Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Антикризовий менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Особливості антикризового менеджменту в країнах з розвинутою ринковою економікою

Розробка теорії і практики антикризової політики одержала широкого поширення в більшості промислово розвинутих капіталістичних країн у середині 80-х років ХХ ст. у зв'язку з загостренням кризи, що за своїми тенденціями нагадувала ситуацію напередодні світової економічної кризи 1929-1933 р. У цей період у країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) нараховувалося більш 31 млн. безробітних, знижувалися інвестиційні квоти (частка капіталовкладень у валовому національному виробництві) і темпи економічного росту, підвищувалися темпи інфляції.

Накопичений західними країнами досвід антикризового управління, безсумнівно, має велике значення для вирішення завдань, що стоять перед Україною, але необхідно враховувати, що це досвід управління в принципово інших умовах.

Насамперед, це антикризове управління в умовах цілком сформованої ринкової економіки з діючими законами конкуренції і відносно стабільною соціально-політичною ситуацією, де банкрутство прийнято розглядати як позитивне явище, що сприяє очищенню ринку від слабких конкурентів.

Існують й інші особливості ринкової економіки, характерні для розвинутих країн, які розглянемо більш детально.

Державний сектор і приватизація

Розвиток державного сектору в країнах Європейського Союзу має свої особливості. Найбільш значна частка державного сектору у Франції (24%), Греції (23,2%), Португалії (22,7%), Італії (20,3%). У Великобританії частка державного сектору не перевищує 12,7%, у ФРН - 12,7%. Підприємства державного сектору переважно поширені в галузях інфраструктури - транспорті, енергетиці, зв'язку.

Істотна роль державного сектора на фінансовому ринку. У Франції й Італії це 10% зайнятих у цій сфері, у ФРН - 33%. В обробній промисловості державні підприємства займають дуже скромне місце (приблизно 7% по всіх країнах ЄС). В міру зміни господарських умов, у яких діють підприємства, змінюються їхні завдання і висунуті до підприємств вимоги.

Змінюється і саме поняття державного підприємства. Наразі, якщо держава зберігає 10-11% капіталу, то воно може забезпечити свій вирішальний вплив на підприємство, оскільки інші дрібні акціонери роз'єднані і не можуть впливати на політику підприємства. Дочірня фірма також є державним сектором, якщо 10% її капіталу належить державному підприємству. Широкого поширення одержало створення спільних державно-приватних підприємств.

Проведена політика приватизації означає передачу приватному сектору капіталу, яким раніше володіла держава. Мета такої приватизації - пошук нових, більш досконалих структур для підприємств, вирішення бюджетних проблем, динамізація національних фінансів, здійснюваний для підвищення конкурентоздатності й ефективності підприємства.

В цілому розвинуті країни Заходу розглядають приватизацію в якості довгострокової і стійкої економічної тенденції. Характерною рисою західноєвропейської економіки 90-х років ХХ ст. стало створення змішаної економіки і пошук шляхів співробітництва між державними підприємствами різних країн ЄС, а також із приватним капіталом. Саме змішані підприємства наразі визнані найбільш конкурентноздатними, найбільш гнучкими, в той час як для більшості державних підприємств у всіх країнах характерна низька ефективність - у результаті ріст витрат на одиницю продукції. Як правило, державні підприємства розглядаються як інструмент економічної і соціальної політики, а не комерційні підприємства.

Державні підприємства не підпадають ризику банкрутства, мають доступ до засобів державного бюджету для здійснення своїх інвестицій - все це "деморалізує" такі підприємства, знижує в їхньої адміністрації почуття відповідальності. Державні підприємства функціонують досить ефективно тільки за сприятливих економічних умов і особливо сильно страждають, коли економіка переживає складності та кризи. Однак, досвіду тотальної приватизації державних підприємств не існує. Приватизуються (або націоналізуються) окремі галузі (підприємства) в залежності від їхньої значимості в структурі народного господарства. Основним спонукальним стимулом приватизації є оздоровлення економіки підприємств за рахунок приватних інвестицій, у тому числі й за рахунок іноземного капіталу.

В розвинутих країнах ринкової економіки приватизація приймає наступні форми:

  • o продаж державних підприємств приватним інвесторам - фізичним і юридичним особам;
  • o створення спільних підприємств із пайовою участю приватного капіталу;
  • o продаж частини акцій підприємств, що є державною власністю. Процедура приватизації, як правило, здійснюється поетапно: спочатку підприємство піддається санації (оздоровленню), потім оцінюється експертом-оцінювачем і тільки потім продається інвестору. Така послідовність дозволяє максимізувати виторг від приватизації підприємства.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші