Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Австрійська школа. Теорія граничної корисності

У 70-80-х роках XIX ст. австрійська школа здобула най ширше визнання серед прихильників маржиналізму. її представляли професори Віденського університету К. Менгер, Ф. Візер та Е. Бем-Баверк. Теоретико-методологічними особливостями австрійської школи є:

  • 1) предмет дослідження - сфера споживання (попит), визнання примату обміну та споживання над виробництвом. Власне відносини обміну виявляють корисність блага, визначають пропорції та характер розвитку виробництва;
  • 2) методи дослідження:
    • o індивідуалізм, розгляд індивідуального господарства ("господарство Робінзона") як головного об'єкта дослідження. Увага акцентувалася на проблемах динаміки економічних процесів, зокрема на діяльності підприємців. Народне господарство розглядали як сукупність окремих господарств, механізм діяльності яких розкриває закони економіки загалом (мікроекономічний аналіз);
    • o суб'єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних явищ і процесів; заперечення об'єктивного характеру суспільного розвитку і властивих йому законів" погляд на економічні закони як на результат взаємодії індивідуальних рішень економічних суб'єктів;
    • o використання принципу вихідної категорії, якою є вартість (цінність), що визначається граничною корисністю товару як суб'єктивною характеристикою;
    • o використання причинно-наслідкового методу та маржинальних (граничних) величин, свідома відмова від математики, оскільки, на думку австрійських учених, об'єктивні числові дані не здатні адекватно відобразити економічну поведінку та індивідуальні мотиви людини, які спонукають її до дії як творчої особи;
    • o увага до фактора часу в економіці.

Карл Менгер (1840-1921) - засновник австрійської школи маржиналізму, автор праць "Основи вчення про народне господарство" (1871) і "Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема" (1883).

К. Менгер створив учення про блага, змістом якого е визначення блага як речі або дії, яка задовольняє (насичує) людські потреби, має певну корисність, і товару як економічного блага, виробленого для продажу; структури за ц і я благ за порядком:

  • а) першого (нижчого) порядку, котрі призначені для безпосереднього задоволення людських потреб, і вищих порядків (другого, третього і т. д.), які використовуються для виробництва споживчих благ відповідно до "законів причинності... тільки через деякий час", щоб їх "пристосувати до задоволення наших потреб";
  • б) економічні, потреба в яких перевищує доступну на певний момент їх кількість, та неекономічні, кількість яких перевищує існуючу на певний момент потребу, вони не мають цінності та не потребують розподілу; в) комплементи (взаємодоповнювальні) та субститути (взаємозамінні) блага вищого порядку.

У теорії вартості (цінності) К. Менгер стверджував, що:

  • o цінність має суб'єктивний характер і не існує поза свідомістю людини, це "судження, яке люди, що господарюють, висловлюють про значення благ, що перебувають в їхньому розпорядженні для підтримання їхнього життя і добробуту";
  • o ціну товару визначає не вартість, зумовлена витратами праці (як доводила трудова теорія вартості), а цінність споживчих благ формує витрати виробництва, зокрема, цінність благ вищого порядку відображає не поточну, а очікувану цінність благ першого порядку;
  • o цінність блага вимірюється не просто його суб'єктивною корисністю (загальною властивістю благ задовольняти потреби людини) для споживача, а граничною корисністю - суб'єктивною оцінкою найменшої корисності останньої одиниці наявного запасу певного споживчого блага, яка для будь-якого блага визначається двома факторами: інтенсивністю, нагальністю індивідуальної потреби в ньому та рідкісністю (запасом) цього блага для задоволення конкретних потреб;
  • o цінність (вартість) благ першого порядку зумовлює цінність благ наступних вищих порядків;
  • o при визначенні величини цінності матеріальних благ необхідно враховувати конкретні потреби конкретної людини, що залежить від двох факторів: суб'єктивного (місця певного блага в ієрархії потреб) і об'єктивного (кількості одиниць блага для задоволення потреб). Це положення ілюструє "таблиця Менгера" - шкала корисностей, яка відображає систему потреб конкретного споживача та міру їх задоволення.

Опрацьовуючи проблеми обміну, вчений заперечував висновки класичної школи щодо обміну на основі еквівалентності витрат праці та доводив, що обмін як індивідуальний акт партнерів є взаємовигідним і продуктивним, оскільки мета будь-якого господарства - найбільш повне задоволення потреб людини, а не фізичне збільшення кількості благ. Фактично в його теоріях знайшли відображення обидва закони Госсена. Учений вважав, що причиною обміну є відмінність суб'єктивної цінності одних і тих самих благ для різних суб'єктів господарювання; ніде і ніколи не буває рівності у цінності двох кількостей благ (рівності в об'єктивному розумінні); обмін між двома партнерами триватиме доти, доки не зрівняються відносні цінності обмінюваних благ; обмін - це певна жертва, втрата частини економічної корисності, яку можна здобути з наявного мінового співвідношення; пропорції взаємного обміну двох благ визначаються співвідношенням їх граничних корисностей; обмін змінює граничну цінність благ шляхом збільшення або зменшення їх запасу. Економіст також увів у науковий обіг терміни "ціна попиту" і "ціна пропозиції".

К. Менгер розробив основи теорії граничної корисності, аналізуючи індивідуальне споживання в натуральному, ізольованому господарстві та обмін надлишками продукції між його членами. Теорія цінності австрійської школи отримала назву теорії граничної корисності, сама школа - школи граничної корисності.

У теорії розподілу К. Менгер заперечував існування експлуатації в ринковій економіці, стверджував, що пропорційність доходів обсягам виробленої продукції та оплата кожного фактора виробництва відповідно до його граничного продукту визначає рівність сукупної винагороди факторів виробництва і сукупного продукту. Зарплату пояснював як рентний дохід, забезпечений перевагами високої кваліфікації або таланту.

Фрідріх Фрайхер фон Візер (1851-1926) основні ідеї виклав у працях "Походження і основні закони господарської цінності" (1884), "Природна цінність" (1889), "Теорія суспільного господарства" (1914). Найбільшими теоретичними здобутками Ф. Візера є такі:

  • o Політичну економію трактував як розділ прикладної психології, завдання якої - пояснювати економічні явища і процеси на основі аналізу мотивів, котрими керуються люди у своїй господарській діяльності. Необхідно досліджувати об'єктивні закономірності на рівні народного господарства, які, на його думку, є результатом узгодження індивідуальних людських мотивів, суджень і поведінки. Узагальнив основні ідеї австрійської школи, використовуючи праці К. Менгера, Г. Госсена, В. Джевонса. Увів у науковий обіг термін "маржиналізм".
  • o У теорії вартості (цінності) наголошував, що цінність є судженням про значимість господарських благ. Використовував термін "гранична корисність" - це додаткова корисність, яку споживач отримує від додаткової одиниці блага. Доводив, що цінність будь-якого блага вимірюється величиною граничної корисності цього блага.
  • o Розробляючи теорію цінності та досліджуючи витрати виробництва, Ф. Візер створив теорію суб'єктивних витрат (альтернативних витрат і приписування).

По-перше, у теорії приписування1 стверджував, що оцінка виробничих ресурсів при формуванні витрат виробництва здійснюється через оцінку вироблених ними споживчих благ, отже, цінність благ вищих порядків зумовлена цінністю благ першого порядку, для виробництва яких вони призначені. Зроблений продукт (споживче благо) припису є вартість засобам виробництва. Так, цінність ткацького верстата визначається цінністю виготовленої на ньому тканини. Це стосується всіх факторів виробництва. Ф. Візер так пояснював проблему розподілу доходів: приписування має встановити, як вартість продукту розподіляється між складовими факторами виробництва без надлишку і дефіциту для досягнення економічних рівноваги та ефективності.

По-друге, у концепції альтернативних витрат доводив, що витрати виробництва розглядаються не як реальні затрати виробничих факторів, а як оцінка альтернативних можливостей їх використання в іншому місці. Тому приписування відбувається на основі альтернативних витрат або витрат втрачених можливостей. Витрати виробництва мають суб'єктивний характер, це необхідна плата, форма компенсації за відмову від альтернативного способу використання факторів виробництва. Отже, згідно з концепцією альтернативних витрат Ф. Візера попит і пропозиція узалежнюються від корисності.

По-третє, стверджував, що ціна продуктивних благ - факторів виробництва" безпосередньо не пов'язаних із споживанням, - визначається опосередковано через граничні корисності споживчих благ, вироблених продуктивними благами. Використовував поняття "граничний продукт" - одне споживче благо з багатьох, яке вироблене при використанні певних продуктивних благ, що мають найменшу граничну корисність. Сформулював закон витрат виробництва, або закон Візера, що показує взаємозв'язок між граничною корисністю і витратами виробництва: гранична корисність граничного продукту зумовлює ціну продуктивного блага, використаного на його виробництво, тобто певної частини витрат виробництва.

Ф. Візер запропонував так званий мультиплікативний спосіб визначення сумарної (загальної) корисності запасу блага як добутку граничної корисності та загального числа одиниць цього блага (кардиналістський вимір корисності). Одночасно зазначав, що корисність неможливо кількісно виміряти, можна лише ранжирувати переваги індивіда (ординалістський вимір корисності).

  • o Приватну власність Ф. Візер вважав породженням рідкісності та обмеженості предметів споживання, вічною категорією, яка випливає із самої суті економіки, оскільки є постійна суперечність між потребами людей і обмеженими запасами благ для задоволення цих потреб. Як наслідок, люди починають цінувати благо і прагнуть оволодіти ним.
  • o У концепції "приватного господарського порядку" доводив історичну ефективність системи господарських взаємозв'язків приватних підприємств, що функціонують на засадах вільної конкуренції. Заперечував ідею усуспільнення, засуджував соціалістичний ідеал суспільної власності, за якої "дуже швидко держава стала б єдиним власником усіх засобів виробництва, що, однак, ні в якому разі не повинно відбуватися, адже вона не в змозі так само ефективно управляти цими засобами виробництва, як це робить приватна особа". Одночасно визнавав право держави на помірковане втручання в економіку, зокрема для контролю доходу і багатства, які значно перевищують середній добробут.

Ейген Бем-Баверк (1851-1919) є автором праць "Капітал і прибуток" (1884 та 1889), "Основи теорії цінності господарських благ" (1886) та "Позитивна теорія капіталу" (1891), остання витримала за життя автора три видання і принесла йому найбільшу популярність.

  • o Теорія цінності Е. Бем-Баверка, розроблена на противагу трудовій теорії вартості К. Маркса, стверджує, що цінність блага визначається суб'єктивною оцінкою споживача, є суб'єктивною корисністю, яка вимірюється величиною граничної корисності цього блага. Величина цінності залежить від ставлення споживача до благ та обставин, у яких він перебуває. Відстоював кардиналістський підхід до вимірювання корисності. Обґрунтував власний метод розрахунку загальної корисності запасу благ на основі суми (додавання) граничних корисностей кожної одиниці запасу блага (адитивний метод). Е. Бем-Баверк виокремив абстрактну (просту), кваліфіковану (конкретну) і субституційну корисність. Стверджував, що абстрактну корисність мають всі блага, кваліфіковану корисність -блага, значимі для добробуту суспільства, які можуть обмінюватися, мати мінову силу відповідно до значення, котре надають благу особи, що беруть участь в обміні; субституційна корисність - це гранична корисність блага, від якого людина вимушена відмовитися, щоб придбати певну річ.
  • o У теорії ціноутворення Е. Бем-Баверк розкрив взаємозв'язок граничної корисності та механізму ринкового ціноутворення:

розрізняв суб'єктивну (індивідуальну) і об'єктивну (ринкову) цінність блага. Суб'єктивна цінність - це особиста оцінка товару окремим споживачем і продавцем, яка залежить від значення блага в задоволенні потреб. Об'єктивна цінність - це мінові пропорції ціни, які формуються на ринку в умовах конкуренції;

  • - виокремив поняття "мінова цінність" і "ціна", які, на думку Е. Бем-Баверка, пов'язані між собою, але не збігаються. Мінова цінність означає можливість отримати в обмін на певне благо певну кількість інших благ, а ціна означає кількість благ, отриманих в обмін на певну річ;
  • - визначав ринкову ціну як рівнодійну суб'єктивних оцінок блага покупцями і продавцями. Суб'єктивна оцінка блага покупцем визначає верхню межу його ринкової ціни, а суб'єктивна оцінка продавця - нижню. У межах цих кордонів встановлюються ціни. Ціна, прийнятна для обох сторін, виражає максимальну корисність для покупця і мінімальні витрати для продавця. Для надання суб'єктивним оцінкам грошової форми увів поняття граничної корисності грошей як суми граничних корисностей благ, які індивід може купити за одиницю свого доходу. На думку Е. Бем-Баверка, цінність і ціна не залежать від витрат виробництва споживчих благ, навпаки, вони формують витрати;
  • - розробив позитивну теорію капіталу, згідно з якою капітал аналізується як похідний фактор виробництва, результат взаємодії первинних факторів, котрі капітал пов'язує та узгоджує між собою. Вчений розрізняв виробництво безпосереднє, яке відбувається без участі капіталу, та капіталістичне - із використанням капіталу. Процес виробництва споживчих благ розглядав як започаткування та завершення відповідних виробничих циклів, заснованих на використанні проміжних продуктів. Капітал є "проміжним продуктом природи і праці" для підвищення продуктивності виробництва. Виокремлений капітал приватний (дохідний) і суспільний (виробничий) як похідний від приватного. Перший він розумів як сукупність засобів, призначених для придбання благ, другий - як сукупність проміжних продуктів (виробничих споруд, знарядь та інструментів праці, сировину, обігові кошти тощо), призначених для виробництва продуктів споживання. Проаналізував три основні функції суспільного капіталу: спрямування виробництва на найвигідніший (із можливих) шлях розвитку; як інструмента виробництва; опосередкованої, непрямої причини започаткування нових виробничих циклів;
  • - розвинув положення про вартісну і фізичну продуктивність капіталу. Вартісна продуктивність капіталу, на його думку, - це продуктивність людської праці без застосування засобів виробництва, фізична продуктивність - надлишок продуктивності людської праці, забезпечений використанням засобів виробництва. Фізичний капітал створює свою чисту вартість, відмінну від вартості, створеної людською працею без використання капіталу. Стверджував, що чиста продуктивність капіталу є залишком продукту виробництва після відрахування із нього всіх витрат, який може бути виражений у формі річної норми процента.
  • o Концепція процента Б. Бем-Баверка ґрунтується на гармонійному поєднанні принципів часової й граничної продуктивності, мета її - довести право підприємця на прибуток шляхом зведення його до процента. Відповідно до цієї концепції, процент - це частина цінності майбутнього граничного продукту, який виробляється із застосуванням теперішніх засобів виробництва. Процент виникає в результаті впливу фактора часу на вартість благ як винагорода підприємця, він реалізується в обміні сьогоднішніх благ на майбутні. Досліджуючи, чому люди віддають перевагу теперішнім благам, порівняно з майбутніми, вчений виділив три причини існування процента. Перша - пов'язана з постійним існуванням у суспільстві малозабезпечених людей, одні з яких сподіваються на збагачення, а інші - ні, але у цілому обидві групи віддаватимуть перевагу теперішнім товарам перед майбутніми. Друга - з тим, що у суспільстві є деяка частина людей, які не мають достатньої волі, віри й уяви, щоб віддати перевагу не теперішнім, а майбутнім благам. Третя - полягає у тому, що людям більш властиве прагнення до "непрямого" виробництва сьогодні, ніж до "безпосереднього" в майбутньому, в надії отримати більше продукту (відповідно вигоди) зараз, особливо з огляду на те, що віддача у подальші періоди виробництва буде спадати.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші