Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Культурологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Морфологія і динаміка культури

Морфологія культури — це структурний аналіз культури як соціального феномену, дослідження закономірностей формоутворення культурних явищ. Структура культури складна і багатогранна, а елементами, що її утворюють, є освіта, наука, релігія, міфологія, мораль, право, політика, мистецтво. Характерно, що хоча у розвиненій культурі наявні усі ці елементи, в окремі епохи домінує один із них, наприклад, у стародавніх цивілізаціях (коли розглядаємо їх як цілісність), але найочевидніше це виявляється в європейських культурних епохах: протягом усього Середньовіччя у культурі (а це візантійський період, доба ромашки і доба готики) панувала одна форма свідомості — релігія; у часи Відродження — мистецтво; у XVII—XVIII ст. — наука та освіта; у XIX ст. — мораль; у XX ст. — політика.

Ці (як і всі інші) чинники процесу творення нових культурних форм пов'язані з характером нових викликів і завдань, які поставали час від часу перед спільнотами з їх менталітетом, а також із розвитком людських здібностей і потреб. Відомий грузинський філософ М. Мамардашвілі зазначав, що європейська культура — це сукупність емпірично намацуваних механізмів реалізації людської особистості.

Термін "динаміка культури" увійшов у науковий вжиток у 30-х роках минулого століття з виходом у світ чотиритомної праці П. Сорокіна "Соціальна і культурна динаміка". У ній розглянуто культуру людства, починаючи від найдавніших часів: її форми, досягнення, зміну стилів, що означає перехід від однієї культурної системи до іншої. Отже, динаміка культури — це рух у бік и змін, що виражається у революційних та еволюційних трансформаціях, культурному прогресі чи регресі, культурному ренесансі чи декадансі, криві культури (цивілізації).

Динаміка культури своєрідно виявляється й у феномені "заперечення" кожною новою культурною епохою здобутків попередньої, що й стає рушієм змін. Наприклад, римляни, які як культурна нація сформувалися значною мірою на здобутках грецької культури, про самих греків говорили як про "естетів", що сповідують у мистецтві декаданс. Особливо виразно це простежується на всіх етапах західної культури (християнської цивілізації): Отці Церкви, вибудовуючи релігійний фундамент нової християнської культури, повністю відкидали всі здобутки античної цивілізації як язичницькі. Ренесанс, здійснивши синтез християнства й античності, водночас висунув і обстоював протилежні християнським ідеали людини, способу життя, завдань мистецтва. Доба бароко, вийшовши певною мірою з досягнень (хоча і кризи) Ренесансу, практично повністю відмовилася від його ідеологи, а тим самим від ренесансних цінностей та культурних змістів. Класицизм — результат втомленості від містики й екзальтованої релігійності попередньої епохи — зажадав урівноваженості й у формо життя, й у формах мистецтва, яке мало увічнювати ідеального героя, що слугує насамперед громадянським ідеалам і віддає перевагу обов'язку перед почуттями. Людям епохи романтизму здається обурливим регламентований світ і мистецтво доби класицизму, вони не погоджуються з перетворенням великої за своїми призначенням людини на надто розсудливу й унормовану. В їх наступників — митців художнього методу peaлізму — немає місця "бурхливим геніям", тут запановує культ правди життя, що забезпечується увагою до болючих проблем сучасності, типовими характерами й обставинами. На зміну імпресіоністам, які захоплювалися миттєвостями і "враженнями", приходять пост-імпресіоністи, які пропонують свою концепцію художньої творчості, а стиль модерн відступає на узбіччя, адже на порозі час стандартизації, а митці цього напряму мріють зробити світ стильним і красивим. Вибуховий авангард — це передусім радикальна відмова від усіх традицій та пошук нової художньої мови. Постмодернізм як художній стиль принципово не визнає реалізму, модернізму, масової культури.

Зрозуміло, тут простежується не випадковість, а закономірність: кожен етап (точніше доба) у культурі вичерпує свій потенціал і виникає криза, що містить "переоцінку цінностей". Тому слід звернутися ще до одного поняття, без якого неможливо розглядати динаміку культурного процесу, — культурна епоха. Мається на увазі досить конкретний відрізок часу, хоча він може вираховуватися і століттями, і десятиліттями: європейське Середньовіччя у культурології датується V—XIII ст., Відродження тривало два з половиною століття, для романтизму вистачило кількох десятиліть. Щоб сформувалася культурна епоха, необхідна культуротворча ідея, що з'являється неочікувано, хоча, напевне, невипадково, оскільки відображається на всьому, що відбувається під час її панування (на картині світу, на парадигмі, яка допомагає осмисленню нових обрисів буття, і на дискурсі її). Для кращого розуміння цього слід пригадати слова Г. Гейне: "Кожна доба, набуваючи нових ідей, набуває й нові очі".

На пізніх етапах культури (цивілізації) розвиток начебто прискорюється, інтенсифікується, що призводить до таких явищ, як непідготовленість до сприймання новацій. Стрімкість змін у царині і світоглядній, і мистецькій, що була властива європейській культурі у другій половині XIX ст., призвела до того, що на початку свого існування всі нові стилі публіка повністю ігнорувала, а критика їх засуджувала як несумісні з уявленнями про прекрасне і добрий смак. Це, зокрема, трапилося з трьома видатними художніми явищами у Франції (реалізмом, імпресіонізмом та постмодернізмом), що залишалася на той час країною, в якій зароджувалося все нове у мистецтві. Проблеми зі швидким визнанням були вже у романтиків, однак значно важче сформувалися відносини із сучасниками у реалістів, імпресіоністів, постімпресіоністів. Про авангард годі я говорити. Все це мистецтво потребувало підготовленості і неупередженості у сприйманні нової художньої мови. Французам пощастило, адже відомий письменник Е. Золя зумів довести своїм співвітчизникам, що перед ними нові шедеври, автори яких більш проникливо і щиро відтворюють їх навколишній світ.

Конкретно-історичні моделі культури переживають епохи становлення ("новаторські періоди", за Е. Дюркгеймом), "квітучої складності" (К. Леонтьев), органічного розвитку (О. Конт), критичні, або "падаючі" (В. Розанов), кризи, занепаду і культурного застою. Варіантом циклічного розвитку називають інверсійний розвиток у формі маятникових коливань культурних змін. Можливими с переходи поступових змін до різких інновацій, зміна вектора чи вибір альтернатив. Зміни можуть вести як до збагачення і диференціації культур, так і до спрощення культурного життя, його анемії. Отже, як бачимо, динаміка в культурі в широкому розумінні е синонімом еволюції культури.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші