Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Менеджмент підприємства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ШЛЯХ ДО РИНКУ

Загальна характеристика основних рішень по управлінню в доринкову епоху та їх результативність

Протягом кількох десятиріч до 1985 року здійснювались чисельні спроби покращити якісні показники функціонування народного господарства. Деякі з цих спроб були викликані добрими спонуканнями, інші - порадами та рекомендаціями вождів. При цьому, на жаль, дуже мало і рідко керувались здоровим глуздом та економічною доцільністю. Наочно таке експериментування над народним господарством та його ефективність можна проілюструвати динамікою національного доходу СРСР (СНД), обчисленого в процентах від його рівня в США (див. рисунок 1.1.). З рисунка 1.1 видно, що за період 1950-1959 рр. цей показник невпинно ріс і практично подвоївся. Вказаний період відзначався демократизацією життя в країні внаслідок засудження культу особи Сталіна, відносно високим рівнем індивідуального підсобного господарства робітників та колгоспників, зниженням податкового пресу в аграрному секторі: до цього часу податки стягували з кожного дерева, з кожної курки, і тому індивідуальне садівництво та тваринницький сектор були в занепаді. У промисловості в 1957 р. були ліквідовані галузеві міністерства і почали свою діяльність раднаргоспи. Скорочення чисельності війська та перепланування частки військових витрат на житло, призвело до значного зростання будівництва квартир та вирішення житлової проблеми. Так, чисельність квартир на 10000 жителів зросла з 6,5 в 1954 році до 10,8 у 1957 та до 12,8 у 1961 році.

Така динаміка зростання національного доходу спричинила появу у керівника держави того часу М.С.Хрущова нічим необґрунтованої точки зору, що високі темпи економічного зростання збережуться на десятиріччя вперед. І в результаті екстраполяції динаміки національного доходу одержали, що за рівнем національного доходу ми перевершили б США в 1980 р. Відповідно до "теорії" це означало б вступ до комунізму (досягнення найвищого в світі рівня розвитку). На цій основі ХХП з'їзд КПРС (1962 р.) приймає програму побудови комунізму. Починається перебудова народного господарства і людини, яка відповідала б "моральному кодексу будівника комунізму". Вона повинна була відмовитися від приватновласницької психології на користь колективізму. Організаційно це проявилося в збільшенні розмірів колгоспів і перетворення частини їх в радгоспи, які краще узгоджувалися з тогочасним уявленням про загальнодержавну власність. Обмежується і скорочується індивідуальне підсобне господарство. Так, в 1963 році в індивідуальному господарстві населення налічувалось менше, ніж у 1958 році, великої рогатої худоби на 14%, посівних площ - на 10%.

Національний дохід СРСР (СНД) в процентах від його рівня в США (1): прогноз змін показників відповідно до рішень XXVI (2) та XXVII (3) з'їздів КПРС

Рисунок 1.1. Національний дохід СРСР (СНД) в процентах від його рівня в США (1): прогноз змін показників відповідно до рішень XXVI (2) та XXVII (3) з'їздів КПРС

Внаслідок цього, фізичний об'єм реалізації продуктів на міських ринках зменшився за 5 років приблизно на 18%. За 1953—1963 рр. кількість колгоспів зменшилась майже в 2,4 рази, а кількість радгоспів зросла в 1,9 разів.

Як наслідок такої політики, з червня 1962 року були "тимчасово" підвищені на 30% роздрібні ціни на м'ясо та м'ясні продукти і на 25% на тваринне масло.

Економічна політика 1958-1964 рр. була згодом найменована "волюнтарською" (що відповідало дійсності). І Хрущов, у жовтні 1964 року був усунений Брежнєвим. В 1965 році розформовуюся раднаргоспи і реставруються галузеві міністерства. У цьому ж році починається чергова економічна реформа. Основним показником діяльності підприємств стає прибуток. З 1965 року визнається можливість морального зносу основних засобів виробництва і при соціалістичній системі господарювання. Виникли такі поняття, як фонди економічного стимулювання (матеріального заохочування, розвитку виробництва та соціального розвитку), плата за виробничі фонди.

Підприємства стали працювати за "новою системою планування та економічного стимулювання". Вже у 1970 році таким чином працювали більше 83% промислових підприємств. Потім з'явилась нова ідея створення науково-виробничих та державних виробничих об'єднань. Якщо у 1979 році в народному господарстві діяло всього 600 виробничих об'єднань, то в 1983 році - 4259.

В цей період особливо наполегливо втілюється в життя вказівка засновника радянської держави про необхідність концентрації виробництва на найбільших підприємствах. У результаті, питома вага підприємств з чисельністю робітників до 100 чоловік, в загальній їх чисельності, зменшилася з 43,6% в 1960 р. до 27,2% в 1983 р. Кількість же найбільших, за класифікацією Леніна, підприємств (більше 1000 робітників) за цей же період більш ніж подвоїлась - їх питома вага в загальній чисельності підприємств зросла з 7,2% в 1960 р. до 17,3% в 1983 р. Така тенденція зберігалась і в наступному періоді. Так, до 1986 р. в промисловості країни кількість підприємств з чисельністю працюючих до 200 чоловік зменшилась з 56,4% до 46,7%, а частка їх продукції в загальному обсязі - з 11,7% до 5,3%. Це суперечило і суперечить світовому досвідові, згідно з яким поряд з великими розвиваються малі підприємства. Тому, як і слід було чекати, якісні показники народного господарства продовжували погіршуватися.

Гігантоманія - це характерна риса адміністративно-командної системи. Ця система керується правилом: чим менше об'єктів управління, тим простіше керувати, чим менше підприємств, що виробляють однотипову продукцію, тим простіше планувати та розподіляти її з єдиного центру.

Для порівняння: в США, з 20 млн різних самостійних фірм, більше 90% складають дрібні. В народному господарстві всіх країн СНД на кінець 1991 року налічувалось біля 800 тис. самостійних підприємств (в 25 разів менше, ніж в США). На долю малих підприємств із вартістю фондів до 500 тис. руб. в СРСР (1990 р.) припадало лише 1% продукції, 2,2% робітників і 0,3% фондів. Все це породило і незнану раніше монополію виробництва. Так, з 239 найважливіших видів продукції побутового призначення, 82 види були сконцентровані на одному підприємстві і біля 90 видів - на двох підприємствах. А нові організаційні структури - концерни, консорціуми також, як правило, почали формуватися за монополістичним типом.

В Україні на початку 1995 року функціонувало 540 підприємств-монополістів. Крім них діяли регіональні монополісти, серед яких виробники хліба, молочних та м'ясних продуктів. Створювалися ідеальні умови для згуртування виробників та торговців проти споживача, тиску з їх сторони на органи влади та управління.

Наші підприємства стали монополістами під тиском суспільного розподілу праці, що планомірно здійснювалось державою. В ринковій же економіці монополісти створювались інакше - природним шляхом - в результаті перемоги в конкурентній боротьбі. Там вони - єдині виробники, здатні задовольнити усіх споживачів даного товару. Порівняльна характеристика капіталістичної і соціалістичної монополій наведена в табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Порівняльна характеристика капіталістичної і соціалістичної монополій

Капіталістична монополія

Соціалістична монополія

"базується на багатьох формах власності;

- базується на одній формі власності;

  • - монополістом могло стати лише підприємство-лідер з найбільш передовим науково-технічним потенціалом;
  • - ринкова економіка відштовхує монополію, перетворює її в олігополію: один продукт і кілька великих виробників;
  • - монополія у виробництві певних видів продукції часто складалася на відсталій технічній базі;
  • - адміністративно-командна економіка прискорює процеси концентрації і спеціалізації, і тим самим створює монопольні структури: один продукт - один виробник;

- діє в умовах жорсткої конкуренції (боротьба за виживання);

- діє в умовах відсутності конкуренції (тепличні умови);

- управління здійснюється головним чином економічними методами при досить обмеженому втручанні держави в її діяльність

- управління на основі адміністративних методів;

- участь у міжнародному розподілі праці (звідси і успіхи в

НТП, якість і конкурента-спроможність продукції).

- практично не приймає участі в міжнародному розподілі праці (обмеженим)

тільки країнами РЕВ).

Що являє собою наш монополіст? Після 1991 р. розірвані економічні зв'язки лишили його споживачів. Високі ціни на свою продукцію

він встановлює не тільки з причини своїх монопольних переваг, скільки з причини дорожнечі матеріальних і енергетичних ресурсів. Йому б діяти відповідно до ринкових умов і встановити ціль, розробити фінансову стратегію, піти на відповідний ризик тощо. Але правила гри продовжує встановлювати держава, яка вважає порятунком від усіх бід приватизацію, яка буцімто робить усіх хазяїнами і дає можливість вільного розвитку ринкових відносин.

Аналогічна політика концентрації виробництва здійснювалась і в сільському господарстві. Внаслідок цього, на початок 1991 року кількість колгоспів та радгоспів склала 52 тис. (в США - більше 2 млн. сільськогосподарських ферм). На один колгосп припадає 3134, а на один радгосп - 4519 га посівних площ (в Україні відповідно 3500 і 4200 га). В США середній розмір ферми - 180 га. Про те, що такі структурні утворення як колгоспи та радгоспи в більшості своїй є форпостами дуже низької ефективності виробництва, свідчать наступні цифри: прямі витрати на виробництво 1ц молока складають в наших колективних господарствах 6 людино годин (в США—0,5...0,7), яловичини - 37 (1,8...2), свинини - 20 (1,2...1,3). В цілому продуктивність праці у сільському господарстві складає 10-12% від американського рівня. Динаміка виробництва продукції сільського господарства на душу населення в СРСР та США в цінах 1965 року представлена на рис. 1.2. Як видно, відставання цього вітчизняного показника від американського в 1990 році складало 85 років.

Динаміка виробництва сільгосппродукції на душу населення СРСР (1) та США (2) в рублях 1965 року

Рис.1.2. Динаміка виробництва сільгосппродукції на душу населення СРСР (1) та США (2) в рублях 1965 року

До 1965 року основним показником для загальноекономічних розрахунків в масштабах народного господарства і його галузей, визначення потреби в робочій силі, сировині та матеріалах структури національного доходу тощо, була валова продукція, яка включала в себе товарну продукцію плюс незавершене виробництво. Як відомо, товарна продукція - це вартість готової продукції та завершених робіт і послуг, що передбачені для реалізації на сторону. Ще в двадцяті роки спеціалісти розуміли, що валова продукція не дає реального уявлення про досягнуті результати, тому що вартість багатьох видів сировини та полу фабрикатів неодноразово повторюється. І чим вище рівень спеціалізації і кооперування, тим більше повторного врахування минулої праці. Крім того, збільшуючи обсяги незавершеного виробництва можна було без зайвої праці штучно покращити положення підприємства. Перехід на оцінку по товарній продукції стимулював зниження незавершеного виробництва до нормативного рівня. З 1965 року з'являється показник реалізованої продукції (яка відвантажена споживачу і сплачена покупцем або збутовою організацією). Але і валова, і товарна, і реалізована продукція - це показники валові, які орієнтували на кількісну оцінку діяльності підприємств незалежно від номенклатури продукції, що виробляється. Від таких показників залежали показники зростання продуктивності праці, фондовіддачі, встановлювався розмір фонду заробітної плати і фондів економічного стимулювання. Якщо ж продуктивність суспільної праці визначати шляхом ділення валової продукції на кількість робітників, то одержимо: чим більше виробіток в рублях, там вища продуктивність праці. В результаті, збільшення частки минулої праці в структурі продукції або асортименту більш матеріаломістких виробів, автоматично "піднімає" продуктивність праці без найменших зусиль виробників. Наприклад, чавунні труби діаметром 50 і 100 мм також, як і пруток діаметром 10 і 20 мм виробляють на одному і тому ж обладнанні. Варто перейти на випуск труб або прутків більшого діаметру - і продуктивність пращ одразу ж "підвищується" у 2 рази. Саме тому труб, прутків і багатьох інших виробів більших параметрів ставало все більше, а маленьких - все менше. Таким чином, у підприємств з'явилась зацікавленість в збільшенні матеріаломісткості виробів. Оцінка реалізованої продукції не стимулювала підприємства до виготовлення нових видів виробів, випуск яких супроводжувався підвищеними витратами праці.

У 1969-1971 рр. починає експериментально використовуватися показник фактично чистої продукції. Як відомо, чиста продукція - це вартість, що заново створена працею робітників даного підприємства. В чисту продукцію не включають перенесену вартість (сировину, матеріали, енергію тощо), що створена на інших підприємствах. Фактична чиста продукція може бути обчислена або шляхом виключення із фактичної товарної (валової) продукції матеріальних затрат, або сумуванням заробітної плати і прибутку. Експерименти показали, що оперативне обчислення фактичної чистої продукції виявилось дуже складною справою, тому що необхідні дані матеріальних затрат ставали відомими лише через 15-20 днів в наступному після звітного місяця. Тому, з 1973 року експеримент був продовжений, але при цьому обсяг чистої продукції стали визначати за допомогою нормативів. Норматив чистої продукції є частина оптової ціни даного виробу, що включає в себе основну і додаткову заробітну плату з відрахуваннями на соціальне страхування і прибуток. Норматив чистої продукції, як і оптова ціна, обраховується на базі середньо-галузевих затрат праці. Щоб сформувати норматив чистої продукції підприємства, визначають цей показник по даному виробу і перемножують цю величину на кількість виробів. Потім аналогічно визначають об'єм нормативно чистої продукції (НЧП) кожного виробу, що виготовляється підприємством. Сума таких об'ємів всіх виробів, що виготовляються, дає об'єм НЧП підприємства.

В 1980 році більше 2 тис. Об'єднань і підприємств 24 міністерств і відомств використовували показник НЧП. Практика використання цього показника висвітлила такий недолік підприємств з низьким технічним рівнем виробництва, великою часткою ручної праці, як створення умов для стимулювання випуску більш трудомістких виробів. У підприємств з'явилась можливість продовжити "гру на асортименті", так добре засвоєну ними при "валі". Якщо раніше в процесі цієї гри орієнтувались на більш матеріаломісткі, дорогі вироби, що давали найбільший "вал", то тепер, за відомих умов став можливим орієнтир на вироби, в нормативах яких закладена ручна праця, відстала технологія: вони давали більший приріст НЧП. Суть "асортиментної гри" від цього не змінилась: як і раніше, з'явилось бажання шукати "вигідні" вироби. При цьому, як і при "валі", випускати вироби, які потрібні споживачам, підприємствам було невигідно. Оптові ціни на нову продукцію встановлювались виходячи із планової собівартості і рентабельності, або обчисленої до повної собівартості.

Таким чином, діючи в межах жорсткого державного регулювання підприємства формували свою господарчу політику, яка була спрямована на формування витрат незалежно від зовнішнього середовища і не орієнтована на врахування потреб споживачів, на ресурсозбереження, впровадження нововведень. Це значно відрізнялось від господарчої політики, наприклад, американських фірм. Формування цін на нові товари тут складалося і складається з декількох етапів. Фірма, з'ясувавши можливість почати виготовлення нового продукту (про цю можливість можуть сповістити торгові представники фірм: ідея може виникнути в самій компанії, вона також може виходити від покупця або ж виклик може бути кинутий конкурентам), починає з детального вивчення потенційного ринку. Підготовка до виробництва починається тільки в тому випадку, якщо президент компанії впевниться, що попит на даний товар дійсно існує. Наступним етапом є проведення широких нарад, в яких приймають участь начальники або представники відділів торгівлі (збуту), матеріального забезпечення, планування, виробництва і калькуляції витрат. В США ціна продажу калькулюється на основі вивчення ринку, і тільки після цього вирішується питання про те, чи може виробництво даного товару забезпечити одержання розумного рівня прибутку. Якщо цей рівень прибутку не може бути досягнутим, виробництво цього товару відхиляється. Слід, однак, сказати, що в США не люблять відмовлятися від намічених планів. Тому фірма намагається спочатку використати всі можливі шляхи зниження витрат на виробництво до бажаного рівня: одні матеріали замінюються іншими, спрощується конструкція, міняються виробничі процеси, вдосконалюються методи виробництва або навіть знижується якість виробу, якщо це допустимо. Пошук шляхів зниження витрат є відповідальністю менеджера по організації виробництва, що вимагає від нього багато зусиль і часу. Оскільки основним завданням всіх компаній є пристосування до зовнішніх обставин, то цю практику, згідно з якою спочатку визначаються ціни на продаж, а потім розробляються методи виробництва, слід визнати логічною. На наступному етапі відділ організації виробництва розробляє конкретні заходи, що забезпечують здешевлення виробництва цього товару. Коли, нарешті, виготовлені креслення, збирається нова нарада для вирішення питань про розміри виробничої площі, розміщення обладнання тощо.

Радянський варіант вдосконалення оціночних показників підприємств, галузей і народного господарства в розглянутий відрізок часу виявився неефективним, про що свідчить відносна динаміка національного доходу на рис. 1.1. Як видно із малюнка, за показником національного доходу, починаючи з 1981-1982 рр., ми все більше стали відставати від США.

Збільшувалось відставання по виробництву хімічних волокон, електроенергії, пластмас і смол (див. рис. 1.3) тощо. В 1990 році виробництво електронно-обчислювального обладнання приблизно в 17 разів відставало від американського. На рис. 1.3. заштрихована область показує обсяги недоотримання відповідного ресурсу громадянином СРСР.

Здавалося, що найкращі показники мала чорна металургія. Так, за об'ємом виробництва товарної залізної руди в 1958 і сталі в 1971-1974 рр. Радянський Союз перевищив рівень США і вийшов на перше місце в світі. На рисунку 1.4 показано, що за виробництвом сталі в 1990 р. наша країна в 1,9-2,1, а якщо перерахувати на одиницю національного доходу, то в 2,9-3,2 рази перевищувала американський рівень.

Динаміка виробництва електроенергії (а), хімічних волокон (б), пластмас і синтетичних смол (в) на душу населення в СРСР (1)
та США (2)

Рисунок 1.3. Динаміка виробництва електроенергії (а), хімічних волокон (б), пластмас і синтетичних смол (в) на душу населення в СРСР (1)

та США (2)

Динаміка щорічного (а) і підсумкового (б) виробництва сталі на душу населення США (1) і СРСР (2,3,4)

Рисунок 1 4. Динаміка щорічного (а) і підсумкового (б) виробництва сталі на душу населення США (1) і СРСР (2,3,4)

Чи дають ці цифри достатньо підґрунтя для висновку про те, що сталі вироблялось достатньо і можливо скоротити її виробництво. Ні, не дають. Перш за все тому, що при такому співставленні економічних показників країн не враховуються такі важливі обставини, як:

  • —загальна характеристика попереднього періоду, що включає порівняльну динаміку збільшення населення, абсолютного виробництва і накопичення продукції чорної металургії та знань попередніх поколінь у вигляді автострад, мостів, залізниць, суспільних будівель, споруд тощо. На рисунку 1.4 заштрихована площа характеризує додатковий об'єм виробництва (в млн. т.), а на рисунку 1.4 а - додаткове виробництво сталі на душу населення (в кг) в США в порівнянні з СРСР за період 1900—1986 pp. Із рисунка 1.4 б видно, що відставання складало в 1990 році приблизно 40 років;
  • —якість технології виплавки та розливки сталі, що оцінюється виходом готового прокату із сталі, який в СРСР складав 70%, а в США - 80%. Зменшення виробництва товарної сталі в СРСР у порівнянні з її рівнем в США за рахунок цього фактора відображає лінія З на рисунку 1.4 б;
  • — якість сталі, яка зумовлює норми витрат металу на одиницю потужності обладнання: в середньому по машинобудуванню в СРСР норми витрат металу на 20-25% були вищі, ніж в США, що враховано лінією 4 на рисунку 1.4 б;
  • — характеристика виробничої інфраструктури, тобто наявність залізниць та шосейних доріг, трубопроводів та інших комунікацій, що забезпечують швидкість переміщення сировини, готової продукції та населення, до чого, як відомо, зводиться вся економія (в тому числі, економія в результаті зменшення збитків від бездоріжжя, зниження швидкості переміщення вантажів, псування продукції, погіршення використання сировини). Графіки на рисунках 1.5 та 1.6 показують, наприклад, наявність залізниць, шосейних доріг з твердим покриттям та нафтопроводів в СРСР та США впродовж значного відрізку часу. Вантажообіг залізничного транспорту в СРСР збільшився з 1940 по 1986 р. в 9,1 рази, а експлуатаційна довжина залізниць - на 37%. В результаті зросло навантаження на транспорт. Знизилась швидкість перевезень. У 1980 р., в порівнянні з 1975 p., середня технічна швидкість руху вантажного потягу зменшилась з 46,6 до 43,6 км за годину, а середньодобовий пробіг вантажного вагона зменшився на 21,5 км. Із-за вичерпання пропускної спроможності магістралей, з'єднуючих Центр з Поволжям, Уралом та Донбасом залізниці перестали справлятися із зростаючими об'ємами перевезень;
  • -наявності засобів пересування, а також робочих машин - автомобілів, тракторів тощо. Співвідношення парку цих машин в СРСР і США (див. рисунок 1.7.) свідчать про значну майбутню потребу в металі.

Експлуатаційна довжина залізниць в СРСР (1) і США (2)

Рисунок 1.5 Експлуатаційна довжина залізниць в СРСР (1) і США (2)

Довжина шосе з твердим покриттям в СРСР (1) і США (2)

Рисунок 1.6. Довжина шосе з твердим покриттям в СРСР (1) і США (2)

Динаміка парку тракторів (без садовогородніх) Nr (2,3), щорічного виробництва садовогородніх тракторів Nп (1,4), усіх автомобілів (5,7), у тому числі вантажних (6,8) в США (1,2,5,6) і СРСР (3,4,7,8)

Рисунок 1.7 Динаміка парку тракторів (без садовогородніх) Nr (2,3), щорічного виробництва садовогородніх тракторів Nп (1,4), усіх автомобілів (5,7), у тому числі вантажних (6,8) в США (1,2,5,6) і СРСР (3,4,7,8)

Крім цього, необхідно також враховувати відволікання значного об'єму продукції чорної металургії на військові цілі. Ленін у творі "Держава і революція" відмічав, що тільки "в 1917 році і Англія, і Америка - найбільші і останні у всьому світі, з точки зору відсутності воєнщини... скотилися в болото бюрократичних воєнних закладів". Це означає, що до 1917 року США спрямовували на оборону мізерні грошові і матеріальні ресурси. Так, в 1913 році вони витратили на військові цілі 0,35 млрд дол. Це дозволило США при річному виробництві сталі всього 31 мли т забезпечити довжину залізниць (1913 р.) 380 тис. км, а шосе з твердим покриттям - 700 тис. км. В 1987 році в СРСР при річному виробництві сталі 161 млн т, довжина залізниць склала всього 145,5 тис. км, а шосейних доріг з твердим покриттям - 827 тис. км. Починаючи з 1980 року несприятлива ситуація склалася в нафтодобувній промисловості СРСР (див. рисунок 1.8), з 1978 р. - в кам'яновугільній промисловості (див. рис. 1.9). Із рисунка 1.8. видно, що в 1977 році, коли СРСР досят американського рівня виробництва нафти і нафтопродуктів на душу населення, їх споживання в США було приблизно в 2 рази більшим. І така тенденція споживання цих енергоносіїв збереглася і в наступні роки. На рисунку 1.9 показано, що за виробництвом вугілля на душу населення СРСР досяг в 1977-1979 pp. американського рівня кінця минулого століття, а потім виробництво вугілля стало зменшуватися. На рис. 1.9 заштриховані області показують недоспоживання вугілля всім народним господарством (рисунок 1.9 а) і на душу населення СРСР (рисунок 1.9 б) за період з 1980 по 1990 рік.

Динаміка виробництва (1,2) і споживання (1а, 2а) нафти на душу населення СРСР (1,1а) і США (2,2а)

Рисунок 1.8. Динаміка виробництва (1,2) і споживання (1а, 2а) нафти на душу населення СРСР (1,1а) і США (2,2а)

В другій половині 80-х років, несприятливий для СРСР стан був характерним у виробництві багатьох товарів. Все це вимагало від керівників держави пошуків шляхів вдосконалення діючого господарського механізму.

Так, починаючи з січня 1984 року в промисловості здійснюється великомасштабний економічний експеримент по збільшенню прав виробничих об'єднань (підприємств) при плануванні, в господарчій діяльності та з підвищення їх відповідальності за результати роботи. З 1987 року основним показником стає 100% невиконання договірних зобов'язань. Проте, якщо в 1986р. свої договірні зобов'язання виконали 75% підприємств, то в 1987 р. - всього 71%.

Динаміка виробництва товарного вугілля всього (а) і на душу населення (б) в СРСР-СНД (1) і США (2)

Рис. 1.9. Динаміка виробництва товарного вугілля всього (а) і на душу населення (б) в СРСР-СНД (1) і США (2)

У 1988-1989 рр. все народне господарство перейшло повний господарський розрахунок. Підприємства з дозволу керівного органу могли використовувати форми госпрозрахунку, що базувалися на нормативному розподілі прибутку або доходу. В першій моделі госпрозрахунку, фонд заробітної плати формувався згідно з нормативом до показника продукції (наприклад, в рублях на рубель продукції). В цьому випадку, госпрозрахунковий дохід колективу складався-із фонду заробітної плати залишкової вартості. У другій моделі, єдиний фонд оплати праці формувався як залишок госпрозрахункового доходу колективу після вилучення з нього фондів розвитку виробництва, науки і техніки та соціального розвитку. На підприємстві міг створюватися фінансовий резерв і фонд валютних відрахувань. Розрахунки основних економічних показників Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату та рудоуправління ім. Кірова (Криворізький залізорудний басейн) показали, що в однакових умовах (базовий варіант) обидві моделі госпрозрахунку ідентичні. Однак при зміні показників господарської діяльності моделі показують суттєві розбіжності. При збільшенні на 10% обсягів виробництва продукції, середня заробітна плата, прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства та фонд розвитку виробництва, зростають в 1,1-1,12 і 1,32-1,42; в 1,7-2,04 і 1,82-2,44; в 1,5-2,0 і 1,9-1,42 рази відповідно, при першій і другій моделях госпрозрахунку. При падінні обсягів виробництва на 10% наведені вище показники зменшуються відповідно на 14-18 і 30-44%; 76-96 і 45-56%; 61-96 і 30-44%. При зменшенні матеріальних витрат на 10%, заробітна плата зростає в 1,1-1,12 рази при першій і в 1,32-1,35 рази при другій моделі госпрозрахунку тощо. Таким чином, при переході від першої до другої моделі, головні стимули спрямовані на зростання обсягів виробництва (а це могло бути забезпечено за рахунок прихованого зростання цін) і зниження матеріальних витрат. Навіть незначне збільшення обсягів виробництва або зменшення матеріальних витрат впродовж місяця автоматично викликали непропорційно більше зростання заробітної плати і підвищений попит на споживчі товари. В зв'язку з тим, що основний приріст фонду оплати праці відбувся в галузях, що виробляли засоби виробництва, а тут частка всієї промислової продукції складала приблизно 75%, то кількість грошей у населення стало перевищувати вартість вироблених споживчих товарів. Розрахунки показали, що таке перевищення для розглянутих вище варіантів розвитку виробництва, наприклад, для другої моделі госпрозрахунку досягало 20-28%. Тому широке використання промисловими підприємствами госпрозрахунку з нормативним розподілом доходу і особливо його без нормативної (орендної) різновидності при усуненні контролю за співвідношенням між зростанням заробітної плати та продуктивності праці в першій половині 1989 р. нанесло руйнівний поштовх по фінансовій системі країни. Різниця між приростом грошових доходів населення та валовим суспільним продуктом склало (61): 1981-1985 рр. - 1,15; 1986 р. - 0,3; 1987 р. - 1,3; 1988 р. - 5,6; 1989 р. - 9,6%. З вільного продажу стали зникати товари першої необхідності. Введення з третього кварталу 1989 р. податку на додатковий фонд оплати праці призвело до зменшення виробництва товарів, збільшення дефіцитів, зростання цін, активізації тіньового ринку, зниження життєвого рівня населення.

Наступний сильний поштовх фінансова система держави отримала внаслідок ажіотажного попиту населення на споживчі товари в травні 1990 p., після заяви голови Ради Міністрів Рижкова про підвищення цін. Ціни були підвищені, а товари були "зметені" з прилавків.

Розрахунки, виконані автором, показали, що в 1988 році реальна грошова зарплата робітника і службовця в народному господарстві СРСР була нижче заробітної плати промислового робітника СІІІА в 1913 році на 51%, а з урахуванням виплат із суспільних фондів споживання — нижче на 28,5%, тобто відставала від американського рівня більше, ніж натри чверті сторіччя. Особливо несприятливою була динаміка заробітної плати робітників шкіл, середніх і вищих навчальних закладів. Так, розрахунки показали, що в 1913 році заробіток американського вчителя складав 966 руб. в цінах 1913 року, що на 86% більше грошової зарплати робітника сфери народної освіти України в 1987 році. Крім того, відмічалось значне відставання від передових країн світу матеріального забезпечення навчальних закладів. Так, на одного учня середньої школи в 1987 році у нас приходи-лось обладнання в 17 разів менше, ніж, скажімо, в Швеції, а на одного нашого середнього студента припадало обладнання і приладів в 33 рази менше, ніж в розвинутих капіталістичних країнах. Як було показано вище, на 1990 р. ми відставали по збору зернових та по споживанню м'яса на душу населення на 100 років, по виробництву швейних машин на 100 жителів та по довжині залізниць - на 120 років.

Все це свідчило про значно меншу ефективність радянських методів управління народним господарством і окремими його виробничими ланками, в порівнянні з методами управління, що використовувалися в США, Японії, Франції та інших країнах світу.

І керівництво країни вирішило, що на цей час, у нього не залишилось нічого іншого, як звернутися до ринкового механізму, випробуваного світовою практикою. В гострій ідеологічній боротьбі почали формуватися елементи ринкових відносин: приймаються закони про підприємства, цінні папери, інвестиційну діяльність, товарну та фондову біржі тощо, Держплан реорганізовується в міністерство прогнозування. Був ліквідований Держпостач.

Однак перші кроки були непослідовними. Категорії "роздержавлення" та "приватизація" на державному рівні з'явились тільки в жовтні 1990 р. Але приватна власність ще відкидалась. Вона одержала права громадянства в лютому-березні 1991 р. Час було втрачено. Стали підвищуватись темпи інфляції. Якщо за весь 1990 р, грошова емісія складала 25-30 млрд руб., то вже після серпня 1991 р, друкарський станок щомісячно видавав по 25 млрд руб. Валовий національний продукт СРСР в 1990-1991 рр. знизився на 19%. Для порівняння можна вказати, що в період Великої депресії, ВНП США в 1929-39 рр. знизився на 32% (2). Це - однак зовсім не свідчило про неефективність капіталізму. Навпаки, з 1933 року почалися реформи, завдяки яким приблизно через 15 років капіталізм став демонструвати могутнє зростання.

Чому ж на відміну від американської, радянська система виявилася відкинутою лише після п'яти років реформаторських зусиль, при тому, що економічна криза тут була набагато слабшою? Як вважає М. Котц (63), спроби реформувати радянську економіку в 1986-1989 рр. створили умови для появи в суспільстві про капіталістичної коаліції, яка набрала силу в 1989—1991 рр., і в кінці кінців, у 1991 році захопила владу. До цієї коаліції, на думку М.Котца, входила більшість інтелігенції, діячі тіньової економіки і, найголовніше, основна частина партійно-державної еліти. Саме остання висунула із свого середовища 62% найбільш багатих і впливових бізнесменів, які ще в 1987-1990 рр., до розвалу старої системи, займалися приватним бізнесом. Інтереси керівної еліти радянської держави стали зводитися тільки до влади і матеріальних привілеїв, які, однак, були далеко не співставимі з привілеями вищої американської еліти. Коли під час перебудови більшість радянської партійно-державної еліти побачила, що її особисті інтереси не пов'язані з реформуванням соціалізму (це б зменшило їх владу і матеріальні привілеї), вона вирішила, що злам старої системи і заміна її капіталізмом, перетворювала б її представників із простих управляючих економікою у власників з перспективою нарощування особистого багатства.

М. Котц переконаний, що державний соціалізм розвалився не внаслідок його економічної неефективності, а завдяки зреченню від нього власної керівної верхівки... Цим пояснюється особлива легкість розвалу, слабкий опір подіям.

Розпад Союзу, розрив міжгосподарських зв'язків, політичні та інші причини були доповнені "звільненням" цін в січні 1992 р.

Індекс роздрібних цін державної, кооперативної та колгоспної торгівлі, а також номінальна та реальна заробітна плата робітників і службовців в народному господарстві СРСР (СНД) характеризується цифрами, наведеними в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2. Індекси споживчих цін та середньорічна заробітна плата в СРСР (СНД)

Рік

Індекс цін

Номінальна заробітна плата (в цінах поточного року), руб/рік

Реальна заробітна

плата (в цінах 1913 року),

руб/ рік

1913

100

300

300

1928

229

892

390

1929

240

972

405

1930

384

1075

177

1933

832

1743

209

1940

1442

3972

274

1947

4187

5485

131

1950

2532

7668

303

1957

2125

9200

432

1960

1950

9612

493

1965

209

1147

549

(в 1961 році масштаб цін був зменшений в 10 разів)

1970

238

1464

615

1975

269

1750

661

1980

300

2027

675

1983

337

2218

725

1985

341

2281

669

1987

361

2345

650

1988

390

2362

607

1989

439

2880

658

1990

525

3240

617

1991

1705

6480

380

1994

203

Зростання споживчих цін в СРСР за період 1928-1933 рр. склало 3,64 рази, за 1940-1947 рр. - 2,7 рази, за 1985-1992 рр. - 17,5 разів. Зниження реальної заробітної плати при цьому склало відповідно 1,9; 2,1 і 3,2 рази. Сучасна реальна заробітна плата наблизилась до рівня 1933 року. Це підтверджується також динамікою поголів'я овець, великої рогатої худоби та свиней на 100 душ населення (див. рисунок 1.10).

Динаміка поголів'я овець і кіз (1), великої рогатої худоби (2) та свиней (3) на 100 жителів СРСР (СНД)

Рисунок 1.10. Динаміка поголів'я овець і кіз (1), великої рогатої худоби (2) та свиней (3) на 100 жителів СРСР (СНД)

Відповідно до споживчих цін знизився курс рубля по відношенню до американського долара, що ілюструється лінією 1 на рисунку 1.11.

Динаміка курсів російського рубля (1) та українського карбованця (2) до долара

Рисунок 1.11. Динаміка курсів російського рубля (1) та українського карбованця (2) до долара

Ситуація погіршувалась в зв'язку з тим, що державний ощадний банк "пустив за вітром" майже всі заощадження населення. Кожна

1000 руб., внесена на ощадну книжку на початку 1991 року перетворилась в кінці року на 150-170 руб., а в кінці 1992 року - 7,5-8,5 руб. Від рубля 1965 року залишилось не більше 0,1-0,2 коп. Ось так ілюструються ще не вичерпані державою межі пограбування населення.

Як стверджував древньокитайський філософ Конфуцій, для ефективного управління державою, обов'язковими є три наступні умови: "достатня кількість хліба, зброї та довіра народу". Якщо вірити пресі ("Известия" от 22.11.91), в межах країн СНД на початку її утворення існувала величезна військова машина, могутній військово-промисловий комплекс. Так, тут в 1990 році було виготовлено більше, ніж в США танків в 1,8 рази, бойових броньованих машин -в 7,0, артилерійських гармат — в 8,0, міжконтинентальних балістичних ракет — в 8,9, надводних бойових кораблів - в 2,7 раз тощо.

Сучасна військова техніка дуже коштовна. Так, сучасний танк коштує 3,2 млн дол., а їх в країнах СНД майже 64 тис. - більше, ніж у всіх інших країнах світу. Один підводний атомний ракетоносець коштує більше мільярда доларів. У ВМС СРСР в 1991 р. їх було 62 одиниці (в американському флоті - 41). Ми вже не говоримо про вартість міжконтинентальних балістичних ракет, яких в державах СНД налічувалось 1396 (в США - 1054) тощо.

Таким чином, на початок 1992 р. „хліба" у нас виявилось дуже мало, довіра народу наблизилась до вичерпання, що ж стосується зброї, то її було надмірно багато. А якщо відсутні перший і третій елементи ефективного управління державою, то починають використовувати другий елемент, тобто зброю. Так і відбулося в Придністров'ї, Грузії, Азербайджані та Вірменії, Таджикистані та Чечні. На наше щастя, поки що за межами України.

В 1992 році Росія стала ініціювати обособлення своєї грошової системи, підштовхуючи тим самим інші країни СНД до виходу з цієї системи. В кінці першого кварталу 1992 р. Україна узгодила умови свого виходу з рубльової зони з кабінетом Міністрів та центральним банком Росії.

В Україні кінець першого - початок другого кварталу 1992 року були часом ринкової ейфорії. Умови виходу держави з рубльової зони були узгоджені в міждержавному протоколі, який визначив, що безготівкові кошти на території республіки будуть перераховані в гривнях, а готівкова рубльова маса, замінена на гривні, буде передана Росії і зарахована в актив Національного банку України. Але цей протокол так і залишився на папері. Часткова "соціалістична реставрація" на Україні, зумовлена об'єктивними економічними труднощами, відстрочила перехід до гривні.

Український купон був випущений в обіг у березні 1992 року, а карбованець, як новий грошовий знак - в кінці 1992 року. Курс долара зріс зі 100 купонів на початку 1992 р. до 145 в червні і до 1000 купонів в кінці 1992 p., курс карбованця по відношенню до долара склав 3000, а в кінці 1995 р. - 185-190 тис. крб.

Курс російського рубля до долара продовжував падати (див. лінію 1 на рис. 1.11), а курс українського карбованця за останні місяці стабілізувався на рівні 175-180 тис. крб. /дол. Це стало підставою для введення з 2 вересня 1996 р. української валюти (гривні) у співвідношенні 1.75 гривні за долар США.

Ми стали свідками та деякою мірою учасниками процесу зруйнування СРСР - державного і суспільного устрою, створеного внаслідок практичної реалізації умоглядної моделі соціалізму. Відставання Радянського Союзу від індустріально розвинутих країн - економічне, структурне, технологічне, екологічне, яке накопичувалось протягом десятиріч, набуло в другій половині 80-х років загрозливого характеру. Мілітаристично могутня наддержава XX ст. СРСР була абсолютно не підготовлена до переходу до ринкової економіки і, в цілому, в цивілізацію третього тисячоліття.

У спадщину від колишнього Радянського Союзу та Радянської України з характерним для них тотальним одержавленням практично всіх суспільних відносин, незалежна Україна одержала монопольно-державну, керовану бюрократичним способом власність, структурно-деформовану економіку у формі певної складової частини "єдиного народногосподарського комплексу" СРСР; зруйновану структуру партійно-державної влади; партійно-радянсько-військово-господарську еліту, яка втратила політичні та ідеологічні орієнтири; неструктуроване громадянське суспільство, в якому основна роль належала не особі, а трудовому колективу; трудову етику, побудовану, головним чином, на принципах позаекономічної мотивації трудової активності, що безперечно руйнувало хазяйську мотивацію й самоцінність праці, тощо (59).

В Україні продовжувала погіршуватися економічна ситуація. У 1994 році обсяг промислової продукції в міжнародних цінах (поточних доларах) скоротився порівняно з 1990 р. на 70%, а обсяг сільськогосподарської продукції - на 30%. Що ж до рівня життя населення, то в цілому за 1994 р. реальна зарплата становила 32,9% від рівня 1990 р. (60).

Реальний ВВП України, розрахований Євроцентром, склав у 1995 році 56,1 млрд постійних рублів 1990 року (приблизно 30 млрд дол), що на 7% нижче рівня 1994 року і майже в 2,5 рази нижче рівня 1992 року (65). Найбільш негативним наслідком економічної кризи в Україні стало різке скорочення інвестиційної діяльності. За 1991—1995 рр. обсяг капіталовкладень зменшився на 62,8%. Зниження інвестиційної активності значно випереджало зменшення обсягів виробництва. Капітальні вкладення в економіку в 1995 році скоротилися на третину тільки порівняно з 1994 роком. При цьому основна частка капіталовкладень припадала в 1995 році на галузі проміжного продукту: вугільну промисловість - 22,6%, чорну металургію -17,9%, паливну промисловість — 11,6%, електроенергетику - 16,3%. Порівняльна частка капіталовкладень в машинобудування за останні 5 років скоротилась з 29,3% в 1990 році до 5,5% в 1995 році, в легкій промисловості — в 3,7 рази. Дуже незначним є обсяг іноземних інвестицій, який в 1994 році становив 147,4 млн дол., за 1995 рік - 226,5 млн дол.

Спад ВВП України в 1996 році перевищив 10%. Ще більше загострилася фінансово-платіжна криза, зменшилися реальні доходи населення. При знижені промислового виробництва на 7,9%, обсяг виробництва в машинобудівному комплексі зменшився на 26%, при невеликому підвищенні виробництва в чорній металургії, хімічній та нафтохімічній промисловості, енергетиці. Це продовжує погіршувати структурні співвідношення в народному господарстві.

Загальне зростання споживчих цін в 1996 році склало 39,7 %. З одного боку, зниження рівня інфляції створює передумови для нормальної дії стимулів виробництва. З іншого боку виявилося, що економіка України впродовж попередніх років настільки пристосувалася до інфляції, що вже перші ознаки фінансової стабілізації викликали своєрідний фінансовий шок та повний, ще більш глибокий, ніж раніше, виток платіжної кризи. Це добре видно на прикладі банківської системи, яка паразитувала за умов гіперінфляції і не встигла пристосуватися до фінансової стабілізації, що веде до банкрутства банків. За цих умов ускладнюється діяльність менеджерів. Вони, крім іншого, повинні розуміти і якісно впроваджувати в життя найефективніші варіанти реструктуризації своїх підприємств, перебудовувати структури виробництва, здійснювати комплексну систему заходів для активного стимулювання виробництва тощо.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші