Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Національна економіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Боргова криза і стратегія управління зовнішньою заборгованістю

Перевищення державних витрат над доходами породжує бюджетний дефіцит. У невеликих розмірах він стимулює ефективний попит економічної системи, а у разі збільшення призводить до зростання державного боргу.

Теоретично можна виокремити чотири основних напрями подолання дефіциту державного бюджету: збільшення дохідної частини бюджету; скорочення видаткової частини бюджету; здійснення внутрішніх і зовнішніх позик; проведення грошової і кредитної емісії.

Фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок інструментарію грошово-кредитної політики набуває таких форм; збільшення кількості ліквідних грошей; збільшення облігацій казначейства у населення; скорочення валютних резервів центрального банку. При використанні інструментарію грошової емісії виникає інфляція, а держава отримує дохід унаслідок монопольного права друкувати гроші у формі сеньйоражу або інфляційного податку, який розраховується за формулою

де ІР - інфляційний податок; рг і р(-1 - рівень цін у звітному і попередньому роках; М1 - пропозиція грошей у звітному році.

Непогашений бюджетний дефіцит з роками переростає в державний борг. Головними причинами утворення та зростання державного боргу є: дефіцит державного бюджету; розширення економічних функцій держави; залучення коштів нерезидентів з метою підтримання стабільності національної валюти; мілітаризація економіки; дія вмонтованих стабілізаторів (збільшення соціальних трансфертів, скорочення податкових надходжень); політичні бізнес-цикли.

Державний борг складається з двох частин:

  • 1) внутрішнього боргу - заборгованості держави перед домо-господарствами і фірмами певної країни. Він поділяється на: мо-нетизований борг (борги держави з банками) і немонетизований борг (заборгованість перед сектором домашніх господарств із виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних трансфертів; заборгованість перед сектором нефінансових корпорацій за господарськими розрахунками);
  • 2) зовнішнього боргу - заборгованості держави іноземним громадянам, фірмам, урядам, міжнародним фінансовим організаціям.

Основними фінансовими інструментами довгострокових зовнішніх залучень України залишаються: кредити, заборгованість за якими досягла 65,4 млрд дол. США (77,6 % загального обсягу довгострокового боргу); у тому числі від прямих інвесторів - 5,1 млрд дол. США (6,0 % У боргові цінні папери, за якими сектором державного управління, банківським та іншими секторами накопичено зобов'язань обсягом 13,1 млрд дол. США (15,5 % загального обсягу довгострокового боргу), у тому числі за євро-облігаціями - 12,3 млрд дол США (14,6 %). Частка валюти та депозитів у структурі довгострокового боргу на кінець року скоротилась до 4,3% (3,6 млрд дол. США), торгових кредитів - до 0,2 % (0,2 млрд дол. США); натомість частка інших боргових зобов'язань зросла до 2,4 % (2,0 млрд дол. США)2.

Наслідки впливу державного боргу на ділову активність економічної системи розглядають у коротко- та довгостроковому періодах. Короткострокові наслідки - це економічні наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблеми витіснення державою приватних інвестицій. Довгострокові наслідки - це проблеми тягаря державного боргу, що негативно впливають на економічне зростання країни, зменшуючи обсяги виробничих потужностей, які б могли використовуватися майбутніми поколіннями. Довгостроковий тягар можна пом'якшити, якщо видатки державного сектору спрямовуються на розвиток об'єктів виробничої інфраструктури, розвиток людського потенціалу, що дасть можливість збільшити майбутній виробничий потенціал економіки країни.

Нераціональність і збитковість використання зовнішніх ресурсів створює боргові зобов'язання країни, які в майбутньому суттєво обмежують можливості держави у проведенні економічної політики. В такій ситуації держава має управляти зовнішнім боргом, тобто утримувати зовнішні зобов'язання країни у межах можливого обслуговування боргу. Процес управління зовнішнім боргом охоплює такі етапи: 1) аналіз кредитоспроможності країни - можливості позичати кошти; 2) оцінку платоспроможності - здатність обслуговувати борг; 3) контроль рівня зовнішньої заборгованості; 4) контроль за структурою зовнішнього боргу.

Найголовніше в управлінні зовнішнім боргом - дотримуватися показників, які гарантують національну безпеку. У більшості країн Європейського Союзу вимога можливої межі заборгованості країни закріплена в законодавчому порядку. Згідно з нею державні витрати поділяють на адміністративні витрати та державні інвестиції. При цьому робиться припущення, що всі державні інвестиції мають позитивну прибутковість, тобто витрати за ними перекриваються, принаймні, отриманими доходами, що йдуть на сплату боргів та відсотків. Вважається прийнятним зростання державного боргу за рік до величини річного обсягу державних інвестицій в економіку. Країнами - членами ЄС було встановлено відсоткове співвідношення цієї величини: сума боргу не повинна перевищувати 3 % ВВП, що загалом відповідає величині державних капіталовкладень в економічну систему.

Згідно з вітчизняним законодавством, зі ст. 18 Бюджетного кодексу України, граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу не повинен перевищувати 60 % фактичної величини ВВП.

Зовнішній борг вимірюється індексами. Основними показниками є: відношення розміру боргу до валового внутрішнього продукту (допустиме значення - до 60 % ВВП); відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту (допустиме значення - 100-200 %); відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до розміру державного бюджету (граничне значення - до 25 %); відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до валютних резервів (граничне значення - до 25 %); відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до ВВП (граничне значення - до 5 %); відношення боргу міжнародним фінансовим організаціям до загальної величини зовнішнього боргу (граничне значення - до 30 %); коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат боргу та величиною експорту товарів і послуг)1.

У системі національної статичної звітності застосовують коефіцієнт обслуговування довгострокового зовнішнього боргу України, який визначається через відношення всіх платежів за заборгованістю до валютних надходжень держави і виражається у відсотках.

Обсяг валового зовнішнього боргу України на 1 січня 2010 р. становив 104 млрд дол. США (88,9 % ВВП). За структурою заборгованості за секторами економіки домінує борг державного та банківського секторів, відповідно 23,1 та 29,6 %. Частка інших секторів економіки становить 47,3 %2.

Джерелами погашення зовнішнього боргу є: бюджет, золотовалютні резерви, нові позики. Здатність країни сплачувати свої зовнішні зобов'язання називається міжнародною валютною ліквідністю. Рівень валютної платоспроможності окремої країни та оцінки її міжнародної валютної ліквідності визначається у відсотках як співвідношення між золотовалютними резервами центрального банку країни і загальною сумою річного товарного імпорту.

Якщо рівень зовнішнього боргу дуже великий, то виникає криза зовнішньої заборгованості - неспроможність країни обслуговувати власні зовнішні борги. Основними причинами цього є: неправильна макроекономічна політика країни-боржника (зведення державного бюджету країни з великим дефіцитом, завищення курсу національної валюти, що призводить до швидкого зростання імпорту, погіршуючи платіжний баланс країни); різка зміна кон'юнктури на світових ринках, що супроводжується погіршенням умов торгівлі країн-боржників і зростанням реальних відсоткових ставок; відмова від платежів країною-борж-ником (на країну можуть накласти торговельні санкції, заморозити майно, яке належить країні, тобто застосувати дефолт).

Для недопущення боргової кризи необхідно управляти зовнішньою заборгованістю. Довгостроковою метою управління зовнішнім боргом є утримання зростання зовнішніх зобов'язань країни в межах її спроможності обслуговувати борг. Короткострокова мета управління зовнішнім боргом полягає в регулюванні обсягів зовнішніх запозичень таким чином, щоб сукупний попит відповідав станові внутрішніх і зовнішніх розрахунків країни. Реалізація цієї мети дає можливість забезпечити відповідність зовнішніх запозичень загальним цілям макроекономічної політики.

Управління зовнішньою заборгованістю поділяється на три етапи: залучення фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу. Відповідно, система управління зовнішньою заборгованістю передбачає: аналіз можливості країни позичати кошти; оцінку здатності обслуговувати борг; контроль рівня зовнішньої заборгованості; контроль за складом зовнішнього боргу. Стратегія управління зовнішнім боргом має передбачати шляхи виходу з ситуації, коли можуть виникнути проблеми з обслуговуванням боргу. Є чотири варіанти дій для країни: 1) просто відмовитися сплачувати борг, зіштовхнувшись із перспективою втрати доступу на світовий ринок капіталу у майбутньому; 2) призупинити сплату боргу, не оголошуючи себе офіційно банкрутом; 3) спробувати виконувати свої зобов'язання за будь-яку Ціну; 4) спробувати реструктуризувати борг, тобто провести переговори щодо зміни умов його погашення.

Традиційними методами зменшення боргу є: реструктуризація - коли умови обслуговування боргу (відсотки, строки сплати, сума погашення) переглядаються; конверсія (борговий своп), яка реалізується через: викуп боргу - коли країна-боржник викуповує власні боргові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів зі знижкою їх номінальної ціни; капіталізацію боргу - обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал країни-боржника) зі знижкою; конверсію "борг-борг" - заміна наявних боргових зобов'язань новими. Ці методи є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави, однак призводять до скорочення валютних резервів та інфляційного тиску з боку конверсійних операцій

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші