Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Правила користування
Контакти
 
Головна arrow РПС arrow Теорія економіки регіонів
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ КУРСУ "ТЕОРІЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНІВ"

"Теорія економіки регіонів" як комплексна галузь наукових знань

У третє тисячоліття людство ввійшло з усвідомленням того, що сучасний стан розвитку світової спільноти зв'язаний з безпрецедентним поглибленням цілого ряду і без того досить гострих протиріч, які у науковій літературі мають назву не інакше як глобальні проблеми цивілізації. Традиційно до їх ринку відносять енергетичну, сировинну, екологічну проблеми та інші, які обумовлені науково-технічним прогресом конфлікту людини і природи. Гострота цих протиріч заставила міжнародне співтовариство на Генеральній Асамблеї ООН (1987 р.) і Міжнародній конференції з екології та розвитку (м. Ріо-де-Жанейро 1992р.) проголосити необхідність переходу до сталого економічного і соціального розвитку як головної мети всього третього тисячоліття і саме цим визнати безперспективність і навіть банкрутство нинішнього шляху розвитку цивілізації. Останнім часом до ґатунку глобальних протиріч світової спільноти, вчені почали впевнено відносити і кричущу соціально-економічну диференціацію як окремих громадян,так і регіонів, країн і навіть контингентів. Це викликано насамперед диспропорціями в регіональному розвитку, які особливо гостро проявляються зараз у період економічної і соціальної кризи у деяких країнах.

Катастрофічний спад виробництва, зростання безробіття в депресивних регіонах, екологічні проблеми, відцентрові тенденції в регіонах потребують грамотного, науково обґрунтованого підходу до вирішення проблеми регіонального розвитку. Ось чому наукові дослідження економіки регіонів розглядаються як нова галузь економічної науки. Вони формують теорію і методику системного аналізу суспільного розвитку регіонів і направлені на всебічне вивчення найважливіших регіональних економічних і соціальних проблем, вирішення яких необхідне для встановлення і розвитку економіки регіону в територіальному вимірі.

Враховуючи актуальність і гостроту проблем, які згадані вище, а також глибину і ґрунтовність вітчизняних і зарубіжних досліджень у галузі економічних і соціальних аспектів регіонального розвитку, сучасну регіональну економіку і управління регіоном можна вважати самостійною, цілком сформованою галуззю науки не дивлячись на те, що деякі вчені ототожнюють її з економічною географією.

Регіональна економіка — це галузь економічної науки, яка вивчає сукупність соціально-економічних факторів, які обумовлюють формування і розвиток продуктивних сил і соціальних процесів у регіональній соціально-економічній системі країни і зокрема в кожному із регіонів, а також ефективні способи цілеспрямованого впливу на вказані фактори. "Теорія економіки регіонів" це теоретична комплексна дисципліна, яка вивчає закономірності процесу формування і функціонування господарства регіону системно, враховуючи історичні, демографічні, національні, релігійні, екологічні, природно-ресурсні особливості і місце регіону у загальнодержавному і міжнародному поділі праці.

Перші серйозні дослідження її методологічних основ належать до початку ХХ ст. Вагомий внесок у її розвиток розробили представники американської школи Г. Зіпф, У. Айзард, В. Беррі, Е. Гувер, Дж. Фрідман, серед вчених європейської школи — В. Кристаллер, В. Льош, X. Бос, Г. Александерсон, А. Вебер, В. Лаунхардт, І. Тюнен, Ф. Перру, Ж-Р Будвіль, П Потьє.

У радянський період крупні дослідження в галузі регіональної теорії велись економістами і географами. Хоч вони в основному були зв'язані з розвитком західноєвропейських ідей, але все таки роботи представників радянської Районної школи географії М.М. Баранського, І. О. Вітвера, М.М. Колосовського були самобутніми, в основному, з метою пізнання регіону, хоча вирішувалися і прикладні завдання. Серед учених цього періоду слід відмітити А.Аганбегяна, Є. Алаєва, С. Артоболєвського, М. Бандмана, О. Гранберга, М. Зубаревича, В.Кістанова, О. Лаврова, М. Нєкрасова, Р. Шніпера та ін.

Досить плідно працюють у цьому напрямі і представники української школи: А. Голіков, М. Долішній, С. Дорогунцов, С. Іщук, Ф. Заставний, Я. Олійник, М. Пістун, В. Поповкін, Д. Стеченко, М. Тимчук, М. Хвесик, М.Чумаченко, О. Шаблій та ряд інших вчених.

Предметом вивчення теорії економіки регіону служать особливості і закономірності розвитку і розміщення продуктивних сил і соціально-економічного розвитку регіонів, фактори регіонального розвитку і методи впливу на них з метою досягнення запланованих результатів. Важливою складовою предмета дослідження теорії економіки регіону є вивчення просторового аспекту суспільного відтворення.

Об'єктом дослідження теорії економіки регіонів є безпосередньо самі регіони. Як наукова галузь "теорія економіки регіонів" займається: 1) дослідженням закономірностей, принципів і факторів розміщення продуктивних сил в територіальному аспекті; 2) аналізом, прогнозуванням і обґрунтуванням напрямів розвитку і розміщення продуктивних сил з врахуванням загальної стратегії соціально-економічного розвитку регіонів та екологічних вимог у державі; 3) вивченням економіки регіонів і міжрегіональних економічних зв'язків, а також територіальної організації господарства.

Територіальна організація господарства України з вигідним економіко-географічним положенням, з різноманітними і багатими природними ресурсами і сприятливими кліматичними умовами, з великими масштабами і складністю господарства — викликає об'єктивну необхідність подальшої раціоналізації його регіональної структури, під якою прийнято розуміти відносно відокремленість територіально-виробничого управління та їх взаємозв'язки в межах цілісного господарського комплексу. У зв'язку з цим, поряд з елементами і механізмами внутрішньої структури економіки регіону обов'язково повинні вивчатися економічні зв'язки регіону з іншими регіонами країнами і держави. Завдяки міжрегіональним і міжнародним економічним зв'язкам формуються системи взаємодіючих регіонів, а економіка кожного, окремо взятого регіону стає частиною якоїсь однієї або декількох регіональних систем. Тому до предмету економіки регіону також входять регіональні соціально-економічні системи чи національна економіка як система взаємодіючих регіонів.

Вивчення розміщення продуктивних сил, окремих об'єктів, таких як, природні ресурси, населення, виробництво, інфраструктура та безпосередньо процес стихійного і цілеспрямованого розподілу по території об'єктів і явищ — обов'язково включається у предмет економіки регіону під час формування ринкових відносин.

До предмету економіки регіону є сенс відносити вивчення регіональних аспектів економічного життя, включаючи регіональні аспекти економіки виробництва, інвестиційного процесу, трудової діяльності, рівня і якості життя, фінансів і т.п. Це означає, що предмет економіки регіону "охоплює" багато інших галузей економіки і, навпаки, практично всі галузі економіки мають відношення до проблеми економіки регіону.

Таким чином, предмет теорії економіки регіону в широкому розумінні досить складний і багатогранний (всебічний). Його головними складовими є:

  • — економіка окремо взятого регіону;
  • — економічні зв'язки між регіонами;
  • — регіональні соціально-економічні системи, в тому числі і національна економіка як система взаємодіючих регіонів;
  • — розміщення продуктивних сил;
  • — регіональні аспекти економічного життя (рівень і якість життя на одну людину).

А якщо врахувати фактор управління як невід'ємну компоненту територіальної організації господарства регіону, то у рамках курсу "теорія економіки регіонів", поняття "регіон" є адміністративно-економічним, суспільним і під ним слід розуміти територіально-спеціалізовану і адміністративно окреслену частину національної економіки, яка характеризується єдністю і цілісністю суспільного відтворювального процесу і управління. В такому разі територіальне управління є виключним правом уряду і покликано забезпечити реалізацію соціально-економічної стратегії суспільного відтворення з урахуванням особливостей територіального аспекту. Воно повинно займатися безпосередньо регулюванням процесів суспільного удосконалення територіального розподілу праці і міжрегіональних зв'язків як у межах національної економіки, так із іншими країнами.

Отже територіальне (регіональне) управління має справу з відтворювальними процесами, локалізованими на конкретній теорії в конкретному регіоні. Воно є унікальним і їхня ефективність залежить від зовнішньоекономічної регіональної політики. Від того, на скільки збалансовані ці політики, залежить комплексний пропорційний розвиток економіки регіону, адже, регіон є не тільки підсистемою соціально-економічного комплексу країни, а й відносно самостійною його частиною із закінченим циклом відтворення, особливими формами стадій відтворення й специфічними особливостями соціальних і економічних процесів.

Виділяють кілька типів регіонів до яких відносять:

  • 1) групи країн (наприклад країни Карибського басейну, Азіатсько-Тихоокеанського регіону; Північноафриканський регіон) — мегарегіони;
  • 2) територію країни, яка включає декілька більш-менш крупних адміністративно-територіальних одиниць (наприклад, Східна зона Росії, Західне побережжя США, Західна Україна) — макрорегіони;
  • 3) крупні адміністративно-територіальні одиниці (область, край і інш.) — мезорегіони;
  • 4) частина території внутрі області чи краю, — це сільські або міські адміністративні райони — мікрорегіони.

Сьогодні найбільш поширено вживається в літературі таксономічна одиниця регіонів — це макрорегіон. Макрореорганізація країни здійснюється з урахуванням особливостей історичного розвитку, політико-адміністративного устрою, природних умов, природно-ресурсного потенціалу, демографічної ситуації, рівня розвитку і структури господарства на її території.

Поділ території України на мікрорегіони, які характеризуються соціальною і господарською своєрідністю, відмінностями у внутрішньо-регіональних та міжрегіональних зв'язках, дає можливість диференційовано управляти процесами планування і прогнозування розвитку господарства. Регіоналізація сприяє регіональному розвитку кожного регіону, раціональному розміщенню продуктивних сил території, і в кінцевому підсумку, прискореному регіональному розвитку всієї країни. Нарешті, актуально зауважити, що соціально-економічний регіон є частиною території країни, про що вже говорилося вище, яка характеризується певною спеціалізацією і комплексно-пропорційним розвитком людської діяльності.

Процес соціально-економічної регіоналізації є дуже складним, оскільки передбачає взаємодію різних за змістом факторів. Головними факторами регіоналізації є: 1) рівень розвитку територіального поділу праці, господарська вигода від нього, характер внутрішніх і зовнішніх зв'язків та особливості їхньої територіальної локалізації; 2) рівень освоєності території та фактична наявність природних умов та ресурсів, необхідних для виробничої діяльності людини; 3) наявність трудових ресурсів з певними професійними навиками освітньо-кваліфікаційним рівнем, національно-етнічними особливостями та статевовіковою структурою; 4) рівень урбанізації території та функціональними типами поселень; 5) рівень розвитку соціальної інфраструктури та його територіальна локалізація; 6) державні кордони і географічне положення.

Фактично соціально-економічна регіоналізація є процедурою структуризації суспільної діяльності людини за її найважливішими ознаками і властивостями, які враховуються у принципах, критеріях і показниках.

До принципів регіоналізації належать:

  • — об'єктивна суспільна цілісність території, що ґрунтується на взаємопов'язаності всіх її компонентів;
  • — перспективність діяльності людини, що дає можливість поєднувати інтереси регіону з державними інтересами;
  • — ефективна міжнародна спеціалізація, що характеризується вигідними зовнішніми економічними зв'язками;
  • — комплексно-пропорційний розвиток на основі внутрішніх зв'язків;
  • — єдність соціально-економічної регіоналізації та адміністративно-територіального устрою;
  • — соціальна та екологічна ефективність процесу життєдіяльності населення.

Критеріями процесу регіоналізації повинні бути: 1) наявність вузлової проблеми як єдності природи, виробництва і людини; 2) відтворюваність процесів господарської діяльності, їхня ефективність і просторова локалізація; 3) урахування регіоноутворюючого значення міст як ядер господарських вузлів, центрів, пунктів; 4) рівень сформованості та інтенсивності комунікацій (зв'язків); 5) імовірність новобудов, освоєння природних ресурсів з урахуванням вимог екологічної безпеки; 6) рівень і якість життя населення.

Трансформаційний період становлення та розвитку ринкових відносин в економіці України ставить перед теорією економіки регіонів специфічні завдання. З урахуванням вимог сьогодення і вдосконалення ринкових відносин перед теорією економіки регіонів, як комплексною галуззю наукових знань, можуть бути окреслені наступні завдання, які дійсно переплітаються з основними проблемами і напрямками у регіональній та соціальній економіці:

  • — розширення та поглиблення змісту регіональних досліджень вивчення й осмислення нових процесів явищ, доповнення класичних теорій просторового і регіонального розвитку, посилення акцентів на комплексне вирішення проблем;
  • — розвиток та вдосконалення методології регіональних досліджень на основі врахування сучасних теоретичних напрямів, зокрема, нових парадигм і концепцій регіону, просторової організації економіки, міжрегіональних взаємодій;
  • — розробка наукових основ оптимальної трансформації структури регіональних соціально-економічних систем, їх інфраструктурних складових міждержавного та міжрайонного значення як важливе прикладне завдання теорії економіки регіонів;
  • — вивчення процесів, що впливають на економіку регіонів, зокрема, проблем удосконалення просторової організації регіональних соціально-економічних систем, проблем структурної перебудови господарських комплексів регіонів, впливу глобальних чинників і міжнародного поділу праці та розвиток галузей спеціалізації регіонів;
  • — дослідження проблеми більш широкого та повного залучення національних і світових ресурсів для розвитку господарства регіону у зв'язків з глобальним характером розвитку ринків товарів, послуг, фінансів та входження у світову глобальну систему; необхідності функціонування за правилами цієї системи, що викликає трансформацію як національних так і регіональних соціально-економічних систем;
  • — необхідним завданням стає вдосконалення фінансово-економічних основ місцевого самоврядування, чіткого розмежування повноважень між центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, розробка такого механізму міжбюджетних відносин щодо перерозподілу багатства між центром, районами і територіальними громадами сіл, селищ, міст та їх об'єднань, який відповідав би реалізації державної регіональної соціально-економічної політики як необхідні завдання в умовах широкого впровадження ринкових відносин;
  • — вивчення соціально-економічних умов і факторів відтворення в регіонах рівня соціально-економічного розвитку та можливості його наближення до оптимального, яке є важливим у регіональних дослідженнях;
  • — дослідження рівня спеціалізації інтеграції і комплексного розвитку та їх економічних зв'язків;
  • — аналіз економічної ефективності функціонування регіональних соціально-економічних систем, дослідження можливих шляхів підвищення вкладу регіонів через активізацію відтворення суспільного продукту і зростання доходів макроекономічних суб'єктів регіонів;
  • — прогнозування розвитку регіональних соціально-економічних систем, розробка і реалізація регіональних програм економічного і соціального розвитку.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>