Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки
< Попередня   ЗМІСТ

Архітектура

У перші повоєнні роки активно розвивалася архітектура. її розвиток був зумовлений потребами відбудувати руйнування, завдані європейським країнам Другою світовою війною. Своєю чергою, відбудова міст Західної Європи створила можливості для удосконалення урбаністичного планування, запровадження архітектурних нововведень. У 1947 р. відновив свої зібрання Міжнародний конгрес сучасної архітектури. Протягом 1947 - 1956 рр. відбулося п'ять зібрань цього форуму архітекторів. Важливим етапом розвитку західноєвропейської архітектури стала міжнародна будівельна виставка 1957 р. у Західному Берліні, на якій було продемонстровано низку оригінальних вирішень у сфері житлового та громадського будівництва. Впродовж другої половини 1940-х - 1960-х рр. популярними залишалися стилі, котрі виникли ще в міжвоєнний період та на початку XX ст.: модернізм і один із його напрямків - "міжнародний стиль", "органічна архітектура".

Архітектори, які були прихильниками "міжнародного стилю", в своїх проектах уникали застосування декору, планували будівлі із великими внутрішніми об'ємами. Завдяки застосуванню залізобетонних конструкцій, які несли навантаження, зовнішні стіни будинків можна було виконувати з широким застосуванням скла. Замість похилих дахів із горищами, будівлі "міжнародного стилю" мали пласкі дахи. Найбільшим авторитетом серед прихильників "міжнародного стилю" залишався французький архітектор швейцарського походження Ле Корбузьє (1888 - 1965). Архітектор був прихильником великих будівель, які, на Його думку, ефективніше використовували площу міст. Опрацьовуючи в 1945 р. проект відбудови знищеного війною французького містечка Сен Ді в Вогезах, він запропонував поселити всі 30 тисяч його жителів в п'яти гігантських хмарочосах, навколо яких мав бути розбитий парк. Цей проект не реалізовано, проте в подібному стилі в 1946 -1952 рр. Ле Корбузьє збудував житлову дільницю в Марселі ("Марсельський блок"). У 1950-х рр. архітектор більше уваги почав приділяти зовнішньому вигляду планованих будівель. Створені ним у той час проекти відзначалися скульптурним ставленням до архітектурних об'ємів; каплиця Нотр-Дам-дю-От у Роншамі (1952 - 1955), Музей сучасного мистецтва в Токіо (1957 - 1959), монастир домініканців у Евре під Ліоном (1957 - 1960), будинок Центру візуального мистецтва у Гарварді (1963).

Прихильниками "міжнародного стилю" були німецький архітектор Вальтер Ґропіус (1883 - 1969) та італійський інженер і архітектор П'єр Луїджі Нерві (1891 - 1979). Найвідомішими серед реалізованих у повоєнний час проектів В. Ґропіуса були: Гарвардський центр у Кембриджі (Массачусетс, США) (1950), офіс авіакомпанії "Пан Амерікан" у Нью-Йорку (1958 - 1963), житлова дільниця у Берліні, названа його іменем (1965 - 1975) та ін. За прихильність у своїх проектах до бетонних конструкцій П. Л. Нерві називали "поетом залізобетону". З широким використанням залізобетону ним було зведено будинок ЮНЕСКО в Парижі (1953 - 1957), Башту Піреллі в Мілані (1956 - 1960), Олімпійський стадіон у Римі (1957 - 1959), хмарочос на площі Австралії в Сіднеї (1962 - 1969), собор Діви Марії в Сан-Франциско (1970).

Найвідомішим прихильником "органічної архітектури" був фінський архітектор та дизайнер Алвар Аалто (1898 - 1976). Прихильники "органічної архітектури" виходили із принципу, що будівля повинна підкреслювати природню красу ландшафту. Низку оригінальних проектів у стилі "органічної архітектури" реалізував німецький архітектор Ганс Шароун (1893 - 1972). Серед його проектів: хмарочоси "Ромео і Джульєта" в Штуттгарті (1955 - 1959), будинок філармонії в Берліні (1956 - 1963), будівля Державної бібліотеки в Берліні (1964 - 1978). Особливо оригінально архітектор вирішив планування концертного залу Берлінської філармонії. Оточений звідусіль глядацькими місцями, оркестровий майданчик розташовано там посередині залу, це створило незвичайний за своїми характеристиками акустичний простір.

У 1959 р. завершено будівництво нового приміщення для музею Ґуггенгайма в Нью-Йорку. Автором проекту цієї будівлі був американський архітектор Франк Ллойд Райт (1869 - 1959), який також притримувався канонів "органічної архітектури". Музей виглядає як перевернута бетонна спіраль, що розширюється догори. Роль виставкового залу виконує шестиповерхова рампа-пандус, яка в'ється довкола центрального подвір'я будівлі. У музеї картини експонуються без рам, на металевих консолях, що виступають зі стін, підлога скрізь має нахил.

У 1954 р. із критикою засад модернізму в архітектурі виступила група молодих архітекторів. Утворена молодими проектантами "Група десять" закликала до демократизації сучасної архітектури та прагматичного мінімалізму. До складу групи увійшли Ян Бакен (1914 - 1981), Жан-Карло де Карло (1919 -2005), Альдо Ван Ейк (1918 - 1999), які проголосили створення пізнього модернізму. У рамках пізнього модернізму як у підстилі згодом виділилися бруталізм (важкі монотонні прямолінійні форми, відсутність обличкування бетонних елементів будівлі, відкриті сталеві конструкції тощо) та структуралізм. Із часом бруталізм почали критикувати за неестетичність та відстороненість від потреб людини. Дехто із критиків уважає бруталізм найгіршим із архітектурних стилів XX ст.

У кінці 1960-х рр. на хвилі незадоволення "міжнародним стилем", з'явилися проекти будівель у стилі постмодернізму - поєднання деталей різних епох та стилів, елементів високої та масової культури. Творцем постмодерного стилю в архітектурі став американець Роберт Вентурі (нар, 1925). У стилі постмодернізму Р. Вентурі проектував житлові будинки, будівлі навчальних закладів тощо. За його проектом було проведено реконструкцію Пенсільванії-авеню у Вашингтоні (1979 - 1982), зведено прибудову до Національної галереї у Лондоні (1986 - 1991). У постмодерністському стилі було оформлено площу П'яцца д'Італія у Новому Орлеані (1978, Луїзіана, США). Архітектор Чарльз Мур (1925 - 1993) поєднав на цій площі колони іонського ордеру із сталевими елементами та неоновим освітленням. У Флоренції

(Італія) архітектор Філіп Джонсон (1906 - 2005) у постмодерному стилі збудував хмарочос із витриманим у неокласичному стилі фасадом. Ціла конструкція стоїть на будівлі ренесансної каплиці.

До 1973 р. тривало спорудження запроектованого 1955 р. данським архітектором Йорном Утцоном (нар. 1918) будинку опери в Сіднеї. Дах будівлі складається із десяти велетенських стилізованих мушель, які частково входять одна в одну. Виготовлений із бетону дах важить 26 800 тонн і є найважчим дахом світу.

Сміливі експерименти проводили окремі архітектори у напрямку поєднання класичної та сучасної архітектури. У центрі Відня на площі Св. Стефана навпроти катедри XIII - XV ст. упродовж 1985 - 1990 в постмодерному стилі зведено будинок Гаас Гаузу зі скляними дзеркальними стінами (архітектор Ганс Голлейн (нар. 1934)). У кінці 1980-х pp. на подвір'ї музею Дувру Парижі встановлено скляну піраміду, проектантом якої став американо-китайський архітектор Бей Юймін (нар. 1917). Відкрита 29 березня 1989 р. футуристична конструкція зі скла та бетону викликала нарікання частини істориків та мистецтвознавців.

Поява нових будівельних матеріалів і технологій дозволила реалізувати низку архітектурних проектів незвичних форм. У кінці 1980-х pp. в архітектурі з'явився новий стиль, який назвали "хай тек" (від анг. high technology - висока технологія). Стиль відрізняється експонуванням технічних пристроїв, які обслуговують будинок, широким застосуванням в інтер'єрах сталі та спеціального скла. Вмонтовані у будинках, зведених у стилі "хай тек", технічні елементи розглядаються як свого роду прикраси будівлі. Засновниками, а водночас і найбільш яскравими представниками цього стилю є Ричард Роджерс (нар. 1933) та Ренцо Піано (нар. 1937). Спільним програмним витвором обох архітекторів став зведений у 1971 - 1977 pp. у Парижі Центр ім. Помпіду. Стіни будівлі центру прозорі, а всі інженерні магістралі зумисно винесено назовні будинку. У 1980-х pp. P. Піано розробляв масштабні проекти реконструкції промислових зон Парижа, Мілана й Турина, за його проектом споруджено велетенський Музичний парк у Римі (2002). Відомим прихильником стилю "хай тек" є британець Норман Фостер (нар. 1935). За його проектами в Лондоні через Темзу було збудовано міст "Мілленіум (1999 - 2002), хмарочос компанії "Свіс Ре" (2001 - 2004), новий стадіон Уемблі (2003 - 2006), а також реконструйовано будинок Британського музею (2000). Найвідомішим проектом Н. Фостера, реалізованим за межами Великої Британії, стало відновлення купола рейхстагу в Берліні (1999).

В останній чверті XX ст. продовжилося будівництво надвисоких хмарочосів. Найбільше таких будівель зведено в США: башти-близнюки Світового центру торгівлі в Нью-Йорку (382 м, 1974), а також низка хмарочосів у Чикаго: Сіре Тауер (443 м, 1974), Аон-Центр (346,3 м, 1972), будинок корпорації АТ&Т (307 м, 1989) тощо.

У 1979 р. була встановлена Пріцкерівська премія - міжнародна премія за видатні досягнення в галузі архітектури. Нею були відзначені: Ф. Джонсон (1979), Р. Меєр (1984), Р. Вентурі (1991), Р. Піано (1998), Н. Фостер (1999), Й. Утцон (2003).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші