Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Соціальний прогрес і соціальний захист населення

Економічне зростання тісно пов'язане з прогресивним розвитком суспільства. Воно приводить до економічного прогресу, що проявляється як у розширенні обсягу благ та послуг, які використовуються для задоволення потреб, так і в удосконаленні організації економічної діяльності, підвищенні її ефективності. Водночас економічний прогрес є матеріальною основою прогресу в усіх сферах суспільного життя або соціального прогресу. Розглянемо його суть.

Поняття соціального прогресу і його показники

Прогрес - це рух вперед. Соціальний прогрес - це поступальний розвиток суспільства по висхідній від менш до більш досконалих форм, його суть полягає в кількісному збільшенні та якісному вдосконаленні суспільних умов життєдіяльності людей. Він включає умови функціонування людини як найважливішого фактора виробництва, з одного боку, та умови життєдіяльності людини як біологічної та соціальної істоти, з іншого. При такому розумінні соціального прогресу його критерієм є рівень свободи, який суспільство здатне забезпечити особі у процесі її саморозвитку і самореалізації, бо, як зазначав давньогрецький філософ Піфагор, людина є "мірило всіх речей", а вчений-гуманіст Еріх Фромм наголошував, що "розкриття власного потенціалу людини згідно з її природою потрібно розглядати як мету людського життя". Рівень соціального прогресу вищий на тих стадіях розвитку людства, де забезпечуються кращі умови трудової діяльності людини, повніше задовольняються матеріальні та духовні потреби, більші можливості всебічного розвитку особи.

Показники соціального прогресу конкретизують загальні критерії суспільного розвитку. На сьогодні існує значна кількість таких показників, серед яких передусім виділяють умови життєдіяльності, соціальну структуру населення, спосіб життя, рівень доходів населення, рівномірність розподілу доходів, доступ до систем освіти та охорони здоров'я, соціально-демографічні показники. Останні розраховуються як у цілому по країнах, так і по окремих регіонах країни, порівнюються їх величини у різних територіальних об'єднаннях.

Розраховуються й інтегральні показники. У світовій практиці як інтегральний показник використовується індекс розвитку людського потенціалу. Це спеціальний інтегральний індекс, який на підставі відповідних показників дає узагальнюючу оцінку суспільного прогресу. Даний показник запропонований ООН у 1990 р. і розраховується за методологією Програми розвитку ООН (ПРООН) як середнє з чотирьох величин: ВВП на душу населення, очікуваної тривалості життя, рівня освіченості дорослого населення (старше 25 років) і очікуваної тривалості навчання, співставлених з найвищими світовими рівнями цих показників. Його обчислюють для чоловіків і жінок, окремих соціальних та етнічних груп, а також регіонів. Розмір цього показника коливається у діапазоні від нуля до одиниці. Загальноприйнятою є класифікація, відповідно до якої країни з індексом людського розвитку, меншим за 0,5, мають низький рівень людського розвитку, від 0,5 до 0,8 - середній, 0,8 і вище високий рівень розвитку. За даними щорічної "Доповіді про розвиток людини 2010", підготовленої ПРООН, найвищий індекс людського розвитку у 2008 р. був в Ісландії, друге місце належало Норвегії, США посідали дванадцяте місце, Франція - десяте, Велика Британія - шістнадцяте, Російська Федерація - сімдесят перше. Україна в цьому переліку була на 85 місці.

На межі XX і XXI ст. соціальний прогрес ознаменувався формуванням концепції суспільства нового типу, що отримало назву суспільства, заснованого на знаннях, або К-суспільства. Воно набуло принципово нових вимірів, якими, окрім технологічного, стали соціальний, етнічний і політичний. Компонентами такого суспільства стали нові міждисциплінарні знання, які генерують наукові та суспільні інститути, підготовка високоякісного людського капіталу, яку здійснює освіта, створення додаткових багатств на базі економіки знань і формування на цій основі інтегрального вектора розвитку суспільства, спрямованого на підвищення якості та безпеки життя всіх його членів. Таке суспільство характеризується суттєвою зміною структури пращ, трудових відносин, соціального захисту людей, зайнятості населення. З'явилося нове соціальне оточення, в якому, поряд з матерією та енергією, важливими продуктивними факторами стали інформація та наукові знання. Для такого суспільства чітким політичним вектором є спрямованість на досягнення високого рівня якості та безпеки життя як у національному, так і глобальному масштабах.

Якісна та кількісна характеристика стану К-суспільства здійснюється розробленим ООН індексом К-суспільства. Він синтетичний і визначається трьома вимірами. По-перше, індексом інтелектуальних активів суспільства, який формується з допомогою таких індикаторів, як повний термін шкільного навчання в країні, кількість молоді віком до 15 років, що здобуває освіту, рівень надання населенню інформацій з допомогою засобів масового зв'язку. По-друге, це індекс перспективності розвитку суспільства, що визначається державними витратами на охорону здоров'я, на дослідження та інноваційний розвиток країни, зниженням витрат на оборону країни, кількістю дітей на одного вчителя у початковій школі, рівнем свободи від корупції. Третім є індекс якості розвитку суспільства, що характеризує якість та безпеку життя людей через урахування таких факторів, як рівень дитячої смертності, нерівність розподілу матеріальних та соціальних благ між громадянами суспільства, співвідношення захищеної в економічному відношенні території до загальної території країни, кількість викидів вуглекислого газу на душу населення. Індекс К-суспільства визначається як середнє арифметичне від названих вище трьох індексів і коливається у межах від нуля до одиниці. При цьому найгірші значення наближаються до нуля, а найкращі - одиниці. За даними ООН серед 191 країни світу за індексом розвитку К-суспільства у 2005 р. Україна перебувала на 40 місці і була серед 45 кращих країн світу.

Таким чином, соціальний прогрес є важливою умовою та складовою суспільного розвитку в цілому та економічного зокрема. Він проявляється в усіх сферах життєдіяльності суспільства, а його подальший розвиток визнається одним із головних завдань органів державної влади та міжнародних організацій.

Соціальний прогрес проявляється у двох основних напрямах. Першим є вдосконалення умов трудової діяльності людини. Праця була і залишається матеріальною основою існування людини, її особистості, виступає однією з найважливіших її соціальних і фізіологічних потреб. Праця - це не тільки основа виробничого процесу і створення засобів існування, а й основна форма самоствердження соціальної природи людини. Вона є діяльністю, що визначає сутність природи людини.

Отже, праця - це не тільки специфічна діяльність, спрямована на виробництво як матеріальних, так і духовних засобів існування людини, а й першооснова, з якої формується сама людина, суспільство загалом, соціальна форма розвитку матеріального буття. Праця - це діяльність, що разом із духовною складовою визначає сутнісні сили

Основні напрями соціального прогресу у сфері трудової діяльності

Схема 17.1. Основні напрями соціального прогресу у сфері трудової діяльності

людини, утверджує її суспільну природу, відбиває її глибинну сутність, родову якість. І коли говорять, що праця створила людину, то це треба розуміти не як одноразовий акт, а як процес перманентний, що формує сутність людини протягом усієї історії людського суспільства. Тому соціальний прогрес насамперед проявляється як процес безпосереднього розвитку людської особистості, реалізації її суттєвих сил.

Соціальний прогрес у сфері трудової діяльності проявляється у декількох напрямах (див. схему 17.1).

Найяскравішим проявом соціального прогресу у цій сфері є нова роль людини у виробництві. Сучасна науково-технічна революція, змінюючи технологічний базис виробництва, створює умови для відсторонення працівника в ряді галузей економіки від безпосередньої участі у виробничому процесі. Людина перестає бути безпосереднім агентом виробництва, виходить з його структури, здійснює Його регламентування, перебуваючи поза межами виробничих процесів. Однак це не означає зменшення ролі людини, її праці у сучасному виробництві. Автоматизація виробництва дійсно приводить до передачі значного числа виробничих функцій від людини до машини. Але водночас значне число функцій живої праці залишається. Це насамперед функції програмування, перевірка та прийом готових до експлуатації систем (перевірка готовності агрегатів до роботи, їх включення, набір програм для їх роботи), забезпечення необхідними ресурсами, спостереження і контроль за ходом виробничих процесів, ремонт автоматичних систем - усе це підвищує роль людини у виробництві. Зміна ролі людини у виробництві проявляється в тому, що жива праця починає переважати над уречевленою як основний фактор виробництва. При цьому домінуючим типом праці стає індивідуальна переважно інтелектуальна, озброєна знаннями праця. Змінюється і тип працівника. Його найголовнішими рисами стають постійне прагнення до самовдосконалення, розвиток творчих і організаторських здібностей, професійних вмінь і навичок, відчуття нового, вміння оцінювати досягнуте, бачити вади й шукати способи їх усунення, економічне мислення, що проявляється в умінні знаходити оптимальні для зростання ефективності варіанти розв'язання проблем. Працівник такого типу повинен мати ґрунтовні базові знання та вміння для швидкого освоєння нової техніки, мати широку кваліфікацію, здатність до розумового та психологічного напруження, мати такі психофізіологічні якості, як цілеспрямованість, сумлінність, психологічна стійкість.

Зміна ролі людини у виробництві, формування працівника нового типу зумовлює і підвищення вимог до умов праці, з одного боку, та рівня підготовки працівника, з іншого. Перше пов'язано з гуманізацією виробництва, а друге - з інтелектуалізацією праці. Зрештою, це приводить до збагачення змісту праці людини, її творчого характеру, розвитку її сутнісних сил.

Гуманізація виробництва означає насамперед удосконалення умов праці в цілому і кожного робочого місця зокрема. До цього належать ступінь забруднення повітря і середовища, вібрація, освітленість, вологість, рівень температури, інтенсивність шуму, фізичні небезпеки, встановлений ритм роботи, тривалість робочого циклу та ін. Гуманізація виробництва потребує постійного поліпшення умов праці, створення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі, що дає змогу розкрити творчий потенціал людини. Суть гуманізації виробництва полягає у створенні матеріально-технічних, організаційно-економічних та соціальних умов для ефективної та творчої праці людини.

Гуманізація виробництва пов'язана із соціальним партнерством. Останнє означає спільну діяльність суб'єктів трудових відносин, спрямовану на погодження інтересів і вирішення наявних проблем. Воно передбачає готовність роботодавців та найманих працівників до взаєморозуміння і злагоди, прагнення до гармонії відносин між ними. Важливу роль у ньому відіграє і держава, що виступає, з одного боку, гарантом прав та зобов'язань, що беруть на себе учасники партнерства, а з іншого - контролером їх виконання і арбітром при виникненні конфліктних ситуацій. Система соціального партнерства, сприяючи об'єднанню зусиль учасників трудових відносин, створює сприятливі умови у сфері трудової діяльності людей, свідчить про велику ступінь демократизації суспільства, нову якість відносин у соціально-трудовій сфері. А це і є ознакою соціального прогресу.

Підвищення рівня технічної оснащеності виробництва і зумовлене ним ускладнення праці приводять до її інтелектуалізації. Це проявляється, по-перше, у підвищенні рівня освітньої та спеціальної (фахової) підготовки працівника, а по-друге, - у зростанні в загальній масі людей, що працюють та мають вищу і середню спеціальну освіту. Стає настійною необхідністю підвищення рівня підготовки працівників, що приводить до збільшення часу на навчання протягом усього життя працівників і зростання затрат на підготовку робочої сили. В більшості розвинутих країн світу початок навчання починається з 6 років, а тривалість повної середньої освіти становить 12-15 років. Нині у світі існує тенденція суттєвого розширення числа осіб, які бажають отримати вищу освіту. Це ставить перед вищою освітою радикальне завдання - підвищення її якості, націленості її на забезпечення потреби і здатності особи до постійного удосконалення своєї освіти протягом усього свого життя.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші