Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Адвокатура
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Призначення, роль та мистецтво судової риторики

"Щоб достойно і професійно здійснювати функцію обвинувачення чи захисту на суді, треба вміти говорити", - так починає П. Сергеїч свою книгу "Искусство речи на суде". Здавалося б, не аби яка мудрість - уміти говорити. Але вміти говорити і вміти промовляти в суді - це далеко не одне і те саме.

Майбутній юрист має добре усвідомити, що вміння говорити в суді є реальним та необхідним фактором судочинства.

Володіння мистецтвом користуватися словом органічно затребувано системою судочинства, особливо коли суд справді налаштований на пошук істини, а суддя щиро сподівається почути від адвоката щось таке, що допоможе йому в цьому пошуку. Коли він слухає і чує. Якщо ж суддя під час виступу адвоката вже пише вирок і лише на мить піднімає свої скляні очі на промовця, щоб упевнитись, що той ще щось "базікає", в такому суді згасне найяскравіший талант, тому що він зайвий на цьому святі судочинства.

Слова, сказані П. Сергеїчем, прозвучали на початку XX ст. в царській Росії, тобто в період розквіту судів присяжних, коли виступ адвоката був справді ефективним інструментом впливу на суд через представників народу - присяжних. Саме з появою таких судів на території європейських держав, а потім і в Російській імперії судове ораторське мистецтво досягло свого апогею.

"Судове красномовство Франції, - зазначає Є.М. Ворожейкін, -багато в чому зобов'язане своїми успіхами суду присяжних і змагальній формі розгляду кримінальних справ". Суди присяжних у Франції були введені Національними зборами 16 вересня 1791 р. У Росії це відбулося лише через три чверті століття після проведення судової реформи 1864 р. З часу введення в Росії нових судів з їх гласним і усним провадженням справ з'явилася потреба в ораторському мистецтві.

Ораторському мистецтву загалом і судовому зокрема багато присвячено безліч літературних, мемуарних, наукових та навчальних здобутків, починаючи з античних і римських ораторів і риторів: Аристотеля, Демосфена, Катонацензора, Гая Гракха, Юлія Цезаря, Помпея, Цицерона. Саме слово "оратор" походить від лат. "орис" - рот.

Теорія ораторського мистецтва досліджується і розвивається навчальною дисципліною - риторикою. Визнаний фахівець в галузі теорії ораторського мистецтва Д. М. Олександров, узагальнюючи існуючі визначення риторики, вважає, що риторика - теорія ораторського мистецтва, теорія красномовства, наука про вміння говорити "красно", добре, так, як потрібно у певному випадку.

На нашу думку, поняттю риторики більш відповідало б таке визначення: Риторика як теорія ораторського мистецтва - це наука про вміння говорити так, як це найбільш доцільно та доречно у певному випадку. Говорити "красно" і "добре" - поняття дуже відносні і потребують додаткового роз'яснення. Слово ж "доречне" уявляється більш конкретним та містким і підкреслює рівень діловитості та припустимої "красивості" мови відповідно до конкретних обставин, особливо коли це стосується судової риторики, де різноманітні "красивості" не зовсім доречні.

Існує чимало суспільних занять, за яких вміння говорити зрозуміло, образно, переконливо і палко вирішує успіх справи, а нерідко впливає і на кар'єру оратора, його майбутнє. Переважно це стосується політиків, адвокатів, викладачів, митців. Талант говорити емоційно, володіти аудиторією і масами людей привів до необмеженої влади над публікою Демосфена і Цицерона, і цілими народами - Робесп'єра і Дантона, Керенського і Леніна (В. І. Ульянова), Троцького, Д. Неру, Гітлера, Геббельса, Ф. Кастро і багатьох інших природжених блискучих політичних ораторів. Четверо із названих - були адвокатами.

Судочинство передбачає постійне спілкування юристів-професіоналів як між собою, так і з людьми, які так чи інакше виявилися причетними до певного судового процесу. Це процесуальне спілкування за часів А. Ф. Коні виразилося в незаслужено забутому слові "судоговоріння". Оголошення обвинувального вироку чи викладення позовних вимог, дача показань підсудними і свідками, сторонами, запитання допитуваним особам і експертам, викладення учасниками судового процесу заяв і клопотань, нарешті, судові суперечки й оголошення рішення, вироку суду - все це елементи судоговоріння.

Специфіка судоговоріння полягає в суворій процесуальній упорядкованості - кожне слово, вимовлене в ході судового засідання, має свою процесуальну назву і призначення. Голова в суді не розмовляє, а веде судове засідання. Сторони судової справи: підсудний, позивач, відповідач, їхні представники, а також свідки - дають пояснення, показання, свідчення. Учасники судового процесу - державний обвинувач, адвокат, представники - допитують, ставлять запитання, заявляють клопотання, роблять заяви, беруть участь у судових суперечках. Підсудний виголошує останнє слово.

Кожна з форм судоговоріння має своє призначення, свою мету і обов'язково, власну етичну основу. Під час допиту особи в судовому засіданні неприпустимо ставити навідні запитання. Недоречною є постановка запитань інтимного характеру, якщо це не продиктовано інтересами справи. Неприпустимо звертатися до будь-якої викликаної в судове засідання особи на "ти", "дорікати" за "неправильно" зайняту позицію тощо.

Судоговоріння здійснюється в порядку, встановленому кримінально-процесуальним та цивільно-процесуальним законодавством, у визначеній черговості й обов'язково з дозволу головуючого судді: спочатку слово надається позивачеві, потім відповідачеві, спершу виступає державний обвинувач, за ним - адвокат. Бувають випадки, коли порядок допиту окремих осіб в інтересах справи може бути змінений судом. Однак це допускається суддею лише після попереднього обговорення такої доцільності з учасниками судового засідання.

Такий порядок установлено не тільки з правових міркувань. У ньому простежується етичний підхід законодавця до вирішення правових питань. Так, відповідач виступає після позивача для того, щоб мати можливість захиститися від позову. Адвокат виступає після державного обвинувача, щоб мати можливість захиститися від аргументів обвинувачення. Це, безперечно, морально виправдано. "Бий, але вислухай", - говорили римляни, що означало необхідність вислухати обвинувачуваного і лише після цього приймати рішення.

Працюючи в судовому засіданні, адвокат завжди повинен бути взірцем ввічливості та коректності і контролювати свої емоції. Правосуддя не терпить суєти і розв'язного пустослів'я. Спроби сперечання сторін, грубого втручання в інтимні питання підсудних і свідків, неетичні й образливі звертання мають припинятися судом коректно, але жорстко і негайно.

Тут дуже цінним є уміння адвоката користуватись своїми процесуальними можливостями коректно, з огляду на делікатність певних ситуацій, щоб не нашкодити інтересам довірителя і не поставити його та й себе у смішне становище. Природно, що тут багато залежить від уміння голови згладити комічну ситуацію, не допустити, щоб вона вийшла з-під контролю або стала образливою для когось з учасників судового процесу, а тим більше для потерпілого у справі або підсудного. Відсутність почуття міри та коректності, не зважаючи на трагізм подій, що відбуваються в судовій залі, нерідко породжують комічні ситуації.

Приклад. Львів. Слухається справа про розірвання шлюбу. Позивач - чоловік. Він вимагає розірвання шлюбу через відсутність дітей. Адвокат відповідачки, яка категорично виступає проти розірвання шлюбу, звертається до позивача з такою тирадою: "Шановний пане позивачу, ваша дружина щойно приїхала з курорту, де вона лікувалась. У мене в руках довідка від лікаря (подає довідку судді), що вона може народити дитину. То, може, ви ще раз спробуєте і у вас що-небудь вийде?".

Суддя, ознайомившись Ь пред явленою адвокатом довідкою, звертається до позивача: "Пане позивачу, у мене справді в руках є довідка, про яку згадував пан адвокат, то, може, й справді у вас що-небудь вийде?". Відповідач підхоплюється і кричить на всю залу: "Пане суддя, я вже шістнадцять років пробую, але в мене нічого не виходить, якщо у вас є довідка, то вже, мабуть, тепер ви разом з паном адвокатом спробуєте, може, у вас що і вийде".

У залі, природно, регіт, суддя розгублено намагається присоромити позивача, від чого сміх посилюється. Оголошується перерва. Але як тільки суддя входить у судову залу, регіт відновлюється. Справа зірвана і відкладається на наступний день. Суддя явно не відчув делікатності ситуації, не продумав питання і потрапив у комічну ситуацію, з якою не зумів впоратися.

Приклад. Слухається кримінальна справа про крадіжки. На лаві підсудних семеро осіб. Стільки ж і адвокатів. Обвинувачення підтримує помічник прокурора, літня дама з колишніх партійців-укріпленців (раніше існувала практика "укріплювати" правоохоронні й інші органи представниками робітничого класу). У суперечках виступає адвокат Г., що полюбляв доречно й недоречно вживати всякі вислови латиною. "Панове судді, - з пафосом промовляє адвокат, - попередній вирок, винесений підсудному Іванову, є "преюдиціальним " для нинішнього складу суду". Державний обвинувач рішуче піднімається і, перервавши адвоката, вимагає від судді зобов'язати останнього надалі висловлюватися "по-людськи".

Миттєво оцінивши комічність ситуації, суддя цілком серйозно звертається до адвокатів: "Панове адвокати, висловлюйтесь, будь ласка, так, щоб це було зрозумілим для прокурора". Дама-обвинувач явно задоволена. Усім ніяково (прикушують язика, аби не сміятись), але ситуацію згладжено.

Особливою стадією судоговоріння та специфічним ораторським жанром є судові змагання сторін. Доречність уживання тут слова "жанр" виправдане органічним проявом промовцями перед судом мистецтва володіння словом і хистом переконання. Головна мета промовців у суді - переконати суддю, народних засідателів або присяжних у правоті своєї позиції, у доцільності прийняття рішення, запропонованого самим оратором. Якщо людська мова - це інструмент Спілкування людей між собою, то судова промова адвоката-захисника - це вміння максимально використати ораторські здібності як засіб досягнення бажаного рішення суду.

Характер виступу ежового оратора визначається конкретним завданням, що стоїть перед ним. При цьому не завжди доречна оцінка виступу такими етичними категоріями, як шляхетність поставленої мети і справедливість її досягнення, тому що у змаганнях сторін з полярними інтересами ці поняття дуже відносні. Йдеться лише про постійне перебування в межах закону, чесність та етичність прийомів, що використовуються для досягнення мети. А давати оцінку - це вже прерогатива суду.

Загальновідомо, що в Росії після утворення суду присяжних на судовій сцені з'явилися справді талановиті оратори - державні обвинувачі, адвокати, що залишили глибокий слід в історії російського судочинства. До перших насамперед слід віднести Д. А. Ровинського, А.Ф. Коні та ін. Серед адвокатів-П. Я. Олександров, К.К. Арсеньєв, В. І. Жуковський, В.Д. Спасович, князь Урусов, О. І. Плевако. Дуже приємно усвідомлювати, що серед славетних імен є і наші земляки: С.А. Андрієвський, М.П. Карабчевський, О.Я. Пасовер та М. І. Холева. До речі, саме С. А. Андрієвський у своїй лекції "Об уголовной защите", надрукованій у часописі "Судебное обозрение" за 1904 р., висловив думку, що "над зданием судебных установлений имеется невидимая надпись, гласящая: "вот место, где преступление служит на пользу общества"".

Введення суду присяжних у Росії сприяло появі талановитих судових ораторів. Сьогодні важко уявити, яке майбутнє очікує суд присяжних в Україні. Однак хочеться вірити, що зі зростанням добробуту і свідомості громадян, з підвищенням правової культури населення конституційна ідея суду присяжних знайде в Україні чіткі і зримі обриси, а нинішні юристи зустрінуть конституційне нововведення у всеозброєнні.

Якщо погодитися з тим, що саме принцип змагальності виявився тим факелом, що запалив живий вогонь ораторського мистецтва у стінах казенних судових установ, то слід бути послідовними і погодитись, що саме високий рівень освіченості та культури інституту судових обвинувачів на той час виявився тим бруском, об який відточувалась гострота захисних промов.

Промова державного обвинувача - це насамперед докладне і неупереджене дослідження й оцінка всього вислуханого присутніми в залі судового засідання. Вона, як правило, витримана у строгих формах, та й мета її, у більшості випадків одна - домогтися засудження та покарання винних у вчиненні злочину.

Про рівень державних обвинувачів того часу свідчить звернення прокурора Д.О. Ровинського до молодих юристів: "Більшість з вас, добродії, щойно здобула освіту. Ви ще недосвідчені у справі. Але нам дорога ваша недосвідченість. Ви не звикли бачити ще в арештанті німу цифру, що чиновники з таким старанням збувають один одному... Допомагайте один одному, добродії, спостерігайте один за одним, не дайте упасти щойно розпочатій справі, будьте людьми, добродії, а не чиновниками! Спирайтеся на закон, але пояснюйте його розумно з метою зробити добро і принести користь... Дай боже, щоб ви могли сказати всім і кожному, що ви служили справі, а не особам, що ви намагалися утверджувати правду і приносити користь, що ви були, насамперед, людьми, добродії, а вже потім чиновниками". Якими своєчасними є ці слова сьогодні...

Досить ознайомитися лише з деякими обвинувачуваними промовами А. Ф. Коні, щоб переконатися, наскільки мистецьки можна перетворювати сухі прокурорські "звіти" у літературні твори.

Характеризуючи убивцю-чоловіка у справі міщанки Ємельянової А.Ф. Коні говорить: "... Це людина, що звикла панувати і керувати тими, хто їй скоряється, що цурається товаришів, самолюбна, непитуща, точна і акуратна. Отже, це характер зосереджений, сильний і твердий, але розвинений у поганих обставинах, що жодних стримуючих моральних начал дати не могли". Далі оратор говорить: "Отже, якщо пристрасть є сильною, а голос совісті слабшим, то результат може бути найрішучіший". Прості буденні слова, не занадто складні та не закручені речення, а читається як талановитий художній твір, а це ж обвинувальна промова.

Не дивно, що обвинувальні промови такого рівня потребували достойних опонентів в особах не менш освічених і талановитих адвокатів-сучасників. І вони знайшлися.

Щоб оцінити висоту ораторських досягнень адвокатів тих часів, корисно ознайомитися з приголомшливими за своєю ураганною силою виступами Ф. М. Плевако, пасажами князя Урусова, що вражали своєю психологічною глибиною та прискіпливою аналітичністю, чудовими сатиричними мініатюрами О. Грузенберга (приклад 1, ст. 50), де останній саме після промови прокурора Камишанського дає блискучу нищівну оцінку обвинуваченню. Дуже цікавою та повчальною в сенсі сатиричної нищівності щодо позиції прокурора визнається промова московського адвоката Г. Резніка на захист В. Новодворської.

За роки радянської дійсності рівень освіченості і судової культури державних обвинувачів різко впав. Сила, якою володіла в радянські часи прокуратура, виключала необхідність великого розуму, а подекуди і здорового глузду. Технічна перевантаженість, з одного боку, політична заангажованість - з другого, та повне ігнорування їхньої думки з боку начальства позбавляли державних обвинувачів необхідності не тільки задумуватись над обвинувачувальними промовами у суді, але і взагалі готуватися до них.

Адвокатура, що діяла на правах радянської попелюшки, змушена була пристосовуватися до дійсності, до своєї безправності в судовому процесі і за будь-яких умов виконувати свою соціальну місію. Тому адвокатура значно випереджала в культурному та ораторському сенсах своїх прокурорських візаві. На жаль, сьогодні в Україні така розстановка сил збереглася, адже не відбулося жодних змін.

Першою у переліку функцій української прокуратури чинна Конституція України називає підтримку державного обвинувачення в суді. Якщо припустити, що прокуратуру остаточно позбавлять двох колишніх найбільш трудомістких функцій - загального нагляду та слідчого провадження, - то варто сподіватися, що у прокурорів буде досить часу, щоб розлучитися з іміджем "казенних" формалістів, що погано володіють мовою.

Поява суду присяжних вимагатиме і від суддів, і від державних обвинувачів, і від адвокатів-захисників не тільки вміння володіти словом, але і високої ерудиції та культури мовлення, що неможливо без знання державної мови. Для того щоб усе відбувалося саме так, варто вже тепер приділяти належну увагу питанням судової риторики і прищеплювати майбутнім судовим діячам повагу до слова, до мови.

Однак потрібно завжди пам'ятати, що мова судового оратора - це лише інструмент, ефективність і сила якого мають вимірюватися критеріями совісті і бути спрямовані на користь правосуддя, а не на захист честі мундира будь-якою ціною.

За характером своєї діяльності та за духом закону, що визначає роль захисника у процесі, адвокат у кожній кримінальній справі в кожному конкретному випадку є приреченим на односторонність у своїй позиції стосовно захисної позиції. За цієї односторонності він, звичайно, може видаватися з об'єктивного погляду, неправим, але це ні в якому разі не позбавляє його від обов'язку бути завжди суб'єктивно чесним. Поява в українській системі судочинства судів присяжних неминуче вимагатиме від державних обвинувачів а, тим більше від адвокатів, досконалішого володіння мистецтвом мови, як це відбулося з появою суду присяжних у різний час і в різних країнах.

Судова промова - не привід для непродуманих експромтів, вона не повинна допускати довільного захоплення власними емоціями, особистими відчуттями і почуттями. Так, А. Ф. Коні з жалем і почуттям сорому згадував, як він допустив різку репліку на адресу підсудного, який постійно посміхався під час судового засідання. Пізніше йому стало відомо, що у нещасного внаслідок паралічу утворилася гримаса на зразок посмішки.

Автор не схильний нав'язувати якусь певну схему судової промови для всіх. Кожен адвокат це особистість, яка має свої погляди, звички, підходи до справи. Але незалежно від її характеру, обсягу і кількості підсудних, судова промова має містити певні блоки, без яких вона не виконає свого призначення.

Автор оригінального навчального посібника "Право на захист у кримінальному процесі" Я. П. Зейкан пропонує перелік "складових частин", які, на його погляд, повинна містити судова промова адвоката-захисника. Це:

1) позиція у справі;

2) вступ;

3) аналіз і оцінка доказів;

4) відомості, що характеризують особу підсудного;

5) аналіз причин, які сприяли вчиненню злочину, або причин, які потягли за собою помилкове порушення кримінальної справи;

6) питання, пов'язані із застосуванням покарання або звільнення від нього;

7) питання, пов'язані із розв'язанням цивільного позову;

8) кінцева частина промови.

Майже кожна справа вносить якісь нюанси у звичний порядок, особливо коли справою опікується досвідчений адвокат, творча людина. Але в цілому без висвітлення саме названих блоків не обійтися в будь-якій справі.

Як уже зазначалося раніше, картина судових суперечок, що є невід'ємною складовою будь-якого судового процесу, буде повною і завершеною лише тоді, коли в ній буде представлена й висвітлена фігура адвоката.

Особливе місце в діяльності адвоката посідає захисна промова. Це кінцевий акт його роботи в суці першої інстанції. Йому передує копітка і напружена робота, що має своєю метою максимальне зміцнення позиції захисту в процесі перевірки судом обґрунтованості пред'явленого обвинувачення. На цій стадії судового процесу захисник групує і подає до суду в найбільш переконливій формі всі здобуті у процесі суду аргументи на користь свого підзахисного. Тут оголюються і зіштовхуються істинні інтереси осіб, що перебувають на лаві підсудних, виявляються досі приховувані думки і задуми. Захисна промова - це підсумок напруженої праці, сплав творчого осмислення фактів і таланту їхнього викладу, що слугують єдиній меті - наданню максимальної допомоги підзахисному за реально сформованого розкладу фактичних обставин і можливостей.

Ретельна продуманість побудови судової промови в кожній конкретній справі та не менш продуманий "сценарій" її викладу, безумовно, певною мірою визначають ефективність виступу, але це ще далеко не все. Захисна промова вимагає від адвоката концентрації всіх його сил і здібностей, уміння і культури, таланту і найвищого такту.

Одне необережне, ненароком кинуте слово чи невдало сформульована думка здатні викликати в залі вибух стримуваних до того емоцій, напружити суддів і спричинити досить непередбачені наслідки.

Приклад. Розглядається кримінальна справа про жорстоке вбивство дільничного уповноваженого міліції групою неповнолітніх. Все ускладнювалось тим, що жертвою п'яних підлітків виявився недавній військовослужбовець, шанований жителями селища, двадцяти п'ятирічний хлопець, лейтенант, що пробув на цій посаді лише півроку.

Свого часу існувала практика проведення так званих виїзних "показових" судових процесів, тому справа розглядалася у палаці культури. Головним недоліком такої практики було те, що фактично призначення цих процесів зводилось не стільки до профілактики злочинності, скільки до угамування колективної спраги помсти, що несумісне з істинним правосуддям. Нерідко траплялося і так, що об'єктом "жертвоприношення" розгніваній юрбі виявлялася людина невинна чи така, провина якої викликала певні сумніви.

Жителі міста, шахтарі, що вже давно обурювалися поводженням цієї групи підлітків, з самого ранку заповнили палац культури. Міліції з великими труднощами вдавалося стримувати гнів населення. Безпосереднім виконавцем злочину виявився шістнадцятирічний підліток, бо саме він витяг з кобури пістолет дільничного, збитого з ніг ударом по голові, і зробив кілька пострілів в лейтенанта, що лежав.

Учасникам процесу було зрозуміло, що суд позбавлений можливості застосувати до неповнолітнього вбивці вищу міру покарання, хоча саме цього вимагала обурена громадськість. "Цапом-відбувайлом" у цій справі мав стати інший підсудний, старший за віком Ж., хоча сам він безпосередньо не вбивав. Захист неповнолітнього вбивці здійснював адвокат Р Дуже напружене судове засідання підійшло до фінальної фази - виступів прокурора та захисників. Червнева спека та напруженість залу нагадували бочку з порохом. Сірником могло стати кожне ненароком кинуте в залу необережне слово.

І це сталося. В якийсь момент промови адвокат Р, що здійснював захист неповнолітнього вбивці, патетично заламує руки і закликає суд ще раз уважно поглянути на підсудного та проявити гуманність "до зламаного молодого деревця", вказуючи при цьому на підзахисного, котрий розрядив обойму пістолета в голову дільничного. Здавалось, що люди нетерпляче чекали саме цієї миті. Що сталося після цієї пафосної промови, важко описати. Обурення присутніх, до речі, цілком виправдане, було таким страшним, що весь склад суду ледь встиг покинути сцену, куди полетіли пляшки, стільці - все, що опинилося під руками. Розгляд справи було продовжено лише наступного дня в залі місцевого суду.

Це приклад нерозуміння захисником ситуації, відсутності почуття міри і неповаги до потерпілих та аудиторії, що можна визначити як найвищу неетичність поводження. І навпаки, етичність і виваженість захисника у наелектризованій обстановці судового залу здатні заспокоїти юрбу і змусити її вислухати захисну промову, незважаючи на всі негативні емоції.

Приклад. Студентка третього курсу медичного інституту С. раптово зникла. Пошуки міліції результатів не дали. А через два місяці у ставку місцевого ботанічного саду сплив мішок з трупом, який було ідентифіковано як тіло зниклої С. Слідство було доручено досвідченому слідчому міської прокуратури М.

Незабаром був заарештований В., батьки якого відразу ж після зникнення С. продали будинок і змінили місце проживання, що і послужило приводом для підозри їхнього сина у причетності до вбивства. В. незабаром зізнався у вбивстві при спробі затягти незнайому дівчину в двір свого будинку з метою її зґвалтування.

Справу було призначено до розгляду на виїзній сесії в одній з аудиторій медичного інституту, де навчалася С. У такий спосіб свідомо провокувалася найгірша ситуація для розгляду і без того трагічно гучної справи. За традицією, що існувала на той час, сотні людей і численні колективи зверталися до Верховної Ради СРСР з вимогою застосувати до злочинця вищу міру покарання - розстріл. Однак складність вирішення цієї справи полягала в тому, що документів про реєстрацію дати народження В. слідчі органи віднайти не змогли, незважаючи на всі зусилля, а мати підсудного стверджувала, що підсудному лише 17 років і 8 місяців, тобто він - неповнолітній. Через те що всі сумніви за законом, тлумачаться на користь підсудного, то і прокурор, і суд, природно, були скуті рамками закону, що передбачав максимальну відповідальність неповнолітніх - до десяти років позбавлення волі. Захист підсудного здійснював адвокат Ф.

Після обвинувачу вальної промови прокурора, що зажадав для підсудного покарання у вигляді десяти років позбавлення волі, публіка, що складалася в основному зі студентів, стала некерованою. Суддя перервав процес. Після відновлення судового засідання суд надав слово захисникові. Зал вибухнув з новою силою і, здавалось, ніщо не зможе зупинити величезну аудиторію розгніваних студентів. Достатньо було адвокату піднятися з крісла, як вибухав страшенний галас, що перекривав усі спроби голови роз яснити правову необхідність захисної процедури. Усе це тривало більше 40 хвилин. Заклики судді тонули в наріканнях юрби. Слід було прийнять неординарне рішення. 1 тоді адвокат рішуче встав і підійшов до кафедри звідки зазвичай, звучали лекції поважних викладачів. Студенти на мить замовкли. Цієї миті вистачило адвокату, щоб звернутися до присутніх у залі: "Шановні медики, - сказав адвокат, - хіба не закликає вас клятва Гіппократа надати медичну допомогу стражденному від хвороби злочинцю?" Після цього йому вже ніхто не заважав висловитися до кінця.

Не залишаючи кафедри, адвокат виголосив захисну промову, і на початку виступу був короткий пасаж про роль захисної місії в судочинстві. Коли судді пішли в дорадчу кімнату група студентів звернулася до адвоката з проханням прийти до них в інститут і прочитати лекцію про обов'язок і мораль адвоката, що згодом і було виконано.

Ні труднощі справи, прийнятої адвокатом до провадження, ні його внутрішній протест і моральний осуд вчиненого підзахисним злочину не виправдовують відкритої демонстрації захисником свого негативного ставлення до підсудного. Тим більше неприпустимо, через особисту антипатію до підзахисного ігнорувати його захисні доводи й аргументи - позбавляти його правової підтримки. Це слід розцінювати як фактичну відмову від захисту.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси