Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Україна в Європі і світі
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Питання правонаступництва власності колишнього СРСР в українсько-російських відносинах. Без'ядерний статус України і політика Росії

Питання власності колишнього СРСР охоплювали ядерну зброю, валютні й золоті запаси, нерухомість, історичні цінності тощо. Пошук та повернення втрачених культурних цінностей - проблема, яку висунуло перед українським народом саме життя. Розв'язання її життєво необхідне для усвідомлення молодим поколінням високого рівня розвитку культури, мистецтва, історичних надбань своєї країни, всього, що формує світогляд громадянина. Спектр національної культурної спадщини України надзвичайно широкий. Це, зокрема, матеріальні надбання: атрибути Української держави різних історичних епох; археологічні знахідки та скарби періоду Київської Русі; клейноди українського козацтва; мозаїки; фрески; ікони; полотна відомих художників; особисті речі видатних історичних діячів; архівні документи; рукописи й стародруки; вироби декоративно-ужиткового мистецтва; етнографічні пам'ятки.

Національна комісія з питань повернення до України культурних цінностей (створена 1992) брала участь у розробленні стратегії та реалізації рішень стосовно повернення історико-культурних реліквій, вивчає міжнародно-правові норми, котрі забезпечують цивілізаційні шляхи розв'язання цього питання, складає реєстри пам'яток культури, які опинилися на територіях інших держав, вивчає можливості їхнього повернення. Ще за часів СРСР усе, що мало значну історичну, наукову чи художню цінність, переправлялося до російських сховищ. Частина творів мистецтва з України потрапила до Росії як військові трофеї, котрі повернули радянські війська з Німеччини (під час Другої світової війни з України вивезено 40 вагонів з історичними цінностями). Свого часу до Росії було вивезено атрибути державної влади України - клейноди Запорозької Січі, бібліотеку й бандуру, інкрустовані коштовним камінням, Івана Мазепи, колекції Пилипа Орлика, матеріали розкопок багатьох курганів скіфської культури, скарби золотих і срібних виробів X-XII ст. (25 кг), віднайдені на Полтавщині, Євангеліє Павла Полуботка, особисті речі Петра Могили, фельдмаршальський жезл графа Рум'янцева-Задунайського, який він подарував Успенському собору Києво-Печерської лаври. Давньогрецька мозаїка "Дмитро Салунський", частина фресок із Михайлівського Золотоверхого собору Києва, знищеного у 30-х роках XX ст., також опинилися поза межами України. У1950 р. із Львівського історичного музею вивезено 116 експонатів зі золота та срібла (близько 12 кг). У1991 р. до Росії вивезено старовинні монети й прикраси зі скарбу, знайденого на Черкащині, та ін.

Повернення історичних цінностей на батьківщину постало окремим питанням, що розглядалося в рамках СНД. У Мінську 14 лютого 1992 р. відбулася нарада керівників держав СНД. На ній узгоджено і підписано Угоду про повернення культурних та історичних цінностей державам їхнього походження, підписану всіма країнами СНД. Створено спеціальну комісію експертів, котрим мали дати змогу ознайомитися з фондами державних музеїв, бібліотек і архівів країн СНД. Однак українських фахівців не допустили до російських сховищ.

Російська Державна дума 20 травня 1992 р. в односторонньому порядку денонсувала Мінську угоду. Надалі представники Росії не брали участі в роботі засідань і нарад у рамках СНД, де обговорювалися питання повернення культурних цінностей. Росія фактично відмовилася виконувати положення угод з цього питання.

Через постійний тиск західних країн наша держава свого часу відмовилася від жорсткої позиції щодо розв'язання питань власності колишнього СРСР за кордоном. У Москві 6 липня 1992 р. укладено Угоду про розподіл усієї власності СРСР. Частка України визначена в 16,37 %. Проте ця Угода не виконувалась. Тоді з метою "правового забезпечення власності РФ за кордоном" Указом Б. Єльцина від 8 лютого 1993 р. "Про державну власність колишнього СРСР за кордоном" визначено: Росія як держава - наступниця СРСР приймає на себе всі права та зобов'язання на використання цієї власності (фактично в односторонньому порядку привласнила всі права на нерухомість, що була за кордоном, а також взяла на себе всі зобов'язання стосовно її використання). Отже, з порушенням міжнародно-правових норм перекреслено всі попередні домовленості про розподіл власності колишнього СРСР.

Уряди Росії та України 9 грудня 1994 р. підписали Угоду про "нульовий варіант", за яким РФ стала правонаступницею колишнього СРСР зі зовнішнього боргу й активів, у тому числі закордонної власності. Згідно з тлумаченням Верховної Ради України ця Угода набуде чинності лише після: погашення РФ заборгованості колишнього Зовнішекономбанку СРСР перед резидентами України; укладання та набуття чинності міжурядової угоди про принципи реструктуризації заборгованості України з державних кредитів, наданих РФ; нотифікації Українською стороною ратифікації РФ угоди про взаємне визначення прав і врегулювання відносин власності від 15 січня 1993 р.; розподілу та повернення РФ належної Україні частки активів і пасивів колишнього Держбанку СРСР; виконання РФ зобов'язань щодо забезпечення вступу України у права власника об'єктами власності колишнього СРСР (відповідно до угод від 23 червня 1992 р. та від 3 серпня 1992 р.); підписання Угоди і набуття нею чинності про оцінку і розподіл Алмазного фонду та оцінку, розподіл або грошову компенсацію золотого запасу колишнього СРСР станом на 1 грудня 1991 р. згідно з частками, передбаченими договором про правонаступництво (4 грудня 1991), і фактичне повернення їх Україні; підписання Угоди та набуття нею чинності про повернення в Україну цінностей, котрі є національним надбанням українського народу, за переліком; застосування РФ режиму вільної торгівлі у відносинах з Україною.

Отож, Угоду про "нульовий варіант" Верховна Рада України так і не ратифікувала, а прийняла 19 лютого 1997 р. Постанову "Про порядок ратифікації Угоди між Україною і Російською Федерацією про врегулювання питань правонаступності по зовнішньому державному боргу й активах колишнього СРСР". Третій пункт цього документа стосується питань об'єктів, зокрема союзного підпорядкування, які на 1 грудня 1991 р. були розташовані в Україні. Також розглянуто врегулювання проблем правонаступництва стосовно боргів і активів колишнього СРСР. У відповідь російська сторона запропонувала Україні підписати протокол, де зазначено вже іншу (меншу) кількість об'єктів власності, переважно в країнах, котрі розвиваються. Під час чергового раунду переговорів (серпень 2002) було обговорено проект Угоди про врегулювання питань правонаступництва щодо зовнішнього державного боргу і активів колишнього СРСР. Сторони домовилися підготувати перелік об'єктів закордонної власності колишнього СРСР, які можуть стати предметом переговорів. За інформацією РФ (7 травня 2003), об'єкти повністю перереєстровані у 87 країнах, а у 13 країнах (серед них - Австрія, Бельгія, Болгарія, Іран, Люксембург, Німеччина, Польща, Японія та ін.) справа не розв'язується через позицію Києва, що, за російською версією, "незаконно претендує на зарубіжні активи колишнього СРСР". Основні проблеми Росії в перереєстрації власності колишнього СРСР пов'язані з Україною, яка єдина серед колишніх республік СРСР не визнає "нульового варіанта".

Росія вимагає відкликати українські ноти, котрими МЗС України попередив низку зарубіжних країн стосовно недотримання РФ зобов'язань про розподіл закордонної власності колишнього СРСР. Однак проблеми Росії щодо власності за кордоном виникли не лише з Україною: не оформлено об'єкти в Ірані; проблеми з радянською нерухомістю виникли з країнами Балтії, котрі мали дипломатичні резиденції у Франції та не бажають їх повертати.

Російська Федерація активізувала спроби отримати частку об'єктів на території України. Це стосується оздоровчих баз на Південному березі Криму. Водночас російська сторона не визнає права власності України на об'єкти на своїй території, які перебували на республіканському балансі України. Існують проблеми, пов'язані з передання Україні постпредства колишньої Української PCP у Москві, де розміщується Посольство України в Росії, та приміщення Українського культурного центру в російській столиці. Тобто РФ веде торг щодо передання Україні певних об'єктів нерухомості, які належали колишньому СРСР, на заміну ратифікації Угоди про "нульовий варіант".

Інша проблема у двосторонніх відносинах - заборгованість Зовнішекономбанку СРСР перед юридичними та фізичними особами України. Ще перед розпадом СРСР Україна переказала в Москву акумульовані на рахунках Ощадбанків республіки значні кошти вкладників. Про повернення Росією через правонаступників Зовнішекономбанку СРСР власності українських громадян уже не йдеться, оскільки левову частку банку - правонаступника боржника придбав австрійський банк, який не несе відповідальності за попередні фінансові операції вже не чинного суб'єкта. Хоча, відповідно до чинної міжнародної практики, Україна може домогтися від РФ повернення зазначених коштів.

У багатьох постановах та заявах Верховної Ради України неодноразово йшлося, що у майбутньому Україна буде без'ядерною державою. Цей намір і сьогодні залишається незмінним.

Після підписання Президентами України, РФ і США Заяви про виведення ядерної зброї з України за відповідну компенсацію (1994) минуло багато часу. Але й нині не врегульовано питання, пов'язане з визнанням суми у межах 400-520 млн дол. США компенсації Україні за тактичну ядерну зброю, виведену з України у 1991-1992 рр.

У такому випадку СІЛА і Росія мають бути союзниками України, коли виникне загроза українським кордонам. І лише за таких умов можна прийняти без'ядерний статус. Оскільки такого договору немає, то жодні декларації та заяви про готовність висувати питання в Раді Безпеки за умови виникнення загрози Україні нас не влаштовували.

Наголосимо: Українська держава здійснює безпрецедентну в історії людства політику відмови від ядерної зброї. Починаючи з підписання тристоронньої Угоди з ядерного озброєння Президентами України, США і РФ 14 січня 1994 р., ратифікації Верховною Радою України Договору про скорочення стратегічних озброєнь (Старт-1) у лютому 1994 р., ратифікації Україною у листопаді 1995 р. Договору про нерозповсюдження ядерних озброєнь (ДНЯЗ), Україна послідовно і впевнено прийшла до без'ядерного існування.

Зауважимо, що письмові гарантії Україні про запобігання загрозам ядерних держав отримані Україною під час Будапештського саміту НБСЄ (у грудні 1994 підписано Меморандум дій), але механізму впровадження цих гарантій і досі не розроблено. У певний спосіб саме така ситуація дає змогу Російській Федерації час від часу погрожувати Україні й зазіхати на її територіальну цілісність. Отже, згадані положення стосовно гарантій безпеки Українській державі потребують опрацювання і затвердження на найвищому рівні, оскільки, як засвідчила практика, ці гарантії вразливі нечіткістю про рівень ескалації конфлікту, після якого держава, що надала гарантії, зможе втрутитися у конфлікт.

Між Україною та Росією триває співробітництво в ядерній галузі, згідно з низкою міждержавних угод і договорів, у тому числі Угодою про постачання Росією ядерного палива Україні. Росія постачає Україні паливо для атомних електростанцій, котрі дають країні майже 50 % усієї електроенергії. Безперечно, дуже складним питанням є захоронення ядерних відходів, тобто відпрацьованого матеріалу. Росія переробляє їх за певні кошти, відбираючи цінні елементи.

На початку червня 2007 р. державний концерн "Укратомпром" і Федеральне агентство з атомної енергії ("Росатом") підписали протокол про намір співпраці між підприємствами атомного енергопромислового комплексу України і Російської Федерації. Передбачалося, що організація взаємодії сторін здійснюватиметься на основі спільного підприємства, створеного на паритетних засадах. Засновниками спільного підприємства будуть: з українського боку - ВАТ "Харківський науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут "Енергопроект", з російського - ВАТ "Атомне і енергетичне машинобудування".

Водночас існує проблема, що склалася у сфері двосторонньої співпраці в атомній енергетиці, пов'язана із будівництвом заводу з виробництва ядерного пального, тендер на яке виграла російська компанія "ТВЗЛ". Терміни завершення будівництва перенесено з 2013 р. на 2015 р., а це також є збитковим для України. Отже, Україні навряд чи вдасться виконати зобов'язання з реалізації проекту без підвищення тарифів на електроенергію для населення. Крім того, є підстави розглядати політику російських партнерів як спробу встановлення контролю над експортом української електроенергії на Захід.

Залишається невирішеною проблема передання технологій виробництва ядерного палива. І хоча посадовці обох держав запевняють в успішності цього процесу, пояснюючи затримання технологічними особливостями та формальностями зі створення СП, експерти песимістично оцінюють перспективи технологічної співпраці. Подальший розвиток співробітництва України та РФ в атомній галузі нагально потребує підвищення рівня довіри сторін, без чого малоймовірні успішне використання спільного потенціалу та перспективи виходу на ринки третіх країн.

Не менш контроверсійне питання співпраці у сфері транспортування, транзиту та переробки нафти. Обсяги транзиту російської нафти територією України та поставки на українські нафтопереробні заводи неухильно зменшуються. Перспективи функціонування підприємства "Лукойл-Одеський НПЗ" стають проблематичнішими. Українська сторона схильна розглядати заяви російських партнерів про непотрібність нафтопроводів "Одеса - Броди" та "Дружби" у найближчій перспективі радше як елемент торгу в питаннях ціни транзиту.

Без співпраці з російською стороною вочевидь неможлива реалізація планів повного завантаження нафтопроводу "Одеса - Броди" додатковими поставками до країн Європи "неросійської" нафти (зокрема, азербайджанської), оскільки європейська ділянка українського нафтопроводу залишається недобудованою, а залучення білоруських відгалужень "Дружби" потребує тривалого узгодження з російською стороною (нині ними транспортується російська нафта).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші