Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Політологія: наука про політику
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

Починаючи з 50-х років ХХ ст., у політичній науці широко розповсюджується поняття політична система. Сама поява терміна відображає серйозні зміни, що сталися в політичній сфері, політичних відносинах, політичних явищах. До політичних відносин включено багато суб' єктів. Суб' єкти політики є індивідуальні та колективні, інституційно, організаційно оформлені і неінституційні, але всі вони взаємозв' язані і створюють стійку, цілісну сукупність відносин - політичну систему. Отже, політична система є сукупність відносин з приводу участі в політичній владі, в реалізації проблем політичної сфери. Політична система - складна, розгалужена сукупність різних політичних інститутів, соціально-політичних спільностей, форм взаємодії і взаємовідносин між ними, в яких реалізується політична влада, регулюються взаємовідносини соціальних спільностей, класів, верств, націй, держав і забезпечується існування суспільства в умовах певного соціального порядку, стабільності. Введення поняття політична система до соціально-політичного обігу і широке розповсюдження у другій половині ХХ ст. стало реакцією на емпіризм і неспівставлюваність політичної картини світу.

Сучасні теорії політичної системи

Визначення політичної системи

Констатацїї, що політичні відносини системні і що влада внутрішньо центрує їх, не досить для розуміння політики як реальності. Адже політика належить до найскладніших і основних суспільних утворень. І хоча поняття політика звичне і міцно увійшло в науковий обіг і повсякденний лексикон, все ж надто важко визначити, як виділити політичні відносини з сукупності суспільних відносин. Є багато тлумачень, пояснень і визначень політики: політика є мистецтво можливого; політика - наука державного управління; політика - економіка в дії; політика - мистецтво, яке прямим плетінням об' єднує права мужніх і розсудливих людей, насичуючи або збагачуючи їх життя одностайністю і дружбою, створює найпрекраснішу з тканин та ін., - все це обумовлене багатогранністю самого соціального явища і, відповідно, складністю його пізнання. Політика є сфера відносин між різними соціальними спільностями людей - класами, націями, соціальними групами і верствами. Виникнення політики обумовлене соціальною, етнічною, релігійною диференціацією суспільства. В політиці відображаються докорінні, довготривалі інтереси різних соціальних спільностей, пов' язані з задоволеннями їх потреб. Політика виступає інструментом регулювання, співпідко-рення або примирення інтересів з метою забезпечення цілісності суспільного організму. Політика - це сфера взаємодії різних соціальних спільностей людей, форма спілкування, спосіб колективного існування людей та ін.

У процесі вивчення політики, політичної сфери, політичних відносин, політичної системи в соціальній філософії, в політичній науці сформувались певні підходи. Кожний з підходів під певним кутом зору розглядає політичні відносини, поглиблюючи розуміння механізму, за допомогою якого приймаються та реалізуються в суспільстві авторитетно-владні рішення, різні юридичні акти і документи.

У вивченні механізму політичної системи є два основні підходи: інституціональний та системний. З середини ХХ ст. використання системного та структурно-функціонального методів аналізу політики, визначення суті політичних відносин відкрило широкі можливості формування теорії політичної системи. Тоді в США, ряді країн Європи поява таких методів та підходів до аналізу політики, політичних відносин, політичних процесів та явищ, визначення політичної системи та її суті викликала своєрідний протест соціологів, політологів. З позицій біхевіоризму вважалося, що політика - дія людей в політичному житті, а не різні види політичних інститутів та владних структур, через які діють люди, і, по-перше, розглядали політичну поведінку особи, соціальних спільностей - основний об' єкт політики; по-друге, для розкриття суті і змісту політичної діяльності особи, соціальної спільності широко використовувались статистичні та кількісні формулювання; по-третє, розроблялись теорії, здатні з' ясувати, розкрити суть політичних подій, явищ, їх зміст, напрямок та ін. Для дослідження політики, політичних відносин, визначення і розкриття суті понять політичної системи в межах поведінківсь-кого підходу широко використовуються системний, інституціо-нальний та структурно-функціональний підходи.

Інституціональний підхід дає можливість розглядати політичну систему як сукупність державних і недержавних інститутів соціальних і правових норм, за допомогою яких реалізуються політико-владні відносини. Предметом дослідження є уособлені, організаційно оформлені центри влади: держава, політичні партії, суспільні громадські об'єднання і підпорядковані їм структури, а також норми, що регулюють діяльність таких інститутів і їх взаємодії. інституціональний підхід дає можливість детально вивчати окремі компоненти - організації, їх виникнення, розвиток, функціонування. Політична поведінка аналізується у тісному вза-ємозв' язку з існуючими політичними інститутами - установами і різними закладами. Основними елементами структури політичної системи у прихильників інституціоналізму є держава, політичні партії, суспільні, громадські організації і рухи. Проте не розглядались, не аналізувались неінституційні форми взаємодії (діяльність особи, малі соціальні групи, різноманітні об' єднання і групи інтересів, групи тиску та ін.). За таких умов політична система як цілісність втрачає своє значення.

З середини ХХ ст. з метою подолання правової й інституціо-нальної обмеженості у визначенні суті і змісту політичної системи, всебічного розкриття змісту і механізму політичної діяльності, функціонування всіх компонентів і ланок політичної сфери в науці про політику стали застосовувати системний і структурно-функціональний методи. Вперше системний метод для вивчення суспільства, політичної сфери застосував американський політолог і соціолог Толкотт Парсонс. запозичуючи ідею системи з біології, теоретично обґрунтовує концепцію соціальної системи, визначає чотири основні функціональні компоненти соціальної системи, які забезпечують збереження і виживання будь-якої системи. Основним предметом аналізу соціальної системи є не інститут, а соціальна взаємодія між індивідами і групами, які здійснюють певні політичні ролі. Політична взаємодія орієнтована на авторитетний розподіл цінностей в суспільстві, причому так, щоб досягти балансу інтересів і зберегти системи як єдину цілісність. Основні функціональні елементи політичної системи є: адаптація, досягнення мети, інтеграція, дотримання збереження моделі. По-перше, адаптація - специфічний різновид взаємодії політичних суб' єктів із середовищем, внаслідок і в ході якого відбувається пристосування вимог і потреб суб' єктів до навколишнього середовища відповідно до умов здійснення його політичних функцій. Функцію адаптації в соціальній системі забезпечують і економічні відносини. По-друге, досягнення мети. Функцію досягнення мети забезпечує політика, політичні відносини. По-третє, інтеграція, тобто з' єднання окремих різноманітних, розрізнених компонентів, наявність упорядкованості, безконфліктності відносин між соціальними діячами - індивідами, соціальними спільностями, організаціями, об' єднаннями, державами та ін. В межах функції інтеграції здійснюється діяльність правових інститутів, владних структур, реалізуються норми, права і звичаї. По-четверте, дотримання моделі соціальної системи. Функція дотримання моделі соціальної системи сприяє утвердженню і реалізації системи вірувань, моралі, соціалізації (дії сім' ї, інститутів освіти, духовної і матеріальної культур та ін.). Звичайно, функція дотримання моделі соціальної системи діє і взаємодіє відповідно до дій інших функцій соціальної системи.

Системний аналіз дає можливість встановити, що будь-яка система, в тому числі і політична, визначається тим, що, по-перше, поділяється окремо на багато елементів, ланок, компонентів, сфер; по-друге, елементи, компоненти, сфери становлять єдине ціле; і, по-третє, система має межі. Головне при системному аналізі є не інститут і його функції, а соціальна взаємодія між індивідами і верствами, які здійснюють певні політичні ролі. Політичне життя є функціонуюча система, тобто між багатоманітними аспектами політики і політичними явищами існує відносно стабільний взаємозв' язок. Політична система орієнтована на авторитетний розподіл цінностей в суспільстві, причому так, щоб досягти балансу інтересів і зберегти систему як єдину цілісність. Кожний суб' єкт політичної системи прагне реалізувати свої інтереси за допомогою механізму політичної влади, але робить це в контексті системної інтеграції. Тому-то суть політичної взаємодії між індивідами, соціальними спільностями, організаційними структурами полягає в забезпеченні досягнення спільної мети. Досягнення спільної мети політичною системою відбувається в умовах, коли різні політичні суб' єкти переслідують протилежну мету, коли існує реальна нерівність контролю за політичними ресурсами, засобами і в розподілі політичного впливу. Взаємодія політичних впливів, складність компромісів між вимогами різних соціальних спільностей і обумовлює спільну мету, а спільний інтерес, усуває можливість довільного, стихійного формування спільної мети.

Системна теорія ділить процеси взаємодії суб' єктів політичних відносин на три цикли або стадії: введення (вхід), конверсія (перетворення) і вихід (виведення). Аналіз політичних дій ставить за мету з' ясувати обмін, дію політичних подій, явищ, що відбуваються в межах політичної системи, в політичній сфері, встановлює дію механізму, що забезпечує реалізацію суспільних проблем, задоволення потреб людей, уникає соціальних конфліктів і забезпечує динамізм і постійність самої політичної системи, стабільність суспільства. Вхід (введення) - це практично будь-яка подія, явище, що стосується політичної системи, є зовнішнім, впливає на систему і здатне її змінити. Конверсія (перетворення) - це процес підготовки і реалізації політичних проблем, потреб і інтересів людей, а на вихід (виведення) подаються імпульси різного роду. Це вимоги. Вимоги, що направляються в адрес владних структур і служать сигналом про наявність в суспільстві певних потреб. Вимоги є не що інше, як відображення думки про правомірність або неправомірність, справедливість або несправедливість рішень владних структур, пов'язаних із розподілом суспільних благ і використанням суспільних ресурсів та ін. Крім вимог, в політичну систему входить багато різноманітної інформації: сподівання, надання переваг тим чи іншим потребам, подіям, ціннісні настанови, настрої тощо. Межі системи рухомі: то розширюються, то звужуються. В суспільстві індивіди, соціальні спільності - суб'єкти ряду систем, їх елементів, сфер. Тому-то суб' єкти фактично реалізують різні ролі в багатоманітності систем, з якими пов' язані: політичній, економічній, соціальній, духовній, релігійній та ін. В політичній системі індивідууми, соціальні спільності і верстви - це, насамперед, громадяни, класи, піддані, обрані та ін. В періоди виборів межі політичної системи розсуваються, тому що люди втягуються в політичні події, беруть участь в різних формах політичної діяльності.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші