Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow РПС arrow Регіональна економіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ПЕРША. СУТНІСТЬ ТА СТАН РЕГІОНАЛЬНОГО ЕКОНОМІЧНОГО І СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ЗАВДАННЯ НАУКИ "РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА"

Регіон як об'єкт дослідження

Передувати визначенню змісту і характеру соціально-економічних відносин в регіоні, обґрунтуванню та впровадженню оптимальних напрямів розвитку соціально-економічних процесів має вивчення об'єкту управління, тобто того, що собою являє регіон, які його загальні характеристики.

Під регіоном, як частиною території країни, розуміють значну цілісну територію, де проживають люди і де здійснюються певні види діяльності.

Регіон відрізняється від інших регіонів сукупністю природничих, історично сформованих, відносно стійких економічних, соціальних, національних особливостей. Таким чином, об'єктом науки "регіональна економіка" є регіон як частина території країни, де проживає певна кількість населення, розташовані підприємства різних галузей та різних форм власності, де розташовані установи, що забезпечують нормальні умови для життя людей, для праці, освіти, культури, спілкування. Характерною ознакою регіону є його цілісність, де поєднуються природні ресурси, матеріальні багатства та соціальні умови для життя людей.

Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісної державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку окремих територій з врахуванням їх історичних та культу] них традицій, демографічних та екологічних особливостей.

Відповідно Конституції України [1] адміністративно-територіальний устрій України складають Автономна Республіка Крим, обласні райони, міста, селища і села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Зі карпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградські Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненські Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.

Для ґрунтовного дослідження стану соціально-економічних процесів за розмірами території, масштабами та спеціалізацією виробництва, місцем у загальнодержавному розподілі праці виділяють:

  • • мікрорегіони;
  • • мезорегіони;
  • • макрорегіони.

Мікрорегіон (територія адміністративної області) являє собою сукупність певної кількості адміністративних районів.

До складу мезорегіону входить, як правило 5-6 областей. Існують різні підходи, згідно з якими виділяють склад областей, які входят до складу того чи іншого мезорегіону.

Макрорегіони — значна територія країни, на якій розташовано 1 і більше областей. На території України увійшло в практику виділенн двох макрорегіонів: лівобережна Україна; правобережна Україна.

Для визначення загально-географічного розташування регіону користуються такими узагальнюючими показниками: загальна територія регіону (км2), протяжність кордонів, з якими іншими регіонами він межує, загальна кількість населення, щільність населення (кількість людей на 1 км2), крайні точки границь регіону (на півночі, півдні, сходу і заході); показники, що характеризують наявність природних ресурсів розвиток окремих галузей економіки (промисловості, сільського господарства, галузей соціальної сфери та сфери обслуговування тощо). Важливою характеристикою регіону є стан транспортних шляхів сполучення, що здійснюються залізничним, автомобільним, водним, повітряним транспортом, розташування транспортних вузлів.

Враховуючи використання тої чи іншої сукупності показників, що являють собою провідну основу для районування, існують різні підходи до відокремлення певної території у вигляді умовно окресленого регіону. Це природно-економічний (або природничий) підхід, економіко-географічний, історико-етнографічний, соціально-економічний тощо. У всіх випадках формування регіонального поділу необхідно здійснювати за такими основними принципами: наукової об'єктивності, актуальності (практичної дійсності), врахування досвіду історичного розвитку території тощо.

Усі пропозиції щодо регіонального поділу території України побудовані на використанні принципу, згідно з яким до складу регіону включають певну кількість споріднених областей, які характеризуються приблизно однаковим рівнем природно-географічних, кліматичних умов та певним рівнем показників, що відображають стан економічного, соціального розвитку, рівнем зайнятості та життя людей.

Використання виключно природничого підходу дає можливість виділити найбільш характерні регіони країни з врахуванням природничих та кліматичних показників. Такий підхід не відображає стан економічного потенціалу регіонів.

Економіко-географічне районування — науково обгрунтований розподіл країни на економічні райони, які формуються в умовах конкретного природного середовища в процесі розвитку продуктивних сил на основі раціонального використання природних ресурсів з врахуванням суспільного розподілу праці. Економіко-географічний підхід дає можливість більш ґрунтовно оцінити окремі територіальні угрупування, всебічно висвітлити особливості соціально-економічного стану окремих регіонів, оцінити стан та розвиток продуктивних сил, від яких залежать умови життя людей, які визначають місце та роль окремих регіонів в загальному розвитку економіки країни.

Економіко-географічне районування пов'язане із загальним станом окремих галузей народного господарства країни, з наявністю т використанням природного та ресурсного потенціалу. При економі ко-географічному районуванні використовують об'єктивні показник! соціального та економічного змісту за тривалий період часу, що дає змогу всебічно оцінити фактори, що впливають на виділення окреме території в певний регіон.

Проблеми районування території України висвітлювались в працях таких вчених, як А. М. Ващенко, К. Г. Воблий, І. А . Горленко, О Т. Дібров, М. І. Долішній, Ф. Д. Заставний, Л. М. Карецький, С . С. Мохночук, М. М. Паламарчук, М. Д. Пістун, В. А. Поповкін, О. О. Шаблий Використовуючи різні підходи авторами були висловлені особисті про позиції стосовно районування території України. Ці пропозиції відрізняються характерними відмінностями, що пояснюються індивідуальною оцінкою факторів, які прийняті за основу при виділенні певно території в регіон.

За пропозицією М. М. Паламарчука, наприклад, територія Україні поділяється на три економіко-географічні райони: Донецько-При дніпровський (включає 8 областей), Південно-Західний (13 областей), Південний (3 області й Автономна Республіка Крим).

М. Д. Містуном враховані такі фактори, що впливають на адміністративно-територіальний поділ території України: рівень соціально-економічного розвитку території, просторова диференціація природи, національно-історичні та культурно-етнографічні особливості, політичні фактори. Відповідно до такого підходу виділено 9 економіко-географічних регіонів України: Столичний або Київський, Центральний, Придністровський, Донецький, Подільський, Північно-Східний, Карпатський, Північно-Західний (Волинський), Причорноморський.

В. А. Поповкін на території України виділяє 9 природно-економічних районів, які в майбутньому могли б стати основою для утворення нових значно більших за площею адміністративних областей: Карпатський, Поліський, Київський, Подільський, Північний, Харківський, Придніпровський, Південний, Донецький.

В роботі М. І. Долішного запропоновано виділити 6 регіонів: Центральний, Західний, Донеччина, Придніпров'я, Причорномор'я та Харківщина.

Незважаючи на наявність значної кількості пропозицій стосовно районування України, це питання вимагає додаткового розгляду, виходячи з конкретного етапу розвитку України, враховуючи економіко-географічні, економічні, історичні та інші фактори, та їх вплив на формування регіональної обособленості.

Узагальнення існуючих підходів до регіонального поділу території України, враховуючи реальний стан економіки окремих областей, доцільно застосувати таку послідовність до процесу районування.

Процес регіональних досліджень вимагає виділення у вигляді відокремленого об'єкта дослідження певної території — регіону, що за сукупністю своїх елементів відрізняється від інших територій, одночасно характеризується повною цілісністю, єдністю, однозначністю. Виходячи з таких позицій, кожний регіон характеризується чітко визначеною природною (природничою), матеріальною, економічною та соціальною єдністю.

Формування регіонів необхідно здійснити в два етапи. На першому етапі відбувається природно-економічне (природниче) районування, що дає можливість об'єктивно оцінити географічне розташування, кліматичні особливості території, наявність, можливість та напрями використання природних ресурсів (землі, води, лісів, копалин). Необхідно врахувати наявність на території України таких природничих зон, як мішаних лісів, лісостепу, степу, Українських Карпат, Кримських гір.

На другому етапі здійснюється економіко-географічне районування з необхідною соціально-економічною оцінкою розвитку продуктивних сил та оцінкою їх впливу на соціальний стан населення. В даному випадку необхідно розглянути такі питання:

  • 1. Наявність особливостей територіального розселення населення, його характеристика, наявність та використання трудових ресурсів, рівень забезпечення регіону трудовими ресурсами, стан ринку праці.
  • 2. Існування територіальної самостійності стосовно використання природних ресурсів. Від складу, кількісного та якісного змісту природних ресурсів залежить виробнича, економічна направленість діяльності людей, структура продуктивних сил, спеціалізація виробництва.
  • 3. Які існують характерні ознаки території регіону з точки зору обсягів виробництва та темпів їх зміни на підприємствах окремих галузей, головним чином між виробництвами засобів виробництва та предметів споживання, між промисловим та сільськогосподарським виробництвом.
  • 4. Які характерні особливості існування та формування транспортної системи, розташування та використання транспортних шляхів та транспортних засобів, що здійснюють перевезення пасажирі; та вантажів; використання транспортної системи для розвитку міжрегіональних та міждержавних транспортних зв'язків.
  • 5. Існування особливостей соціального стану, умов життя населення, рівня матеріального забезпечення людей, наявності безробіття, забезпеченості освітніми, медичними, культурними, закладам тощо.

Враховуючи стан природно-економічних, економіко-географічних історичних, політичних та інших факторів пропонується така схема регіонального розподілу території України, за якою доцільно виділити 1 найбільш характерних регіонів: Поліський (Північний), Подільський (Центральний), Степовий (Південний), Карпатський (Західний), Донбаський (Східний), Крим. В окрему обособлену територію — регіон виділено м. Київ (рис. 1.1) .

До складу окремих регіонів входять такі області. До Поліського (Північного) регіону входять Волинська, Рівненська, Житомирська Чернігівська, Сумська, Київська (без м. Києва) області; до Подільського (Центрального)—Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська. Полтавська області; до Степового (Південного) регіону — Кіровоградська, Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська, Запорізька, Херсонська області; до Карпатського (Західного) регіону входять Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області; до Донбаського регіону (Східного) входять Харківська, Донецька, Луганська області. В окремі регіони виділено Крим та м. Київ.

Регіональний розподіл території України

Формування запропонованого регіонального розподілу території України почалось з врахуванням наявних природничих зон.

Природничі зони мають переважно широтну витягнуту спрямованість і відрізняються подібними природними умовами впродовж широтного розташування певної поверхні землі. В той же час природничі зони не мають різко визначених меж (границь), характеризуються поступовим переходом з однієї зони до іншої. Широтне розташування природничих зон визначає широтний розподіл таких явищ як формування клімату, основних типів ґрунтів, рослинного, тваринного світу, водного режиму тощо, що принципово впливає на розташування та використання природних ресурсів, розвиток продуктивних сил, умови життя людей.

Відповідно до запропонованої схеми регіонального розвитку Поліський (Північний) регіон знаходиться в зоні мішаних лісів, що займає північну частину України, називається Українським Поліссям, охоплює майже 20% території України. Це переважно рівнинна територія з добре розвинутою гідрографічною сіткою і поширенням низинних боліт. Характерною ознакою зони мішаних лісів є наявність розвинутого сільського та лісового господарства. Вказані обставини визначили формування Поліської (Північної) зони території України, до складу якої увійшло 6 областей.

Подільський (Центральний) регіон знаходиться в лісостеповій зоні, що охоплює центральну територію України. Характерною ознакою зони є поєднання лісових участків території з участками території із степовою рослинністю. Лісостеп охоплює майже 34% території України і дає підставу для виділення в окреме регіональне об'єднання Подільський (Центральний) регіон, куди увійшли 5 областей.

Степовий (Південний) регіон розташований в степовій зоні, яка охоплює південну територію України. Степова зона відрізняється сухим континентальним кліматом (жарке літо, відносно холодна зима із сильними вітрами), безлісовими участками території, яка покрита, головним чином, трав'янистою рослинністю. Степова зона характерна малими опадами переважно в першій половині літа, наявністю частими засухами. Кліматичні умови визначають тип рослинного та тваринного світу.

Українські Карпати — гірська частина території України, яка являє собою східну частину Карпат. Відрізняється наявністю округлих вершин та схилів, помірно континентальним кліматом, значними запасами водних ресурсів, природних копалин (нафта, газ, кольорові метали тощо), характерними гірською рослинністю та тваринним світом. Ці обставини визначили за необхідне утворення Карпатського (Західного) регіону, куди увійшли 4 області.

Донбаський (Східний) регіон, до складу якого увійшли 3 області, у природничому відношенні характеризується переважно рівнинною територією, помірно континентальним кліматом, значними запасами вугілля. Донбаський регіон характеризується високим індустріальним розвитком (електроенергетика, металургія, машинобудування, хімічна промисловість), багатогалузевим сільськогосподарським виробництвом.

В окремий регіон виділено Автономку Республіку Крим, територія якої відрізняється особливими природно-кліматичними показниками.

Більша частина території Кримського півострова — рівнина, наявність Кримських гір, південне побережжя відрізняється середньоземноморським кліматом. На півострові достатня кількість опадів, наявність родючих грунтів та значних природних копалин дають можливість для розвитку промисловості, сільського господарства, туризму, рекреації. Особливості розташування Кримського півострова та наявні природні ресурси створюють сприятливі можливості для розвитку продуктивних сил, забезпечення належних соціальних умов для життя людей.

При формуванні регіонального розподілу території враховані економічні та соціальні показники, які характеризують розвиток промисловості, сільського господарства, транспорту, інших галузей економіки, розвиток установ соціальної сфери, умови соціального забезпечення населення.

Висвітлення змісту економічних та соціальних показників, сутності економічної діяльності на території окремих регіонів здійснено в наступних розділах посібника.

Економіко-географічний розподіл має бути використаний для формування регіональної соціально-економічної політики, яка, в свою чергу, визначає основу державної концепції регіонального розвитку.

Регіональна соціально-економічна політика включає сукупність організаційних, політичних, економічних, правових заходів, які реалізуються державними органами влади, спрямовані на піднесення ролі та значення територіальних об'єднань в загальнодержавному розвитку з врахуванням стратегічних завдань та прискорення вирішення поточних, тактичних завдань. Заходи спрямовані на стимулювання розвитку продуктивних сил регіону, раціональне використання їх ресурсного потенціалу, створення нормальних умов для життя та праці людей, забезпечення екологічної безпеки.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші