Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Історія вчень про державу і право
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Психологічна теорія права Лева Йосиповича Петражицького

Виникнення психологічних концепцій права пов'язане з процесом становлення психології як самостійної галузі знань. Інтерес суспільствознавців до проблем психологічної науки помітно зріс на межі ХІХ-ХХ ст., коли в ній узяли гору експериментальні методи досліджень і почали складатися великі наукові школи, що мали розбіжності в трактуванні психіки людини (рефлексологія, біхевіоризм, фрейдизм). Сприйняті соціологами і юристами ідеї цих шкіл поклали початок формуванню нових напрямків у політико-правовій думці.

Великою науковою подією не тільки в російській, але й у європейській літературі стало опублікування "Теорії права і держави в зв'язку з теорією моральності" (1907 р.) У цій роботі оригінальну психологічну теорію права висунув Лев Йосипович Петражицький (1867-1931). Народився у Вітебській губернії, в родовому мастку Колонтаєво. Закінчив юридичний факультет Київського університету. Петражицького залишили на кафедрі римського права, потім він продовжив навчання в Берлінському університеті. Написав там багато праць з цивільного права. В 1896 р. повертається в Російську імперію, працює в Петербурзі, в університеті, захищає докторську дисертацію з цивільного права. З 1897 р. займає посаду завідуючого кафедрою енциклопедії і філософії права, де працює до початку Жовтневої революції 1917 р., яку він не прийняв. Виїжджає в еміграцію в Варшаву, де працює в університеті, очолює кафедру соціології до 1931 р. В результаті депресії закінчує життя самогубством.

Петражицький виходив з того, що право коріниться в психіці індивіда. Інтерпретація права з позиції психології індивіда дає можливість поставити юридичну науку на основу достовірних знань, отриманих шляхом самоспостереження або спостережень за вчинками інших осіб.

Джерелом права, вважав Петражицький, виступають емоції людини. Свою концепцію він назвав "емоційна теорія" і протиставляв її іншим психологічним трактуванням права, що виходили з таких понять як свобода чи колективні переживання у свідомості індивідів. Емоції служать головним спонукальним "моторним" елементом психіки. Петражицький розрізняв два види емоцій, що визначають відносини між людьми: моральні і правові.

Моральні емоції е однобічними і пов'язаними з усвідомленням людиною свого обов'язку. Норми моралі - це внутрішні імперативи. Якщо ми подаємо з почуття обов'язку милостиню, то в нас не виникає уявлень, що жебрак вправі вимагати якісь гроші.

Зовсім інша справа - правові емоції. Почуття обов'язку супроводжується в них уявленнями про правомочність інших осіб і навпаки. Наше право є не що інше, як закріплений за нами, що належить нам - як наше добро, - обов'язок іншої особи. Правові емоції є двосторонніми, а виникаючі з них правові норми мають атрибутивно-імперативний (представницький - зобов'язуючий) характер.

Теорія Петражицького необмежено розширювала поняття права. Він вважав правовими будь-які емоційні переживання, пов'язані з уявленнями про взаємні права і обов'язки. Петражицький відносив до правових норм правила різних ігор, у тому числі дитячих, правила ввічливості, етикету. У його творах спеціально наголошувалось, що правові норми створюються не шляхом узгодження емоцій учасників суспільних відносин, а кожним індивідом окремо. Переживання, що є в психіці лише одного індивіда і не знаходять визнання з боку інших, не перестають бути правом. На цій підставі Петражицький допускав існування правових відносин із неживими предметами, тваринними і нереальними суб'єктами, такими, як Бог чи диявол.

Петражицький прагнув знайти універсальну формулу права, що охоплювала б різні типи праворозуміння, відомі історії, включаючи договори з Богом і дияволом у правових системах минулого. Його політико-правова концепція була однією з перших спроб, теоретично багато в чому незрілою, простежити формування юридичних норм у правосвідомості.

Численні правові норми, створювані індивідами, неминуче вступають у суперечність один з одним. На ранніх етапах історії способом їх забезпечення виступало самоуправство, тобто захист порушеного права самим індивідом чи групою близьких йому осіб. З розвитком культури правовий захист і репресія упорядковуються. Виникає система фіксованих юридичних норм у формі звичаїв, законів, з'являються установи суспільної влади, суд, органи виконання покарань. Монополізуючи функції примусу, державна влада сприяє "визначеності права".

Розвиток звичаїв і законодавства не витісняє цілком індивідуальні правові переживання. У сучасних державах поряд з офіційно визнаним правом існує безліч систем інтуїтивного права, вважав Петражицький.

Наприклад, право заможних верств, міщанське право, селянське, пролетарське, право злочинних організацій. Психологічна теорія щодо цього наближалася до ідей правового плюралізму. Однак право соціальних класів і груп у ній було витлумачене індивідуалістично. Інтуїтивних прав стільки, скільки індивідів, підкреслював Петражицький.

Співвідношення інтуїтивного й офіційного права, за теорією Петражицького, в кожній країні залежить від рівня розвитку культури, стану народної психіки. Він підкреслював неприпустимість піднесення інтуїтивного права навіть найбільш освічених соціальних класів до масштабу оцінки чинних законів. Реформи законодавства необхідно проводити лише на основі наукових знань. Для цього Петражицький розробив проект створення особливої наукової дисципліни - політики права. Філософія права розпадається на дві самостійні науки: 1. Теорія права. 2. Політика права.

Теорія права повинна бути позитивною наукою, без будь-яких елементів ідеалізму і метафізики. Політика права як прикладна дисципліна покликана об'єднати знання про право із суспільним ідеалом, тобто представити наукове розв'язання проблеми, що складало зміст колишніх природно-правових вчень.

Петражицький не залишив докладних рекомендацій щодо практичного здійснення політики права. Він намітив відправні принципи нової юридичної науки, обґрунтував її необхідність. Чільне положення в правовій політиці держави повинні займати не примусові міри, а механізми виховного та мотиваційного впливу на поведінку людей. Лише за допомогою таких механізмів офіційне право здатне спрямувати розвиток народної психіки до загального блага.

У майбутньому, стверджував Петражицький, право переживе себе і поступиться місцем нормам моральної поведінки. Узагалі право існує через невихованість, дефекти людської психіки. Його завдання полягає в тому, щоб зробити себе зайвим і бути скасованим, заявляв Петражицький.

Політико-правову теорію Петражицького використовували кадети, немарксистські теоретики соціалізму. Зближенню психологічної концепції права з марксизмом сприяв М. А. Рейснер, один із перших радянських правознавців. Ідеї Петражицького були задіяні в Конституції РСФСР 1918 р. В епоху правління Сталіна, епоху тоталітаризму, теорія Петражицького була піддана ідеологічному шельмуванню за пропаганду надкласової етики.

У цілому політико-правова доктрина Л. Й. Петражицького, особливо психологічна теорія права, привернула увагу соціологів до проблем нормативної природи і структури правосвідомості, стимулювала дослідження в галузі юридичної психології.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші