Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Казначейська система
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

БЮДЖЕТ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ

БЮДЖЕТ І БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Передумови становлення та розвиток бюджетного устрою в Україні

Основи формування бюджету мають глибокі історичні корені. Ще в перших державних утвореннях - грецьких містах-державах Ольвії та Боспорському царстві у 4-2 ст. до не. - стягувалось мито та різні види податків.

У середньовічній Європі з населення стягували земельний і подушний податки. Підданих примушували також виконувати будівельні роботи, нести сторожову службу, здійснювати гужові перевезення. Феодали та духівництво повністю або частково звільнялися від сплати податків. У VIII ст. подушно-земельний податок було замінено рентою, яка могла бути відробітковою, натуральною чи грошовою.

У Київській Русі, яка проіснувала з 882 до 1240 року, доходи казни складалися в основному з данини населення. Основними платниками данини були землероби, оскільки її платили від плуга, рала чи диму (оселі селянина). Найчастіше данину сплачували натурою - хутром, медом, зерном, худобою, а також грішми.

Окрім данини, важливим джерелом державних доходів було мито на державних кордонах, а також торгове мито. Зростання останнього пов'язане зі значним розвитком у ІХ-Х століттях внутрішньої та зовнішньої торгівлі, збільшенням обсягів торгових операцій.

Ще одним джерелом поповнення державної скарбниці були збори та штрафи, призначені судами за різні провини. Закони надавали перевагу грошовим виплатам за вчинений злочин над смертною карою. При цьому судові та адміністративні урядовці на своє утримання брали певні проценти від суми встановлених податків та зборів.

Поширеним явищем у Київській Русі було також встановлення натуральних повинностей, а саме: будівництво доріг та мостів, робота на греблях тощо.

Для збирання данини, податків та контролю за виконанням повинностей з'являються особливі княжі агенти - митники, городники, мостники, метальники тощо. Зібрані агентами гроші зосереджувалися у державній скарбниці, звідки задовольнялися як особисті потреби князя та його сім'ї, так і загальнодержавні потреби. А для введення нових податків чи повинностей видавалися окремі укази.

Розвиток фінансових відносин та системи оподаткування на українських землях, які входили до складу Речі Посполитової та Великого князівства Литовського закономірно відбувався під впливом і на основі законів цих держав. У XV-XVI століттях у Литовському князівстві запроваджується оподаткування дворищ, яке включало кілька дворів і налічувало 70-80 осіб. У Польській державі справлялися податки на млини, корчми, рудники та з осіб, які займалися різними видами діяльності. Селяни платили податок з лану у розмірі від 12 до 30 грошів, а також десятину - на користь церкви. Жителі міст сплачували податок з рухомого і нерухомого майна, так званий шос, у розмірі чотирьох відсотків від суми оціненого майна (або 2 гроша з кожної гривні вартості майна). Для утримання найманого війська сплачувалися так звані "стації", причому вони вносились як продуктами, так і грішми (або кварта як четверта частина доходів від королівських маєтків). На початку XVII ст. замість ланового і шоса було введено подимне - податок з будинків у розмірі від 1/2 до 3 польських злотих. Запроваджувались також державні торгові мита: евекта - за вивіз товарів в розмірі 2-4% від їх вартості та індукта - за ввіз товарів в розмірі 4% від вартості товарів.

Особливо успішного розвитку державні фінанси набули у роки Запорізької Січі (кінець XV ст. по 1775 р.). Саме у цей час фінансові установи досягають достатньо високого рівня розвитку та формуються під впливом європейських тенденцій.

Оподаткуванню підлягали окремі види господарської діяльності незалежно від платоспроможності платника. При цьому об'єктом оподаткування виступав не фактичний дохід платника, а середній за певних умов.

Важливими джерелами доходів державного скарбу був "димовий" податок, "військовий оклад", які стягувалися з козаків, підданих січового товариства, так званих "сиднів" і "посполитів". Значні надходження давали домени, тобто доходи від промислової експлуатації рибальських і мисливських угідь, земель і хуторів, а пізніше регалії, як форма одержання доходу з тих видів господарської діяльності держави, котрі мають монопольне становище і не допускають конкуренції.

У доходах скарбу чималу частку займало царське "жалованье" польського та російського уряду та різноманітні воєнні трофеї. Окрім цього, для задоволення суспільних потреб виконувались натуральні повинності, проводились безоплатні роботи. Козаки-січовики, як військові люди, оподаткуванню не підлягали. їхній внесок до державного скарбу оцінювався особистою військовою службою. За особливі заслуги у козацькій службі, по старості або через низькі доходи у Січі застосовувалися податкові пільги у вигляді повного або часткового звільнення від сплати податків.

Державні фінанси Гетьманщини як автономного політичного утворення на території Лівобережної України (кінець XVII ст. до 1783 р.) сформувались відповідно до наявних соціально-економічних та політичних умов із врахуванням досвіду їх використання у Польщі, Литві та Росії. Під керівництвом Б. Хмельницького (16481657 рр.) вдалося зосередити значні кошти у державному скарбі, що дозволяло успішно вести військові кампанії та проводити активну зовнішню політику.

За гетьманства І. Мазепи було зроблено спробу реформування системи оподаткування з метою послаблення податкового тиску. Універсалом 1691 року землевласникам заборонялося накладати на селян надмірно великі повинності й побори. У 1710 році були проголошені "Пакти й Конституція прав і вольностей Запорізького війська". Конституцією відокремлювався державний скарб від особистих коштів гетьмана і передавався у розпорядження генерального підскарбія.

Слід відмітити, що за Гетьманщини не було чітко визначеного бюджетного і фінансового права, суворого обліку і звітності державних доходів. Витрати держави значно перевищували доходи. Серед розмаїття податків, що справлялися у той час, переважали податки на промисли та споживання.

З ліквідацією у 1764 році Гетьманщини Україна вступила у фінансові відносини з Росією, для яких характерним було: безконтрольність у витрачанні державних коштів, бюджетний дефіцит, зростання державного боргу, невпорядкованість бюджетно-кошторисної справи.

Перші згадки про загальні кошториси державних доходів і видатків та кошторисів окремих міст датовані 1645 роком. І лише з 1803 року після створення Міністерства фінансів на підставі кошторисів міністерств почали складати розпис доходів і витрат. Разом з тим, бюджетна діяльність характеризувалася надзвичайною секретністю і безконтрольністю, що породжувало неймовірне марнотратство у використанні державних коштів та зловживання посадових осіб. На відміну від європейських держав того часу в Росії державний бюджет не мав сили закону та не публікувався.

За цих умов імператор Олександр І доручив графу М. Сперанському скласти бюджетний розпис на 1810 рік і сформувати основні принципи бюджетного законодавства. Найбільш актуальні фінансово-бюджетні проблеми та шляхи їх розв'язання знайшли відображення у відомій праці М. Сперанського "План фінансів". Для санації фінансів Росії він пропонував, зокрема: надати бюджету силу закону; забезпечити гласність процесів затвердження та виконання бюджету; встановити відповідність між доходами та видатками держави, збільшивши для цього податки та раціонально використовуючи бюджетні кошти.

Майже всі положення "Плану фінансів" були реалізовані на практиці. Однак втілення передбачених заходів дало лише тимчасовий результат. Особливо важко уряду було відмовитися від покриття видатків бюджету шляхом випуску боргових цінних паперів та паперових грошей.

На основі ґрунтовного вивчення бюджетної справи країн Західної Європи у 1862 році Міністерством фінансів було затверджено "Правила складання, розгляду, затвердження та виконання державного розпису". Згодом до Правил було внесено доповнення, яке передбачало суворе дотримання розподілу доходів і витрат на параграфи і статті.

Фінансова реформа 1862 року докорінно змінила організацію бюджетної справи в Росії. Бюджет післяреформеної Росії будувався на принципах єдності бюджету, єдності каси, гласності та контролю за витрачанням державних коштів і характеризувався постійним зростанням його обсягів. Складання кошторисів для всіх відомств здійснювалось за єдиною методикою з обов'язковим обґрунтуванням необхідності тих чи інших статей витрат, спеціалізацією витрат на основними напрямками, порівняння кошторисних показників зі звітними даними минулих років.

Значні надходження до державного бюджету давали прямі податки, які на початку XX століття включали поземельний, державний промисловий податок і збір з доходів від грошових капіталів, а з 1917 року і подоходний податок. Зростала фіскальна роль непрямих податків, питома вага яких становили 60% дохідної частини. Серед непрямих податків переважали акцизи, митні доходи і кошти, що надходили від державної винної монополії.

Тимчасовий уряд, що прийшов до влади після падіння царизму, проводив фінансову політику, спрямовану на мобілізацію коштів для фінансування зростаючих військових видатків, а також досягнення компромісів в оподаткуванні населення.

Україна на початку 1917 року не мала власних податків, грошової та банківської систем, а тому фінансово залежала від Росії. Уряд Центральної Ради намагався унезалежнити фінанси України від фінансів Росії, сформувавши свою власну фінансову систему.

Фінансова програма більшовиків передбачала проведення наступних заходів: організацію робітничого фінансового контролю, централізацію банківської справи, припинення емісії паперових грошей, відмову від сплати державних позик, реформування податкової системи. Перший бюджет був затверджений у березні 1918 року зі значним бюджетним дефіцитом, який покривався в основному емісією грошей.

У роки громадянської війни та іноземної військової інтервенції (1918-1920 pp.) фінансова політика держави була направлена на забезпечення концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті, правильний їх розподіл та ефективне використання.

У червні 1918 року урядом Павла Скоропадського (29 квітня 1918 р. - 14 грудня 1918 р.) було ухвалено Правила та порядок розгляду державного бюджету і фінансових кошторисів на 1918 рік. Формування бюджету було завданням Бюджетової комісії, створеної у складі Міністерства фінансів. Основна частина кошторисів відомств надійшла до Бюджетової комісії лише наприкінці вересня, і відтоді розпочався процес розгляду і формування бюджету на наступний рік. 24 січня 1919 р. Директорія на чолі з Винниченком і Петлюрою затвердила державний бюджет Української народної Республіки на 1919 рік. Однак зведений бюджет Української держави у ті часи був радше зведенням кошторисів за державними доходами та видатками. Бюджет визначав також можливий дефіцит, який насправді був значно більший і покривався за рахунок випуску білетів державної скарбниці та емісією державних знаків.

З утворенням у грудні 1922 року Союзу PCP бюджетна система була представлена союзним бюджетом і державними бюджетами союзних республік; у складі останніх виділялися місцеві бюджети. Такий бюджетний устрій був зафіксований у першій Конституції CPCP 1924 року і корінним чином змінений тільки у 1991 році. Особливе значення у цей період надавалось взаємовідносинам між союзним бюджетом і бюджетами союзних республік. Не всі союзні республіки мали достатньо джерел доходів для збалансування своїх бюджетів. Тому для закріплення за союзними республіками дохідних джерел, достатніх для покриття видатків, було переглянуто бюджетне законодавство.

Основними джерелами доходів державного бюджету були надходження від народного господарства та залучення коштів населення, які поступали через систему оподаткування та добровільні платежі населення. Основна частина видатків бюджету направлялася на фінансування народного господарства, головним чином на капітальні вкладення у нові основні засоби, фінансову допомогу колгоспам, соціально-культурні заходи, оборону.

Формування бюджетної системи CPCP завершилось у 1938 році, коли місцеві бюджети і бюджет соціального страхування були офіційно включені до складу єдиного державного бюджету. Через державний бюджет перерозподілялось понад 60% усіх фінансових ресурсів держави. Уряд послідовно проводив політику централізованого управління та планування народного господарства, що негативно відображалося на формуванні господарського механізму та розвитку товарно-грошових відносин.

У роки Великої вітчизняної війни через призупинення господарської діяльності на великих територіях значно зменшились надходження до державного бюджету. А тому були внесені суттєві зміни в діючу систему оподаткування: переглянуто ставки сільськогосподарського податку; посилено диференціацію ставок подоходного податку, змінено порядок його стягування; відмінено культжитлозбір. Для збільшення доходів місцевих бюджетів в якості обов'язкових платежів було введено: податок із забудови, земельна рента, разовий збір на колгоспних ринках. Місцевим органам влади на своїй території у містах дозволялося вводити збір з власників худоби.

Значна частина коштів для ведення війни була отримана у вигляді податків та добровільних внесків населення, державних внутрішніх позик, доходів від грошово-речових лотерей. Якщо до війни податки з населення у доходах бюджету складали біля 5%, то у воєнні роки вони зросли до 13%.

У післявоєнні роки основним завдання державного бюджету була ліквідація наслідків війни й відновлення зруйнованого господарства. З відбудовою промислових підприємств зростала частка надходжень до бюджету від податку з обороту й відрахувань від прибутку, що дозволило дещо зменшити частку податків з населення. Основна частка державних видатків направлялася на капітальні вкладення у народногосподарський комплекс, приріст оборотних коштів, капітальний ремонт міського житлового фонду й операційні видатки, а також на зміцнення обороноздатності держави, збільшення державних резервів і запасів, соціально-культурні заходи.

Фінансове господарство держави у 70-ті роки характеризувалося певним розладом, що спричинило негативний вплив на стан державного бюджету. Частка державного бюджету у фінансових ресурсах держави помітно знизилась. Основною причиною цього було зменшення частки поступлень до бюджету від прибутку, податку з обороту, відрахувань на соціальне страхування та зростання питомої ваги ресурсів, не пов'язаних безпосередньо з бюджетом, перш за все амортизації. Збільшення частки амортизаційних відрахувань у складі фінансових ресурсів пов'язане не тільки зі швидким зростанням основних засобів, їх переоцінкою та зміною норм амортизаційних відрахувань, а й з такими негативними факторами, як зменшення фондовіддачі та рівня рентабельності у народному господарстві.

Для вдосконалення господарського механізму у 80-ті роки почали широко запроваджувати принципи госпрозрахунку та самофінансування. Підприємства вносили до бюджету плату за виробничі фонди, трудові й природні ресурси, проводили відрахування від прибутку чи доходу. При цьому свідомо занижувались планові зобов'язання. Разом з тим висока ступінь бюджетного перерозподілу ресурсів послаблювала госпрозрахункові стимули підвищення ефективності виробництва, породжувала намагання жити за рахунок держави. За цих умов важко було збалансувати інтереси підприємства та держави. Все це підривало стабільність та збалансованість бюджету, який на початок 90-х років супроводжувався значним дефіцитом. Бюджетний дефіцит негативно впливав на економіку, підривав стійкість грошового обігу, породжував інфляційні процеси в економіці.

У часи Радянського Союзу бюджет України виконував підпорядковану роль у розподільчих процесах. Як незалежна держава Україна лише у 1991 р. затвердила Закон "Про Державний бюджет України на 1992 рік". З прийняттям цього закону термін "республіканський бюджет" перестають вживати, а в нормативно-правових документах появляється нове поняття "Державний бюджет України". Однак у цьому законі ще залишалося більшість принципів побудови бюджетної системи і організації міжбюджетних відносин, що були характерні для бюджетної системи CPCP.

Економічна ситуація, що склалася в Україні в умовах переходу до ринкових методів господарювання, вимагала проведення принципово нової фінансово-бюджетної політики, метою якої стала стабілізація державних фінансів і скорочення дефіциту бюджету. Для ефективного управління фінансовими ресурсами держави, підвищення оперативності у фінансуванні державних програм, посилення контролю за надходженнями, цільовим та раціональним використанням бюджетних коштів у 1995 році було створено новий фінансовий інститут - Державне казначейство України.

Значним кроком в удосконаленні бюджетної системи України стало прийняття у 1995 році закону "Про бюджетну систему України". У законі було детально регламентовано бюджетний процес, здійснено розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи. Подальший розвиток бюджетної системи знайшов своє втілення у прийнятому в травні 1997 року закону "Про місцеве самоврядування в Україні". У цьому законі знайшли ширше відображення основні положення Конституції щодо організації бюджетної системи та міжбюджетних відносин.

Разом з тим недосконалість бюджетних розрахунків, які не враховували реального балансу фінансових ресурсів держави, функціональна відособленість бюджетної політики від невідкладних завдань розвитку реальної економіки обмежували можливості відтворювальних процесів у державі. У кінці 90-х років розпочинається реформування бюджетної системи України. Нові засади бюджетної системи, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства знайшли відображення у Бюджетному кодексі України, затвердженому 21.06 2001 року.

08.07.2010 року було прийнято новий Бюджетний кодекс України за № 2456-VI, який регулює відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргів.

В умовах формування та подальшого розвитку в Україні ринкових методів ведення економіки бюджетна система функціонує відповідно до принципів, визначених Бюджетним кодексом, а бюджет виступає важливим фактором макроекономічної стабільності й зростання, основою створення сприятливого фінансового середовища для стрімкого розвитку ринкових відносин, важливим інструментом реалізації державної політики.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші