Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Перші цивілізаційні формування Стародавнього Китаю

Утворення держави і розвиток економіки

За словами Геродота, Китай — це "країна історії". Гори Тибету, велетенська мертва пустеля Гобі й незліченні кочові народи та племена, котрі оточували державу, надійно ізолювали стародавніх китайців від цивілізованого світу. Поліпшити цю ситуацію вдалося лише наприкінці їх стародавньої історії.

Територія Китаю поділялася на дві частини: західну, 86 % площі якої становили гори та надгір'я, і східну — її називали Великою китайською рівниною, що й визначало особливості розвитку цих регіонів. Окрім зазначених особливостей, на відміну від інших іригаційних держав Стародавнього Сходу, в Китаї іригаційне землеробство почали практикувати через тисячоліття після становлення цивілізованого суспільства. У ньому не було автономних міст і великих храмових господарств та їх атрибутів — громадсько-храмових общин. Соціально-економічне життя країни владно контролював державний апарат. Воно розвивалося під впливом оригінальних ідеологічних систем, було мобільним, оскільки формувалося на клановій основі. Між кланами не існувало соціальних перешкод, перехід з однієї соціальної групи в іншу здійснювався автоматично. Якщо в Індії суспільно-політична активність населення була майже нульовою, то в Китаї, вихованому на конфуціанській ідеї, згідно з якою кожен сам собі був ковалем власного щастя, — навпаки, надто високою.

Економічну основу першої протодержави Шань-Інь (XVIII ст. до н. е.) становила землеробська община. її землеробство не було іригаційним, а ґрунтувалося на повеневому й атмосферному зрошуваннях земельних ділянок. Населення займалося також тваринництвом. Власне жителі міста започаткували відоме китайське унікальне шовківництво.

У шань-іньському Китаї існувало общинне землеволодіння із системою взаємодопомоги та кругової поруки, причому общинні землі надавали в індивідуальне користування окремим сім'ям. Від XIII до XI ст. до н. е. посаду шань-іньського вана (володаря) передавали не від батька до сина, а від брата до брата або від дядька до племінника. Це не вертикальна, а горизонтальна форма успадкування, що потім буде характерною і для країн Східної Європи, в тому числі й на території України. Додатковий продукт, котрий використовували на утримання вана, його сім'ї та адміністрації, визначали за рахунок врожаю з великих полів, які обробляли землероби-общинники. Такий урожай вважали рентою — податком для землеробів.

Соціальна нерівність у чжоуському Китаї набула вигляду системи спадкових рангів, що остаточно сформувалася у X—IX ст, до н. е. Нараховували п'ять рангів: ван-цар; чжухоу — всі хоу, наділені князівськими титулами "гуп", "хоу", "бо" тощо; дафу — начальники кланів; ші — невелика китайська знать; шу-жень — простолюд, рядові члени патріархальної сім'ї, котрі своєю працею годували й одягали чжоуське суспільство. Соціальна структура суспільства мала ієрархічний характер земельної власності. Ван надавав аристократам чжухоу маєтки в спадкове володіння. Чжухоу забезпечували землею дафу та ін. Отже, в Китаї спостерігалися ознаки індивідуалізації земельних наділів усередині сільських общин. Проте процес відчуження землі в широких масштабах не практикували, система користування землею ґрунтувалася на умовному землекористуванні. Між китайськими рангами не було "глухої" стіни, з одного рангу в інший переходили автоматично завдяки системі рангоуспадковування. Батьківський ранг успадковували лише старші сини, інші діти мали перебувати на нижчому ранзі. Варто зазначити, що подібні табелі про ранги на території Лівобережної України виникли лише за правління Петра І.

Землеробство удосконалювали в період Східного Чжоу (VIII—III ст. до н. е.) (Східне, Західне — вживають залежно від переміщення столиці держави на схід, захід). Для ріллі розчищали значні лісові масиви та здійснювали перехід до іригаційного землеробства. УIII ст. до н. е. побудували три великі іригаційні системи, вони настільки досконалі, що китайці користуються ними і донині. Завдяки іригації, а також появі приватної власності на землю та земельного податку продуктивність землеробства зросла, що сприяло загальному економічному розвитку країни.

Слід звернути увагу на те, що у Китаї, як і в інших східних суспільствах, раби не мали суттєвого виробничого значення. Головними виробниками матеріальних благ, насамперед сільськогосподарської продукції, робочою силою у будівництві вважали одержавлені сусідські общини. У цьому полягала особливість східної економіки і причина консерватизму східних общин.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші