Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Політологія: наука про політику
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Громадянське суспільство, правова держава

Поняття громадянське суспільство, правова держава

Поняття громадянське суспільство сягає ідеї античного полісу. Філософи Давньої Греції розглядали громадянське суспільство і політичне суспільство, або державу, як синоніми. Такий підхід зберігався практично до XVIII ст. Однак, перехід від середньовіччя до Нового часу, початок формування громадянського суспільства вимагали і усвідомлення різниці між громадянським суспільством та державою. Починаючи з XVIII ст., поняття громадянське суспільство означало суспільні, а у вузькому розумінні - майнові відносини; сукупність суспільних зв'язків, які розумілися як щось зовнішнє по відношенню до індивідів, як середовище, де розгортається їх діяльність.

В античну епоху філософи Сократ, Платон та ін. висунули ідею природного права, тобто ідеальне незалежне від держави право, що випливає нібито з розуму і природи людини. В XVII-XVIII ст. прихильники вчення про природне право - Гроцій, Спіноза, Локк, Руссо, Монтеск'є, Гольбах, Кант, Радищев та ін. - використали його для критики феодалізму при обґрунтуванні природності і розумності буржуазного суспільства. Вони ставили питання про свободу особи як громадянина суспільства, незалежного від держави, від суспільства, що існувало вже в природному стані й передувало державі, вважали, що громадянське суспільство - сукупність відносин громадян із державою. Природно, вважалося, що в громадянському суспільстві людині, індивіду законом гарантується вільний вибір форм його економічного та суспільного буття, затверджуються загальні права. Тут немає монополії одного лише світогляду, панує свобода совісті тощо.

Особлива заслуга в розробці теорії громадянського суспільства належить Георгу Вільгельму Гегелю, який вважав громадянське суспільство системою потреб, що ґрунтується на приватній власності, майнових і станових відносинах та ін. Гегель розглядав громадянське суспільство як сферу матеріального, економічного життя і діяльності людей, вважав громадянське суспільство взаємопов'язаною системою соціальних груп, спільностей, інститутів, приватних осіб, взаємодія яких регулюється цивільним правом і безпосередньо не залежить від політики держави. Громадянське суспільство внутрішньо суперечливе. Численні його складові часто-густо непорівнянні, нестійкі, схильні до конфліктів. Йде постійне протистояння, зіткнення приватних інтересів. Розв'язати суперечності можливо лише через державу. Держава, по Гегелю, є виразником абсолютної ідеї, світового духу. Якщо ж держава є виразником всезагального духу, то вона є і вищою, найбільш спільною формою людського співжиття, а тому всі інші форми суспільної організації підкоряються їй. Ідеалізм Гегеля проявляється тут у визнанні залежності громадянського суспільства від держави, яку він вважає істинною формою об'єктивного духу, тоді як громадянське суспільство є лише кінцевою формою духу.

Поняття громадянське суспільство використовує і Карл Маркс. Під громадянським суспільством розуміється організація родини, станів і класів, відносини власності і розподілу праці, взагалі форми і засоби існування і функціонування суспільства, дійсного життя і діяльності людини. Маркс підкреслював його об'єктивний характер і економічну основу. На відміну від Гегеля, який основою розвитку вважав світовий дух, абсолютну ідею, а до громадянського суспільства ставився як до кінцевої форми духу, Маркс доводить, що саме громадянське суспільство складає першооснову будівлі людського співжиття і життєдіяльність громадянського суспільства є головною рушійною силою історичного прогресу. В листі до Аннєнкова (28 грудня 1846 року) Карл Маркс писав: "Візьміть певну ступінь розвитку виробництва, обміну і споживання і отримаєте певний суспільний лад, певну організацію родини, станів або класів - словом, певне громадянське суспільство. Візьміть певне громадянське суспільство і отримаєте певний політичний лад, що є лише офіційним вираженням громадянського суспільства". Надалі недостатньо чіткий термін громадянське суспільство Карл Маркс замінює точними поняттями: економічна структура суспільства, економічний базис, спосіб виробництва тощо. Структура громадянського суспільства, історично зумовлена загальною об' єктивною закономірністю, включає особливі форми та відносини виробництва, класовий розподіл, що захищаються, відповідно, політико-правовими механізмами. Громадянське суспільство, за Марксом, належить до сфери матеріальної, тоді як держава є елементом надбудови.

За всієї різноманітності підходів, у сучасному визначенні громадянське суспільство - це сукупність суспільних відносин та інститутів поза межами політичної структури держави. Звичайно ж, громадянське суспільство - це таке суспільство, де головною діючою особою, суб 'єктом розвитку є людина з усією системою її потреб та інтересів, відповідною структурою цінностей. Громадянське суспільство, торкаючись сукупністі суспільних відносин, відображає взаємозв' язок всіх сфер суспільного життя людини. Маючи різноманітні потреби та інтереси (матеріальні та нематеріальні), людина, як індивід, особистість, задовольняє їх у процесі власного розвитку і через відповідні суспільні відносини та інститути, що складають структурні елементи громадянського суспільства.

Разом із концепцією громадянського суспільства, теорією природного права, суспільного договору формується і поняття правова держава. Процес утворення держави полягав у виділенні особливої публічної влади з її військом, поліцією, тюрмами та різного роду примусовими закладами і органами управління. Про владу закону, однакового для всіх громадян, говорив ще у VI ст. до н. е. в Давній Греції один із шести правителів полісу архонт Солон, про співвідношення природних прав людини і законів держави заговорили пізніше Арістотель і Ціцерон. Початок правової державності - розподіл влади - покладений в Давньому Римі. В період Середньовіччя всі сфери життя проймаються політикою держави, а саме суспільство також стає політичним, всі найважливіші інститути суспільства: власність, родина, організація праці та інші виступають як складові елементи державного життя. Політичні революції XVI-XVIII ст. знищили стани, привілеї і все, що порушувало принцип рівності підданих держави, і поставили на перший план свободу і природний хист окремого, приватного індивіда як самостійного та вільного громадянина. Встановлювався єдиний та обов' язковий для всіх правовий порядок.

!дея правової держави не могла в повній мірі існувати раніше, в період античності або в період абсолютизму, тому, що її реалізація вимагала, по-перше, формальної рівності, по-друге, відсутності станового поділу, по-третє, наявності представницьких органів влади і, нарешті, розвиненої теорії природного права та розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Правова держава - реальне втілення конституційної державності. В її основі лежить прагнення вберегти людину від державного терору, насильства над совістю, дріб' язкової опіки з боку органів влади, гарантувати індивідуальну свободу і основні права особи.

Поняття правова держава утвердилося на рубежі XVIII- XIX століть. Але сам термін правова держава остаточно закріпився у суспільній думці та юриспруденції XIX ст., у працях німецьких юристів Карла Вельнера, Роберта фон Моля та ін. Філософське обґрунтування ідеї правової держави є в дослідженнях Іммануїла Канта ("Метафизика нравов" та ін.). Іммануїл Кант розробляє вчення про правову державу на базі вчення про категорічний імператив, тобто формальне внутрішнє веління. Зміст його такий: роби так, щоб правила (максима) твоєї поведінки служили зразком для законодавців. Правова держава, за Кантом, це не та держава, де громадяни сліпо дотримуються закону, а та, де закон відповідає їх моральним принципам. Правовою є та держава, де всі підпорядковані не просто закону, а праву. Іммануїл Кант розділяє категорії мораль та право, право і закон. Право є міра свободи, а закон - юридичне відображення права. Право є міра свободи, зведена в закон. В правовій державі закони відповідають праву, тій мірі свободи, що існує в суспільстві. Джерелом законів у правовій державі, за Кантом, виступає єдина воля всіх осіб, що утворюють народ; громадяни мають право коритись тільки тим законам, зі справедливістю яких вони згодні, і беруть зобов'язання самохіть їх дотримуватись. Юридичною є рівність всіх перед законом: як і громадяни, влада повинна неухильно дотримуватися тих же законів.

Звичайно ж, Іммануїл Кант розглядав правову державу як об' єднання безлічі людей, підлеглих правовим законам, і вважав, що законодавець повинен керуватися такою вимогою: чого народ не може дозволити стосовно самого себе, того і законодавець не може дозволити стосовно народу. Ціннісний зміст ідеї правової держави полягає в затвердженні суверенності народу як джерела влади, гарантованості його свободи і верховенства закону. В політичному житті громадянське суспільство забезпечує всім громадянам доступ до участі в державних і суспільних справах. Тут держава і громадяни пов' язані взаємною відповідальністю за безумовного верховенства демократично прийнятого закону про рівність всіх перед законом.

Правова держава - це держава, обмежена в своїх діях правом, що захищає свободу та інші права особи і що підпорядковує владу волі суверенного народу. Конституція, що виступає своєрідним суспільним договором між народом і владою, визначає взаємовідносини між особистістю і владою. Пріоритет у відносинах між державою і громадянином належить правам людини, які не можуть бути порушені законами держави і його діями. Для того, щоб народ міг контролювати державу і держава не перетворилася на монстра, який панує над суспільством, існує розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Пріоритет права, що володіє всезагальністю, розповсюджується рівнозначно на всіх громадян, державні і суспільні інститути, захищає і відстоює незалежний суд. Теорія розподілу влади створена декількома дослідниками політики: Джоном Локком, Шарлем Монтеск'є, а в її сучасній формі - Артуром Гамільтоном, Джоном Медісоном і Джоном Джеєм. Основні положення теорії розподілу влади такі: по-перше, законодавча, виконавча і судова влада надаються різноманітним людям і органам згідно з конституцією; по-друге, всі влади рівні і автономні, жодна з них не може бути усунена будь-якою іншою; по-третє, жодна влада не може користуватися правами, наданими конституцією іншій владі; по-четверте, судова влада діє незалежно від політичного впливу, судді користуються правом тривалого перебування на посаді. Судова влада може проголосити закон недійсним, якщо закон суперечить конституції.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші