Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ЕКОНОМІКА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради України ухвалила Акт проголошення незалежності України. Утворилася нова незалежна держава Україна. Першим Президентом відродженої держави став Леонід Кравчук. Однак відродження політичної незалежності - це лише точка історичного відліку на шляху до створення справді незалежної та економічно самостійної держави.

Територія України становить 603,7 тис. кв. км території, за площею вона посідає друге місце в Європі після Росії і 40 - у світі. На її частку припадає 5,7 % площі Європи, 0,44 % від загальної площі світової поверхні суші. Станом на 1 лютого 2011 р. в Україні проживало 45 760,1 тис. осіб. З ресурсного погляду наша країна є однією з найбагатших країн Європи1. В Україні є близько 20 000 родовищ і 113 видів корисних копалин, з яких 9143 родовища і 97 видів корисних копалин мають промислове значення. Промислово освоєно 3310 родовищ. Земельний фонд України становить 60 534,8 тис. га. Частка сільськогосподарських угідь дорівнює 72 %, орних земель - 56 %, що є одним з найвищих показників у Європі. Чорноземні ґрунти в Україні займають 44 % її території2. За оцінками фахівців, на території України зосереджено чверть світових чорноземів. Низькими є показники території - 14,3 % та забезпеченості прісною водою - 1 тис. куб. м на одного жителя.

Перехід України на шлях демократичних ринкових перетворень потребував розв'язання двох проблем: самоідентифікацїі та ідентифікації. Перша передбачала визначення статусу України й українців, їхніх прагнень. Друга проблема полягала в ідентифікації соціально-економічного устрою, який необхідно побудувати. Необхідно було поєднати наявний рівень індустріального розвитку та новітні тенденції світового розвитку: глобалізаційні, формування інформаційно-комунікаційної та нової економіки, радикальні структурні зрушення у світовому і національних господарствах, необхідність інституціональних перетворень, зорієнтованих на вільний, демократичний розвиток особистості.

В економічній літературі дослідження закономірностей ринкової трансформації в Україні та постсоціалістичних країнах як одна з вимог економічної науки набуло вигляду окремої складової економічної теорії - транзителогії.

У новітній історії національної економіки при аналізі державної економічної політики та результативності ринкової трансформації виокремлюють такі періоди розвитку:

  • o серпень 1991-1999 рр. - період системної кризи та трансформаційної рецесії, що завершується досягненням економічної стабілізації в країні. Реалізація економічної політики відбувалася на основі неоліберальної концепції та теорії монетаризму;
  • o 2000-2008рр. - період макроекономічної стабілізації та відновлюваного економічного зростання, змістом якого є формування базових інститутів власне ринкового типу господарювання з адекватними їм механізмами та інструментами. Утвердилася інституціональна концепція економічного розвитку;
  • o з осені 2008 р. - сучасність - українська економіка перебуває у стані рецесії.

Кожен із зазначених вище періодів складається, у свою чергу, з окремих хронологічних сходинок реформування національної економіки - етапів.

Формування основ національної системи господарства (1991-1999 рр.)

На першому етапі реформування (серпень 1991 р. - жовтень 1992 р.) засади економічної політики були сформульовані відповідно до ухвалених Верховною Радою "Основних напрямів економічної політики в умовах незалежності" (жовтень 1991 р.) і "Основ національної економічної політики України" (березень 1992 р.). Вони визначили два стратегічних завдання: утвердження економіки України як суверенної держави та перехід до ринкової економіки, ґрунтувалися на неоліберальній монетаристській моделі макроекономічної стратегії під назвою "Вашингтонський консенсус", яку підтримали Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. Основні принципи моделі були сформовані на початку 80-х років як комплекс рекомендацій для країн (латиноамериканських) з фінансовими кризами з метою швидкої стабілізації національних економік, у подальшому екстрапольовані для країн з перехідною економікою, у тому числі пострадянських. Базові положення моделі спрямовані на досягнення макроекономічної стабілізації, мікроекономічної лібералізації та відкритої економіки, передбачають усунення державного регулювання економіки та використання монетаристських методів її регулювання, пришвидшену приватизацію, відкритість економіки, пріоритетність макроекономічної стабілізації, форсоване стиснення грошової маси як основи гальмування інфляції, ліберальне ціноутворення, орієнтацію на іноземні інвестиції та вільне переміщення капіталів як рушійну силу економічного зростання. Реалізація цих заходів планувалася за формулою "швидкі реформи - основа успіху". Така політика отримала назву "шокової терапії".

В Україні система запропонованих заходів охоплювала роздержавлення через приватизацію, структурну перебудову господарства, конверсію військової промисловості, перехід до взаєморозрахунків з країнами Співдружності Незалежних Держав (СНД) за ринковими цінами, вихід з "рублевої" зони, переорієнтацію на ринки країн Заходу, лібералізацію ринкової торгівлі та свободу ринкових цін за винятком деяких товарів. За два роки реформування Україна мала досягти сталого піднесення на основі високих темпів економічного розвитку.

Реформування відносин власності передбачало передусім роздер живлення та приватизацію. Упродовж 1992 р. комплекс законів та Державна програма приватизації майна державних підприємств (липень 1992 р.) визначили правові, організаційні та економічні засади реформи. Проголошувалася рівноправність державної, колективної та приватної власності. Програма приватизації під гаслом "народної" передбачала перетворення громадян України на реальних власників, будувалася на безоплатній основі, визначала об'єкти приватизації, конкретні терміни та обсяги реалізації в усіх галузях української економіки. Планувалося до 1994 р. повністю приватизувати торгівлю, громадське харчування і побутове обслуговування, на 95 % - основні фонди легкої та харчової промисловості, на 90 - автотранспорт, фонди радгоспів, підприємств обслуговування аграрного сектору, на 85 - промисловість будівельних матеріалів, на 80 - будівництво, лісову, деревообробну, целюлозно-паперову промисловість, на 20 - житлово-комунальне господарство, а решту галузей - у середньому на 30 %.

Розроблення розширеної програми ринкових перетворень забезпечило вступ України до Міжнародного валютного фонду (МВФ) у квітні 1992 р.

На другому етапі реформування (жовтень 1992 р. - 1994 р.) економічна політика продовжувала базуватися на монетаристській моделі. Програма надзвичайних заходів спрямувалася на стабілізацію народного господарства: введення національної валюти, оздоровлення фінансової системи і формування бездефіцитного бюджету, зупинення падіння виробництва, державний контроль за цінами, реформу оподаткування, встановлення споживчого бюджету для бідних. Ця політика зберігала адміністративну систему управління економікою.

В аграрній політиці система законодавчих і концептуальних документів сформувала основи земельної та організаційної реформи. Юридично закріплювалися державна, колективна та приватна форми власності на землю, основними завданнями були безоплатна передача землі колективним господарствам, реорганізація колгоспів і радгоспів у колективні сільськогосподарські підприємства (КСП), визначення частки кожного колгоспника у вартості колективного майна, створення необхідних умов для розвитку фермерства.

Період 1991-1994 рр. в історії української економіки характеризувався кризовим спадом національного господарства, виникненням загрози загальнонаціональної катастрофи. Це - період "прогресуючого пришвидшення темпів економічного падіння". Україна була лідером за темпами падіння серед постсоціалістичних держав. Упродовж 1991-1994 рр. вироблений національний продукт зменшився на 39 %, ВВП - на 40,4, продукція промисловості

- на 40,4, сільського господарства - на 32,5 %, інвестиції у сільське господарство, машинобудування зменшилися в 5 разів, будівництво, торгівлю - в 4 рази. Зовнішній економічний борг дорівнював понад 7 млрд дол. США. Найбільшим за період незалежності падіння було в 1994 р.: ВВП - на 22,9 %, промислове виробництво - на 27,3, продуктивність праці в промисловості - на 21, сільськогосподарське виробництво - на 16,6 %. Інвестиції в основний капітал зменшилися на 23 %. Руйнувався науковий та інтелектуальний потенціал суспільства. Відбувалося інтенсивне згортання відтворювального процесу.

Процес роздержавлення та приватизації відбувався в два етапи: передприватизаційний (1988-1992) та індивідуальних технологій (1992-1994). На першому етапі на базі державного майна та фінансових ресурсів державних підприємств створювали малі підприємства та кооперативи, що привласнювали майно і прибутки. Почалася безоплатна передача у власність територіальних громад державних підприємств, організацій, установ, що надавали комунально-побутові та соціально-культурні послуги населенню. На другому етапі роздержавлення та приватизація відбувалися шляхом упровадження приватизаційних документів, акціонування державних підприємств, поділу пакетів акцій між трудовими колективами та державою з подальшим продажем; передачі майна державних підприємств в оренду трудовим колективам і створення на їх основі дочірних фірм, орендних підприємств з правом викупу майна, фактично - за кошти державних підприємств. У 1992 р. створено Фонд державного майна.

Усі громадяни України мали право на отримання приватизаційних документів (під назвою "майнові сертифікати" або українські "ваучери"), що підтверджували безоплатне утримання частки майна державних підприємств. Вони були іменними, видавалися відділеннями "Ощадного банку" за списками, складеними місцевими радами. Передбачалося в 1993 р. приблизно 10 % запланованих для продажу об'єктів продати через приватизаційні сертифікати. Однак вони існували у вигляді депозитних рахунків і не мали вільного обігу. За 1992-1994 рр. відкрили депозитні рахунки лише 8 млн громадян. У 1994 р. випустили компенсаційні сертифікати (КС) як засіб компенсації втрат населення від знецінення заощаджень в установах "Ощадбанку" та платежу за об'єкти приватизації. Номінальна вартість становила 10 грн, ринкова - в 4,5 разу менше. їх можна було вільно продавати та купувати, обмінювати на акції та інші документи, що засвідчують право власності. Проте процес приватизації відбувався повільно. Загалом приватизовано майже 30 % державного майна.

Відбулося масштабне поглиблення структурних диспропорцій у промисловості. Почався процес руйнування індустріальних досягнень економіки України. Конверсія та реструктуризація галузей не дали очікуваних результатів. Менеджмент цих підприємств не зміг працювати в умовах конкуренції. За 1991-1994 рр. частка паливно-енергетичних галузей зросла з 18,2 до 44,9 %, зменшилася частка машинобудування відповідно з 26,3 до 16,9 %, соціально орієнтованих галузей промисловості - з 36,7 до 21,5 %.

В аграрній сфері було збільшено земельні наділи особистих підсобних господарств, започатковано приватизацію земельних ділянок, що перебували в користуванні громадян. У 1991 р. функціонувало 10 тис, колгоспів і 2 тис. радгоспів (відповідно 62,4 і 23,6 % від загальної кількості сільгосппідприємств). Відбувався повільний процес реорганізації колгоспів у КСП. У 1993 р. започатковано продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення та надання їх в оренду.

Масова лібералізація економіки почалася у січні 1992 р. із переходом до вільного ціноутворення. Через зростання цін на російські та туркменські енергоносії вартість газу збільшилася в 100, а нафти - в 300 разів. Це призвело до різкого зростання собівартості продукції, зменшення виробництва, щомісячної інфляції в 28,9 %, зростання цін промисловості в 8,4 разу. Грошова та фінансова системи були повністю розбалансованими. Упродовж 1992 р, введено в тимчасовий обіг український карбованець, спочатку в готівковій, у 1993 р. - у безготівковій формі. Усі активи й пасиви переоцінено в нову валюту за співвідношенням 1 : 1 без обмежень за сумами коштів. Україна вийшла з "рублевої" зони. Однак вартість національних грошей різко зменшувалася. За 1992 р. гроші знецінилися в 21 раз, за 1993 р. - у 103 рази. Кредитні емісії досягли 3 трлн крб. у 1993 р. Інфляція за цей рік поступово переросла в гіперінфляцію, перевищивши 10 250 %. Вартість українського карбованця щодо долара зменшилася в 8,3 разу. В 1994 р. Національний банк розпочав жорстку дефляційну політику і в липні було досягнуто найнижчого рівня інфляції (2,1 %) за попередні 3 роки. Проте це забезпечувалось шляхом заборгованості у виплаті заробітної плати, пенсій та інших соціальних видатків, зростання кредиторської та дебіторської заборгованості в народному господарстві.

Почалося створення національної дворівневої банківської системи: національний і комерційні банки. Наприкінці 1993 р. зареєстровано 211 банків.

Перший Державний бюджет суверенної України затверджено на 1992 р. Його дефіцит становив 57,5 % від загальної суми видатків Державного бюджету, або 18,1 % ВВП. У1994 р. дефіцит зменшився відповідно до 29,7 і 8,9 %. Він покривався прямою грошовою емісією Національного банку України. В1993 р. емісія становила 122 999 млрд крб., що в 25 разів більше ніж у 1992 р. Збільшувались обсяги неврахованого виробництва та позабанківського грошового обігу, масового приховування прибутків. Валюта від зовнішньоекономічної діяльності не надходила з-за кордону. Державний валютний фонд отримував лише 1/3 вартості реалізованих товарів.

Загострилися соціальні суперечності, хоча видатки на соціальні потреби становили 40 % ВВП щодо 22,5 % у 1990 р. Зменшилися частка оплати праці у ВВП до 39,7 % в 1994 р. щодо 58,3 % у 1991 р,, реальна заробітна плата - в 3,82 разу. Однією з причин було зменшення продуктивності праці в умовах штучного збереження чисельності працюючих. Так, у промисловості спад продуктивності праці сягнув 21 %. Рівень споживання продовольства в 1992 р. зменшився порівняно з попереднім роком у середньому на 10-40 %. Прогресувало безробіття. Серед безробітних зростала молодіжна група (40 %). Ціни в 1993 р. порівняно з 1990 р. збільшилися у 167 разів, а мінімальна зарплата лише в 57 разів.

Політика, яка проводилась, отримала назву "фальсифікований або карикатурний монетаризм", коли монетарні заходи поєднували з адміністративними методами управління. Так, закрили торги міжбанківської валютної біржі, запровадили нереально низький фіксований курс карбованця, ліцензування експорту багатьох товарів. У 1994 р. держава регулювала 70 % цін. Однак адміністративне втручання в макроекономічні процеси призвело до поглиблення кризи. Реальний вплив держави на розвиток народногосподарських процесів зменшився. У 1991-1994 рр. відбувалися розбалансованість, деіндустріалізація та деструктуризація економіки України. Загострилося протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади. Виникла реальна загроза витіснення України на периферію світового господарства, технологічної та фінансової залежності від інших держав, перетворення на сировинний придаток і територію для розміщення екологічно шкідливих виробництв. Формувалися умови для неоколоніального статусу України, обмеження політичної самостійності та суверенності у вирішенні національних проблем.

У 1995-1999 роках відбувався процес активізації протидії кризовим процесам в економіці, уповільнення темпів падіння. В 1999 р. уперше чітко окреслилися ознаки економічної стабілізації. Було створено законодавчу базу ринкових реформ.

На третьому етапі реформування (кінець 1994-1999 рр.) економічна політика, проголошена новим президентом Леонідом Кучмою у жовтні 1994 р., отримала назву "Шляхом радикальних економічних реформ". У 1997 р. вона була доповнена програмою антикризових дій. Позитивне значення для економічної кон'юнктури мали розпорядження Президента щодо заходів соціально-економічної стабілізації (грудень 1998 р.) і стимулювання виробництва (травень 1999 р.).

Економічна політика визначала курс на пришвидшення ринкової трансформації економіки, введення механізмів подолання глибокої кризи української економіки та стабілізації макроекономічної ситуації, формування відкритої конкурентної економіки. Концептуальні моменти цієї програми такі:

  • o стабілізація фінансово-грошової системи шляхом переходу від фіскальної податкової політики до стимулюючої, реалізація принципу стабільності та рівності оподаткування, збільшення доходної частини бюджету, утвердження реальної дворівневої банківської системи з автономним Національним банком і системою комерційних банків;
  • o здійснення радикальних інституціональних змін. Визначено два завдання: а) пришвидшення приватизаційного процесу, утвердження приватної власності, сучасного фондового ринку; б) реформування державного управління. Галузеві управління мали виконувати координаційні та інноваційні функції. Частина повноважень передавалася регіонам. В організаційній структурі виробництва мало зрости значення фінансово-промислових груп і холдингів;
  • o структурна політика визначала високотехнологічний потенціал галузей економіки, упорядкування енергетичного сектора, випереджаючий розвиток галузей соціальної орієнтації, агропромислового комплексу, сфери побуту і торгівлі. Передбачалися конкретні заходи щодо підвищення ефективності інвестиційної політики;
  • o пришвидшення роздержавлення та приватизації землі, поділ земель, переданих у колективну власність, на земельні паї без виокремлення на місцевості, надання сертифіката на право приватної власності на пай, запровадження права розпорядження земельною часткою, становлення та розвиток сільськогосподарської кооперації, гарантування та захист прав селян на майно та землю;
  • o легалізація тіньової економіки, активізація інвестиційного процесу, "економізація" зовнішньої політики України;
  • o проведення активної соціальної політики, виведення її на пріоритетний рівень економічного життя, пожвавлення житлового будівництва.

Починаючи з 1997 р., згідно зі ст. 106 Конституції України (1996 р.) Президент щорічно звертається з Посланням до Верховної Ради "Про внутрішнє і зовнішнє становище України", де визначаються стратегічні та тактичні завдання соціально-економічного розвитку держави. Кожний кабінет міністрів, що здобував владу, розробляв власний план і програму дій Уряду щодо реалізації національної економічної політики, які ухвалювали сесії Верховної Ради.

У 1999 р. було розроблено програму стратегічного розвитку иУкраїна-2010", основою якої вперше стали індекси цивілізаційного людського розвитку, запропоновані ООН у 1990 р., - добробут, здоров'я, освіта, всебічний розвиток особистості. Визначено три етапи соціально-економічного розвитку: перший (1999-2000 рр.) - досягнення стабілізації економіки та перехід до економічного зростання, другий (2000-2005 рр.) - структурні зміни в економіці, підвищення її ефективності, темпів приросту ВВП до 7 % на рік, третій (2006-2010 рр.) - продовження структурної перебудови економіки та забезпечення високих (до 8 %) темпів зростання.

У1994-1999рр. відбувалося сповільнення темпів падіння основних макроекономічних показників, хоча негативне значення мала фінансова азійська криза 1997 р. та її відлуння в Росії в 1998 р. Так, у 1996 р. темпи зменшення ВВП дорівнювали 10,6 %, у 1997 р. - 3,2, у 1999 р. падіння ВВП було подолано. У 1998 р. уперше зросли інвестиції на 6,1 %, в основні фонди - на 2,9, обсяги житлового будівництва - на 7,5 %. Прямі іноземні інвестиції за 1995-1998 рр. збільшилися в 5,8 разу, кількість підприємств з іноземними інвестиціями - у 3,3 разу. В1999 р. промислове виробництво збільшилося на 4,3 %, у тому числі виробництво товарів народного споживання - на 7,2. Дефіцит Державного бюджету зменшився до 1,5 % ВВП. Щорічний рівень інфляції стабілізувався на рівні 19,2 %.

Відбулися зміни в галузевій структурі валової доданої вартості (ВДВ) на користь галузей, що надають послуги, щодо галузей, які виробляють товари (відповідно 28,3 і 73,7 % у 1991 р. та 48,3 і 52,8 % в 1999 р.). Причинами цього був глибокий спад виробництва порівняно з наданням послуг. У 1999 р. у галузевій структурі промисловості частка так званих базових галузей (металургії, хімічної, електроенергетичної, паливної) збільшилася до 59,8 % проти 26 % у 1990 р., частка легкої та харчової промисловості зменшилася до 16,7 % щодо 21,5 % у 1994 р. Отже, випуск продукції 3-го технологічного укладу становив 58 %, 4-го технологічного укладу - 38,5-го - лише 23 %. Це свідчить про значне інноваційне відставання України, перетворення на сировинний придаток розвинутих країн.

На третьому етапі приватизації (1995-1998 рр.) відбувався процес масової сертифікатної приватизації, середньорічні темпи якої збільшилися в 2,5 разу. Згідно з другою державною програмою приватизації (1995 р.) випущені приватизаційні майнові сертифікати (ПМС) у паперовій формі, створено національну мережу сертифікатних аукціонів. Приватизаційні сертифікати до кінця 1998 р. отримали 45 722 тис. українських громадян, що становило 87,98 % від загальної чисельності населення. Відбувалося масове акціонування державних підприємств з подальшою приватизацією шляхом використання приватизаційних паперів. Загалом упродовж 1995- 1998 рр. приватизовано майже 50 тис. об'єктів. Станом на 31 грудня

1999 р. форму власності змінили 66 557 об'єктів, зокрема 90 % підприємств торгівлі, сервісу та громадського харчування. Було використано приватизаційних майнових сертифікатів на суму 10,32 млн грн, компенсаційних сертифікатів - 919 млн грн. У 1997 р. частка підприємств і організацій державної форми власності зменшилася до 8,68 %, в основних фондах виробничого сектора економіки - з 81,4 у 1990 р. до 55,7 %, а чисельність працівників з 82,9 у 1992 р. до 60,6 %. Частка підприємств комунальної власності становила 7,23 %.

Зміцнювали позиції корпоративний та малого бізнесу сектори економіки. В 1999 р. налічувалось 7524 акціонерних товариства, 191,7 тис. малих підприємств із 1,6 млн працюючих, суб'єктами підприємницької діяльності були 1007,8 тис. фізичних осіб. У 1998 р. запроваджені спрощена система оподаткування суб'єктів малого бізнесу: єдиний податок, спеціальний торговий патент та фіксований сільськогосподарський податок.

Проте приватизація за майнові сертифікати не утворила прошарку власників, "середнього класу". ПМС концентрувалися в руках окремих юридичних і фізичних осіб, масово скуповувалися за готівку, їх ціна була монопольно низькою. Сформувався "тіньовий сектор" капіталу, порушилися господарські зв'язки, руйнувалася державна власність, більшість населення була відчужена від власності. Приватизація оцінюється як кланово-номенклатурна і деструктивна, що призвела до розпорошення власності, сприяла первісному нагромадженню капіталу. В1998 р. почалася грошова приватизація на конкурсах і відкритих торгах.

Промисловий комплекс зберігав провідну роль у господарстві країни: в 2000 р. на частку промислової продукції припадало 47,7 % валової продукції всіх галузей національного господарства, валової доданої вартості - 33,9, промислово-виробничих фондів - 31,9 %, зайнятих - 25 %. Порівняно з 1990 р. ці показники зменшилися на З-5 пунктів, а рентабельність - з 16,8 до 4,8 %.

Змінилися відносини власності на землю. Держава втратила монопольне право власності на землю, сформувалися нові форми власності - приватна та колективна1. Станом на 1 січня 2000 р. у державній власності залишалося 53,4 % земельного фонду України та 37,6 % сільськогосподарських угідь.

В аграрній економіці в 1995 р. почалося роздержавлення сільськогосподарських угідь. 90 % КСП розпаювали майно між своїми членами, 70 % радгоспів було приватизовано. Організовували КСП, акціонерні товариства, фермерські господарства. Останні фактично були єдиними приватними агропідприємствами, в їх користуванні перебувало 1,16 тис. га землі, або 2,87 % від сільгоспугідь. У приватній власності громадян було 3 млн га сільгоспугідь, або 7,42 % від загальної кількості.

Упродовж 1996-1999 рр. практично була завершена передача земель у колективну власність, пришвидшився процес паювання земель колективної власності без виокремлення на місцевості та надання сертифікатів на право на земельний пай. Його середній розмір коливався у межах від 1,1 до 8,9 га залежно від області. Станом на

31 грудня 1999 р. у власності недержавних підприємств було 71,5 % сільськогосподарських угідь, у господарствах населення - 14,6 %. Майже 6 млн селян стали власниками земельних сертифікатів, 11 млн громадян - власниками присадибних ділянок, 112 тис. отримали державні акти на право власності. Функціонували 10 771 КСП, 921 спілка селян, 678 ТОВ, 330 приватно-орендних і приватних підприємств, 192 сільськогосподарські кооперативи, 306 агрофірм.

Виробництво сільськогосподарської продукції продовжувало зменшуватися, у 1999 р. її обсяги становили менш ніж 50 % щодо 1990 р. Особисті підсобні господарства населення (ОПГН) розширили площі використовуваних земель удвічі, проте в 1999 р. виробляли продукцію на рівні 1990 р. Кількість працюючих зменшилась майже вдвічі. Негативним чинником було зменшення за період з 1990 р. інвестицій у сільське господарство, державних капітальних вкладень - у 60 разів, власних коштів господарств - у 17 разів (у порівняльних цінах).

Сформовано економічну інфраструктуру: грошову, фінансову, платіжну, податкову, митну, банківську системи. В 1995 р. створено Державне казначейство України, що започаткувало казначейське обслуговування виконання Державного бюджету України. Дефіцит зведеного бюджету України у процентах до ВВП упродовж 1994-1999 рр. зменшився з 8,9 до 1,5 %. У 1996 р. введено національну валюту - гривню та копійку (соту частину гривні). Із 2 по 16 березня вилучили з обігу українські карбованці та обміняли на гривні за курсом 100 тис. карбованців за 1 гривню. Фінансово стабілізувалася банківська система. На кінець 1999 р. в Україні зареєстровано 202 комерційні банки, 1330 інвестиційних компаній та фондів, 2250 аудиторських фірм, 262 страхові компанії, 340 бірж, 390 кредитних спілок. Відбулося становлення фондового, товарного і валютного ринків.

Здійснено відчутні заходи щодо лібералізації господарських зв'язків. Утвердився ринковий механізм ціноутворення, здійснено перехід до світових цін, запроваджено ліберальний режим зовнішньої торгівлі, забезпечено товарну насиченість ринку. Відбувався інтенсивний процес формування соціальної верстви бізнесменів і підприємців. Утверджувалися економічна свобода, можливість вільного вибору напряму господарської діяльності, змінювалася суспільна психологія.

1999 р. був переломним у розвитку української економіки. Започатковано зростання макроекономічних показників. Проте загалом програму соціально-економічного розвитку не виконано.

Не було нагромаджено необхідного потенціалу економічного зростання. Залишилися негативні ознаки трансформаційних процесів, економічна криза не була подолана. Економічний потенціал країни продовжував знижуватися. В1999 р. ВВП України становив 41 % від рівня 1990 р., промислове виробництво - 51,1 %, сільськогосподарське - 48,5 %. За даними Світового банку, в 1990 р. в Україні ВВП на особу становив 2760 дол. США, у 1999 р. зменшився до 652 дол., для порівняння - в економічно розвинутих країнах дорівнював від 25 до 42 тис. дол. Дефіцит державного бюджету, спричинений ухваленням завищеної дохідної частини та надмірними державними видатками, наближався до 2 млрд грн. Валютні резерви Національного банку зменшилися до 0,8 млрд дол. Руйнувався інтелектуальний потенціал суспільства. Науковці виїжджали з України, йшли у бізнес.

Процеси роздержавлення і приватизації не привели до глибокої ринкової трансформації. У 1997 р. частка приватних підприємств у їх загальній кількості становила 28,2, колективних - 53,3 %. Повільно розвивався малий бізнес, його частка у ВВП становила 11%.

Продовжувався процес структурної деформації промислового комплексу. В 1999 р. частка галузей групи "А" збільшилася до 72,8 щодо 56,5 % в 1991 р., хоча частка машинобудування зменшилася відповідно з 26,3 до 14,1 %. Частка легкої промисловості зменшилася до 1,6, харчової - до 15,1 %. Українська промисловість продовжувала орієнтуватися на виробництво проміжних продуктів з низьким рівнем переробки сировини, а не на продукцію кінцевого споживання. Збиткових підприємств у 1990 р. було 2 %, у 1999 р. - 52 %. Заборгованість підприємств перед бюджетом досягла 16 млрд грн. Витрати на науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) за 1991-1999 рр. становили лише 0,6 % у співвідношенні до валового випуску в обробній промисловості (в економічно розвинутих країнах - 2,5 %).

Залишався високий рівень бартеризації економіки. У 1999 р. грошима оплачували третину всієї продукції.

Загострилася проблема інвестицій, зокрема закордонних. Упродовж 1991-2000 рр. Україна отримала 3,9 млрд дол., тоді як Росія - 21 млрд, Польща - 40 млрд, Румунія - 8 млрд. Обсяг інвестицій на одну особу в Україні становив 79 дол. Національні гроші вивозили з України.

Роздрібний товарооборот у 1990 р. формувався на 80 % за рахунок внутрішнього виробництва, в 1998 р. експансія імпортних товарів досягла 60, непродовольчих - 80 %. Валюту використовували для імпорту товарів широкого вжитку, а не для реконструкції виробництва. Українські товари були неконкурентоспроможними, переважала інтервенція іноземних. Зберігався диспаритет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію, в 1999 р. коефіцієнт становив 5,96.

Соціальне становище характеризували заборгованість із заробітної плати, пенсій та інших видів соціальної допомоги, зменшення доходів населення, поглиблення соціального та майнового розшарування. У 1999 р. 80 % населення перебувало за межею бідності. Чисельність трудових ресурсів за 1991-1997 рр. досягла найвищого рівня - 30,1 млн осіб. Однак чисельність зайнятих у всіх сферах економічної діяльності зменшилася. За офіційними даними, рівень безробіття населення (за методологією Міжнародної організації праці) становив 11 %, хоча кількість зареєстрованих безробітних коливалася у межах 0,4-4,2 %. Чисельність безробітних у 1999 р. оцінюється у понад 2 млн осіб, ще 7 млн працювали за кордоном. Заробітна плата становила менш ніж 50 дол. За індексом людського розвитку Україна перемістилася з 54-го місця у світі в 1994 р. на 102-ге у 1999 р.

Загрозу для господарства України становила тіньова економіка. Втрати Державного бюджету від "тінізації" економіки дорівнювали щороку 12-15 млрд грн. За іншими даними, обсяги сягали 60 % ВВП. її причинами були: а) самозбереження за умов тотального податкового пресингу; б) криміналізація економіки, незаконне виготовлення та реалізація товарів, розкрадання матеріальних цінностей, рекет, наркобізнес тощо.

Негативним чинником був великий зовнішній борг. Упродовж 1994-1999 рр. він збільшився втричі, дорівнюючи 12,5 млрд дол. У 1998 р. на погашення державного боргу було витрачено майже 10 млрд грн, або 95 % видатків Держбюджету.

Змінювався склад Кабінету Міністрів. У червні 1995 р. головою уряду призначено Євгена Марчука, у травні 1996 р. його замінив Петро Лазаренко, впродовж липня 1997 р. - жовтня 1999 р. очолював Валерій Пустовойтенко. Економічна політика парламенту була автономною від політики уряду, відособлену політику проводив НБУ, орієнтуючись на вимоги МВФ. Отже, існувала різновекторність економічних поглядів і політики.

Економіка отримала назву "бюрократичний капіталізм", коли бюрократія визначає темпи, пропорції, якість створення і відтворення приватного капіталу. Стало зрозуміло, що неоліберальна модель не забезпечить вихід з кризи та економічне зростання. Неперспективною виявилися політика так званої наздоганяючої модернізації. Залишалася загроза, що Україна опиниться за межами економічного та соціального прогресу.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші