Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow РПС arrow Регіональна економіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Стан та розвиток агропромислового комплексу

Агропромисловий комплекс являє собою складову частину виробничої сфери, об'єднує напрями діяльності, які мають важливе значення для забезпечення населення продуктами харчування, промисловість — сировиною.

У структурі сільськогосподарського виробництва — елемента агропромислового комплексу виділяють дві складові, рослинництво і тваринництво. Рослинництво, в свою чергу, об'єднує такі галузі як рільництво (за напрямами культур: зернові, технічні, картопля, овочі, баштанні, кормові культури), плодівництво, виноградарство, квітництво, луківництво. Тваринництво об'єднує такі галузі: скотарство, свинарство, вівчарство, козівництво, птахівництво, хутрове звідництво, ставкове рибництво, конярство, кролівництво, бджільництво, шовківництво.

Для оцінки стану, вивчення існуючих тенденцій у розвитку сільськогосподарського виробництва залучають такі основні показники:

  • • кількість діючих сільськогосподарських підприємств, в тому числі за окремими організаційно-правовими формами господарювання;
  • • питома вага підприємств сільського господарства за окремими організаційно-правовими формами господарювання в загальній кількості діючих підприємств;
  • • загальний обсяг продукції сільського господарства, в тому числі продукції рослинництва та тваринництва;
  • • питома вага обсягу продукції сільського господарства (в тому числі продукції рослинництва та тваринництва) підприємств за окремими організаційно-правовими формами господарювання;
  • • обсяг продукції сільського господарства, що приходиться на одного жителя;
  • • загальна площа сільськогосподарських угідь, використання цієї площі під окремими культурами, урожайність, валовий збір сільськогосподарських культур;
  • • показники, що характеризують результати економічної діяльності: доходи, витрати, собівартість продукції, продуктивність праці тощо.

Співвідношення у розвитку окремих галузей сільського господарства постійно змінюються в залежності від змін в організації суспільного виробництва під впливом трансформації державного управління та змін у державній політиці. Незважаючи на еволюційний характер розвитку сільського господарства, ця галузь матеріального виробництва завжди була провідною сферою виробничої діяльності незважаючи на суттєві зміни в системі державного управління. Принциповою особливістю сільського господарства є безпосередня залежність його розвитку від природних умов.

В період планово-централізованого державного управління землекористування було представлено господарствами державної та колективної формами власності. До складу господарств державної власності входили радгоспи, радгоспи-агрофірми дослідних господарств і станцій, підсобні господарства підприємств та інших сільськогосподарських формувань. Основу державної форми власності становили радгоспи, що утворилися на землях великих землевласників. Очолювали радгоспи директори, призначені вищими за підпорядкуванням органами. Виробники сільськогосподарської продукції у радгоспах належали до категорії робітників. Власником землі і майна радгоспу є держава, яка через своїх представників у районних і обласних управліннях сільського господарства, державних об'єднаннях, міністерстві сільського господарства і продовольства України здійснювали управління виробництвом.

До колективної власності належала власність колгоспів, колгоспів-агрофірм, промислових артілей, селянських спілок та інших колективних господарств. Колективна форма власності виникла на основі об'єднання земель і майна селян в колективні господарства. Керував колгоспом голова правління колгоспу, що вибирався на загальних зборах колгоспників. Голова колгоспу залишався розпорядником землі і майна колективного господарства.

Новий етап організації сільськогосподарського виробництва наступив з моменту проголошення України незалежною, суверенною державою. В результаті трансформації економічних відносин, зміни форм власності на селі було зруйновано велико товарне виробництво, ліквідовано крупне землекористування. Склалися нові форми власності такі, як колективна, приватна, змішана.

В результаті роздержавлення існуючих державних та колективних господарств — держгоспів та колгоспів — виникли нові організаційно-правові форми господарювання. Були створені фермерські господарства, господарські товариства, господарства, що засновані на орендних формах використання землі. Самостійного розвитку набуло особисте сільське господарство. Селяни стали власниками землі, мають право вільного вибору форм господарювання. Створення нових господарських структур надало можливість поєднати індивідуальні, сімейні та колективні форми організації праці.

Широкого розповсюдження набуло фермерство. Законом України "Про фермерське господарство" (2003 р.) визначено, що фермерське господарство є форма підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

Фермерське господарство в системі народного господарства є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами. Виробничо-економічні відносини з підприємствами та організаціями будуються на основі договорів. Розрахункові операції проводяться як на безготівковій основі, так і готівкою. Не допускається втручання держави чи інших органів в господарську діяльність фермерського господарства. За державними органами залишається лише право контролю за діяльністю фермерського господарства.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір. Умовою для державної реєстрації фермерського господарства і надання у власність або оренду земельної ділянки має бути висновок спеціальної комісії місцевого органу влади. Для ведення фермерського господарства передаються у приватну власність або надаються у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 100 гектарів. Порядок надання земельних ділянок встановлений Земельним кодексом України. Фермерське господарство зобов'язане ефективно використовувати землю за цільовим її призначенням, підвищувати родючість землі, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не погіршувати екологічну обстановку тощо.

Плата за землю справляється щорічно у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається в залежності від якості і місцеположення земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель. Законодавством поширюються пільги для новостворених фермерських господарств — вони звільняються від плати за землю протягом трьох років з часу передачі земельної ділянки у їх власність або надання у користування.

Крім землі у власності осіб, які ведуть фермерське господарство знаходяться жилі будинки, предмети домашнього господарства, худоба, птиця, посіви та посадки сільськогосподарських культур, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, кошти, акції. Фермерське господарство діє в умовах самоокупності, самостійно визначає напрямки своєї діяльності, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію. Має право на добровільних засадах укладати з підприємствами, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, договори на продаж своєї продукції. Обов'язковим зобов'язанням є дотримання діючих нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог.

Широкого масштабу набуло використання земель у сільськогосподарському виробництві на правах оренди. Оренда землі — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Оренда землі оформляється договором, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.

Значення нового змісту набуває особисте селянське господарство, яке не відноситься до такої форми діяльності, як підприємницька. До особистого селянського господарства належить господарська діяльність, яка проводиться фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають. Метою такої діяльності є задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням особистого майна. Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах порядку встановленого нормативно-правовими умовами господарювання.

Для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром 2 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду. Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю). Для ведення особистого селянського господарства використовують майно. Це жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби. До власності членів селянського господарства належать сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки тощо.

Члени особистого селянського господарства мають право: самостійно господарювати на землі, укладати угоди, реалізовувати надлишки виробленої продукції, самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва, відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити, надавати послуги з використанням майна особистого селянського господарства, отримувати трудову пенсію, брати участь в конкурсах, об'єднаннях.

Характеристика процесу роздержавлення та створення у суспільному господарстві підприємств різних організаційно-правових форм господарювання розкривається з використанням даних, наведених в табл. 4.4.

В результаті трансформації сільськогосподарського виробництва в Україні найбільшого поширення набула фермерська форма господарювання. У загальній кількості сільськогосподарських підприємств — 72,6% складають фермерські господарства. Найбільша їх кількість створена на території Степового регіону — 84,1 % від загальної кількості сільськогосподарських підприємств, особливо в Одеській (88%), Миколаївській (86%), Дніпропетровській (85%) областях. Значна кількість фермерських господарств функціонує на території Криму — 75,9% від загальної кількості сільськогосподарських підприємств, менша їх питома вага в Поліському (53,9%) та Подільському (58,2%) регіонах, особливо в Житомирській (43%), Чернігівській (38%), Тернопільській (50%) областях.

Таблиця 4.4

Кількість діючих в 2004 р. сільськогосподарських підприємств за регіонами

Регіони

Показники

Усього

Фермерські

господарства

Господарські

товариства

Державні підприємства

Підприємства інших форм господарювання

Поліський

Тис. од,

8,31

4,48

1,83

0,08

1,92

Відсотки

100

53,90

22,10

1,00

23,00

Подільський

Тис. од.

9,87

5,74

2,14

0,08

1,91

Питома вага, %

100

58,20

21,70

0,80

39,30

Степовий

Тис. од.

26,0

21,88

2,17

0,10

1,85

Питома вага, %

100

84,10

8,30

0,40

7,20

Карпатський

Тис. од.

5,20

3,75

0,75

0,05

0,65

Питома вага,%

100

72,10

14,50

0,90

12,50

Донбаський

Тис. од.

634

4,67

1,03

0,05

0,78

Питома вага,%

100

71,50

15,80

0,80

11,90

Крим

Тис. од.

2,66

2,02

0,24

0,03

0,37

Питома вага,%

100

75,90

9,20

1,20

13,70

Усього по

Україні

Тис. од.

58,58

42,53

8,17

0,40

7,48

Питома вага,%

100

72,60

14

0,70 |

12,70

На другому місці за кількістю сільськогосподарських підприємств становлять господарські товариства — 14% від загальної кількості підприємств по Україні. Значна їх кількість створена на території Поліського регіону (22,1 %) та Подільського регіону (21,7 %), особливо на території Житомирської (28%), Чернігівської (31 %), Хмельницької (23%) та Вінницької (26%) областей.

Підприємств державної форми власності залишилося усього 400 одиниць, що складає 0,7% від загальної кількості сільськогосподарських підприємств.

Узагальнюючі показники, що характеризують стан розвитку сільського господарства в цілому в Україні та на території окремих регіонів — це "загальна вартість сільськогосподарської продукції" та "продукція сільського господарства на одну особу". Загальну вартість сільськогосподарської продукції визначають як суму обсягу продукції рослинництва і тваринництва, виражених у грошовому вимірі. Грошовий вираз продукції сільського господарства відкриває можливості для визначення загальних результатів діяльності підприємств сільського господарства, для оцінки ефективності цієї діяльності на території окремих регіонів, а також в часі, порівнюючи досягнуті результати за певний часовий період.

Обсяги виробництва сільськогосподарської продукції залежать від сукупності природно-географічних, соціально-економічних, політичних та інших факторів. Зміна обсягів виробництва продукції сільського господарства за регіонами протягом п'ятнадцяти років наведена в табл. 4.5, а динаміка цих змін — на рис. 4.4.

Таблиця 4.5

Виробництво продукції сільського господарства за регіонами

Регіони та області

Загальний обсяг продукції, млн. грн.

Відношення 2004/ 1990,%

Продукція сільського

господарства, тис.грн. на

1 особу за рік

Відношення 2004/ 1990,%

1990

2004

1990

2004

Поліський

24983

15210

60,9

2,92

1,92

65,8

Області

Волинська

3152

1976

62,7

2,97

1,86

62,6

Рівненська

2927

1926

65,8

2,50

1,65

66,0

Житомирська

4016

2247

56

2,59

1,64

63,3

Чернігівська

4704

2836

60,3

3,31

2,31

69,8

Сумська

4117

2174

52,8

2,88

1,70

59.0

Київська

6067

4051

66,8

3,13

2,24

71,6

Подільський

24762

15108

61,0

3,13

2,07

66,1

Обл

А

С

Т

і

Тернопільська

3488

1946

55,8

2,98

1,72

57,7

Хмельницька

4501

2807

62,4

2,94

1,99

67,7

Вінницька

6308

3631

57,6

3,27

2.07

63,3

Черкаська

4782

3276

68,5

3,13

2,36

75,4

Полтавська

5683

3448

60,7

3,23

2,14

66,3

Закінчення табл. 4.5

Регіони та області

Загальний обсяг продукції, млн. грн.

Відношення 2004/ 1990,%

Продукція сільського

господарства, тис. грн. на

1 особу за рік

Відношення 2004/ 1990"%

1990

2004

1990

2004

Степовий

26198

17549

67,0

2,11

1,54

73,0

Області

Кіровоградська

4082

2783

68,2

3,29

2,48

75,4

Дніпропетровська

5696

3927

68,9

1,47

1,11

75,5

Одеська

4849

3859

79,6

1,84

1,58

85,9

Миколаївська

3576

2304

64,4

2,69

1,84

68,4

Запорізька

4324

2406

55,6

2,08

1,26

60,6

Херсонська

3671

2270

61,8

2,96

1,96

66,2

Карпатський

9543

7136

74,8

1,50

1,15

76,7

Області

Закарпатська

1574

1415

89,9

1,26

1,13

89,7

Івано-Франківська

2116

1643

77,6

1,49

1,17

78,5

Львівська

4033

2811

69,7

1,47

1,08

73,5

Чернівецька

1820

1267

69,6

1,94

1,38

71,1

Донбаський

14247

9163

64,3

1,25

0,90

72,0

Харківська

5548

3675

66,2

1,73

1,27

73,4

Донецька

5213

3717

71,3

0,98

0,78

79,6

Луганська

3486

1771

50,8

1,22

0,71

58,2

Крим

4727

2091

44,2

1,92

0,87

45,3

Усього по Україні

104460

66257

63,4

2,02

1,38

68,3

Результати економічних перетворень, заміни на нові рішення існуючих організаційно-правових форм господарювання негативно вплинули на виробництво продукції у сільському господарстві. Протягом 1990-2004 рр. відмічено значне скорочення як загального обсягу виробництва в цілому по Україні—на 36,6%, так і обсягу продукції на одну особу— на 31,7%. Скорочення обсягів виробництва продукції сільського господарства відмічено на території всіх регіонів. Так в Поліському регіоні

загальний обсяг продукції скоротився на 39,1%, продукції на одну особу — на 34,2% (особливо в Житомирській та Сумській областях), в Подільському регіоні відповідно на 39% та 33,9% (особливо в Тернопільській та Вінницькій областях), в Степовому регіоні відповідно на 33% та 27% (особливо в Запорізькій, Миколаївській та Харківській областях), в Карпатському регіоні відповідно на 25,2% та 23,3% (особливо у Львівській та Чернівецькій областях), в Донбаському регіоні відповідно на 35,7% та 28%. В Криму загальний обсяг виробництва сільськогосподарської продукції скоротився більше, як в два рази.

Динаміка обсягів виробництва продукції сільського господарства за регіонами

Рис. 4.4

Динаміка обсягів виробництва продукції сільського господарства за регіонами

Наведені статистичні дані дають можливість зробити ще один важливий висновок. Протягом тривалого часу залишаються стабільними тенденції, коли питома вага загального обсягу виробництва продукції сільського господарства на території областей Поліського, Подільського та Степового регіону не змінюється і залишається на рівні 72-73% загального обсягу виробництва продукції по Україні. Значними залишаються обсяги виробництва продукції на одну особу в Чернівецькій, Київській областях на Поліссі, В Черкаській та Вінницькій областях Подільського регіону, в Кіровоградській, Миколаївській та Херсонській областях в Степовому регіоні.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші