Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Економічна думка

Відповідні суспільні зміни вплинули і на формування нової економічної думки. У 1933 р. на протилежних берегах Атлантики американець Едуард Чемберлін (1899—1967) й англійка Джоан Робінсон (1903—1983) видали свої праці, назвавши їх "Теорія монополістичної конкуренції: реорієнтація теорії вартості" та "Економічна теорія недосконалої конкуренції".

У цих творах досить детально проаналізовано й обґрунтовано функціонування ринкового механізму в обставинах, котрі порушують (виключають) умови вільної конкуренції. Зокрема, обидва автори виходять з того, що ринкову ціну формують не колективні дії учасників ринку, оскільки неоднорідність товарної продукції (диференціація) позбавляє можливості покупців отримувати повну інформацію про ціни на неї, а фірми-виробники конкурувати між собою у зв'язку з браком вибору ефективнішої діяльності. Тобто неокласики (Е. Чемберлін і Дж. Робінсон) головну причину порушення рівноваги в економіці традиційно вбачали у "категоріях" і "законах" економічного середовища, у той час як в інституціоналістів недосконала конкуренція — результат впливу на економічне зростання насамперед людського чинника, який зумовлює соціально-психологічні, правові та інші проблеми суспільного розвитку, в тому числі у сфері економіки.

Монополія і конкуренція

Одне з головних теоретичних положень книги Теорія монополістичної конкуренції" полягає в тому, що основною умовою володіння ринком або, як вважав гарвардський професор, суттю монополії є контроль над пропозицією, а отже, над ціною, що досягається взаємозаміною товарів, котрі конкурують, тобто "диференціацією продукції". Е. Чемберлін стосовно цього зазначав: "Разом із диференціацією з'являється монополія, і в міру посилення диференціації елементи монополії стають більш значущими. Скрізь, де певною мірою є диференціація, кожен продавець має абсолютну монополію на власний продукт, але разом з тим зазнає конкуренції з боку більш або менш недосконалих замінників"1.3 огляду на це, він вважав, що про становище всіх продавців правомірно говорити як про монополістів, які конкурують в умовах монополістичної конкуренції.

На думку Е. Чемберліна, ринки пов'язані, оскільки на кожному з них незалежні один від одного продавці змушені взаємодіяти з метою реалізації подібної за призначенням продукції. Вчений переконаний, що ринки насправді більш або менш недосконалі, а твердження про те, що фактичним результатам властиво "прагнути" до рівноваги, не обґрунтоване. У результаті кожного продавця Е. Чемберлін розглядає як монополіста, який формував власне коло покупців, тобто свій субринок, завдяки своєму "унікальному" товару, рівень диференціації продукту котрого відображав, як продавець регулює ціну і діє на ринку як монополіст. Це означало також, що реальний обсяг пропозиції товарів і послуг буде меншим, а ціни на них — вищі, ніж в умовах чистої конкуренції: монополія продавця на свій продукт і монополісти, які конкурують між собою в умовах монополістичної конкуренції, неможливі, за Е. Чемберліном, без головної умови - диференціації продукту.

Вчений, розкриваючи суть цієї категорії, зауважив, що основною властивістю диференційованого продукту є наявність у товарі (або послузі) одного з продавців істотної відмітної ознаки. Вона для покупця може бути як реальною, такі уявною, лише б вона привела до того, щоб перевагу надали саме цьому продуктові. Там, де є така диференціація, покупці об'єднуватимуться з продавцями не з волі випадку і не безладно (як це відбувається за чистої конкуренції), а відповідно до вибору на основі переваг певного товару. Тобто Е. Чемберлін вбачав причину виникнення монополістичної конкуренції тільки в диференціації продукту, коли серед багатьох марок однорідного товару споживач вибирає одну-дві, що зумовлено якістю товару, його зовнішньою привабливістю, а також вдалою рекламою.

Отже, продавець-монополіст, за логікою вченого, може збільшувати обсяг продажу продукції, вдаючись до додаткових витрат, зменшуючи ціни і вважаючи, що інші продавці однойменної "групи" товарів не зможуть одразу вчинити так само, тобто підняти рівень витрат виробництва. У цьому полягала основна причина того, що фірма-конкурент, яка виробляє певний товар, знижуючи на нього ціну або освоюючи випуск нового конкуруючого товару, по суті не зважає на те, що аналогічні заходи можуть провести інші виробники. З погляду методології економічної науки, як вважав М. Фрідмен, "доти, доки стверджується, що диференціація продукту має істотне значення — це головна відмітна теза теорії монополістичної конкуренції, — не можна використовувати визначення поняття галузі як групи фірм, які випускають аналогічний продукт"1.

Розвиваючи свої ідеї про процес диференціації продукту як про природну реакцію конкурентів на не менш природний вияв власне конкуренції, Е. Чемберлін обґрунтував вплив, що збільшувався, на цей процес нецінових факторів конкуренції, маючи на увазі зумовлені особливими та індивідуальними властивостями якість товарів і рекламу. При цьому він зазначав: "Диференціація може ґрунтуватися на певних особливостях самого продукту, таких як особливі запатентовані властивості — фабричні марки, фірмові назви, своєрідність упаковки або тари (якщо такі є), або ж таких, як індивідуальні особливості, що належать до якості, форми, кольору або стилю"2. Пов'язуючи сказане з роздрібною торгівлею, до зазначених чинників нецінової конкуренції на базі диференціації він додав ще й вигідне місцезнаходження продавця, загальну атмосферу або загальний стиль, властиві його закладу, манеру ведення справ, його репутацію як чесного ділка, люб'язність, ділову спритність і особисті зв'язки, що пов'язують його клієнтів або власне з ним, або з тими, хто у нього працює.

Сукупність таких чинників потрібно враховувати у межах істинної теорії вартості. Тому, вважав Е. Чемберлін, помилковим є твердження про те, що монополію і конкуренцію потрібно розглядати як альтернативні поняття, тезу й антитезу. Врахування обох у більшості випадків — неодмінна умова раціонального пояснення цін. Незважаючи на те, що за наявним стереотипом навіть сам термін "монополістична конкуренція" багато хто визнавав парадоксом, жонглюванням словами, варто, пише учений, розуміти: "За чистої конкуренції ринок кожного продавця зливається з ринками його суперників; за умов, які маємо нині (умови монополістичної конкуренції. — Авт.), доводиться враховувати той факт, що цей ринок, як відомо, відокремлений від інших, тому в сукупності вони є не єдиним ринком багатьох продавців, а мережею взаємопов'язаних ринків, розподілених між продавцями по одному на кожного”.

В одному випадку, згідно з теорією чистої конкуренції, ринок окремого продавця зливається із загальним ринком, і будь-який продавець може збути стільки товарів, скільки бажає, але за діючою ціною. В іншому випадку, коли унаслідок монополістичної конкуренції ринок окремого продавця певним чином відокремлений від ринків його суперників, обсяг збуту товарів лімітований і визначається такими трьома чинниками: 1) ціною; 2) особливостями продукту; 3) витратами на рекламу.

Учений був упевнений у тому, що в запропонованій класифікації чинників монополістичної конкуренції на основі диференціації продукту є ті, які використовують продавці з метою впливу на споживчі рішення покупців. Серед цих чинників він виокремив такі, що перешкоджають зменшенню ціни, зокрема схильність споживача розглядати більш низьку ціну як показник нижчої якості продукту.

Однак і в інших випадках, як зауважив автор "Теорії монополістичної конкуренції", конкурентна боротьба продавців-монополістів не вичерпується. При цьому він посилався на власні життєві спостереження. Наприклад, розглядав діяльність гаража (нічної стоянки), коли приховано зменшували ціни на послуги, що зовсім не погіршило обслуговування, і кожному клієнтові пропонували додаткову безплатну заправку машини одним галоном (1 галон = 3,785 л) бензину. У результаті обіг цього продавця, який приховував ціни на свої послуги, трохи знизиться, але при цьому зменшиться ймовірність того, що й інші продавці наслідуватимуть його. Отже, приховані чинники сприяють підтриманню цінні штучно високому рівні, навіть якщо їх встановили за традицією.

Е. Чемберлін вважав, що саме до специфічної особливості монополістичної конкуренції належить те, що вона задовольняє цінову конкуренцію, унаслідок чого постійним і звичним стає феномен надлишку потужності, який "безкарно" збільшується протягом тривалих періодів завдяки покриттю його цінами, що завжди перевищують витрати. На його думку, це явище свідчить про ступінь володіння відомими частинами загального ринку і підтримується не тільки окремими патентами та фабричними марками, але й такими поняттями, як репутація, спритність, особливі здібності, що є частиною сфери діяльності людей вільних професій, і їх також вважають предметом теорії монопольних доходів.

Учений робить такий висновок: "Проблема ціни диференційованого продукту не може бути втиснутою в межі конкурентних кривих попиту і витрат, оскільки це призводить до відомих помилок у висновках: ціна стає дуже низькою, масштаби виробництва — дуже великими, а кількість підприємств — недостатньою. Крім цього, на два додаткові аспекти конкуренції — диференціацію та витрати збуту — взагалі не зважають"1. Ось чому, зазначав Е. Чемберлін, неповне значення цін зменшує еластичність попиту на продукти, подібно до того, як реклама, паралізуючи дію цього чинника, робить попит еластичнішим, а цінову конкуренцію ширшою, перекриваючи потрібні додаткові витрати ціною.

Отже, еволюція конкурентної боротьби підвищує якість товарів (про це свідчать патенти, авторські права, захисні фірмові знаки і фірмовий пакунок, прагнення вигідно розташувати фірму з метою поліпшення продукції). Реклама, на відміну від умов вільної конкуренції" не допускає об'єднання ринків. Очевидно, що чинники нецінової конкуренції спонукають фірми шукати нові сфери споживання. Наприклад, звичка визначати якість товару за його ціною кожного разу при зміні цін вноситиме корективи у смаки споживачів.

Вчений аргументував положення про нетотожність витрат виробництва і відпускної ціни виробника та витрат збуту з різницею між остаточною роздрібною ціною і ціною виробника. Він зазначив, що загальні витрати не вичерпуються витратами на виробництво товару в межах фабрики, адже до них належать і витрати на перевезення, сортування, охорону, доставку додому, оскільки вони збільшують корисність товару, тобто роблять його придатнішим для задоволення потреб. Відмінність між витратами виробництва і витратами збуту Е. Чемберлін визначив так: "До витрат виробництва належать усі витрати, необхідні для того, щоб створити товар (чи послугу), доставити його споживачеві та вручити йому цей товар у стані, придатному для задоволення потреб. До складу витрат збуту входять усі затрати, метою яких є формування ринку або попиту на продукт. Витрати першого виду створюють корисності, що слугують задоволенню запитів; витрати другого виду створюють і змінюють самі запити"1. Саме тому автор "Теорії монополістичної конкуренції" дійшов такого висновку: "Визначення межі між двома видами витрат (витрати збуту і витрати виробництва. — Авт.) має для теорії вартості таке саме фундаментальне значення, як визначення різниці між пропозицією і попитом. По суті, перша відмінність неминуче випливає з останньої. Витрати збуту збільшують попит на відповідний продукт; витрати виробництва — його пропозицію".

Таким чином, замість нереальної категорії "чиста конкуренція", що є штучною абстракцією, правомірно говорити про конкуренцію монополістичну, за якої продавці завжди зберігають можливість конкурувати між собою, маніпулюючи ціною і контролюючи її рівень, і бути господарями на своєму ринку.

Шкодуючи, що економічна думка виявилась повністю підвладною ідеї певного становища рівноваги, яке визначається урівнянням пропозиції й попиту, Е. Чемберлін наполягав на тому, що "на порядок денний виходить переробка різних галузей економічної теорії, які становлять інтерес, на основі категорії монополістичної конкуренції"3. Тому введене поняття "монополістична конкуренція" було альтернативним термінові "чиста конкуренція". За монополістичної конкуренції у ринковій структурі бере участь досить велика кількість продавців, і на діяльність однієї фірми не впливає ефективність діяльності іншої, що конкурує з нею; покупці надають перевагу продукції, позначеній певною торговою маркою та іншими якісними характеристиками конкретного продавця. "Диференційований продукт", тобто ту чи іншу марку продукту, який є близьким субститутом, може виробляти будь-який "новий" продавець, або "вхід" у галузь чи ринок групи товарів не має обмежень.

Отже, на відміну від класиків і неокласиків, які вирішальною умовою економічного зростання вважали чисту конкуренцію і конкурентну боротьбу допускали тільки на об'єднаному ринку, за теорією Е. Чемберліна конкуренція має місце і в умовах монополії на основі "диференціації продукту". Адже товари одного й того самого виду мають особливі властивості, і покупець може надати перевагу одному з них. Окрім того, на відміну від положень класики і неокласики про припинення цінової боротьби внаслідок витіснення чистої конкуренції монополією, Б. Чемберлін вважав, що конкурентна боротьба між конкурентами-монополістами завжди мала місце. Вона виявлялась у формах і цінової, і нецінової конкуренції, спричиненої високою якістю продукту і рекламою.

Отже, "поняття монополістичної конкуренції — це виклик традиційному поглядові економічної науки, згідно з яким конкуренція і монополія — альтернативні поняття, й окремі ціни потрібно пояснювати або в категоріях конкуренції, або в категоріях монополії. Ми, навпаки, вважаємо, що більшість економічних ситуацій — явища, які охоплюють і конкуренцію, і монополію".

Внесок Е. Чемберліна в економічну науку достойно оцінили. Професор Ю. Ольсевич звернув увагу на той факт, що Е. Чемберлін зсунув неокласичну теорію з безплідної позиції чистої, або досконалої конкуренції у бік визнання структурних і поведінкових реалій ринку. Проте американський учений потрапив у суперечність, яку не зміг розв'язати. З одного боку, його теорія визнає багатоманітність форм конкурентної боротьби і можливість різного поєднання елементів конкуренції та монополії на різних галузевих і локальних ринках; з іншого, Е. Чемберлін прагне зберегти ідею загальної ринкової рівноваги, єдності та взаємозв'язку ринків, єдності ціноутворення, і для цього змушений робити штучні припущення про "симетрію" відхилень від стану "чистої" конкуренції. "Одним із парадоксів історії думки є те, що випадок, якого торкнувся Е. Чемберлін, — велика кількість фірм при вільному вході в галузь і диференціації продукту, але без усвідомленої взаємозалежності — сьогодні розглядається як тривіальна модифікація моделі досконалої конкуренції. Революція в теорії ціни, викликана "Теорією монополістичної конкуренції", завершилася тим, що зросла кількість ринкових структур, які економічна теорія має проаналізувати, аби показати, що задовільне функціонування ринку — не просто автоматичний результат із типу конкуренції. У світі монополістичної конкуренції та олігополій судження про добробут і політичні рекомендації не можуть ґрунтуватися ляше на ступені відхилення конкретної ринкової структури від норм досконалої конкуренції. Теорія ціни з того часу стала більш складною і менш задовільною. Ми ніколи не зможемо повернутися до сміливих узагальнень теорії ціни Маршалла. Саме з цієї причини маємо підстави говорити про чемберлінську революцію в сучасній мікроекономічній теорії подібно до того, як говоримо про кейнсіанську революцію в макроекономіці".

Дж. Робінсон закінчила Кембриджський університет, "Економічну теорію недосконалої конкуренції” написала у 30 років. Здобутки вченої ґрунтуються на нетрадиційному вивченні ринкових аспектів функціонування монополій, конкуренція між якими унаслідок порушення рівноваги в економіці є, на її погляд, недосконалою (за термінологією Е. Чемберліна — монополістичною).

Як і Е. Чемберлін, вона поставила перед собою першочергове завдання: з'ясувати механізм установлення цін у ситуації, коли виробник є монопольним власником створюваної продукції, тобто чому ціна має саме таку величину і чому покупець погоджується купувати товар за визначеною продавцем ціною, що приносить йому монопольний прибуток. Проте її міркування багато в чому не збігаються із судженнями Е. Чемберліна. Зокрема, якщо останній монополістичну конкуренцію пов'язував з однією із характеристик природного становища ринку в рівновазі, то Дж. Робінсон, розглядаючи недосконалу конкуренцію, вбачала в ній насамперед порушення і втрату нормального рівноважного становища конкурентної господарської системи, а також "експлуатацію" найманої праці.

Авторка доводила, що конкуренція найбільша не тільки в межах вільного ринку, який примушує виробників зменшувати витрати і знижувати ціни за таких умов: вільний доступ до інформації та входження на ринок, вільне переливання виробничих ресурсів між галузями, необмежена можливість застосування нових технологій.

Економіст детально дослідила й обґрунтувала можливі форми недосконалої конкуренції на монополістичному ринку:

  • — лідерство у цінах, "витрати плюс прибуток", угода виробників і постачальників однієї галузі, державні обмеження;
  • — цінова дискримінація, за котрої ринок збуту окремого товару поділяється на сегменти з різним рівнем цін;
  • — стратегія так званого зняття вершків, що передбачала практику встановлення на новий товар, який пропонували на ринок, максимально високої ціни, що робило вигідним сприйняття новинки лише декількома сегментами ринку, а фірмі давало змогу отримати максимальний дохід;
  • — зниження обсягу випуску продукції з одночасним збільшенням ціни, заміни продукту певного сорту дорожчим, зростання ролі торговельної мережі, реклами, упаковки.

У "Теорії недосконалої конкуренції" сутність монополії розглянуто як чинник, що дестабілізує соціально-економічні відносини ринкового середовища. У цій праці визначено такі положення:

  • 1) в умовах досконалої конкуренції підприємці менше заінтересовані в монополізації виробництва, ніж в умовах недосконалого ринку, коли окремі фірми не можуть досягти оптимальних величин, функціонують неефективно, і тому монополіст має змогу не тільки підвищити ціни на свою продукцію, обмежуючи її випуск, але й зменшити витрати виробництва шляхом удосконалення організації виробництва в галузі;
  • 2) крім того, що існування монополії зумовлене відокремленням продукції від товарів-субститутів, інакше кажучи — диференціацією продукту, необхідна і додаткова умова, відповідно до якої "фірма-монополіст має характеризуватися розмірами, що перевищують оптимальні"1. Тобто диференціація продукту не є єдиною умовою влади монополіста: основна передумова виникнення монополій
  • - концентрація виробництва. "Всюди можна спостерігати дію тенденції до монополізації, — зазначала Дж. Робінсон, — що виявляється у програмах обмежень, системах квотування, раціоналізації, зростанні велетенських компаній";
  • 3) на монополістичному ринкові з недосконалою конкуренцією можлива ситуація, що потребує пояснення, якою буде кількість купленої продукції, якщо розглядати ринок не як сукупність величезної кількості покупців, котрі конкурують між собою, а як одне об'єднання покупців. Таку ситуацію концентрації попиту, коли на ринку діє багато невеликих продавців і єдиний покупець, Дж. Робінсон назвала монопсонією (від гр. — один купую), тобто монополією покупців (табл. 8.1).

Дж. Робінсон зобразила загальний випадок монопсонії графічно (рис. 8.1): МС — крива граничних витрат виробництва для галузі; водночас це крива граничних витрат придбання продукції з погляду монопсоніста; АС — крива середніх витрат для галузі, або крива пропозиції продукції. Монопсоніст купуватиме стільки продукції (ОЛГ)" що її гранична корисність (або ціна попиту) в умовах конкуренції дорівнюватиме граничним витратам її придбання: ціна, за якою вів платитиме, становитиме NP (ціна пропозиції цієї продукції), і ця ціна буде нижчою, ніж ціна для умов конкуренції (фЯ)2.

Ціноутворення в умовах монопсонії

Рис. 8.1. Ціноутворення в умовах монопсонії

Використовуючи як критерій різне поєднання кількості покупців і продавців, зобразимо картину ринків у табл. 8.1.

З позиції вчення про монопсонію економіст трактувала питання про експлуатацію факторів виробництва, зокрема найманої праці. Загальний висновок Дж. Робінсон такий: переважання у реальному світі умов недосконалої конкуренції сприяє виникненню тенденції до експлуатації факторів виробництва і посилює її завдяки виникненню великих об'єднань, котрі поглинають багато фірм, які конкурують. До того ж збільшення обсягів одиниці (фірм, їх підрозділів) управління приведе до ще більшої несправедливості в розподілі багатств.

Таблиця 8.1. Класифікація ринків

Класифікація ринків

Наймання великою фірмою (монопсоністом) для специфічного виду праці неорганізованих працівників і нав'язування їм умов угоди призведе до того, що реальна заробітна плата може виявитися нижчою за граничний продукт праці, тобто матиме місце експлуатація. На думку Дж. Робінсон, протидіючі експлуатації чинники — законодавство про мінімальну заробітну плату і політика професійних спілок.

Дж. Робінсон звернула увагу на потребу вирішення дилеми — ефективність або справедливість. На її думку, щоб пояснити переваги монополізації, недостатньо показати, що вона сприяє підвищенню ефективності виробництва. Однак, як зазначав М. Блауг, "віра в те, що "ефективність" і "справедливість" можуть бути певним чином розділені, є однією з найдавніших ілюзій економічної науки"1.

Сучасна ринкова економіка не сприйняла багато ідей суб'єктивного напряму маржиналізму. Зокрема, вона відмовилась від суто психологічного трактування корисності й цінності благ, вводячи для цього грошову міру оцінки. Але разом із тим у ній широко використовують граничний аналіз з метою оцінювання не тільки корисності матеріальних благ, але й інших економічних функцій. Сучасне розуміння функції корисності висловила Дж. Робінсон.

У ринковій економіці розрізняють:

  • 1) загальну корисність блага;
  • 2) граничну його корисність.

Відповідно до цього вводять функцію корисності, що залежить від кількості вживаного блага, і функцію граничної корисності. Якщо позначити корисність блага и, його кількість — Qt то функцію корисності можна виразити формулою

Гранична корисність блага визначається у сучасному трактуванні тією додатковою користю, яку дає остання частина або порція матеріального блага. Іншими словами, як зазначала Дж. Робінсон, вона становить додаткову частину загальної корисності, котру отримує покупець у разі придбання додаткової одиниці певного блага.

Поява цих розробок у 1933 р., тобто після світової економічної кризи 1929— 1933 рр., не випадкова насамперед тому, що і Е. Чемберлін, і Дж. Робінсон зуміли довести головне: маючи величезну життєву силу, конкуренція — і монополістична, і недосконала — потребує водночас створення механізму, що забезпечив би і гарантував її збереження. І те, що творцем ідеї про економічні, правові та соціальні основи цього механізму був саме Дж.М. Кейнс, є, очевидно, логічним наслідком осмислення внеску в економічну науку професорів Гарвардського і Кембриджського університетів.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші