Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Історія українського літературознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Зв'язок літературознавства з іншими гуманітарними науками

Будучи наукою самостійною, літературознавство, однак, не втрачає зв'язків із тими гуманітарними науками, з яких воно вийшло і потребу в стосунках з якими постійно відчуває. На прикладі з визначенням самодостатності української літератури неважко переконатися в зв'язках літературознавства з історичною наукою, яка подібним же чином відвойовувала право самої України на її власну історію. Але на цю проблему слід дивитися ширше і глибше. Літературні ідеї, як відомо, "в'яжуться" з історичними процесами, або випереджаючи їх, або йдучи з ними в ногу. В античну епоху, наприклад, етапи суспільного розвитку своєрідно позначилися на становленні й функціонуванні тодішніх художніх стилів (дорійському, іонійському, корінфському), а романтичні віяння в європейському мистецтві наприкінці XVIII ст. майже безпосередньо в'язалися з виявами "бурі й натиску" в суспільній історії, серед яких такі відомі події, як Коліївщина в Україні, селянський бунт на чолі з Пугачовим у Росії, Велика французька революція, промисловий переворот в Англії та ін. Звичайно, зв'язок між цими явищами умовний і специфічний, але очевидність його безперечна, як безперечними слід вважати зв'язки будь-яких земних напружень і відлиг з відповідними процесами в житті космосу.

Літературознавство, на відміну від художнього мислення, в'яжеться з суспільною історією менш активно і завжди з певним запізненням. Причиною цього е похідна залежність літературознавства від художньої творчості й історичних зрушень, яку (залежність) здатна часом порушити лише та галузь літературознавства, яка іменується критикою. Критика справді може інколи випереджати нові ідеї у творчості й суспільстві, але для цього потрібна з'ява в літературі неординарного таланту критика. Думається, що імена Арістотеля, Лессінга, Гегеля, Франка чи Бахтіна в цьому випадку є переконливим аргументом.

Не менш тісними й органічними слід вважати зв'язки літературознавства з філософією. Вона була фактично праматір'ю науки про літературу, і коли в античні часи народжувався найвідоміший у Європі літературознавчий твір Арістотеля "Поетика", то його тривалий час цілком справедливо вважали не інакше як дитям філософії. В наступні епохи, коли літературознавство дедалі виразніше формувалось як самостійна наука, його зв'язки з філософією ніяк не поривались, а ще більше поглиблювались. Філософська проблема буття земного і суті життя як такого однаково цікавить і "чистих" філософів, і літературознавців, які намагаються зазирнути в цю проблему не крізь факти життя, а крізь образну інтерпретацію його. Точніше навіть буде сказати, що літературознавці шукають зерна істини у створеному митцями художньому світі, який є не відтворенням реальності, а нафантазованою іншою реальністю. Від першої вона відрізняється художньою основою, високим ступенем концентрованості думки й почуття, нехарактерною для реального життя узагальненістю.

Яскраві приклади зв'язків філософії і літературознавства дає світова епоха Ренесансу й наступні за нею епохи бароко та романтизму. Філософи в ці часи значно просунулись у своєму русі до з'ясування основного питання філософії про первинність ідеї чи буття, а літературознавці стали активніше досліджувати його на рівні душі людської і гуманізму загалом, без чого немислимий сам предмет їхньої уваги — художня література. Інколи філософ і літературознавець у ці епохи виступали в одній особі. Хто зважиться, наприклад, роз'єднати Гегеля-філософа і Гегеля-літературознавця в його знаменитій "Естетиці"? Так само в новіші часи Д. Чижевський поєднував у собі дослідника і власне філософії, і літератури.

Звичайно, естетика — теж наука, й окрема наука. Але без літературознавства (ширше кажучи — без мистецтвознавства) вона немислима. Отже, літературознавство пов'язане також і з естетикою, яка, будучи самостійною наукою, все ж вважається частиною філософії. Провести між ними остаточні межі — заняття не лише невдячне, а й методологічно хибне. В гуманітарному циклі всі науки взаємопов'язані, бо мають спільний корінь — душу людини і світ, в якому вона живе.

Спірним видається зв'язок літературознавства з економікою. Про такі зв'язки до середини XIX ст. ніхто з дослідників художньої творчості, здається, серйозно не говорив. Першопрохідцем тут став марксизм, який своїм грубим матеріалізмом звульгаризував і уявлення про художню творчість, і методологію дослідження її.

За теорією Маркса — Енгельса — Леніна — Сталіна мистецтво належить до "надбудови" ("базисом" є економіка) і суть його зводиться до відображення того, що відбувається в "базисі". Ленін навіть говорив, що мистецтво — це риштування, яке одразу ж розбирається на дрова, як тільки буде збудовано комунізм. Причому вершинним досягненням мистецтва вважались такі твори, в яких найбільш правдиво, тобто реалістично, відображено всі нюанси того "базису". Яскравим прикладом для Маркса тут була творчість Бальзака, з якої він дізнався нібито більше про буржуазні економічні відносини, ніж з усіх відомих йому економічних праць. Підхопивши це публіцистичне (а не наукове) судження, всі марксисти заклали у фундамент марксистського мистецтвознавства відображувальний принцип: нібито й справді інакшого завдання в мистецтва нема, як тільки художньо копіювати економічні, суспільні, соціальні та інші стосунки між людьми. А наука про мистецтво (зокрема й літературознавство) повинна досліджувати, на думку марксистів, глибину, точність, правдивість, реалістичність цього копіювання. До вищих сенсів буття, до окремого світу, твореного художником, марксистам не було ніякого діла, це вони вважали вигадкою, і якщо на їх шляху щось подібне й траплялося, то вони його просто відкидали, заперечували і шляхом репресій нищили. Відтак за межі духовності потрапляла фактично вся справді художня культура людства. Бо в ній, мовляв, недостатньо правдиво і не з класових позицій відображається економічне життя суспільства.

Наукове літературознавство не ігнорує тих економічних мотивів, які відлунюють у літературних творах. Тому зв'язки між літературознавством і економікою нібито цілком очевидні. Але для літературознавця економічний мотив у творі є не ілюстрацією, не відображенням "реальних" економічних відносин у суспільстві, а лише однією із складових частин художнього світу, що твориться письменником в ім'я пошуку світової гармонії, проникнення в таїну людської душі і життя загалом. Хай це судження сприймається і як дуже загальне, але в ньому все-таки більше істинності, ніж у твердженні, що художня література ілюструє економічний базис.

Літературознавство перебуває в нерозривному зв'язку з фольклористикою і мовознавством (лінгвістикою). Перші елементи літературознавства спостерігаються ще у фольклорі: в легендах і переказах про особливості слова та пісні, в казках про чаклунів, які володіють особливим (цілющим, наприклад) словом, у думах про кобзарів і поетів, що звалися в народі перебендями і могли з допомогою слова викликати тугу чи радість, сльози чи усміх. Усе це — первісні форми літературознавства, і дослідник літератури у своїх міркуваннях завжди їх тримає в пам'яті та спирається на них.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси