Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Страхова справа arrow Страхування
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАХУВАННЯ

Розділ 1. Економічна природа страхування та його роль у ринковій економіці.

Розділ 2. Ризик, управління ризиком у страхуванні

Розділ 3. Класифікація страхування.

ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА СТРАХУВАННЯ ТА ЙОГО РОЛЬ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

  • 1.1. Історичні передумови виникнення та еволюція первинних форм страхування.
  • 1.2. Економічна природа, зміст та функції страхування. Місце страхування в економічній системі.
  • 1.3. Об'єкт, предмет, методи та методологія досліджень у страхуванні.
  • 1.4. Страховий фонд: зміст, структура, принципи формування та використання.

Історичні передумови виникнення та еволюція первинних форм страхування

Страхування як економічне явище має глибоке коріння, що сягає в давнину тисячоліть. З давніх-давен у людей виникала потреба у відшкодуванні чи розподілі збитків серед широкого загалу. Особливо гостро ця проблема виявилась у торговців у зв'язку з тим, що їхня діяльність була особливо ризиковою, об'єктивно зумовлювалась природними та соціально-етнічними чинниками. Для відшкодування хоча б частини втрат від нещасного випадку чи розбійницького нападу учасники торгового каравану укладали разові угоди, якими передбачалася спільна відповідальність за збитки, яких зазнавав будь-хто з його учасників. Це могли бути втрати товару, пов'язані з крадіжкою, знищенням чи псуванням його грабіжниками, або втрати, пов'язані з завданням шкоди, зникненням чи знищенням транспортного засобу (на морі - кораблі, на суші - в'ючні тварини). Конкретні приклади таких угод відображені в законах вавилонського царя Хаммурапі, тобто ще за дві тисячі років до нашої ери.

Потреба у страховому захисті стає особливо відчутною під час здійснення морської торгівлі. Небезпека мореплавства (стихія на морі, недосконалість навігаційної техніки, зіткнення кораблів, піратські набіги, екзотичні хвороби, епідемії) вимагала пошуку дієвих механізмів захисту. Тому вже у стародавньому світі укладались угоди між судовласниками і купцями, між піратами та купцями щодо розподілу доходів та втрат від торговельної діяльності1.

У зв'язку з тим, що нагальною для України проблемою на початку XXI ст. є проблема рейдерства, вважаємо доцільним коротко зупинитись на історичних паралелях, пов'язаних з цим явищем. Історичні корені рейдерства знаходяться саме в піратстві, яке виникло в глибоку давнину. Вважають, що в той день, коли перший морський торговець завантажив свій човен товарами, вслід за ним відправився перший морський розбійник2.

Піратство в найзагальнішому розумінні - це розбій на морі. Метою піратства є напад на торговельні судна.

Піратство може бути приватним і таким, що перебуває під покровительством уряду.

До приватного піратства відносять напад буканьєрів та флібустьєрів на чужі кораблі з метою їх пограбування та самозбагачення, їм, як правило, байдуже, власністю якої держави є цей корабель.

Піратство спрямоване проти однієї чи декількох країн, яке користується покровительством уряду, називають корсарством (франц.), касперством (нім.) або приватирством (англ.).

Об'єктами їх нападу є судна ворожої сторони. Корсарство - справа теж приватна, але корсар отримує від уряду патент, який охороняє його при зустрічі з неворожими військовими кораблями та переводить його, за умови потрапляння в полон, з категорії "розбійника, що перебуває поза законом" в категорію "військовополонених". Корсар, на відміну від пірата, ділиться здобутим розбійницьким нападом багатством з судновласником і урядом.

Рейдер, на відміну від корсара, перебуває на службі в уряді й тому не повинен брати участі в розподілі награбованого. На відміну від піратів і корсарів, які, як правило, не потопляють судно, не обібравши його, рейдер може знищити судно не пограбувавши його. Рейдерство - явище Нового часу. Воно ґрунтується на усвідомленні того, що збиток противника - завжди прибуток для контрагента.

Історії відомі розбійницькі операції піратів не тільки на морі, а й на суші - напади на прибережні міста та інші поселення. "Морським розбоєм" називають і захоплення судна внаслідок бунту на борту. Усі події вимагають певних форм захисту потерпілих, і страхуванню серед цих форм належить чільне місце.

Розвиток торгівлі об'єктивно зумовлює необхідність, з одного боку, нагромадження певного обсягу капіталу, а з іншого - надійного захисту від можливих втрат. Потреба в значних коштах спонукала покупців звертатись за кредитом, для отримання якого необхідні були гарантії щодо його вчасного повернення. Отже, як той, хто надавав позику, так і той, хто її отримував, вимушені були страхувати свої капітали. Відкриття нових морських торгових шляхів та пожвавлення торговельних зв'язків між країнами вимагало з одного боку, великих коштів, а з іншого - було вкрай небезпечним (недостатній технічний рівень суднобудування, недосконала навігаційна техніка, невивчені морські шляхи, наявність піратів, корсарів, рейдерів). Усе це зумовило пошук нових форм нагромадження капіталів та їх дієвого захисту, компенсації можливих втрат за рахунок розпорошення збитків.

Особливості первинних форм страхового захисту полягають у тому, що:

по-перше, вони не передбачають попереднього нагромадження грошових засобів для відшкодування вірогідних збитків;

по-друге, вони зобов'язують відшкодовувати збитки спільно у порядку їх розподілу між певною спільнотою, збираючи грошові засоби після настання небезпеки та оцінки збитків, спричинених нею.

Варто зазначити, що риси, властиві страхуванню капіталістичної доби, зароджувалися за середньовічної доби. Але вперше формування страхового фонду було запроваджено ще в Стародавньому Римі. Цей факт потребує пояснення.

Справа в тому, що саме в Римі І ст. до н. е. пірати спричинили морську блокаду. У зв'язку з тим, що італійці того часу не мали морських традицій, морську торгівлю в Римській державі здійснювали завербовані підкорені чужоземці.

За короткий період Рим не міг створити могутнього флоту. Громадянська війна між прихильниками Марія та Сулли посилювала суперечності всередині держави, роблячи її слабкішою. Цією ситуацією скористались морські розбійники, внаслідок розбою яких із Єгипту до Риму потрапляла тільки третина імпортованого зерна, дві третини потрапляли в руки піратів. Риму загрожував голод.

За пропозицією народного трибуна Авла Габінія в 67 р. до н. е. боротьбу з піратами було доручено полководцю Помпею, який реалізував цей проект досить успішно1. В той самий час виникла потреба завчасного формування фондів страхового відшкодування збитків потерпілим. Надання допомоги членам римських професійних корпорацій, колегій, спілок на випадок захворювання, каліцтва, смерті (для виконання культових обрядів, встановлення пам'ятників, допомоги сім'ям, що втратили годувальника, тощо) здійснювалось на основі обов'язковості регулярних платежів, з яких формувались страхові фонди, що мали суворо цільове призначення.

Виплату з цього фонду міг отримати виключно спадкоємець за заповітом, а не за законом, оскільки лише особа, визначена тим, хто заповідав, здатна найліпше використати страхові грошові засоби за цільовим призначенням. І хоча римське право регламентувало належність рабовласнику результатів усіх угод, укладених його рабом, господар не мав права на привласнення його (раба) страхової суми.

Середньовічне страхування. У цей період страхування здійснювалося через гільдії (братства) та спілки. Середньовічне, або гільдійно-цехове, страхування спершу було досить схожим на страхування в професійних колегіях та профспілках. Воно не передбачало попереднього переліку страхових подій та розмірів відшкодування збитків, зумовлених цими подіями.

У міру розвитку гільдійно-цехове страхування характеризується новими рисами:

  • o запровадження регулярних внесків;
  • o встановлення переліку страхових випадків, за які передбачається відшкодування збитків;
  • o встановлення конкретних форм та розмірів страхових виплат з урахуванням страхових фондів, які обслуговували не тільки членів, що здійснювали страхові внески, а й сторонніх осіб (вдів, сиріт і т. ін.);
  • o формування державних страхових фондів.

У період середньовіччя відбувається поділ страхування на майнове та особисте.

Майнове страхування мало відшкодовувати збитки, що виникли внаслідок стихійного лиха, пограбування, а також банкрутства (розорення) члена гільдії незалежно від причин, що його (банкрутство) зумовили. Разом з тим слід зазначити, що члени гільдійної або цехової каси зобов'язувалися сприяти один одному в обмеженні збитків, спричинених пожежами, стихійними лихами, грабунками тощо. Але недбале ставлення до охорони майна позбавляло права на отримання страхового відшкодування.

Особисте страхування передбачало грошові виплати в разі хвороби, каліцтва, смерті тощо. Статут колегії чи спілки регламентував випадки втрати права на отримання страхової виплати. Це насамперед були самогубство та несплата на момент смерті щомісячних внесків пізніше встановленого строку.

Значну роль у торговельних зв'язках середньовічної України відігравали чумаки, які перевозили різноманітні товари через безкраї степові простори. Чумаки купували на Чорному та Азовському морях рибу та сіль і продавали їх у різних куточках країни, долаючи великі відстані. Вони також торгували крамом, іншими товарами на ярмарках, поволі пересуваючись зі своїм товаром з однієї місцевості до іншої. їх діяльність була ризиковою: не витримували навантаження воли, ламалися вози, хворіли й самі чумаки. У безлюдних місцях на чумаків нападали розбійники. Такі умови діяльності спонукали чумаків до колективного захисту від втрат, спільного відшкодування збитків. Неписані, але беззастережні щодо виконання, закони чумацького життя передбачали відшкодування за кошти артілі збитків потерпілому в дорозі від падежу вола і т. ін.1

Посилення розбою з розвитком торгівлі на сухопутних і морських шляхах змусили купців Північно-Західної Європи об'єднати свої зусилля з метою захисту своїх спільних інтересів та безпеки торгівлі. Так, весною 1241 р. купці Любека та Гамбурга підписують угоду про сумісну відповідальність за збитки, заподіяні розбійниками їх мешканцям, в якій зазначалось, що в разі нападу розбійників чи інших "злих людей" на жителів цих міст на території, де річка Траве впадає в море, і до самого Гамбурга, а звідти через всю Лабу до самого моря, всі витрати, пов'язані зі знищенням цих розбійників, розподілялись порівну між учасниками угоди2.

Таким чином, ще на ранніх етапах суспільного розвитку виникла об'єктивна потреба відшкодування збитків, пов'язаних із втратою або пошкодженням майна, знарядь праці, житла та інших цінностей. Саме страх перед бідою, нещасним випадком спонукав до пошуку засобів захисту, застерігав від не-виважених дій, вимагав створення певних запасів, які можна було б використати після настання непередбачуваних та небажаних, але невблаганних обставин.

Звісно, найбільшого поширення страхування набуло за капіталістичної доби у зв'язку з інтенсивним розвитком торгівлі та розширенням радіусу торговельних зв'язків, зумовлених розвитком транспортної мережі (спочатку морської, а потім сухопутної та повітряної).

Глобалізаційні процеси суттєво посилили потребу в страховому захисті.

Особливістю страхування капіталістичної доби є те, що воно стає різновидом підприємницької діяльності. Як правило, наймогутнішими рушійними силами розвитку страхування і в цей період були надзвичайні катастрофічні події, ліквідація наслідків яких вимагала як часу, так і значних грошових засобів. Так, надзвичайно руйнівна пожежа 1666 р., яка знищила практично весь житловий фонд центру Лондона, спонукала до значного поширення вогневого страхування. Ця подія прискорила утворення страхових компаній по всій Європі.

Розвиток підприємницької діяльності породжує все нові й нові ризики, на що страховий бізнес відгукується пропонуванням нових видів страхових послуг: страхування фінансових втрат; від крадіжки зі зламом; посівів від пошкодження чи знищення градом, селевими потоками і т. ін.; фізичних осіб від нещасних випадків на виробництві; страхування життя і т. ін.

На теренах колишньої Російської імперії, до складу якої входила й Україна, у XVIII ст. виникають страхові товариства, які здійснюють морське, вогневе страхування, перестрахування, страхування життя та від нещасних випадків.

У XIX ст. в Росії поширюється взаємне та розвивається земське страхування. Воно означало обмеження діяльності страхового товариства одним містом або однією губернією (областю). Земські збори, згідно з Положенням про взаємне земське страхування (1864 р.), визначали тарифи, норми страхового покриття (забезпечення); розробляли інструкції страхування земських управ, волостних правлінь та агентів; розпоряджались страховими фондами тощо.

Наприкінці XIX ст. велике страхове товариство "Росія" здійснювало колективне та індивідуальне страхування життя, капіталів. А на початку XX ст. у Москві було створено Російський взаємний страховий союз, який займався страхуванням від вогню рухомого та нерухомого майна.

Зважаючи на те, що в 1913 р. всіма страховиками, що здійснювали страхування від вогню, було відшкодовано тільки 20 % збитків, можна стверджувати про недостатню фінансову стійкість страхових організацій. У загальній організаційній структурі страховиків за сумою страхових внесків найбільша частка припадала на акціонерні товариства (понад 60 %), на земства (близько 20 %) і на взаємне страхування (менше 10 % )1.

Страхування в західноукраїнських землях відображає особливості, пов'язані з входженням цих земель до Австро-Угорщини та Польщі. Наприкінці XIX ст. страхове товариство "Дністер" у Галичині, яка входила до складу Австро-Угорської імперії, займалося страхуванням рухомого та нерухомого майна від пошкодження чи знищенням вогнем. Не підлягали страхуванню фабрики та склади виробів, яким загрожувала надзвичайна небезпека, гроші, ціні папери, документи, торгові книги та інші предмети, вартість яких не можна було визначити1.

У 1911 р. на Буковині було створено "Товариство взаємного страхування життя і пенсій "Карпатія"2.

Після приєднання західноукраїнських земель до Польщі Міністерство фінансів Польщі у 1920 р. заснувало окремий орган, що здійснював контроль за страховими організаціями, та визначило сферу його компетенції. Польський уряд прагнув монополізувати страхову діяльність, надаючи право здійснювати обов'язкове страхування виключно одному страховику

  • - "Польській дирекції взаємного страхування" (ПДВС). Це ставило під загрозу існування комерційних страховиків. У результаті боротьби ділових кіл та уряду Польщі було прийнято компромісне рішення, згідно з яким 2/3 від вартості застрахованих об'єктів необхідно було страхувати в ПДВС, а 1/3 - у будь-якого іншого страховика за вільним вибором страхувальника. Таким чином, польське законодавство в галузі страхування поєднало дві форми примусу: "систему примусового страхування", яка не тільки зобов'язувала страхувати визначені законом об'єкти, а й встановлювала єдиного монополіста
  • - страховика, і "систему примусу до страхування", яка теж зобов'язувала страхувати зазначені законом об'єкти, але у вільно обраного страховика чи навіть декількох страховиків8.

Страхування на теренах СРСР. Страхова діяльність у системі адміністративного соціалізму регламентувалась "Положенням про державне страхування в СРСР" (1925 р.). Зміст його стисло можна відобразити таким чином:

  • 1) оголошення страхової справи державною монополією;
  • 2) створення головного управління державного страхування - Держстраху СРСР - жорстко централізованої структури (до 1958 р.).

У 1947 р. від Держстраху було відокремлено Індерж-страх СРСР (Управління іноземного державного страхування). З 1958 р. частина системи Держстраху передається у відання міністерств фінансів союзних республік. З 1967 по 1991 р. система Держстраху стає союзно-республіканською. її очолювало Правління Держстраху СРСР, яке підпорядковувалось Міністерству фінансів СРСР.

Незважаючи на певні реформи Держстраху СРСР, страхова діяльність перебувала у виключно державній монополії аж до кінця 80-х років.

Початок демонополізації страхової діяльності пов'язують із Законом СРСР "Про кооперацію в СРСР" (1988 р.), який проголосив право створювати кооперативні страхові підприємства та самостійно визначати види, умови і порядок страхування1.

"Тимчасове положення про акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю" (червень 1990 р.) та постанова Ради Міністрів СРСР "Про заходи щодо демонополізації народного господарства" (серпень 1990 р.) прискорили процес створення недержавних страхових організацій. У цей час в Україні починають створюватись приватні страхові компанії.

Розвиток страхування в незалежній Україні. Початок 90-х років ознаменувався розпадом Радянського Союзу, внаслідок якого утворились 15 незалежних держав, серед яких чільне місце займає Україна. Саме в 90-ті роки в Україні починають здійснювати страхову діяльність "Омета-Інстер", "Ризик", "Скайд", "Саламандра", "Скайд-вест", "Галінстрах", "Дністер", "Скарбниця" та ін.

На страховий ринок України приходять провідні та досить відомі іноземні страхові компанії, що діють переважно через спільну страхову діяльність. Серед них "Омета-Інстер", "Ллойд" (Англія), пряме представництво відкриває австрійська фірма "Sate invest". Спочатку діяльність страхових компаній регламентувалася Декретом Кабінету Міністрів України "Про страхування" (1993 p.), а потім Законом України "Про страхування" (1996 р.) та Законом України "Про внесення змін та доповнень до Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. Ухвалюються закони зі страхування окремих видів діяльності, інструктивні документи тощо.

Стосовно кількості страховиків на ринку України варто зазначити, що як і має бути, багато приватних страхових компаній мають короткий вік. Не витримуючи конкуренції, вони зникають. Так, у 1993 р. в Україні нараховувалось близько 800 страховиків, а у 1997 р. їх залишилось 240. Наразі їх понад 400. Велика кількість страховиків не виключає проблем монополізму. Входження України до світової організації торгівлі (СОТ) на весь зріст ставить проблему конкурентоспроможності та фінансової забезпеченості страховика. Головною причиною недостатнього попиту на страхові послуги в Україні є низький рівень доходів переважної більшості громадян. Зміна політики доходів, зростання загальної та страхової культури зокрема - потенційні чинники розширення та розвитку страхової діяльності.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші