Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Основи літературознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Модернізм і його стильові течії

Багатством літературних течій відзначається кінець XIX - - початок XX ст. Вони об'єднані спільною назвою "модернізм" (франц. moderne — сучасний, найновіший). Як конкретно-історичне явище модернізм з'явився у Франції, згодом поширився в інших європейських літературах. У XX ст. він став визначальною особливістю мистецтва.

М. Мокли ця виділяє у вивченні модернізму три етапи. Перший — дожовтневий період і 20-ті роки. В цей час з'являються праці про символізм, їх автори — В. Брюсов, І. Анненський, А. Бєлий. Представники формального методу Р. Якобсон, Б. Ейхенбаум, В. Жирмунський, В. Шкловський зосереджують увагу на футуризмі. У другий період вивчення, а точніше боротьби з модернізмом (1930 1980 pp.), радянські дослідники викривають його за антиреалізм, нехтування соціальними проблемами, естетство ("мистецтво заради мистецтва"), егоцентризм, містику, ідеалізм. Усі ці особливості властиві модернізму. Але М. Моклиця вважає, що "антиреалізм модерністів аж ніяк не варто вважати негативною рисою"1. Модерністи бачили обмеженість реалізму, полемізували з реалістами, утверджуючи свої естетичні принципи. Вони різко виступали проти натуралізму. Побутує думка, що в українській літературі модернізм постав не як заперечення реалізму, не як опозиція, він виростав з реалізму. Модерністи, як і реалісти, іноді оминали політику. Але ж політизація літератури і естетизація політики негативно позначилися на творчості багатьох радянських письменників. До того ж письменник, користуючись правом на свободу творчості, може виявляти або не виявляти зацікавлення політикою чи соціальними проблемами. "Модерністи, — зауважує М. Моклиця, — були естетами, бо у їхньому житті найбільше важило мистецтво. Вони також і формалісти, тому що не тільки шліфують форму твору, а й намагаються усвідомити, як зроблено твір, з яких елементів складається, як ці елементи пов'язані між собою. Чи не тому серед модерністів так багато видатних митців, що вони пошук художнього оформлення задуму підняли на якісно новий рівень?". Звичайно, у кожного митця створи невдалі з формального боку. Без формальних експериментів годі сподіватися на художні відкриття.

Що стосується егоцентризму, то це особливість мистецтва XX ст. Багато митців вважають самовираження визначальним у мистецтві.

Якісно новий етап у вивченні модернізму почався з повернення у літературу видатних письменників XX століття. Значний внесок у вивчення модернізму зробили С. Павличко ("Дискурс модернізму в українській літературі". — К., 1999), Т. Гундорова ("Про Явлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація". — Львів, 1997), Я. Поліщук ("Міфологічний горизонт українського модернізму". — Івано-Франківськ, 1998), М. Моклиця ("Модернізм у творчості письменників XX століття". — Ч. І: Українська література: Навч. посіб. для студ. вищих закладів освіти. — Луцьк, 1999, "Модернізм як структура. Філософія. Психологія. Поетика". — Луцьк, 1998). Можна погодитися з думкою М. Мокли ці, що модернізм є художнім методом, напрямом і стильовою системою. "Метод виявляє типологічні риси, демонструє сутність явища", він "стрижень, вертикаль (парадигма) літературного процесу". "Напрям показує, як ці типологічні риси реалізуються у національному контексті", "стиль — це його форма, горизонталь (синтагма)".

Творчість модерністів має елітарний характер, вона складна для сприйняття, це мистецтво "усвідомлено суб'єктивне". Модерністи виявляють глибоку увагу до підсвідомого у людській психіці. І. Франко, розмірковуючи над відмінністю модернізму від реалізму, писав: "Коли старі письменники виходять від малювання верхнього світу природи, економічних та громадських обставин — і тільки при помочі їх силкуються зробити зрозумілими даних людей, їх діла, слова й думки, то новіші йдуть зовсім противною дорогою: вони, так сказати, відразу засідають у душі своїх героїв і нею, мов магічною лампою, освічують все окруженця. Властиво, те окруження само собою їм мало інтересне і вони звертають на нього увагу лише тоді й оскільки, коли й оскільки на нього падуть чуттєві рефлекси тої душі, яку вони беруться змалювати".

Реалісти змальовують характери як наслідок обставин, модерністи зосереджують увагу на психології людини. Теми, сюжети, образи вони беруть з фольклору, міфології, культурної історії, прагнучи дистанціюватися від реальності.

На відміну від класичного реалізму модернізм яскравіше проявив себе не в прозі, а в поезії. Модерністи виявляють більше зацікавлення універсальним, культурно-історично далеким, ніж реальним. Вони прагнуть створити "нову дійсність", свій неповторний світ. Провідними стильовими прийомами модернізму є потік свідомості, монтаж, який прийшов у літературу з кіномистецтва, використання умовних форм, які створюють ірреальний, неправдоподібний світ. Як відзначає Д. Затонський, "найбільш неймовірне, безглузде та незрозуміле відбувається в буденній, тривіальній обстановці. Вторгнення фантастичного аж ніяк не супроводжується барвистими романтичними ефектами, а оформлюється як найприродніша річ у світі, що не викликає ні в кого подиву". Творчість модерністів, за спостереженнями Д. Затонського, "є процесом перетворення реальних явищ, подій, проблем на ідіоми, символи, знаки — тобто абстрактні форми, що не відповідають дійсності, а лише її символічно моделюють, створюють дещо подібне до адекватного її душевного настрою". Символ для модерністів — засіб пізнання світу.

Модерністи руйнують традиційні конструктивні елементи твору. Вони іноді відмовляються від сюжету, художнього часу, простору, дії, персонажів, часто використовують іронію, ілюзію, пародію, ускладнену тропіку. Іспанський мислитель X. Ортега-і-Ґассет писав, що метафора модерністів "межує з чаклунством, вона здається інструментом творчості, який Бог залишив в одному зі своїх створінь, як неуважливий хірург забуває інструмент у животі оперованого. Всі інші наші можливості залишають нас у межах реальності... Найбільше, на що ми здатні, — це комбінувати предмети. Лише метафора дає можливість відірватися від реальності й створити серед реальних речей уявні рифи, безліч островів, що гойдаються на хвилях". Метафора стає для модерністів предметом творчості.

Раціоналістичній пасивності, споглядальності, фаталістичності, які властиві реалізму і натуралізму, модерністи протиставили культ волі, надлюдини, "філософію чину". З волюнтаризмом тісно пов'язана ідеологічність. Модерністи вірили, що людина здатна перетворити світ і творили утопічні ідеї життєвого ладу.

Модернізм у кожній національній літературі мав свої особливості. У формуванні українського модернізму значну роль відігравало не тільки західне мистецтво, але й "філософія серця", споріднена з філософією життя. Західноєвропейські модерністи уникали соціальних і політичних проблем. Українські, за винятком молодомузівців і неокласиків, заангажовані національними питаннями. "Це, — як зауважив В. Пахаренко, — негативно позначилося на художньому, естетичному рівні творів (зокрема у Івана Франка, Лесі Українки, Олеся, Вороного, Володимира Сосюри, Олени Теліги, Василя Симоненка) проте й увиразнювало актуальність, величезне значення і авторитет українського модерного письменства в житті нації, не давало йому (письменству) змізерніти, перетворитися лише на розвагу. Цікавою у цьому контексті є духовна еволюція трьох представників раннього українського модернізму — І. Франка, Лесі Українки та М. Коцюбинського, які починали як реалісти".1

Захоплюючись ідеями соціалізму в молоді роки, І. Франко згодом відкинув теорію класової боротьби, розкрив згубність комуністичної ідеології. Про духовну еволюцію Лесі Українки та М. Коцюбинського свідчать твори "Бояриня", "Fata morgana", "Невідомий".

Модернізм має багато різновидів. Серед них — символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, сюрреалізм, акмеїзм. Ю. Ковалів та І. Дзюба називають їх течіями. М. Мокли ця символізм, імпресіонізм, футуризм представляє як методи і напрями, акмеїзм і неокласицизм називає етапами розвитку модернізму. У "Літературному словнику-довіднику" імпресіонізм, футуризм називаються напрямами; символізм, імажинізм, акмеїзм, сюрреалізм, експресіонізм, дадаїзм — течіями; неоромантизм, неокласицизм — стильовими хвилями, стильовими явищами. Нам більше імпонує думка тих, які вважають згадані категорії течіями. У західноєвропейських літературах існувала така послідовність течій: символізм, імпресіонізм, експресіонізм, неоромантизм, неокласицизм, неореалізм, сюрреалізм. В українській літературі усі ці течії співіснували і в часі, і в творчості письменників. Це пояснюється тим, що модернізм в Україні почав розвиватися пізніше.

У розвитку модернізму можна виділити три етапи: декаданс, власне модернізм і авангардизм. Декаданс (від франц. decadence — занепад) з'явився в період занепаду реалістичної доби наприкінці XIX століття у Франції. Його особливості: відчуття зневіри, втоми, відчаю, прагнення втекти від реальної дійсності. Декадентські настрої проявилися у творах таких письменників, як Артюр Рембо, Стефан Малларме, Поль Верлен у Франції, Моріс Метерлінк, Еміль Верхарн в Англії, Микола Вороний, молодомузівці, Григорій Чупринка, Микола Філянський в Україні, Дмитро Мережковський, Федір Сологуб, Зінаїда Гіппіус, Олександр Блок, Андрій Бєлий у Росії.

Оскільки декаденство характерне для багатьох модерністських течій, його не варто виділяти в окрему стильову течію.

Особливості власне модернізму виявилися у творчості таких письменників, як Франц Кафка, Ернест Хемінгуей, Герман Гессе, Вільям Фолкнер, Габріель Гарсія Маркес, Василь Стефаник, Іван Франко, Леся Українка, Микола Хвильовий, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Василь Стус. Період власне модернізму тривав від початку XIX століття до 60-х років XX століття.

Авангардизм (від франц. avant — попереду, garde — сторожа, передовий загін) з'явився в роки Першої світової війни і продовжує розвиватися сьогодні. Це мистецтво є формою заперечення, протесту, бунтарства, стихійної революційності, руйнування банальної офіційної культури. Авангардисти пародіюють усталені мистецькі цінності, традиційні художні засоби, руйнують межі між мистецтвом для еліти і масовою культурою.

А. Димшиц відзначав, що "справжні авангардисти — художники дуже різноманітні, від майстрів агітації до найтонших психологів — прагнули і прагнуть до підвищеної активності художньої форми з метою найбільш ефективного, найбільш вражаючого втілення ідейного змісту мистецтва".

До авангардизму зверталися Бертольд Брехт, Поль Елюар, Давид Бур-люк, Володимир Маяковський, Михайль Семенко, Ґео Шкурупій, Валер'ян Поліщук. Авангардизм складається з таких літературних течій, як абстракціонізм, кубізм, футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, конструктивізм, експресіонізм. Традиції авангардизму продовжують літературні групи Бу-Ба-Бу (Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Віктор Недоступ), ЛУГОСАД (Іван Лучук, Роман Садловський, Назар Гончар). Неоавангардизм є завершальним етапом розвитку модерністської доби.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші