Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Культурологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Становлення смислового простору культури в процесі культурогенезу

Культура і природа

Досить часто в попередні часи культуру намагалися не просто протиставити природі, а й навіть сутнісно визначити через це протиставлення. Вже класичною, але так і не вирішеною є проблема співвідношення в людині начала культурного і начала природного, біологічного. Зрештою, відсутність відповіді може бути пояснена і хибністю, неправомірністю самої постановки питання. Адже людина, попри всі подібні спекулятивні (тобто абстраговано розумові) міркування, безперечно є цілісним феноменом. А це означає, що природне і культурне начало в людині не мають принципової лінії поділу, і не можна говорити про їх "співвідношення" як про механічне поєднання певної кількості, пропорції. Тож одним із завдань сучасної культурології є не пошук межі між природним і культурним, а визначення форм і характеру взаємодії природного та іншоприродного (тобто культурного) начал у людському бутті. Причому поняття іншоприродності культури тут має на увазі не протиставлення культури і природи, а скоріше розуміння культурного універсуму як "іншої", особливої природи, в якій загальні принципи природної самоорганізації реалізуються у специфічних "культурних" формах.

Популярне в Новий час розуміння людини як "вінця творіння", поза всім сучасним скептицизмом щодо цієї думки, має таки певне підґрунтя. Можна погодитися, що формування самосвідомого суб'єкта було метою і результатом усієї біологічної еволюції. Проте людина за своєю суттю не може бути визначена як істота біологічна. Застосування до людини формулювання "представник однієї з родин людиноподібних мавп ряду приматів класу ссавців", як то іноді (хоча і з застереженнями) робиться, є абсолютно некоректним. Це майже те саме, що визначати рослину або тварину через склад (у відсоткових пропорціях маси або ваги) хімічних елементів, які утворюють їхні тіла. Формально все буде нібито правильно. Справді, будь-який живий організм складається виключно з хімічних елементів усім відомої таблиці Д. Менделєєва. Але ж у рослині чи тварині хімічні елементи і сполуки не визначають її суть. Головним, визначальним тут є те, що вони представляють відмінну від неорганічної - органічну форму існування матерії, є живими організмами (хоча і складаються з тих самих хімічних елементів, що і неживий світ). Подібно і з людиною - хоча серед іншого вона є біологічною істотою, проте сутність людини не визначається через її біологізм.

Уявлення про кардинальну відмінність людської форми життя від біологічної можуть дати такі приклади. Розмноження рослин або тварин відбувається суто біологічно, тобто коли проростає насінина або народжується дитинча якоїсь тварини, то вони відразу (вже - і тільки - біологічно!) народжуються у всій своїй повній суті, яку не здатні змінити жодні подальші обставини їхнього існування. Так, хоч у якому б просторі і за яких би обставин проросло насіння, наприклад, тополі, - з нього ніколи не виросте нічого іншого, окрім тополі в усій повноті характеристик цієї рослини. Різні обставини можуть вплинути тільки на те, чи ця рослина виживе, чи загине, буде здоровою і добре розвиненою чи слабкою і кволою, - але в будь-якому разі виживе чи загине саме тополя. Якщо новонароджене білченя буде вигодуване, наприклад, кішкою, то воно все одно виросте білкою, тобто буде цокотати по-білячому і гризти горішки, і в жодному разі не навчиться нявчати і не буде ловити мишей. Поширеною, наприклад, практикою в сільських господах є підкладання качиних або гусячих яєць курці-квочці. Каченята або гусенята, висиджені куркою, використовують ті ж самі звукові сигнали, що і висиджені качкою або гускою, а не ті звуки (власне "мову"), що чули ще з яйця від своєї прийомної матері-курки. А потрапивши до якоїсь водойми (або навіть, забачивши воду в якійсь посудині), відразу йдуть до води та із задоволенням плавають, не зважаючи на тривожний лемент курки, що залишається на березі.

З людиною все інакше. Біологічне народження ще не робить людське дитинча людиною в повному її сенсі. Відомі приклади, коли немовлята були вигодувані звірами (такі випадки зрідка траплялись в Південно-Східній Азії, де маленьких дітей, бувало, викрадали мавпи). То така дитина, власне, не виростала людиною в усій повноті людської суті. Вона була людиноподібною біологічною істотою, але не людиною, - насамперед не володіла мовою (адже природної "людської" мови не існує), навичками специфічно людської поведінки (від пересування до харчування) і т. д. Людині, щоб стати саме людиною, недостатньо біологічного народження, їй необхідно ще і народження (або становлення) соціальне, культурне.

До речі, з цієї причини є принципово помилковим у термінологічному відношенні означення однієї з сучасних науково-технічних проблем як проблеми "клонування людини". Насправді про клонування людини як такої на сьогодні не йдеться, - сучасна наука даного завдання ще навіть перед собою не ставила. Все, що так чи інакше стосується даної технології на сьогодні, є тільки (і виключно!) технологією клонування (тобто розмноження) людського тіла, але не людини (див. детальніше тему 15).

Позакультурний (можна сказати і "передкультурний", "докультурний") простір буття є недискретним (неподільним, або ж континуальним). Це означає, що він становить неподільну єдність, у якій не виділяються і не діють самостійно окремі частини. Розуміння цієї континуальності (неподільності, єдності) позакультурної природи наближає і до розуміння того природного механізму регулювання життєдіяльності тваринного світу, який ми називаємо інстинктом.

Інстинкт підказує пташці шлях довжиною в кілька тисяч кілометрів і техніку побудови саме для цього виду властивого гнізда; він же допомагає тварині знайти необхідну для лікування саме цієї хвороби траву або змушує протягом літа старанно збирати припаси на зиму. За визначенням одного з енциклопедичних словників інстинкт (від лат. instinctus - потяг, спонука, імпульс) - це "сукупність складних вроджених реакцій (актів поведінки) організму, що виникають у відповідь на зовнішні або внутрішні подразнення; складний безумовний рефлекс". В іншому виданні інстинкт також визначається як "природжений комплекс безумовних рефлексів, успадкована здатність до цілком певних дій, коли закінчення однієї є сигналом початку наступної; одна з форм пристосування тварин до умов життя".

Звісно, визначення біологічних понять є прерогативою відповідної науки. Але наука філософського циклу, якою є культурологія, може розглянути будь-яке конкретно-наукове термінологічне визначення з точки зору його методу і логічного змісту. А з логічного та методологічного боку прийняте визначення інстинкту є по суті діалеллю - тобто визначенням, яке в завуальованому вигляді включає в пояснення те, що якраз і належить пояснити.

Поширені на сьогодні визначення інстинкту змушують згадати Ф. Ніцше, точніше його цілком слушний сарказм відносно визначень такого типу. Згадуючи І. Канта та його вплив на німецьку філософію, Ніцше висловлює критичне ставлення до надмірної довіри до так званих "апріорних" (тобто таких, що не потребують доведення) суджень. Він звертає увагу, що ця довіра фактично базується на уявленні про принципову здатність, спроможність людини до таких апріорних суджень і невмінні розрізняти слова "знаходити" і "вигадувати". Адже правдивість апріорних суджень, на переконання Ф. Ніцше, не може бути аргументована "здатністю" людини до них. "Але хіба це відповідь? Пояснення? - пише він. -- Хіба це скоріше не повторення питання? Яким чином опіум змушує спати? За допомогою здатності - virtus dorminativa, - відповідає лікар у Мольєра... Але подібні відповіді гарні в комедії, і час, нарешті, кантівське питання: "яким чином можливі синтетичні судження а ргіогі?" замінити іншим питанням: "чому потрібна віра в такі судження?..."

Погодьмося, що логіка визначення інстинкту чимось таки справді подібна до мольєрівської: "успадкована здатність...", "природжений комплекс..." Але ж це не розкриває суть механізму інстинктивної поведінки, це тільки зауваження, що цей механізм, мовляв, є природженим і передається спадково. А що саме "передається" і є "природженим"? "Пристосування тварин до умов життя"? Проте тут виникає конфлікт активності/пасивності дії. Адже дещо успадковане і природжене не може бути одночасно й індивідуальною активністю самого суб'єкта. Але ж як тоді бути з уточненням, що інстинкт - це "форма пристосування тварин до умов життя"? То тварини таки самі "пристосовуються''? Чи ж інстинкт -- це механізм, яким (або через який) хтось або щось "пристосовує" їх до життя? Власне, отут ми і вийшли на "справжнє" питання про інстинкт: основне питання не в тому, як він передається, а в тому, звідки береться, щоб передатися; як уможливлюється сам по собі; чим є інстинкт? До речі, відповідь на питання "звідки", "яким чином", можливо, могла б поставити під сумнів і твердження про "спадкову передачу" інстинкту. Мається на увазі, що коли цей механізм міг виникнути (і таки ж виникнув!) одного разу, то які є підстави говорити, що надалі він передається спадково? Чому саме спадково, якщо він, у принципі, може з'являтись, виникати кожного наступного разу з тих самих причин, обставин і можливостей, як і першого разу? А може, і не виникає, а просто постійно наявний як специфічний механізм реалізації просторово-часового буття, його форм і процесів?

Зрештою, на сьогодні відносно походження інстинкту існує чимало гіпотез, хоча жодна з них поки що не прийнята науковою спільнотою як загальновизнана. Німецький етнолог та філософ, засновник Інституту морфології культури Л. Фробеніус навіть зазначив якось в одній зі своїх праць, що термін "інстинкт" - це "сурогат, визнання нашої безпорадності перед проблемою дійсності". Так чи інакше, розуміння хоча б принципу функціонування інстинктивної поведінки тварин є необхідним для розуміння суті культури. Адже культура з'являється там і настільки, де і наскільки зникає інстинкт. Можна також сказати, що культура є своєрідним заміщенням інстинкту як засобу виживання або пристосування до умов середовища.

Початок розгортання культури, власне культурогенез, відноситься до того моменту, коли під впливом якихось факторів (див. попередню тему) у психіці передлюдини відбулися якісні зміни, які виявили себе насамперед у тому, що деякі важливі аспекти існування перестали підкорятись універсальним природним ритмам і керуватись виключно інстинктами. Перекладина ніби частково "випала" з несвідомо "правильного" тваринного світу, частково втратила вроджені, інстинктивні імперативи поведінки, спрямованої на збереження і підтримання власного життя. Натомість розпочалося формування її суб'єктного "Я" ("самості" людини) і творення цим креативним людським "Я" знакової моделі буття - культурного простору.

Тут доречно згадати И. Г. Гердера та И. Форстера - німецьких учених, які чи не першими б новій європейській науці почали трактувати культуру як спосіб пристосування природно недосконалої й неповноцінної людини до умов існування. Й. Г. Гердер писав, що людина, позбавлена тваринних Вроджених і безпомилкових інстинктів, є найбезправнішою із Живих істот, інстинкт не приводить людину до трав, необхідних у боротьбі з тією чи іншою хворобою, вроджені механічні навички не допомагають будувати Житло і т. д. Саме ця природна недостатність і змушує людину створювати культуру, відсутність пристосованості робить її творчою істотою.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші