників. В Україні це був відомий діяч п'ятдесятницького руху. Ще в 1927 р. він став членом Всеукраїнської ради Союзу п'ятдесятників. Згодом виконував обов'язки помічника старшого пресвітера ЄХБ в Україні.

До ВРЄХБ приєдналося близько 400 п'ятдесятницьких громад, які налічували майже 25 тисяч членів. Серпнева угода 1945 р. передбачала відмову п'ятдесятників від глосолалії та від обряду омовіння ніг.

У 1947 р. до ВРЄХБ приєднались і євангельські християни в дусі апостолів. Частина п'ятдесятників, проте, не визнала угоди і не пішла на об'єднання, а Пономарчука, Понурка, Вута та ін., котрі виступали за неухильне виконання Серпневої угоди, піддали критиці. Керівництво ВРЄХБ жорстко ставилося до будь-яких проявів емоційності з боку п'ятдесятників під час богослужінь.

Непорозуміння між п'ятдесятниками і ЄХБ, незважаючи на об'єднання, тривали. З одного боку, п'ятдесятники звинувачували євангельських християн-баптистів у хибному тлумаченні Святого Письма. З іншого, ставлення ЄХБ до п'ятдесятників у союзі було постійно повчальним моралізуванням. ВРЄХБ не упускав жодної можливості, аби "наставити" п'ятдесятників на шлях істини, вказати на помилковість їхніх основоположних догматів.

А.Бідаш та його прихильники вже в 1947 р. розгорнули активну пропаганду за вихід із ВРЄХБ, використовуючи для цього найменші розходження догматичного й організаційного порядку. Внаслідок цього тільки в Дніпропетровській області з об'єднання вийшло більше як 38% п'ятдесятників від загального числа тих, хто вступив до союзу після серпня 1945 р. Вони створили самостійні групи, що діяли явочним порядком. Цей приклад наслідували чимало п'ятдесятників західних областей України.

У1948 р. Бідаш, Ільчук, Марін та ін. зібралися в м.Дніпро-дзержинську на нараду з метою утворення самостійного союзу ХЄВ. Але спроба не вдалася, бо більшість керівників п'ятдесятників перебували в ув'язненні. Після звільнення за амністією 1955 р. вони відновили спроби. У червні 1956 р. в П'ятихатках створено новий керівний центр п'ятдесятників. Він виробив систему догматів віровчення ХЄВ, а в серпні 1956 р. у Харкові провів всесоюзний з'їзд. На ньому було схвалено нове Віровчення церкви ХВЄ, що перебувають в СРСР. Учасники з'їзду проголосили про своє відокремлення від євангельських християн-баптистів. Декларувалася також відмова від будь-яких зносин з органами влади та громадськими організаціями. Військова служба проголошувалася приватною справою. Усе це спричинило напруженість у помісних церквах, особливо Одеської області та Донбасу. В багатьох областях України, зокрема у Волинській, Рівненській, Кіровоградській, Тернопільській, Закарпатській, Львівській, Київській, між євангельськими християнами-баптистами та п'ятдесятниками, що ввійшли до союзу, навпаки, склалися добрі стосунки.

Входження до союзу з ЄХБ дало змогу п'ятдесятникам вирішувати питання свого офіційного статусу, а, отже дало можливість задовольняти релігійні потреби віруючих. У 1956 р. керівники п'ятдесятників України, котрі входили до ВРЄХБ, повідомили, що близько 90% усіх п'тдесятників входять до союзу. В той же час, перебуваючи в союзі з євангельськими християнами-баптистами, п'ятдесятники дещо втрачали свою самостійність і суверенність. Подекуди вони стали реєструватися як баптисти. До кінця 50-х років представництво п'ятдесятників у союзі зросло. Коли в 1966 р. до складу ВРЄХБ ввійшло 25 чол., п'ятдесятники розширили своє представництво від одного до двох членів. Від України це був М.Кузьменко, помічник старшого пресвітера ЄХБ.

У 1971 р. група найбільш відомих керівників п'ятдесятників направили листа віруючим як членам союзу, так і тим, хто перебував поза ним, в якому знову закликали підтримати Серпневу угоду в усіх її пунктах, вступити до союзу. Варто підкреслити, що в ці роки проходив активний процес з перегляду Серпневої угоди, щоб її пом'якшити в бік п'ятдесятників. Проте це не дало ніяких результатів і розчаровувало віруючих. На місцях серед них часом виникало незадоволення перебуванням їх в об'єднанні з євангельськими християнами-баптистами.

Загалом за роки перебування в союзі з євангельськими християнами-баптистами п'ятдесятництво не тільки не розчинилось, але й зберегло особливості свого віровчення й культу, свою ідентичність. Не сформувавши у своєму середовищі нетерпимого ставлення до одновірців із автономно зареєстрованих і незареєстрованих громад, п'ятдесятники тим самим зберегли спільність інтересів, традицій, свою специфіку.

На становищі п'ятдесятництва позначилася й загальна атмосфера в суспільстві, пов'язана з політикою насадження войовничого атеїзму. В радянській пресі і численній атеїстичній літературі велася відверта кампанія проти конфесії. Спосіб життя її прихильників зображувався вкрай негативно.

Це спричинило й таке явище в середовищі п'ятдесятників, як еміграційні настрої. В 1963 р. групі віруючих вдалося прорватися до американського посольства в Москві і попросити допомоги у справі еміграції з СРСР. І хоча спроба не увінчалася успіхом, у 1973 р. розгорнулася нова кампанія за еміграцію. До середини 1978 р., за оціночними даними, еміграційними настроями було охоплено до 20 тисяч віруючих.

Проте здоровий глузд у ставленні до п'ятдесятників став брати гору. Ще в 1968 р. почалася незалежна від ЄХБ реєстрація деяких п'ятдесятницьких церков. До 1986 р. зареєстровано більше як 200 громад з кількістю віруючих більш ніж 20 тис. чоловік. Це в основному великі церкви в Києві, Харкові, Чернівцях та в інших містах.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші