Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Теорія держави і права
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Термінологічний словник

А

Абсолютна монархія — різновид монархічної форми правлін­ня, що характеризується юридичним і фактичним зосередженням усіє повноти держаної і духовної (релігійної) влади у руках монарха. Різ­новидом А.м. є теократична монархія, у якій державна влада належить церковній ієрархії (Ватикан).

Автентичне тлумачення норм права — різновид офіційного нормативного тлумачення, при якому роз'яснення змісту правової но­рми здійснюється тим органом, який встановив цю норму, шляхом видання відповідних роз'яснюючих актів.

Авторитарний режим — різновид антидемократичного держа­вного режиму, який характеризується значним зосередженням держа­вної влади у руках однієї або кількох осіб, звуженням політичних прав і свобод громадян та громадськополітичних об'єднань, недопущен­ням політичної опозиції, наявність єдиної, обов'язкової політичної ідеології, приниження ролі представницьких органів влади, викорис­танням насильства і позасудових методів примусу, спиранням на по­ліцейські та військові апарати.

Адміністративна відповідальність — вид юридичної відпові­дальності, який полягає у застосуванні до особи, яка вчинила адмініс­тративне правопорушення (проступок), певного примусового заходу адміністративного впливу. Порядок та умови притягнення до А. в. ре­гулюються КУпАП.

Адміністративна юрисдикція — встановлена законодавчими актами діяльність органів державного управління та їх посадових осіб щодо вирішення індивідуальних адміністративних спорів та застосу­вання відповідних юридичних санкцій стосовно правопорушників у адміністративному порядку (без звернення до суду). А. ю. є складовою правоохоронної діяльності органів управління.

Адміністративне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері державноуправ­лінської діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів, а також орга­нів місцевого самоврядування. Основним джерелом А.п. є КУпАП.

Адміністративне правопорушення (адміністративний про­ступок) — протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи безді­яльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і сво­боди громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне стягнення — примусовий захід державного впливу, що застосовується до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення з метою її виховання, додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Адміністративні правовідносини — суспільні відносини, вре­гульовані нормами адміністративного права, які впливають на поведі­нку суб'єктів у сфері державного управління та приводять до виник­нення між ними правових зв'язків державновладного характеру.

Акти органів державної влади — правова форма здійснення повноважень органів державної влади. Форма А.о.д.в., порядок їх ви­дання і набуття чинності залежить від належності органу, що видає акт, до тієї чи іншої гілки державної влади та від його компетенції і встановлюються законом або іншим нормативним актом. А.о.д.в. мо­жуть бути нормативними, які за юридичною силою поділяються на закони та підзаконні акти, або правозастосовними, які завжди є підзаконними актами.

Акти цивільного стану — юридичні факти (події та дії), які не­розривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. До А.ц.с. відносять засвідчені державою такі факти: народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття гро­мадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідно­го віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна іме­ні, по батькові, прізвища, інвалідність, смерть тощо. Про здійснення реєстрації А.ц.с. заявникам видається відповідне свідоцтво.

Аналогія закону — застосування до суспільних відносин, які неврегульовані відповідною правовою нормою, норм права, які регу­люють подібні за змістом відносини у межах певної галузі права. А. з. є засобом вирішення конкретних юридичних справ за наявності про­галин у чинному законодавстві України. Не припускається застосу­вання А.з. у галузях кримінального та адміністративного права.

Аналогія права — застосування до суспільних відносин, які неврегульовані відповідною правовою нормою, і за відсутності норм права, які регулюють подібні за змістом відносини, загальних засад і принципів певної галузі права. А.п. використовується тоді, коли не можна застосовувати аналогію закона. Не припускається застосування А.п. у галузях кримінального та адміністративного права.

Антидемократичний режим — вид державного режиму, при якому державна влада зосереджується в руках неконтрольованої наро­дом групи осіб або в руках однієї особи і здійснюється більш жорст­кими методами шляхом порушення прав і свобод людини та усунен­ням можливостей для вільного волевиявлення інтересів різних груп населення. А.р. існує в наступних формах: деспотичний, тиранічний, тоталітарний, авторитарний.

Апарат держави — система державних органів, які уповнова­жені здійснювати державну владу та управління по виконанню за­вдань і функцій держави.

Апатриди — див. Особа без громадянства.

Апеляційний суд — орган судової системи судів загальної юрисдикції, який є судом вищого рівня для місцевих судів і нижчого стосовно Верховного Суду. В Україні діють загальні та спеціалізовані А.с., які розглядають справи у апеляційному порядку відповідно до процесуального закону, по першій інстанції, що віднесені до їх підсу­дності законом, ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику тощо.

Б

Біпатриди — див. Подвійне громадянство.

Бланкетні норми права — норми, які відсилають суб'єктів права до норм інших правових актів, які необхідно виконувати

Буденна (непрофесійна) правосвідомість — сукупність конк­ретних життєвих обставин, особистого правового досвіду й отриманої освіти, що характеризує ставлення людини до чинного чи бажаного права і правової системи на побутовому рівні.

Буквальне (адекватне) тлумачення норм права — різновид тлумачення, коли роз'яснення змісту правової норми повністю збіга­ється з її текстуальною формою. Результат такого тлумачення повніс­тю адекватний мовній формі його висловлення.

В

Верховна Рада України — єдиний, загальнонаціональний, представницький, колегіальний орган законодавчої влади в Україні. ВР України є однопалатним парламентом, його головними функціями є: представницька, законодавча, установча та функція парламентсько­го контролю. Конституційний склад ВР України становить 450 народ­них депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування на 5 років і здійсню­ють свої повноваження на постійній основі.

Верховний Суд України — найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції. ВС України здійснює правосуддя, розгля­дає справи у касаційному порядку та у порядку виключного прова­дження; забезпечує однакове застосування законодавства усіма суда­ми загальної юрисдикції, дає роз'яснення з питань судової практики тощо.

Вето — акт глави держави, який забороняє або не допускає на­брання законної сили прийнятого парламентом закону. Розрізняють абсолютне В., тобто остаточне відхилення главою держави закону, прийнятого парламентом та відкладальне В., тобто право глави дер­жави на повернення зі своїми зауваженнями та сформульованими пропозиціями переданого йому на підпис закону до парламенту для повторного розгляду.

Виконавча влада одна з гілок державної влади, єдина система виконавчорозпорядчих державних органів, які здійснюють безпосе­реднє управління державними справами.

Виконання норм права — форма безпосередньої реалізації зо­бов'язальних норм права, які передбачають активну поведінку суб'єктів права щодо виконання покладених на них обов'язків, які пе­редбачені нормами права, незалежно від власного бажання.

Використання норм права — форма безпосередньої реалізації уповноважувальних норм права, які передбачають активну чи пасивну поведінку суб'єктів права, які на власний розсуд використовують за­кріплені у нормах права можливості щодо реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Вина — психічне ставлення особи до вчинюваної противоправної дії або бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності. В. є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони скла­ду злочину та однією з підстав кримінальної відповідальності за конк­ретно вчинений злочин.

Влада — у загальному розумінні реальна здатність і можливість владноможного суб'єкта впливати на діяльність і поведінку людей, примушувати їх виконувати його волю.

Внутрішні функції держави — напрямки діяльності держави, що здійснюються у межах її території і в яких конкретизується її вну­трішня політика відносно економічних, ідеологічних, культурних та інших сторін життя суспільства.

г

Галузеві юридичні науки — юридичні науки, предметом дос­лідження яких є вивчення закономірностей правового регулювання відповідних суспільних відносин. До Г.ю.н. належать конституційне право, цивільне право, цивільне процесуальне право, кримінальне право, кримінальнопроцесуальне право, адміністративне право, тру­дове право тощо.

галузь права — сукупність правових норм, що регулюють які­сно однорідну сферу суспільних відносин специфічним методом пра­вового регулювання.

Гарантії прав і свобод людини і громадянина — система ме­тодів та механізмів забезпечення повного і неухильного здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків суб'єктів у реальній дійс­ності. Розрізняють соціальноекономічні, політичні, ідеологічні та юридичні гарантії.

Гіпотеза — складова частина норми права, яка містить умови, обставини, за настанням чи ненастанням яких суб'єкти мають здійсню­вати свої права та обов'язки, непередбачені у диспозиції цієї норми.

Глава держави — посадова особа або колегіальний орган, що здійснює верховне представництво держави у внутрішній та зовнішній політиці. Г.д. в Україні є Президент, який займає особливе місце у си­стемі органів державної влади, виступає від її імені, є гарантом держа­вного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина.

Глава уряду — керівник вищого колегіального органу у системі органів виконавчої влади. Г.у. в Україні є Прем'єрміністр України, який входить до складу Кабінету Міністрів України.

Громадська організація — добровільне об'єднання громадян, яке створено для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національнокультурних, спортивних та інших спільних інтересів. Засновниками Г.о. можуть бути громадя­ни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих Г.о. — 15річного віку. Г.о. діє на основі статуту.

Громадянин — фізична особа, яка перебуває у сталих юридич­но визначених взаємозв'язках із конкретною державою, що знаходить свій вираз у наявності в особи відповідного громадянства.

Громадянське суспільство — спільність вільних і рівноправ­них людей та їх об'єднань, кожній з яких держава забезпечує юридич­но рівні можливості бути власником, користуватися економічною сво

бодою, мати надійний соціальний захист, брати участь у політичному житті держави.

Групова правосвідомість — правосвідомість певних соціаль­них груп населення країни, яка формується навколо певної дії, окре­мого нормативноправового акта тощо.

Гуманітарні функції держави — напрямки діяльності держави та її органів із забезпеченням кожній людині належних умов життя.

д

Делікт — діяння, що суперечить вимогам чинного законодавст­ва, тобто правопорушення. Д. завдає шкоди охоронюваним законом цінностям, інтересам фізичної або юридичної особи, суспільним або державним інтересам. Особа, яка вчинила Д., у передбачених законом випадках притягується до юридичної відповідальності.

Деліктоздатність — передбачена нормами права здатність осо­би нести юридичну відповідальність за вчинення протиправних дій.

Демократичний режим — вид державного режиму, при якому державна влада здійснюється на основі рівної участі громадян та їх об'єднань у формуванні державної політики, утворенні й діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини. Д.р. існує в на­ступних формах: ліберальнодемократичний, консервативнодемокра­тичний, радикальнодемократичний.

Держава — суверенна, політикотериторіальна організація пуб­лічної влади певних соціальних груп населення в соціальнонеодно­рідному суспільстві, яка має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'яз­ковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво суспільством. Д.є. соціальним явищем, способом організації суспільс­тва, основним елементом його політичної системи, організацією полі­тичної влади, повноваження якої поширюються на все суспільство та офіційним представником якої вона виступає.

Державна влада — особливий різновид соціальної влади, яка поширюється на все суспільство, має публічнополітичний характер, здійснюється від імені держави спеціальними суб'єктами (органами держави та їхніми посадовими особами), які здатні регулювати і впли­вати на поведінку людей та спеціальними засобами домагатися здійс­нення своєї волі.

Державна виконавча служба — державний орган, який здійс­нює виконання рішень судів та інших органів відповідно до чинного законодавства України.

Державна контрольноревізійна служба — державний орган, який здійснює контроль у формі ревізій і перевірок за збереженням та витраченням коштів і матеріальних цінностей в установах, підприємс­твах та організаціях, які отримують кошти з державного бюджету та державних валютних фондів.

Державна мова — офіційно визнана Конституцією або законом основна мова держави, яка є обов'язковою для використання у законо­давстві, судочинстві, офіційному діловодстві, навчанні тощо. Джерелом Д.м. є мова корінної або однієї з корінних націй, які мешкають на терито­рії країни. В Україні відповідно до Конституції Д.м. є українська мова.

Державна служба — професійна діяльність державних службо­вців, які мають відповідні службові повноваження та одержують заро­бітну плату за рахунок державних коштів.

Державне управління — діяльність органів усіх гілок держав­ної влади та місцевого самоврядування щодо реалізації ними делего­ваних державою повноважень з метою вдосконалення суспільної сис­теми відповідно до публічних інтересів.

Державний апарат — див. Апарат держави.

Державний герб — встановлений Конституцією або спеціаль­ним законом офіційний символічний знак держави, що у графічних і кольорових зображеннях виражає її історичні, національні, соціальні традиції й особливості.

Державний гімн — встановлений Конституцією або спеціаль­ним законом офіційний урочистий музичний твір, що у музичнопоетичній формі виражає державницьку ідею та є офіційним симво­лом держави. Д.г. України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського.

Державний лад — система соціальних, економічних і політич­них відносин, які закріплені нормами конституційного права. Д.л. ви­значає основні організаційні форми та інститути механізму політичної влади у державі.

Державний механізм — див. Механізм держави.

Державний прапор — встановлене Конституцією або спеціа­льним законом офіційне полотнище держави, в якому шляхом добору певних кольорів та з певним зображенням, виражено ідею політичного характеру. Конституція України визначає Д.п. України, як стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Державний режим — сукупність способів та методів здійснен­ня державної влади у суспільстві. Основними видами Д.р. є демокра­тичний та антидемократичний.

Державний суверенітет — верховенство, самостійність, повно­та і єдність державної влади на території країни та її незалежність і рівноправність у відносинах з іншими державами. Декларацією про державний суверенітет від 16 липня 1990 року було проголошено про Д.с. України.

Державний устрій — адміністративнотериторіальна організа­ція державної влади, яка визначає правове положення окремих частин держави (територіальних одиниць), їх взаємовідносини між собою та з державою у цілому. За Д.у. всі держави поділяються на прості (уні­тарні) та складні (федерація, конфедерація, імперія). Україна є унітар­ною державою з автономним утворенням.

Державні органи — вид державних організацій, які наділені чіт­ко визначеними державновладними повноваженнями та необхідними матеріальнотехнічними засобами для виконання конкретних завдань і функцій держави у певній сфері суспільних відносин.

Державні підприємства — вид державних організацій, які без­посередньо реалізують завдання та функції держави у сфері матеріа­льного виробництва. До Д.п. відносяться державні підприємства з ви­робництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування тощо.

Державні символи — встановлені Конституцією або спеціаль­ними законами особливі розпізнавальні знаки, в яких втілені суверені­тет, історичне минуле й ідейні цінності держави. В Україні відповідно до Конституції Д.с. є Державний Прапор України, Державний Герб України, Державний Гімн України.

Державні службовці — громадяни, які обіймають штатні поса­ди у державних органах, підприємствах, установах, здійснюють пов­новаження від імені держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державні установи — вид державних організацій, які безпосе­редньо реалізують завдання і функції держави у сфері нематеріально­го виробництва. До Д.у. відносяться дошкільні дитячі установи, шко­ли, вищі навчальні заклади, лікарні, санаторії тощо.

Деспотична монархія — різновид необмеженої монархічної форми правління, яка характеризується зосередженням усієї повноти державної і духовної (релігійної) влади в руках монарха, владу якого обожнювали, а його самого визнавали божеством. Д.м. була поширена у державах рабовласницького типу.

Джерело (форма) права — в юридичному значенні як спосіб зовнішнього вираження і закріплення норм права, що виходять від держави і які мають загальнообов'язкове значення. До зовнішніх форм Д.(ф.)п. відносять: 1) правовий звичай; 2) правовий (судовий, адмініс­тративний) прецедент; 3) нормативноправовий договір; 4) норматив­ноправовий акт (закони, підзаконні акти).

Диспозитивні норми права — норми, де суб'єктам права дер­жава надає можливість самостійно встановлювати для себе певні вза­ємні права і обов'язки, тобто надає свободу вибору поведінки.

Диспозиція — складова частина норми права, яка визначає саме правило поведінки суб'єкта у разі настання обставин, передбачених у гіпотезі цієї норми.

Дисциплінарна відповідальність — вид юридичної відповіда­льності, що полягає у застосуванні до особи, яка вчинила порушення трудової, навчальної, службової або військової дисципліни, заходів дисциплінарного впливу.

Дисциплінарний проступок — невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього законодавством про пра­цю, колективним і трудовим договорами трудових обов'язків.

Дисциплінарне стягнення — передбачений у нормативноправовому акті захід примусового впливу, що застосовується органом, якому надано право прийняття на роботу, до працівника, що вчинив дисциплінарний проступок.

Дієздатність — передбачена нормами права здатність особи своїми діями набувати та самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки.

Додержання норм права — форма реалізації заборонних норм права, які передбачають пасивну поведінку суб'єктів права, тобто їх утримання від вчинення, заборонених правом дій.

Доктринальне тлумачення норм права — різновид неофіцій­ного тлумачення, при якому роз'яснення змісту правової норми здійс­нюється вченимиюристами або фахівцямиюристами у науковопрактичних коментарях до кодексів, законів, у наукових статтях, мо­нографіях тощо, має науковий характер і не тягне за собою юридич­них наслідків.

Документ — матеріальний носій запису (папір, кіноі фотоплів­ка, магнітна стрічка, дискета тощо) з зафіксованою на ньому інформа­цією про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової дія­льності людини, яка за своїм змістом та формою свідчення є джерелом відомостей, що мають певне юридичне значення.

Дуалістична монархія — різновид обмеженої (конституційної) монархічної форми правління, якій притаманна подвійність (дуалізм) вищих органів державної влади і за якої монарх зосереджує у своїх руках виконавчу владу, а законодавчі повноваження розподіляються між ним і виборчим представницьким органом (парламентом).

Е

Екологічне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють суспільні відношення у сфері освоєння, використання і охорони навколишнього природного середовища та забезпечення еко­логічної безпеки.

Економічні функції держави — напрямки діяльності держави та її органів щодо регулювання сфери економічних відносин на заса­дах ринку і добросовісної конкуренції, створення умов для розвитку виробництва, захист різних форм власності.

З

Загальна декларація прав людини — перший міжнародноправовий акт про права людини універсального характеру, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., в якому вперше в історії людства проголошено коло основних громадянських (особис­тих), політичних, соціальних, економічних і культурних прав та сво­бод людини. З.д.п.л. ратифікована більшістю держав світу, в т.ч. й Україною.

Загальнотеоретичні та історикоправові науки — юридичні науки, предметом дослідження яких є загальні і специфічні закономі­рності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, істо­ричний процес розвитку держави і права, політичні і правові вчення у конкретно історичній обстановці та хронологічній послідовності. До З. та іп.н. належать теорія держави і права, історія держави і права, історія політичних і правових вчень тощо.

Загальносоціальна функція права — напрями взаємодії права та інших соціальних явищ як єдності форми та змісту. До З.ф.п. нале­жать гуманістична, організаторськоуправлінська, виховна, інформа­ційна (комунікативна), оціночноорієнтаційна, гносеологічна (пізна­вальна) функції.

Закон — нормативноправовий акт, прийнятий органом законо­давчої влади держави або безпосередньо народом на референдумі, який регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю та ін­тереси більшості населення, має вищу юридичну силу щодо інших нормативноправових актів, особливий порядок прийняття, охороня­ється та гарантується державою. З. складають основу системи права держави. За своєю юридичною силою З. поділяється на: 1) конститу­ції; 2) конституційні закони; 3) органічні закони; 4) звичайні (прості, поточні) закони.

Законність — правовий режим (стан) точного і неухильного виконання законів та підзаконних нормативноправових актів держави усіма суб'єктами суспільних відносин (державою, її органами та поса­довими особами, громадськими об'єднаннями, громадянами).

Законодавство — сукупність усіх чинних законів і підзаконних нормативноправових актів вищих та центральних органів держави, що видаються уповноваженими правотворчими органами в межах їх компетенції.

Законодавча влада — одна із гілок державної влади, яка наді­лена повноваженнями щодо прийняття, зміни чи скасування законів. З.в. є самостійною відносно виконавчої і судової гілок влади. Відпові­дно до Конституції єдиним органом З.в. в Україні є ВР України.

Законодавча ініціатива — офіційне внесення до ВР України пропозиції чи проекту стосовно прийняття нового закону або зміни чи скасування чинного закону, які ВР України зобов'язана розглянути по суті. З.і. є початковою стадією законодавчого процесу. В Україні пра­во З.і. належить Президенту України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України.

Законодавчий процес — встановлений Конституцією і закона­ми України порядок здійснення законодавчої функції ВР України та реалізація нею своїх законодавчих повноважень. З.п. складається з таких стадій: 1) законодавча ініціатива; 2) розробка законопроекту; 3) попереднє обговорення законопроекту; 4) офіційне обговорення законопроекту на пленарних засіданнях ВР України (читання законо­проекту); 5) прийняття закону; 6) підписання (промульгація) закону Президентом України; 7) оприлюднення (опублікування) закону; 8) набрання законом чинності.

Законопроект — початковий текст закону, запропонований для розгляду законодавчому органу влади. З. вправі вносити суб'єкти, які мають право законодавчої ініціативи. ВР України може доручити роз­робку З. парламентським комітетам, тимчасовій спеціальній комісії, Кабінету Міністрів України, міністерствам, колективам вченихфахівців.

Застосування норм права — владна, управлінська діяльність уповноважених органів держави та їх посадових осіб по вирішенню конкретної правової ситуації відповідно до нормативноправових ак­тів шляхом прийняття рішення у межах їх компетенції.

Звернення громадян — викладені у письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) чи скарги осіб до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. З.г. одна з форм участі громадян в управ­лінні державними та суспільними справами.

Звичаєве право — сукупність неписаних стихійно сформова­них правил поведінки (звичаїв), що склалися у суспільстві в результаті їх багаторазового застосування протягом тривалого часу та санкціоно­ваних державою. До правової системи входять лише ті звичаї, які ви­конують функції норми права.

Звичаї — неписані правила поведінки людей, що склалися істо­рично у суспільстві внаслідок багаторазового повторення і викорис­тання протягом тривалого часу в аналогічних ситуаціях, які закріпи­лися у їх свідомості та поведінці, стали внутрішньою потребою їх психічної діяльності. Дотримання З. забезпечується засобами суспіль­ного впливу.

Звичайна поведінка — вид правомірної поведінки, що харак­теризується особистою звичкою особи виконувати норми права без роздумів і сумнівів, тобто автоматичним слідуванням засвоєним пра­вовим принципам.

Звичайні закони — акти поточного законодавства, які прийма­ються на основі та на виконання Конституції, визначають основи пра­вового регулювання у певній сфері й приймаються простою більшістю депутатів від конституційного складу парламенту.

Звільнення від кримінальної відповідальності — акт гуман­ності держави, який в особі суду відмовляється за наявності законних підстав та певних умов від державного осуду особи, яка вчинила зло­чин, а також від покладання на неї обмежень особистого, майнового або іншого характеру, встановлених законом за вчинення цього зло­чину. Порядок З.в.к.в . визначається КПК України.

Зворотна сила закону — поширення дії виданого закону на правовідносини, які виникли до набрання ним чинності. Зворотної дії у часі законодавчий акт не має, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує юридичну відповідальність.

Земельне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, які пов'язані з володінням, користу­ванням та розпорядженням землею.

Злочин — передбачене кримінальним законом суспільно небез­печне винне діяння (дія або бездіяльність ), вчинене суб'єктом злочи­ну. Ознаками З.є: 1) суспільна небезпечність; 2) протиправність;

3) винність; 4) караність. Залежно від ступеня тяжкості З. поділяються на невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Злочинна бездіяльність — суспільно небезпечна пасивна пове­дінка особи, яка виявляється в утриманні від вчинення дії, яку вона могла і зобов'язана була вчинити за вимогою закону.

Злочинна дія — суспільно небезпечна винна поведінка особи, яка заборонена кримінальним законом.

Злочинна недбалість — вид необережної вини, коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх пе­редбачити.

Злочинна самовпевненість — вид необережної вини, коли особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних нас­лідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розрахову­вала на їх відвернення.

Зміст права — сукупність правових приписів, за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин; це закріплені у правових нормах суб'єктивні права (дозволи), юридичні обов'язки (зобов'язання) та заборони.

Зміст правовідносин — передбачена нормами права сукупність суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів правовідносин. Розрізняють юридичний і фактичний З.п. Юридичний зміст — зафік­совані у нормах права реальні можливості суб'єктів правовідносин щодо здійснення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Факти­чний зміст — це фактична поведінка суб'єктів правовідносин, у межах якої реалізуються їхні суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Змішана республіка — форма державного правління, за якої державна влада поєднує ознаки як парламентської, так і президентсь­кої республік. Залежно від співвідношення повноважень вищих орга­нів державної влади розрізняють парламентськопрезидентську і пре­зидентськопарламентську республіки.

Зобов'язальне право — підгалузь цивільного права, сукупність правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини у сфері товарообігу, а також майнові відносини з покриття заподіяної шкоди за участю юридичних і фізичних осіб. З.п. встанов­лює правила виконання зобов'язань та передбачає гарантії належного їх виконання.

Зовнішні функції держави — напрямки діяльності держави, що здійснюються за межами її території у взаємовідносинах з іншими державами та міжнародними організаціями, і в яких виявляється її зо­внішня політика.

І

Імперативні норми права — норми, де диспозиція формулю­ється органом держави, в якій чітко позначенні дії і не допускається ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів.

Імперія — складна (союзна) держава, яка насильницьким шля­хом об'єднала території суверенних багатонаціональних держав або їх частин з головною державою (метрополією).

Імпічмент — парламентська процедура притягнення до юриди­чної відповідальності вищих посадових осіб держави (включно прези­дента).

Інавгурація — урочиста процедура вступу на посаду Президен­та держави. В Україні вступ Президента на посаду відбувається з мо­менту складання присяги народові на урочистому засіданні ВР Украї­ни. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Індивідуальна правосвідомість — сукупність правових знань, емоцій і настанов конкретного суб'єкта відносно чинного чи бажаного права.

Інкорпорація — вид систематизації законодавства, який перед­бачає об'єднання нормативноправових актів без зміни їх змісту в збі­рники у хронологічному, алфавітному, предметному чи іншому по­рядку. І. може бути офіційною або неофіційною.

Іноземні громадяни (піддані) — особи, які перебувають на те­риторії держави не маючи її громадянства і є громадянами (піддани­ми) іншої держави або держав.

Інститут права — сукупність відокремлених, взаємопов'язаних правових норм певної галузі чи підгалузі права, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин. І. п. поділяються на галузеві, міжгалузеві та комплексні.

Історичний тип держави — сукупність найбільш суттєвих ознак держави, що існують в межах однієї певної суспільноекономічної формації, які виражають її соціальну сутність і соціальне призначення в суспільстві. За формаційною ознакою виділяють такі типи держав: рабовласницька, феодальна, буржуазна (капіталістична), соціалістична і держава соціальнодемократичної орієнтації.

К

Кабінет Міністрів України — вищій колегіальний орган у сис­темі органів виконавчої влади України, який спрямовує, координує і контролює діяльність міністерств, інших центральних і міських орга

нів виконавчої влади. КМ України відповідальний перед Президентом України і ВР України, підконтрольний і підзвітний ВР України у ме­жах, передбачених Конституцією України. КМ України у своїй діяль­ності керується Конституцією, законами України, указами Президента України та постановами ВР України.

Казуальне тлумачення норм права — різновид офіційного нормативного тлумачення, при якому роз'яснення змісту правової норми дається судовим або іншим компетентним органом з приводу і у зв'язку з розглядом конкретної юридичної справи і є обов'яз­ковим лише при її вирішенні.

Казус — 1) подія, яка не залежить від волі особи і тому не може бути передбачена за певних умов; 2) випадкове діяння особи, яке має зовнішні ознаки проступку або злочину, проте позбавлено елементу вини і тому не тягне за собою юридичної відповідальності.

Кваліфікація злочину — кримінальноправова оцінка суспіль­нонебезпечного діяння, встановлення і юридичне закріплення відпо­відності між фактично вчиненими діяннями і юридичним складом злочину, який передбачений нормами кримінального закону. К.з. ві­дображається у точному посиланні на норму кримінального закону із зазначенням частини, статті та у необхідному разі редакції.

Класифікація норм права — поділ правових норм на види за певними критеріями. За функціональним призначенням норми права поділяються на регулятивні та правоохоронні; за галузями права на конституційні, цивільні, адміністративні, кримінальні та ін.; за сферою і обсягом регулювання на загальні, спеціальні та виняткові; за термі­ном дії у часі на постійні, тимчасові тощо.

Клопотання — 1) офіційне письмове прохання або подання, адресоване органу держави чи місцевого самоврядування, громадській організації; 2) офіційне письмове прохання до органів дізнання, слід­чих підрозділів, прокуратури чи суду про здійснення процесуальних дій чи прийняття рішення. Направляти К. мають право учасники судо­вого процесу, їхні законні представники, прокурор тощо.

Кодекс — нормативноправовий акт, в якому об'єднано і сис­тематизовано правові норми, що регламентують відповідну сферу суспільних відносин. К., як правило, виступає основою певної галузі чи підгалузі законодавства.

Кодифікація — вид систематизації законодавства, який перед­бачає змістовну переробку (усунення розбіжностей і протиріч, скасу­вання застарілих норм) нормативноправових актів, що мають спіль­ний предмет і метод правового регулювання та створення нового систематизованого нормативноправового акту. Формами К. є: основи законодавства, кодекси, статути, положення, правила.

Колегіальність — принцип управління, за яким керівництво або прийняття рішення здійснюється групою уповноважених осіб (ко­легією), кожен із яких несе персональну відповідальність за певний напрямок діяльності.

Конституційне право — провідна галузь національного права України, сукупність правових норм, які регулюють суспільні відноси­ни, що пов'язані з основами конституційного ладу, державним і тери­торіальним устроєм, правовим статусом людини і громадянина, по­рядком організації та функціонування органів державної влади, загальними засадами місцевого самоврядування. К.п. забезпечує пов­новладдя народу в політичній, економічній і соціальній сферах його життєдіяльності. Норми К.п. є основоположними для всіх інших галу­зей права. Основним джерелом К.п. є Конституція та конституційні закони України.

Конституційний лад — система принципів, які дають можли­вість реально забезпечити додержання прав і свобод людини і грома­дянина, а діяльність держави здійснювати на основі фактично прове­деного розподілу влади відповідно до її Конституції. К.л. включає цілісну систему основних політикоправових, економічних та суспіль­них відносин, які виникають у суспільстві.

Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. КС України є складовим елементом судової влади, однак не входить до системи судів загальної юрисдикції і правосуддя в класичному розумінні не здійснює, тобто не розглядає конкретних кримінальних або цивільних справ, не є апеляційною, каса­ційною чи наглядовою інстанцією для судів загальної юрисдикції. КС України складається з вісімнадцяти суддів КС України.

Конституційні закони — закони, які вносять зміни чи допов­нення до тексту Конституції або необхідність видання яких передба­чено самою Конституцією.

Конституція України — Основний Закон держави, який визна­чає і закріплює суспільний та державний лад, порядок формування, організацію і компетенцію органів державної влади та місцевого са­моврядування, адміністративнотериторіальний устрій, правовий ста­тус громадянина, приймається вищим представницьким органом дер­жави або самим народом, має найвищу юридичну силу, особливу структуру та особливу процедуру прийняття. Чинна К. України прий­нята на п'ятій сесії ВР України 28 червня 1996 р. К. України є основ­ним джерелом правової системи України. К.України за загальними класифікаційними ознаками характеризується як: 1) за формоюписана; 2) за порядком внесення змінжорстка; 3) за способом прийняттянародна; 4) за терміном діїпостійна; 5) за формою політичного режимудемократична; 6) за формою правлінняреспубліканська; 7) за формою територіального устроюунітарна.

Консолідація — вид систематизації законодавства, який перед­бачає створення, на основі кількох нормативноправових актів, з од­ного і того ж питання, нового об'єднаного акта, в якому нормативні приписи розміщуються в логічному порядку після редакційної оброб­ки, але без зміни змісту.

Конфедерація — складна (союзна) держава, тимчасовий союз суверенних держав, які добровільно об'єдналися на підставі договору для досягнення певних цілей у політичній, економічній та військових сферах зі збереженням свого суверенітету.

Конформіська поведінка — вид правомірної поведінки, що ха­рактеризується пасивним виконанням особи приписів правових норм, відсутністю власної позиції, тобто прагнення особи не відрізнятися від інших суб'єктів, а робити так, як роблять інші.

Корпоративні норми — різновид соціальних норм, правила по­ведінки, що встановлюють для своїх членів об'єднання громадян, які держава визнає або навіть надає їм обов'язкового характеру. К.н. за­кріплюються у правових актах (статути, положення), які видаються відповідними об'єднаннями.

Крайня необхідність — незлочинне заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам з метою усунення небезпеки, що безпосе­редньо загрожує особі чи її правам, суспільним чи державним інте­ресам, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж К.н. Діяння, вчинені у стані К.н., хоча формально й містять озна­ки злочину, але таким не вважаються і визнаються суспільно корис­ними.

Кримінальна відповідальність — вид юридичної відповідаль­ності, який полягає у застосуванні до винної осудної фізичної особи, яка вчинила злочин, заходів державного осуду у вигляді позбавлення або обмеження особистого, майнового або іншого характеру (пока­рання), що визначається обвинувальним вироком суду. Підставою К.в. є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України. К.в. — це об'єктивне право дер­жави реагувати на вчинений злочин.

Кримінальне право — галузь права, сукупність правових норм, що визначають які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які ви­ди та межі покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Основ­ним джерелом К.п. України є КК, який складається з двох частин — Загальної та Основної, які пов'язані між собою і утворюють нерозрив­ну систему єдність.

Кримінальнопроцесуальне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють діяльність органів попереднього роз­слідування, прокуратури і суду щодо розслідування злочинів і розгля­ду кримінальних справ у суді, а також встановлює їхні права та обов'язки. Джерелом К.п.п. є КПК України.

Л

Легальне (делеговане) тлумачення норм права — вид офі­ційного нормативного тлумачення, при якому зміст правової норми роз'яснює не той суб'єкт, який видав цю норму, а спеціально на це уповноважений суб'єкт.

Локальний правовий акт — підзаконний нормативноправо­вий акт, виданий адміністрацією підприємства, установи, організації, який є обов'язковим для певного, встановленого чинним законодавст­вом, кола суб'єктів.

Людина — суспільна, біосоціальна, психофізіологічна істота, яка наділена здатністю мислити, створювати та використовувати зна­ряддя праці, володіти членороздільною мовою і нормально розвивати­ся у спілкуванні із собі подібними.

М

Маргінальна поведінка — вид правомірної поведінки, яка ха­рактеризується станом особи, що перебуває на межі вчинення право­порушення, проте не здійснює його через певні зовнішні причини і обставини, тобто зумовлюється внутрішнім страхом перед можливіс­тю застосування юридичної відповідальності у разі вчинення право­порушення.

Матеріальна відповідальність вид юридичної відповідально­сті, яка полягає в обов'язку однієї сторони трудового договору відш­кодувати повністю або частково матеріальні збитки, заподіяні іншій стороні, протиправними і винними діями.

Матеріальне право — сукупність правових норм, за допомо­гою яких держава безпосередньо регулює суспільні відносини. Норми М.п. закріплюють форми власності, визначають порядок створення і структуру державних органів, встановлюють правовий статус грома­дян, юридичних осіб тощо.

Мета вчинення злочину — уявлення особи про бажаний ре­зультат, до якого вона прагне, вчиняючи протиправне діяння. М.в.з. є факультативною ознакою суб'єктивної сторони складу злочину.

Метод правового регулювання — сукупність прийомів та спо­собів, за допомогою яких здійснюється вплив права на суспільні від­носини певного виду. М.п.р. відповідає на питання: як, яким чином право здійснює свій регулятивний вплив.

Методи теорії держави і права — сукупність способів і при­йомів дослідження державноправових явищ у процесі їх виникнення, розвитку і функціонування.

Методологія теорії держави і права — система принципів, пі­дходів і методів наукового дослідження свого предмета, теоретичні засади їх використання при вивченні державноправових явищ.

Механізм держави — система нормативно визначених держав­них організацій, за посередництвом яких держава виконує покладені на неї завдання та реалізує функції.

Механізм правового регулювання — система спеціальних правових засобів, за допомогою яких здійснюється впорядкування су­спільних відносин. До елементів М.п.р. належать норми права, норма­тивноправові акти, юридичні факти, правовідносини, акти реалізації, тлумачення та застосування норм права, законність, правосвідомість і правова культура.

Міжгалузеві юридичні науки — юридичні науки, предметом дослідження яких є правовідносини, які регулюються нормами різних галузей права, в їх взаємозв'язку і взаємодії. До М.ю.н належать підп­риємницьке право, господарське право, житлове право, банківське право, повітряне право, морське право тощо.

Міждержавні об'єднання — союз держав, особлива форма до­бровільного об'єднання кількох держав зі збереженням ними повного суверенітету. М.о. існують в наступних формах: співдружність, спів­товариство тощо.

Міжнародноправові науки — юридичні науки, предметом до­слідження яких є правове регулювання у сфері міжнародних правових відносин, вивчення міжнародного та зарубіжного права та його вплив на національну правову систему. До Мп.н. належать міжнародне пуб­лічне право, міжнародне приватне право, конституційне право зарубі­жних країн, порівняльне правознавство тощо.

Міліція — державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, приро­дне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних по­сягань. М. є важливою і найбільшою структурною одиницею ОВС України.

Міністерство — назва головного органу в системі центральних органів виконавчої влади, яке створюється для забезпечення реалізації державної політики і здійснення державного управління у відповідній сфері діяльності.

Місцеве самоврядування — одна із форм народовладдя в Укра­їні, сутність якої виявляється у самостійному вирішенні населенням питань місцевого значення в межах Конституції і законів України. М.с. здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосе­редньо (місцевий референдум, вибори до місцевих рад, загальні збори), так і через представницькі органи — сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представ­ляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. М.с. ви­значається і гарантується Конституцією України.

Місцеві державні адміністрації — місцеві органи виконавчої влади, які у межах своїх повноважень здійснюють виконавчу владу на території відповідної адміністративнотериторіальної одиниці, а також реалізують повноваження, делеговані їм відповідною радою.

Місцеві органи державної влади — сукупність державних ор­ганів (місцеві державні адміністрації, відповідні суди, органи проку­ратури), які здійснюють державну діяльність на території відповідної адміністративнотериторіальної одиниці.

Місцеві суди — основна ланка у системі судів загальної юрисдик­ції. М.с. є судами першої інстанції і розглядають справи, віднесені проце­суальним законом до їх підсудності. До М.с. відносяться: 1) місцеві зага­льні суди (районні, районні в містах, міські й міськрайонні, військові суди гарнізонів); 2) місцеві господарські суди (господарські суди АРК, областей, міст Києва і Севастополя); 3) місцеві адміністративні суди, які утворюються в округах відповідно до указів Президента України.

Монарх — переважно одноосібний глава держави, що здійснює владу за власним правом, а не у порядку делегування повноважень від народу.

Монархія — форма державного правління, за якої вища держа­вна влада повністю або частково належить одній особі — монарху і, як правило, передається у спадщину представникам правлячої динас­тії. М. поділяється на необмежені і обмежені (конституційні).

Моральні норми — різновид соціальних норм, правила поведі­нки людей, що ґрунтуються на існуючих у суспільстві уявленнях про честь, гідність, совість, добро і зло, справедливе й несправедливе, гу­манне й негуманне, та забезпечуються внутрішніми переконаннями та силою громадської думки. М.н., зазвичай, незафіксовані документаль­но, вони існують як моральні орієнтири у свідомості людей.

Мотив вчинення злочину — внутрішнє спонукання особи до вчинення правопорушення. Мотив вказує на те, чим керувалась особа, вчиняючи злочин. М.в.з. є факультативною ознакою суб'єктивної сто­рони складу злочину.

Н

Наказ — вид підзаконного нормативноправового акту, розпо­рядчий документ, що видається керівниками міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій тощо, в якому містяться норми пра­ва, які регулюють певні суспільні відносини. Н. видається на основі та у виконання законів, указів Президента, постанов і розпоряджень уря­ду, наказів та вказівок вищестоящих органів. Н. вступає в силу з мо­менту його видання.

Наукова правосвідомість — сукупність наукових знань, тео­рій, доктрин, оцінок і почуттів науковцівюристів відносно існуючої та бажаної правової системи громадянського суспільства.

Недієздатність — нездатність фізичної особи внаслідок хроніч­ного, стійкого психічного розладу здоров'я чи недоумства усвідомлю­вати значення своїх дій чи керувати ними. Фізична особа визнається Н. з моменту набрання законної сили рішення суду про це. Над фізич­ною особою, яка визнана Н., встановлюється опіка.

Недоторканість житла — громадянське (особисте) право лю­дини і громадянина, яке передбачає законодавчу заборону свавільного проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Недоторканість майна — громадянське (особисте) право лю­дини і громадянина, яке передбачає, що ніхто не може бути протипра­вно позбавлений права власності на належне йому майно.

Недоторканість особи — громадянське (особисте) право люди­ни і громадянина, яке передбачає, що ніхто не може бути заарештова­ний або триматися під вартою інакше ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та у порядку, встановлених законом.

Необережність — форма вини, що полягає у недбалому або самовпевненому ставленні правопорушника до настання суспільно небе­зпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), які вона перед­бачала, але легковажно розраховувала на їх відвернення або які вона не передбачала, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Необмежена монархія — монархічна форма правління, за якої влада монарха ніким і нічим не обмежена. Різновидами необмеженої монархії є деспотична та абсолютна монархія.

Необхідна оборона — дії, які хоча й підпадають під ознаки зло­чину, але вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та ін­тересів особи, яка захищається, або іншої особи, яку захищають, а та­кож суспільних та державних інтересів від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої у даній обстановці для негайного відвернення чи припи­нення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж Н.о.

Неосновні (додаткові) функції держави — напрямки діяльнос­ті держави по здійсненню конкретних завдань, які мають супроводжу­вальний, допоміжний або обслуговуючий характер.

Неосудність — психічний стан особи, за якого вона неспромо­жна внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового роз­ладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними в момент вчинення злочину. Вчинення злочину в стані Н. не тягне кри­мінальної відповідальності винної особи у зв'язку з відсутністю її ви­ни. Н. має місце за наявності двох критеріїв — медичного та юридич­ного.

Неофіційне тлумачення норм права — процес з'ясування та роз'яснення змісту правової норми, яке здійснюється будьяким неуповноваженим суб'єктом права і тому воно позбавлене юридичної сили і не тягне за собою юридичних наслідків, тобто не є загальноо­бов'язковим для застосування. Н.т.н.п. поділяється на доктринальне (здійснюється науковцями); професійне (здійснюється юристамипрактиками); буденне (здійснюється громадянами, які не є фахівцями в сфері юриспруденції).

Організаційні форми здійснення функцій держави — діяль­ність державних органів, яка спрямована на сприяння реалізації функ­цій держави і не пов'язана з виданням та застосуванням юридичних актів. До них відносяться організаційно — регламентуюча, організа­ційно — господарська та організаційно — ідеологічна.

Неповнолітні — особи, які не досягли віку, з якого закон визнає їх повністю дієздатними. В Україні Н. — це фізичні особи у віці від 14 до 18 років.

Норма права — загальнообов'язкове, формально визначене пра­вило поведінки, яке встановлене або санкціоноване державою і спрямо­ване на врегулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасни­кам юридичних прав і покладання на них юридичних обов'язків.

Нормативне тлумачення норм права — різновид офіційного тлумачення, при якому роз'яснення змісту правової норми здійсню­ється компетентним державним органом чи уповноваженими посадо­вими особами і поширюється на невизначене коло осіб та суспільних відносин, має юридичну силу та загальнообов'язкове для всіх можли­вих випадків застосування певної норми.

Нормативноправовий акт — офіційний письмовий документ, прийнятий у встановленому законом порядку і формі уповноважени­ми на те суб'єктами правотворчості, який закріплює правило поведін­ки загального характеру, що забезпечується державою. Н.п.а. є основ­ним джерелом права України. Н.п.а. поділяються на закони та підзаконні акти.

Нормативноправовий договір — письмова угода, в якій пра­вила поведінки загального характеру встановлюються за взаємною згодою двох і більше суб'єктів правових відносин і забезпечується державою.

Норми матеріального права — норми, які визначають зміст первинних прав і обов'язків суб'єктів права, їх правове становище і безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин.

Норми процесуального права — норми, які регламентують порядок, форми і методи здійснення прав або виконання обов'язків, встановлених у нормах матеріального права.

О

Об'єднання громадян — добровільне громадське формування, яке створено на основі єдності інтересів для спільної реалізації грома­дянами своїх прав і свобод. О.г. можуть бути всеукраїнськими, місце­вими, міжнародними. О.г. незалежно від назви визнається політичною партією або громадською організацією.

Об'єкт правопорушення — суспільні відносини, які охороня­ються нормами права та на які посягає конкретне правопорушення.

Об'єкти правовідносин — певні матеріальні, духовні та інші соціальні блага з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюють­ся чи припиняються правові відносини.

Об'єктивна сторона правопорушення — зовнішнє вираження протиправного діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється норма­ми права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди.

Об'єктивне право — система діючих у державі загальноо­бов'язкових, формально визначених норм права, втілених у різних джерелах права і незалежних від індивідуальної свідомості суб'єкта права.

Обмежена (конституційна) монархія — монархічна форма правління, за якої влада монарха в тій чи іншій мірі обмежується кон­ституцією та повноваженнями певних державних органів. Різновида­ми О.(к)м. є дуалістична та парламентська монархія.

Обмежена цивільна дієздатність — визнається судом щодо фі­зичних осіб, які страждають на психічний розлад здоров'я, зловжива­ють спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речо­винами і тим ставлять себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне стано­вище. Над такою особою встановлюється піклування.

Обмежувальне тлумачення норм права — різновид тлума­чення, за яким зміст правової норми необхідно розуміти вужче за її текстуальне розуміння.

Оголошення фізичної особи померлою — визнання у судово­му порядку фізичної особи померлою, якщо у місці її постійного про­живання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а також якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожува­ли смертю або дають підстави припускати її загибель від певного не­щасного випадку, — протягом шести місяців. Фізична особа, яка про­пала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. У разі з'явлення або виявлення місцеперебування фізичної особи, ого­лошеною померлою, відповідне рішення скасовується судом.

Омбудсман — у більшості країн Європи посадова особа парламе­нту, яка стежить за законністю дій державних органів, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування щодо забезпечення й дотримання кон­ституційних прав і свобод людини і громадянина. Національний різновид омбудсмана передбачений Конституцією України як Уповноважений ВР України з прав людини, який призначається на посаду та звільняється з неї ВР України. Він здійснює свою діяльність незалежно від будьякої гілки державної влади і є підзвітним лише ВР України.

Опіка — правова форма захисту особистих немайнових і май­нових прав та інтересів громадян. О. встановлюється над малолітніми особами (до 14 років), як позбавлені батьківського піклування, та фі­зичними особами, яких визнано судом недієздатними внаслідок душе­вної хвороби або недоумства. О. встановлюється судом або органом опіки і піклування органів виконавчої влади.

Опікун — повнолітня дієздатна особа, яка добровільно і без оплати бере на себе обов'язки опіки стосовно малолітніх осіб чи неді­єздатних повнолітніх. Добір О. покладається на відділи опіки і піклу­вання органів виконавчої влади.

Оприлюднення закону — одна із стадій законодавчого проце­су, яка полягає у доведенні до відома населення через визначені зако­нодавством офіційні видання повного і точного тексту прийнятого закону. Значення цієї стадії полягає у тому, що неоприлюднені та, та­ким чином, не доведені до відома людей закони не застосовуються.

Орган держави — структурний елемент апарату держави, ство­рений державою чи обраний безпосередньо народом колектив держа­вних службовців (або один державний службовець), які наділені дер­жавновладними повноваженнями та необхідними матеріальнотехнічними засобами для виконання завдань і функцій держави.

Організаційні форми здійснення функцій держави — діяль­ність державних органів, яка спрямована на сприяння реалізації функ­цій держави і пов'язана з виданням юридичних актів. Основними ор­ганізаційними формами є: організаційнорегламентуюча, організаційногосподарська та організаційноідеологічна.

Органи виконавчої влади — різновид самостійних державних органів, призначених для здійснення виконавчих та розпорядчих фун­кцій управлінського характеру щодо безпосереднього керівництва державними справами. О.в.в. класифікуються на: 1) вищі (КМ Украї­ни); 2) центральні (міністерства, державні комітети, центральні О.в.в. зі спеціальним статусом); 3) місцеві (державні адміністрації в облас­тях, районах, районах АРК, містах Києві, Севастополі).

Органи внутрішніх справ — правоохоронні органи виконавчої влади, які мають широкі повноваження для виконаних завдань право­охоронної діяльності. Система О.в.с. складається з трьох ланок: 1) МВС; 2) управління внутрішніх справ в Криму, областях, на транс­порті, містах Києві, Севастополі; 3) міські (районні) відділи, лінійні відділи внутрішніх справ.

Органи державної влади — організаційні та структурно відо­кремлені частини державного механізму, які наділені відповідними державновладними повноваженнями, що реалізуються у визначених законом правових та організаційних формах. О.д.в. поділяються на види: 1) за способом формування — виборні (ВР України, Президент України) та призначені (КМ України, судді); 2) за обсягом владних повноважень — всеукраїнські (ВР України, Президент України) та місцеві (місцеві державні адміністрації); 3) за характером компетенціїзагальної (КМ України) та галузевої (МВС) компетенції; 4) за поряд­ком вирішення питаньодноособові (Президент України) та колегіаль­ні (ВР України, КМ України); 5) за принципом поділу влади — зако­нодавчі, виконавчі та судові органи.

Органи самоорганізації населення — одна із ланок системи місцевого самоврядування, форма участі членів територіальних гро­мад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні окремих питань мі­сцевого значення. О.с.н. є: будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети тощо.

Основні права і свободи людини — мають природній характер і закріплені у Конституції України та визначають її місце у суспільст­ві. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. До О.п.і.с.л. належать громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи, які ма­ють бути загальними і рівними для всіх людей незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, політичних або інших переконань, націо­нального чи соціального походження, майнового стану тощо.

Основні функції держави — найважливіші напрямки діяльнос­ті держави, які мають пріоритетне значення у визначений історичний період розвитку суспільства.

Особа — індивідуально визначена сукупність соціально значу­щих властивостей людини, які сформовані у процесі суспільного жит­тя. Поняття особи в юриспруденції вживається у сенсі соціальної ха­рактеристики суб'єкта.

Особа без громадянства (апатриди) — особа, яку жодна дер­жава світу відповідо до свого законодавства не вважає своїм громадя­нином. Правове становище О.б.г. визначається законодавством країни її перебування.

Особа фізична — суб'єкт цивільних правовідносин (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), яка володіє правосуб'єктністю (правоздатністю та дієздатністю).

Особа юридична — суб'єкт цивільних правовідносин, тобто ор­ганізація, яка створена і зареєстрована у встановленому законом поряд­ку. Для того, щоб певну організацію було визнано О.ю. вона повинна мати наступні ознаки: 1) організаційна єдність; 2) реєстрація у встанов­леному законом порядку; 3) наявність цивільної правоздатності та діє­здатності; 4) наявність майнової відокремленості; 5) самостійна майно­ва відповідальність за зобов'язаннями; 6) участь у цивільному обігу від власного імені; 7) здатність бути позивачем і відповідачем у суді.

Особисті немайнові права — юридично гарантовані можливо­сті, які довічно належать кожній фізичній особі від народження або за законом, є немайновими та особистісними. Фізична особа здійснює О.н.п. самостійно, вона має можливість вільно, на власний розсуд ви­значати свою поведінку у сфері свого особистого (приватного) життя. О.н.п. згідно чинного законодавства поділяються на О.н.п., що забез­печують природне існування фізичної особи (право на життя, здо­ров'я, свободу, особисту недоторканість, сім'ю тощо), та О.н.п., що забезпечують соціальне буття фізичної особи (право на ім'я, гідність, честь, ділову репутацію, особисте життя, інформацію, свободу твор­чості, місце проживання, свободу пересування тощо).

Осудність — психічний стан фізичної особи, яка під час вчи­нення суспільно небезпечного діяння здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Офіційна мова — визнана Конституцією або законом основна мова держави, яка є обов'язковою для використання у законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві, навчанні тощо. В Україні О.м. є українська мова.

Офіційне тлумачення норм права — процес з'ясування та роз'яснення змісту правової норми, яке здійснюється компетентними державними органами чи уповноваженими посадовими особами і має нормативний або казуальний загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів права.

Охоронне право — сукупність правових норм, які охороняють суспільні відносини від різного роду посягань та поновлюють порядок їх функціонування шляхом застосування засобів державновладного впливу.

П

Парламент — вищий загальнонаціональний представницький орган держави, побудований на виборчих засадах.

Парламентська монархія — різновид обмеженої (конститу­ційної) монархічної форми правління, за якої влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади, за монархом ли­ше формально зберігається статус глави держави виключно із пред­ставницькими повноваженнями.

Парламентська республіка — форма державного правління, за якої державна влада належить парламенту, який обирається населен­ням країни і який формує повністю відповідальний перед ним уряд та інші вищі органи державної влади.

Підгалузь права сукупність однорідних правових інститутів певної галузі права, що регулюють певну сферу суспільних відносин.

Підданий — фізична особа, яка перебуває у сталих юридично визначених зв'язках з державою з монархічною формою правління.

Підзаконні акти — нормативноправові акти, прийняті уповно­важеними на те компетентними правотворчими державними органами на підставі та на виконання законів. П.а. мають меншу юридичну си­лу, ніж будьякий закон і не можуть протирічити йому, а також не можуть змінювати або скасовувати норми законів. П.а. поділяють на: 1) загальні (постанови ВР України, укази Президента України, поста­нови, розпорядження КМ, акти Конституційного Суду, Верховного Суду, Генерального прокурора України, вищих судів України); 2) ві­домчі (інструкції, вказівки, нормативні накази міністерств, державних комітетів, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом); 3) місцеві (рішення і нормативні ухвали місцевих рад, рі­шення виконавчих комітетів місцевих рад, нормативні накази управ­лінь і відділів обласних та районних державних адміністрацій); 4) ло­кальні (інструкції та нормативні накази адміністрацій державних підприємств, установ, організацій).

Пільги — встановлені законодавством або підзаконними акта­ми переваги, додаткові права, що надаються певним категоріям гро­мадян або організаціям, підприємствам, регіонам порівняно з іншими громадянами, організаціями, підприємствами, регіонами.

Повноліття — юридична категорія встановленого законом віку, з досягненням якого настає повна дієздатність громадянина, а також виникають права та обов'язки. В Україні П. настає з 18 років.

Подвійне громадянство (біпатриди) — перебування фізичної особи одночасно у громадянстві двох чи більше держав. Україна ви­ходить з визначення виключності громадянства і не визнає П.г. Якщо громадянин України набув громадянство іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадяни­ном України. Якщо іноземець набув громадянство України, то він теж у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України.

Поділ влади — конституційне розмежування владних компетенцій та повноважень між законодавчою, виконавчою і судовою гіл­ками влади, кожна із якої має бути відносно самостійною, незалеж­ною. Для узгодження їх дій Конституцією України передбачена сис­тема стримувань і противаг, що має на меті виключення можливості концентрації влади в руках одного органу.

Подія — вид юридичних фактів, які виникають незалежно від волі людини і з якими закон пов'язує виникнення правовідносин.

Політична влада — система засобів реалізації політичної волі, вироблення і запровадження у життя політичних програм розвитку суспільства усіма суб'єктами політики.

Політична система суспільства — сукупність державних, гро­мадських організацій, трудових колективів та політичних інститутів у їх взаємодії, система політичних відносин, що виникають з приводу здійснення політичної влади.

Політичні функції держави — напрямки діяльності держави та її органів зі створення умов для формування і функціонування держа­вної влади на засадах демократії, регулювання сфери політичних від­носин, забезпечення народовладдя.

Покарання — захід державного примусу, що застосовується за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і поля­гає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Метою П. є виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.

Посада — визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покла­дено встановлене нормативними актами коло службових повнова­жень.

Посадова особа — особа, яка обіймає посаду керівника чи за­ступника керівника державного органу та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативноправовими ак­тами покладено здійснення організаційнорозпорядчих та консультативнодорадчих функцій.

Постійні функції держави — напрямки діяльності держави, що здійснюються впродовж тривалого часу і притаманні їй на всіх або більшості етапах її існування, розвитку та функціонування.

Поширювальне тлумачення норм права — різновид тлума­чення, за яким зміст правової норми необхідно розуміти ширше за її текстуальне розуміння.

Права громадянина — права, які мають позитивний (волевстановлений) характер і закріплюються за особою, яка має громадянство відповідної держави.

Права людини — права, які людина отримує від народження, пов'язані з її існуванням і розвитком та закріплені в Конституції Укра­їни. П.л. мають природний характер і порівняно з правами громадяни­на пріоритетні, вони поширюються на всіх людей, які на законних пі­дставах проживають на території тієї чи іншої держави.

Право — система загальнообов'язкових, формально визначе­них, встановлених або санкціонованих і гарантованих державою норм права, які встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин, виступають регулятором суспільних відносин та забезпечуються при­мусовою силою держави.

Право законодавчої ініціативи — внесення до ВР України офіційної пропозиції про прийняття, зміну чи скасування закону. П.з.і. в Україні належить: 1) Президенту України; 2) народним депутатам України; 3) Кабінету Міністрів України.

Правова держава — організація політичної влади, діяльність якої заснована на принципі верховенства права і закону, взаємній від­повідальності держави і особи, визнанні і реальному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, окремих груп людей і громадян­ського суспільства в цілому.

Правова ідеологія — елемент правосвідомості, сукупність пра­вових ідей, принципів, теорій, концепцій, які формуються у результаті наукового узагальнення правового розвитку суспільства.

Правова культура — сукупність правових знань та цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством становища у право­вій сфері, правильне розуміння приписів норм права та свідоме вико­нання їх вимог. П.к. поділяється на: 1) П.к. суспільства; 2) П.к. соціаль­ної групи; 3) П.к. особи.

Правова норма — див. Норма права.

Правова поведінка — передбачена нормами права соціально значима поведінка індивідуальних чи колективних суб'єктів, що конт­ролюється їх свідомістю та волею і породжує відповідні юридичні на­слідки. Існує два види П.п. — 1) правомірна; 2) неправомірна.

Правова психологія — елемент правосвідомості, сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, які домінують у суспільстві і вияв­ляються у громадській думці.

Правова система — сукупність взаємопов'язаних, взаємодію­чих і взаємоузгоджених правових засобів, за допомогою яких держава здійснює регулювання суспільних відносин. П.с. кожної держави має свою специфіку, структуру, мету, відносини, формується у визначе­ний історичний період та характеризується притаманними лише їй національними особливостями.

Правове виховання — цілеспрямований, повсякденний і сис­тематичний вплив держави та її органів, громадських об'єднань і ор­ганізацій на свідомість людей з метою виховання у них відповідного рівня правової свідомості, правової культури і зразкової правомірної поведінки.

Правове регулювання здійснювана державою за допомогою всіх правових засобів форма впливу на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення і забезпечення.

Правовий (юридичний) акт — офіційний письмовий доку­мент, який породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан і спрямований на регулювання суспільних відносин. П.а. поділяються на нормативні акти, які встановлюють норми права, які регулюють певну сферу суспільних відносин, та індивідуальні акти, які породжу­ють конкретні права і обов'язки для конкретних суб'єктів права.

Правовий звичай — історично обумовлене, неписане, стихійно сформоване, стійке правило поведінки людей, що ввійшло у звичку, завдяки багаторазовому застосуванню протягом тривалого часу, яке санкціонується і забезпечується державою.

Правовий інститут — див. Інститут права.

Правовий нігілізм — заперечення соціальної цінності й необхід­ності права, ігнорування й негативне ставлення до права, закону та пра­вових форм організації суспільних відносин, прав і свобод інших осіб.

Правовий прецедент — джерело права, рішення компетентного державного органу щодо конкретної юридичної справи, якому нада­ється формальна обов'язків при вирішенні подібних справ у майбут­ньому. Залежно від того, який орган приймав рішення, П.п. поділя­ються на судові та адміністративні.

Правовий статус особи — сукупність юридично закріплених основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, які визна­чають положення особи у суспільстві, а також гарантії їх здійснення, захист та поновлення порушених прав.

Правові відносини — врегульовані нормами права суспільні зв'язки між суб'єктами права, які є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що забезпечуються державою. П.в. виникають на основі норм права і настанні юридичних фактів.

Правові форми здійснення функцій держави — визначена чинним законодавством діяльність державних органів та їх посадових осіб, пов'язана з виданням та застосуванням юридичних актів, які спрямовані на здійснення функцій держави. Головними П.ф.д.д. є правотворча, правозастосовна та правоохоронна діяльність.

Правозахисні органи — державні та недержавні органи, голов­ним завданням і функцією яких є надання правової допомоги фізичним та юридичним особам, захист фізичних осіб від обвинувачення, а також посилення правових гарантій охорони прав і свобод людини від втру­чання органів влади та управління. До П.о. відносяться Уповноважений ВР України з прав людини, адвокатура, органи юстиції, нотаріат.

Правозастосовний акт — індивідуальноконкретний, держав­новладний припис, винесений відповідним органом або їхніми поса­довими особами у результаті вирішення юридичної справи. П.а. не має зворотної дії у часі. П.а. складається за відповідною формою: 1) всту­пна частина, яка містить назву акта, місце і дату ухвалення, назву ор­гану чи посади особи, яка ухвалює рішення у справі; 2) описова час­тина, в якій описуються факти, що є предметом розгляду; 3) мотивувальна частина, яка включає аналіз доказів, їхню юридичну кваліфікацію та їх обґрунтування тощо; 4) резолютативна частина, в якій формулюється рішення у справі.

Правоздатність — передбачена нормами права здатність особи мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Розрізняють П. фізич­них осіб і П. юридичних осіб. П. фізичних осіб однакова для всіх, вона виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. П. юридич­них осіб виникає з моменту їхньої реєстрації або видання компетент­ним органом постанови про утворення і припиняється з моменту її ліквідації.

Правознавство — 1) сукупність юридичних наук, які вивчають право в усіх його можливих теоретичних вимірах та складових; 2) но­рмативна навчальна дисципліна, яка викладається у неюридичних ви­щих навчальних закладах, загальноосвітніх та спеціалізованих шко­лах, гімназіях, ліцеях. П. складається з загальної теорії держави і права та основних галузей права України.

Правомірна поведінка — суспільно корисна, необхідна, бажа­на і допустима поведінка індивідуальних чи колективних суб'єктів, яка відповідає приписам правових норм, гарантується і охороняється державою.

Правомірні дії — дії особи, які здійснюються на основі й згідно з приписами правових норм.

Правомочність — передбачена чинним законодавством мож­ливість суб'єкта правовідносин діяти відповідно до свого бажання або вимагати певних дій від зобов'язаного суб'єкта чи вимагати віднов­лення порушеного права.

Правонаступництво — перехід прав і обов'язків від однієї осо­би до іншої безпосередньо в силу закону або угоди. П. допускається лише стосовно майнових прав та обов'язків. Особисті немайнові права та обов'язки є невідчужуваними від їх носіїв і не можуть передаватися іншим особам.

Правоохоронні норми права — норми, які встановлюють сан­кції за порушення прав і невиконання обов'язків, закріплених у регу­лятивних нормах.

Правоохоронний орган — державний орган, який спеціально уповноважений здійснювати контроль за неухильним додержанням законів та інших нормативноправових актів, забезпечувати правопо­рядок, здійснювати захист законних прав і інтересів фізичних та юри­дичних осіб, суспільства і держави у цілому, а також застосовувати заходи державного примусу до правопорушників.

Правопорушення — суспільно небезпечне винне протиправне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта, за яке чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність.

Правопорядок — фактичний стан упорядкованих правом сус­пільних відносин, який характеризується рівнем дотримання законно­сті, забезпечення та реалізації прав і обов'язків усіх суб'єктів право­відносин.

Праворозуміння — процес і результат розумової діяльності людини щодо пізнання, сприйняття (оцінка) права і відношення до нього як до соціального явища.

Правосвідомість — форма суспільної свідомості, сукупність правових поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та уявлень, які відо­бражають ставлення окремої людини, соціальних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права та діяльності, пов'язаної з ним. Структура П. складається з двох основних елементів: 1) правової ідео­логії; 2) правової психології.

Правотворчість — правова форма діяльності держави та упов­новажених організацій, яка спрямована на прийняття, зміну, призупи­нення чи скасування правових норм.

Правотворчий процес — процесуальна діяльність суб'єктів правотворчості щодо порядку формування і закріплення їхньої волі шляхом прийняття, зміни, призупинення чи скасування правових норм, яка відбувається згідно встановленої процедури.

Правосуб'єктність — передбачена нормами права здатність особи бути носієм прав і обов'язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої дії. П. включає в себе право­здатність та дієздатність.

Правосуддя — особливий вид державної діяльності, яку прово­дить суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях адмініст­ративних, кримінальних, цивільних та господарських справ. П. — це виключно судова діяльність, яка здійснюється у строго визначеній за­коном процесуальній формі.

Правочинність — передбачена чинним законодавством мож­ливість суб'єкта правовідносин виконувати визначені дії або вимагати певних дій від іншого суб'єкта правовідносин.

Преамбула — вступна частина законодавчого або іншого пра­вового акта, міжнародної угоди, декларації тощо, у котрій стисло ви­кладено мета, завдання даного акта, умови, мотиви, що спонукали до його написання та прийняття.

Предмет правового регулювання — сукупність якісно однорі­дних суспільних відносин, які врегульовані нормами права.

Предмет теорії держави і права — об'єктивні властивості держави і права, загальні й специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державноправових явищ, їх взаємозв'язок.

Представник влади — службова особа органів державної вла­ди, а також інша посадова особа, яка в установленому порядку наділе­на розпорядчими повноваженнями стосовно осіб, які не перебувають від неї в службовій залежності.

Представництво — 1) правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє; 2) відокремлений підрозділ юри­дичної особи, що розташований поза її місцезнаходження та здійснює П. і захист інтересів юридичної особи, що його створила.

Президент України — див. Глава держави.

Президентська республіка — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється всенародно обраним президентом, який поєднує повноваження глави держави і глави уряду.

Презумпція невинуватості — правове положення, за яким осо­ба вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в установ­леному законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Однією з важливих гарантій здійснення принципу П.н. є конституційне право на захист.

Прем'єр — Міністр України — особа, яка очолює Кабінет Мі­ністрів України (уряд). П.М. України призначається на посаду ВР України за поданням Президента України. Кандидатуру для призна­чення на посаду П.М. України вносить Президент України за пропо­зицією коаліції депутатських фракцій у ВР України. Повноваження П.М. України визначаються Конституцією і Законом України "Про Кабінет Міністрів України".

Приватне право — сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що забезпечують приватні інтереси індивідуаль­них власників та їх об'єднань в їх майновій діяльності та особистих відносинах.

Прикладні юридичні науки — юридичні науки, які виникли на стикові юридичних і неюридичних наук, завданнями яких є викорис­тання досягнень суспільних, технічних або природничих наук для ви­рішення проблем юриспруденції. До П.ю.н. належать криміналістика, кримінологія, судова медицина, правова статистика, юридична психо­логія тощо.

Примус — метод здійснення державної влади, який полягає у психологічному, фізичному чи матеріальному впливі уповноважених органів держави на особу з метою примусити її діяти в інтересах дер­жави.

Примусові заходи виховного характеру — звільнення судом від кримінальної відповідальності неповнолітнього, який вперше вчи­нив злочин невеликої тяжкості та особи, яка до досягнення віку, з яко­го може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого осо­бливою частиною КК України і застосування до них особливих захо­дів впливу (застереження, обмеження дозвілля, передача неповноліт­нього під нагляд батьків тощо).

Примусові заходи медичного характеру — надання за рішен­ням суду амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності чи обмеже­ної осудності, або в стані осудності, але до постановлення вироку суду або під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь. Зале­жно від характеру та тяжкості захворювання, а також тяжкості вчине­ного діяння та ступеню небезпечності суд призначає різні П.з.м.х.

Принципи права — основні засади, вихідні ідеї, положення, що відображають зміст права, його сутність і призначення у суспільс­тві, визначають спрямованість правового регулювання і поширюються на усіх суб'єктів права.

Принципи правотворчості — основоположні ідеї, керівні ос­нови діяльності, пов'язаної з прийняттям, зміною або скасуванням норм права. Основними П. п. є: гуманізм, демократизм, гласність, за­конність, науковість, професіоналізм, системність, своєчасність, пла­нування.

Принципова поведінка — вид правомірної поведінки, що ха­рактеризується внутрішнім переконанням особи у необхідності вико­нувати приписи правових норм.

Прогалини у праві — часткова або повна відсутність конкрет­ної правової норми, необхідної для регулювання суспільних відносин, які входять у сферу правового регулювання. Див. Аналогію закону та Аналогію права.

Прокуратура — самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує всемірне утвердження верховенства закону, захист від неправомірних посягань на суспільний та державний лад, права і свободи людини. П. є елементом системи стримувань і противаг між гілками державної вла­ди. П. України побудована відповідно до державного устрою і адмініст­ративнотериторіального поділу країни з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим і Генеральному прокурору України.

Проступок — суспільно шкідлива протиправна винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка порушує приписи інших, крім КК України, норм права. П. діляться на види: 1) конституційні 2) адміністративні; 3) дисциплінарні; 4) цивільні.

Протокол — 1) процесуальний документ, у якому в письмовій формі фіксуються хід і результати процесуальних дій, що здійсню­ються прокурором, слідчим або особою, яка проводить дізнання при розслідуванні кримінальних справа, а також судом при розгляді кри­мінальних, цивільних, господарських справ; 2) документ колегіальних органів, у якому в письмовій формі фіксується місце, час і мета прове­дення конференцій, зборів, засідань, нарад тощо, склад присутніх, зміст доповідей і виступів, та ухвали з обговорених питань. П. пови­нен мати відповідні реквізити.

Професійна правосвідомість — сукупність професійних пра­вових знань, почуттів, емоцій, настанов, мотивів юристівпрактиків та інших осіб, які мають спеціальну юридичну освіту, що формуються у результаті професійної діяльності й навчання.

Професія — здатність особи виконувати відповідну роботу, яка вимагає від неї наявності певної кваліфікації.

Процесуальне право — сукупність правових норм, які регу­люють відносини, що виникають у процесі розслідування злочинів, розгляду та вирішення у судових засіданнях адміністративних, кримі­нальних, цивільних та господарських справ.

Публічне право — сукупність правових норм, які регулюють правовідносини, що забезпечують державні, міждержавні й загальні суспільні інтереси громадян.

р

Ратифікація — остаточне затвердження міжнародного догово­ру компетентним органом державної влади, після чого цей договір набирає юридичної сили. Р. договору вважається завершеною з моме­нту обміну ратифікаційними грамотами.

Реалізація норм права — процес втілення приписів правових норм у поведінку суб'єктів права та їх практичну діяльність зі здійс­нення, використання суб'єктивних прав та виконання юридичних обов'язків.

Регулятивне право — сукупність правових норм, які регулю­ють поведінку суб'єктів права шляхом закріплення між ними суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Регулятивні норми права — норми, які безпосередньо спрямо­вані на здійснення правового регулювання суспільних відносин шля­хом наділення їх учасників правами і покладенням на них юридичних обов'язків. Р.н.п. поділяються на: зобов'язальні, заборонні, уповноважувальні (дозволяючі).

Реквізити — у праві обов'язкові дані, які мають бути у будьякому документі для визнання його дійсним.

Релігійні норми — різновид соціальних норм, правило поведін­ки віруючих людей, які встановлені різними віросповіданнями і міс­тяться в релігійних джерелах (Біблії, Торі, Корані, Ведах тощо). Р.н. регулюють відносини віруючих у межах церкви або іншої релігійної організації та порядок відправлення релігійних культів.

Республіка — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється представницькими органами (парламентом, пре­зидентом), які обираються населенням країни на певний, чітко визна­чений законодавством строк. Р. поділяються на президентські, парла­ментські та змішані.

Референдум — спосіб прийняття громадянами шляхом голосу­вання законів та інших рішень з важливих питань загальнодержавного чи місцевого значення. Р. одна із форм безпосередньої демократії.

Розпорядження — вид підзаконного нормативноправового ак­ту; акт органу управління, який видається у межах його компетенції і має обов'язкову силу для юридичних і фізичних осіб, яким Р. адресо­ване. Р. вступає в силу з моменту його видання.

Розширене тлумачення норм права — різновид тлумачення, відповідно до якого дійсний зміст правової норми є ширше, ніж її тек­стуальна форма.

с

Санкція — складова частина норми права, яка передбачає юри­дичні наслідки для суб'єкта за виконання чи невиконання правила по­ведінки, передбаченого диспозицією цієї норми.

свідоцтво — документ, що офіційне підтверджує певний факт, який має юридичне значення (про народження, про шлюб, про смерть), або право особи (про авторство, про право власності тощо). В деяких випадках С. має спеціальну назву: диплом, атестат тощо.

система законодавства — сукупність усіх упорядкованих пев­ним чином нормативноправових актів держави, які розподілені зале­жно від предмета правового регулювання на галузі та інститути зако­нодавства. С.з. є зовнішньою формою вираження права.

система права — обумовлена об'єктивними факторами внут­рішня будова права, що характеризується єдністю і узгодженістю всіх її норм, розподілом їх на галузі, підгалузі та інститути. С.п. є складо­вим елементом правової системи.

систематизація законодавства — діяльність компетентних державних органів та уповноважених організацій з упорядкування і вдосконалення чинних нормативноправових актів, зведення їх у єди­ну внутрішньо узгоджену систему. Основними видами С. з. є: інкор­порація кодифікація, консолідація.

Сімейне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють та охороняють особисті й пов'язані з ними майнові відно­сини громадян, що виникають із шлюбу та належності до сім'ї. Осно­вним джерелом С.п. є СК України.

Скарга — звернення громадян в усній чи письмовій формі до державного органу або службової особи з приводу порушення їх прав або інтересів, що охороняються законом.

Склад злочину — сукупність встановлених кримінальним за­коном об'єктивних і суб'єктивних ознак, які визначають конкретне суспільно небезпечне діяння як злочинне. С.з. структурно складається з чотирьох обов'язкових елементів: об'єкт злочину, об'єктивна сторо­на, суб'єкт злочину, суб'єктивна сторона. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає С.з. в цілому.

Склад правопорушення — сукупність закріплених у законі об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких, суспільно небез­печне винне протиправне діяння визнається конкретним правопору­шенням.

Складна (союзна) держава — форма державного устрою, дер­жава, яка утворилася з окремих державних утворень, які мали всі

ознаки держави, але певну частину своїх суверенних прав передали вищим центральним органам союзної держави. С.д. поділяються на федерації, конфедерації, імперії.

Служба безпеки України — державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. СБУ підпорядкована Президенту України і підконтрольна ВР України.

Службова особа — особа, яка постійно чи тимчасово здійснює функції представника влади, а також постійно чи тимчасово обіймає посаду на підприємстві, в установі чи організації, незалежно від форм власності, яка пов'язана з виконанням організаційно — розпорядчих чи адміністративногосподарських обов'язків, або виконує такі обов'язки за спеціальними повноваженнями.

Службовці — особи, які володіють фаховими (спеціальними) знаннями та навичками в якійнебудь галузі виробництва, науки, тех­ніки, мистецтва тощо, та обіймають відповідні посади у державних, громадських та інших установах, підприємствах, організаціях. За ха­рактером виконуваної роботи С. поділяються на категорії: керівники, спеціалісти і технічні виконавці.

Соціальні норми — історично зумовлені загальні правила по­ведінки людей у суспільстві, є проявом їх свідомої вольової діяльності та забезпечуються різними засобами соціального та державного впли­ву. Основними видами С.н. є: 1) норми права; 2) норми моралі; 3) кор­поративні норми; 4) звичаї та традиції; 5) економічні норми; 6) полі­тичні норми; 7) релігійні норми.

Спадкове право — інститут цивільного права, сукупність пра­вових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку із спа­дкуванням.

Спеціальні юридичні науки — юридичні науки, завданням яких є вивчення структури, організацію, повноваження і порядок дія­льності державних органів. До С.ю.н. належать державне будівництво і місцеве самоврядування, судові та правоохоронні органи, прокурор­ський нагляд тощо.

Спеціальноюридичні функції права — напрями суто право­вого впливу на суспільні відносини. До С.ю.ф.п. належать регулятив­на та охоронна функції.

Співдружність — форма міждержавного об'єднання, союз су­веренних держав, які мають спільні ознаки, мову, історію, культуру, релігію, спільність економічних інтересів.

Співтовариство — форма міждержавного об'єднання, союз су­веренних держав, які об'єдналися для зміцнення економічних зв'язків шляхом ліквідації митних кордонів, введення спільної грошової оди­ниці та створення системи наддержавних органів.

Стаття — структурна частина тексту певного джерела права, яка є словеснодокументальною формою вираження норми права.

Статут — локальний нормативноправовий акт, який визначає статус юридичної особи, її завдання, структуру, функції, порядок дія­льності тощо. С. повинен мати відповідні реквізити і бути затверджені вищою установою чи органом управління.

Структура норми права — внутрішня будова норми права, яка характеризується єдністю і взаємодією її складових елементів (гіпоте­зи, диспозиції, санкції).

Суб'єкт правовідносин — учасник правових відносин, який має суб'єктивні права та здатний виконувати юридичні обов'язки. До С.п. належать: 1) фізичні особи; 2) юридичні особи; 3) державні та громадські організації; 4) соціальні спільності (народ, нація, населення відповідного регіону, територіальні громади та ін.).

Суб'єкт правопорушення — деліктоздатна фізична чи юриди­чна особа, яка вчинила правопорушення. Рівень деліктоздатності фі­зичної особи залежить від її віку, стану психічного здоров'я, посади та інших обставин.

Суб'єктивна сторона правопорушення — внутрішнє психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння та його не­гативних наслідків.

Суб'єктивне право — закріплене правовими засобами можли­вість конкретного суб'єкта здійснювати певні дії, вимагати дій від ін­ших суб'єктів та звертатися до держави за захистом порушених прав.

Суб'єктивні права — передбачена правовою нормою вид і міра можливої чи дозволеної поведінки суб'єкта правовідносин із задово­ленням своїх законних інтересів та потреб, забезпечується як юридич­ними обов'язками інших суб'єктів, так і захистом з боку держави.

Суд — орган держави, який здійснює правосуддя шляхом розг­ляду і вирішення у судових засіданнях цивільних, кримінальних, ад­міністративних та господарських справ на основі чинного законодав­ства і у строго визначеній законом процесуальній формі. Делегування функцій С., а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами законом не допускається. Юрисдикція С. поши­рюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судова влада — одна з гілок державної влади, яка діє самос­тійно, незалежно від законодавчої і виконавчої влади, і реалізується шляхом здійснення правосуддя.

Судова система — сукупність усіх судів держави, основою яких є єдині засади організації й діяльності та наділених повноважен­нями здійснювати судову владу. С.с. України складають Конституцій­ний Суд та суди загальної юрисдикції.

Судове рішення — загальне поняття, яке охоплює усі акти, прийняті судом (суддею) у результаті їх процесуальної діяльності. До С.р. належать вироки (у кримінальних справах), рішення (у цивільних, господарських справах), ухвали, постанови (у кримінальних, адмініст­ративних, господарських і цивільних справах). С.р. має бути законним та обґрунтованим, викладається тільки у письмовій формі, підпису­ється всіма суддями, у т.ч. суддею, що має особливу думку. С.р. вико­нується після того, коли вступає в законну силу, крім випадків негай­ного виконання.

Судоустрій — сукупність правових норм, які визначають за­вдання, принципи організації та діяльності, структуру і компетенцію

судів.

Судочинство — діяльність судів щодо розгляду і вирішення справ, віднесених до їхньої компетенції, а також дії інших суб'єктів, які реалізують свої права і обов'язки, вступають у процесуальні відно­сини із судом. С. здійснюється суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних українською мовою або мовою більшості насе­лення певної місцевості.

Суспільна правосвідомість — правосвідомість, яка притаман­на великим соціальним утворенням (населенню країни, окремого регі­ону, певному етносу), що є носіями національної правової культури.

Т

Теорія держави і права — юридична наука, що вивчає державу і право, державноправові явища в їх взаємозв'язку та взаємодії, сис­тема знань про найбільш загальні закономірності виникнення, розвит­ку та функціонування держави і права.

Територіальна громада — об'єднання жителів, які постійно проживають у межах села, селища, міста, що є самостійною адмініст­ративнотериторіальною одиницею або добровільне об'єднання жите­лів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.Т.г. є пер­винним суб'єктом місцевого самоврядування. В Україні існують Т.г. села, селища, міста.

Тимчасові функції держави — напрямки діяльності держави, які спрямовані на вирішення деяких невідкладних завдань і здійсню­ються протягом певного періоду її існування.

Тип держави — сукупність держав, які мають спільні загальні ознаки і відображають відповідний рівень їхнього розвитку на певно­му історичному етапі.

Типологія держави — поділ усіх держав, що існували й існу­ють, на певні типи за певними критеріями, які дадуть змогу розкрити їхню соціальну сутність.

Тиранічний режим — різновид антидемократичного державно­го режиму, який характеризується зосередженням в руках однієї особи (тирана) всієї повноти влади, яку він одержав не за правом успадку­вання, а в наслідок узурпації, насильницького захоплення влади шля­хом державного перевороту.

Тлумачення норм права — інтелектуальновольова діяльність суб'єктів права (компетентних державних органів та їхніх посадових осіб, інших фізичних і юридичних осіб) із з'ясування та роз'яснення дій­сного змісту норм права з метою їх найбільш правильної реалізації, яка виражається у прийнятті інтерпретаційного акта. Тлумачення не вносить поправки, доповнення чи зміни до правової норми. Т.н.п. розрізняють: 1) за суб'єктами; 2) за обсягом; 3) за способами; 4) за аналогією.

Тоталітарний режим — різновид антидемократичного держав­ного режиму, який характеризується зосередженням державної влади в руках правлячої верхівки або однієї особи, всебічним і всеохоплюючим контролем держави над суспільством, підкоренням останнього державою, наявність загальнообов'язкової державної ідеології та реп­ресивних методів управління.

Традиції — різновид соціальних норм, загальні правила поведі­нки людей, соціальних груп, які закріплені у суспільній практиці вна­слідок багаторазового повторення протягом тривалого часу та пере­даються із покоління у покоління.

Трудове право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють трудові й тісно пов'язані з ними суспільні відносини неза­лежно від форм власності, господарювання чи галузевої підпорядко­ваності підприємств, установ, організацій. Основним джерелом Т.п. є

КЗпП.

У

Угода — волевиявлення двох і більше сторін, спрямоване на встановлення, зміну чи припинення взаємних юридичних прав та обов'язків.

Указ — назва підзаконного нормативноправового акту, який видається Президентом України у межах його повноважень. У. не по­винен суперечити Конституції та законам України і є обов'язковим для виконання на всій території країни. У. має вищу юридичну силу по відношенню до інших підзаконних актів.

Умисел — форма вини, що полягає в усвідомленні правопору­шником протиправного характеру та наслідків свого діяння, при наяв­ності бажання або свідомого допущення їх настання. У. може бути прямий і непрямий.

Унітарна держава — проста держава, в якій адміністративнотериторіальні одиниці не мають ознак суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Залежно від характеру державних утворень У.д. поділяються на централізовані і децентралі­зовані.

Ф

Фахівець — особа, яка володіє фаховими (спеціальними) знан­нями та навичками в якійнебудь галузі виробництва, науки, техніки, мистецтва тощо, та яка має фах (спеціальність).

Федерація — складна (союзна) держава, до складу якої входять на добровільній основі декілька державних утворень (суб'єктів феде­рації), які мають певну юридично визначену політичну самостійність. Ф. поділяються на територіальну і національну федерації.

Фізична особа — див. Особа фізична.

Філія — відокремлений підрозділ юридичної особи, який роз­ташований поза місцем її знаходження та здійснює всі або частину її функцій. Філія не є юридичною особою, вона наділяється майном юридичної особи, яка її створила, і діє на підставі затвердженого нею положення. Відомості про Ф . юридичної особи включаються до Єди­ного державного реєстру.

Фінансове право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері фінансової діяльності дер­жави.

Форма держави — система (спосіб) організації і здійснення державної влади в країні, взяту в єдності взаємозалежних трьох еле­ментів: форми державного правління, форми державного устрою, фо­рми державного режиму.

Форма державного правління — елемент форми держави, який характеризує порядок утворення, структуру і повноваження ви­щих органів державної влади, характер їх взаємовідносин між собою та населенням, способи легітимації державної влади. За Ф.д.п. усі держави поділяються на монархії та республіки.

Форма державного режиму — елемент форми держави, який характеризує політичну організацію влади, сукупність способів, при­йомів, методів здійснення державної влади у суспільстві.

Форма державного устрою — елемент форми держави, який визначає територіальну організацію держави, спосіб поділу території держави на складові частини та порядок їх взаємовідносин між собою і з державою у цілому. За Ф.д.у. всі держави поділяються на прості та складні.

Формація — історичний тип суспільства, яке базується на пев­ному способі виробництва матеріальних благ і його основі — формі власності.

Форми здійснення функцій держави — специфічні однорідні на­прямки діяльності держави, за допомогою яких реалізуються її функції.

Функції держави — основні напрямки діяльності держави, в яких відображаються та конкретизуються її завдання і цілі, виявляєть­ся сутність та соціальне призначення держави у суспільстві. Основні Ф.д.: 1) за соціальним значенням державної діяльності — основні та неосновні (додаткові); 2) за часом їх дії — постійні та тимчасові; 3) за сферою суспільного життя — гуманітарні, економічні та політичні; 4) за територіальною спрямованістю — внутрішні та зовнішні функції.

Функції права — основні напрями впливу права на суспільні відносини, що відображають його сутність і соціальне призначення у суспільстві, а також способи організації суспільних відносин. Ф.п. по­діляються на: 1) загальносоціальні; 2) спеціальноюридичні.

Функції теорії держави і права — основні напрями виявлення та фіксації знань про сутність, зміст, соціальне, наукове і навчальне призначення теорії держави і права. Види Ф.т.д.і.п. онтологічна, єврастична, гносеологічна (пізнавальна), методологічна, політична, ідео­логічна (виховна), науковоприкладна, навчальна, прогностична.

ц

Цивільна відповідальність — вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні до фізичних чи юридичних осіб, при не­виконанні ними договірних зобов'язань або завданні майнової шкоди чи порушенні особистих немайнових прав інших осіб, заходів держа­вного примусу у вигляді застосування санкцій майнового характеру, спрямованих на відновлення порушених прав та відшкодуванні запо­діяних потерпілим збитків.

цивільне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, що ґрунтуються на юридичній рівності та майновій самостійності їх учасників з метою задоволення останніми власних матеріальних і ду­ховних потреб та інтересів. Джерелом Ц. п. є ЦК України.

Цивільнопроцесуальне право — галузь права, сукупність правових норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у ци­вільних справах, а також порядок виконання судових рішень. Джере­лом Ц. п . п. є ЦПК України.

Ч

Честь і гідність громадян — особисті немайнові та невідчужувані природні права людини, які охороняються чинним законодавст­вом. Ч.і г.г. включені до числа благ, що є в Україні найвищою соціа­льною цінністю. Якщо протиправною поведінкою, спрямованою проти Ч.і.г.г., особі заподіяна майнова або моральна шкода, вона має право на їх відшкодування.

Ю

Юридична відповідальність — вид соціальної відповідальнос­ті, передбачений чинним законодавством обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних благ (особистого, майнового або організаційного характеру) за вчинене правопорушення. Ю.в. ві­дображає реакцію суспільства, держави на вчинене правопорушення. Види Ю.в.: 1) конституційна 2) кримінальна; 3) адміністративна; 4) цивільна; 5) дисциплінарна; 6) матеріальна.

Юридична наука (правознавство, юриспруденція) — суспі­льна наука, що вивчає об'єктивні закономірності виникнення, розвит­ку і функціонування держави і права, їх місце та роль у суспільному житті, а також систему правових норм, які регулюють відносини у су­спільстві. До системи Ю .н . належать: 1)загальнотеоретичні та історикоправові науки; 2)галузеві юридичні науки; 3)міжгалузеві юридичні науки; 4)спеціальні та прикладні юридичні науки; 5)міжнародноправові науки.

Юридична особа — див. Особа юридична.

Юридичний акт — див. Правовий акт.

Юридичні дії — вид юридичних фактів, обставини, які пов'язані з вольовою поведінкою суб'єкта правовідносин та характе­ризуються як зовнішній прояв його волі і свідомості. Усі Ю.д. поділя­ються на правомірні і неправомірні (протиправні). Правомірні дії — це вчинки суб'єктів, які відповідають приписам правових норм. Вони поділяються на юридичні акти та юридичні вчинки. Неправомірні

(протиправні) дії — це вчинки суб'єктів, які чиняться всупереч при­писам правових норм. Вони поділяються на проступки та злочини.

Юридичні обов'язки — передбачена правовою нормою і за­безпечена можливістю державного примусу міра належної поведінки зобов'язаного суб'єкта, яку він повинен здійснити в інтересах уповно­важеного суб'єкта.

Юридичні події — вид юридичних фактів, обставин або явища, виникнення, дія і припинення яких не залежить від волі суб'єктів пра­вовідносин, але з настанням яких настають певні правові наслідки (смерть людини, загибель майна внаслідок стихійного лиха тощо).

Юридичні факти — передбачені нормами права конкретні життєві обставини, які зумовлюють виникнення, зміну або припинен­ня правовідносин. За вольовим критерієм Ю.ф. поділяються на юри­дичні події та юридичні дії.

Юрисдикція — встановлені законом повноваження відповідних державних органів давати правову оцінку юридичним фактам, розв'язувати правові спори і вирішувати справи про правопорушення, вдаватися до юридичних санкцій стосовно правопорушників. Ю. ви­значається залежно від виду й характеру справи, що розглядається, її територіальної належності, осіб, які беруть участь у справі. Розрізня­ють Ю. судову і адміністративну.

Юриспруденція — див. Юридична наука.

Юрист — фахівець, який має вищу юридичну освіту, володіє спеціальними знаннями та навичками у галузі правознавства, що ви­користовуються для потреб того чи іншого виду правової діяльності.

Юстиція — сукупність судових установ і органів юстиції, їх ді­яльність із здійснення правосуддя, забезпечення охорони прав і закон­них інтересів державних органів, громадських організацій та грома­дян, організації роботи судів тощо.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси