Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екологічне управління
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

НОРМАТИВНА МЕТОДОЛОГІЯ СИСТЕМНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Під нормативною методологією системного екологічного управління слід розуміти нормативно-правові основи формування і здійснення процесу екологічного управління згідно з чітко регламентованими процедурами підготовки, прийняття і реалізації рішень, що закріплені як в офіційно визначених міжнародних, так і у вітчизняних законодавчих та нормативних актах.

На сьогодні законодавча та нормативна регламентація екологічного управління в різних його модифікаціях визнається як найбільш розвинена і структурована.

Система нормативної регламентації екологічного управління

Система нормативної регламентації екологічного управління містить міжнародні (світові), регіональні (європейські) і національні (державні, корпоративні, місцеві, громадські) вимоги до систем екологічного управління (рис. 2.3).

Основними системоутворювальними міжнародними принципами екологічного управління, що проголошені на Всесвітньому саміті в Ріо-де- Жанейро і підтверджені в Йоганнесбурзі, є принципи запобігання, винуватця ("забруднювач платить") і кооперування.

Принцип запобігання: у процесі ухвалення всіх рішень слід враховувати екологічні аспекти, щоб запобігти навантаженню на навколишнє середовище і досягти еколого-соціоекономічної збалансованості. Усунення пошкоджень довкілля коштує набагато дорожче, ніж своєчасні запобіжні заходи.

Проблеми впровадження цього принципу полягають передусім в опорі зацікавлених груп.

Принцип винуватця: витрати на усунення шкоди, завданої навколишньому середовищу, має нести винуватець. Цей принцип слід впровадити на законодавчому рівні і зняти тягар витрат із платників податків. Проблеми впровадження цього принципу полягають у його законодавчій невизначеності та методологічній, правовій і практичній складностях
процедури визначення винуватця (тут може допомогти екологічний аудит). Принцип кооперування: національні уряди повинні встановити виважені співвідношення між індивідуальною свободою та суспільними інтересами (потребами) з участю громадських сил. Для успішного здійснення процесу волевиявлення та ухвалення максимально широкі й точні знання екологічної ситуації. Для цього установи та екологічної політики потрібні організації мають здійснити інформаційну кооперацію з використанням найсучасніших ідентифікованих методів екологічної оцінки.

Європейська регламентація екологічної політики

У європейському просторі Всесвітні керівні принципи сталого розвитку визначає Європейський регламент з екологічного управління і аудиту 1836/93, який містить вимоги до систем екологічного управління.

Розглянемо основні положення Регламенту.

1. Принципи екологічної політики:

заохочення відповідальності персоналу на всіх рівнях за стан навколишнього середовища (те саме стосується всіх категорій і груп населення);

оцінка впливу на навколишнє середовище всіх видів діяльності, продукції і процесів (оцінка життєвого циклу продукції);


оцінка і моніторинг впливу на навколишнє середовище поточної діяльності, перш за все такої, що суттєво позначається на довкіллі;

проведення необхідних вимірювань, щоб запобігти або припинити процес забруднення, де можливо знизити рівень забрудненості, звести до мінімуму кількість відходів, здійснити економію ресурсів;
вимірювання мають враховувати прагнення до більшої екологічної чистоти технологій;

проведення вимірювань, необхідних для запобігання аварійним викидам, надмірним витратам енергоресурсів;

розробка і застосування процедур моніторингу для перевірки відповідності діяльності екологічній політиці;

розробка і реалізація процедур та відповідних дій у разі, якщо компанія ідентифікує невідповідність діяльності екологічній політиці, її цілі, завданням;

кооперація з іншими компаніями, громадськими організаціями в процесі розробки і реалізації процедур компенсації шкідливих впливів аварійних викидів і скидів;

роз'яснення громадянам змісту вимог екологічної політики, розкриття екологічних аспектів діяльності;

надання відповідних порад споживачам щодо екологічних аспектів використання й утилізації продукції (щоправда, стандарт ISO 14001 не передбачає підготовку якихось вказівок споживачеві);

впевненість у тому, що сторонні контрагенти, які діють у межах однієї території, не завадять впровадженню в життя вимог і норм екологічної політики і застосовуватимуть ті самі екологічні регламенти й стандарти.

Обов'язкові складові екологічної політики, екологічних програм та екологічного аудиту:

оцінка, контроль і зниження впливу на навколишнє природне середовище діяльності компаній у різних секторах ринку;

управління витратами і збереженням ресурсів, їх раціональний вибір і транспортування;

управління витратами енергії, вибір джерел енергозабезпечення, енергозбереження;

прагнення припинити надмірний потік відходів, налагодити їх переробку й повторне використання;

оцінка, контроль і зниження рівня шуму;

вибір нових виробничих процесів і змін для підвищення рівня екологічної чистоти;

планування нової продукції з урахуванням екологічності всіх стадій життєвого циклу;

характеристики екологічності і практична діяльність підрядників, субпідрядників і постачальників;

запобігання та обмеження екологічних аварій;

процедури ліквідації наслідків екологічних аварій;

поінформованість персоналу в питаннях екологічної культури; екологічні аспекти діяльності продукції, послуг;

використання зовнішньої інформації з екологічних проблем.

Регламент вимагає виокремлення екологічних цілей на всіх рівнях управління і кількісної оцінки відповідності процедур управління вимогам безперервного поліпшення характеристик екологічності у визначених часових інтервалах.

Попередні дослідження та визначення цілей. Екологічні програми і системи екологічного управління мають охоплювати всі види діяльності.
Слід передбачати відповідальність за досягнення цілей по кожній функції управління, вказувати засоби, за допомогою яких можна досягти поставленої мети.

Регламент передбачає наявність окремих програм щодо нової або модифікованої продукції. Стосовно послуг або процесів у таких програмах мають визначатися:

екологічні цілі;

засоби досягнення цілей;

процедури для ділових контактів, пов'язані зі зміною й модифікацією реалізації проектів;

коригувальні механізми та засоби активізації їхньої дієвості, оцінки їхньої відповідності конкретним ситуаціям.

Регламент вимагає:

розробки механізму оцінки можливостей; перегляду політики, цілей і програм для конкретного об'єкта;

визначення і задокументування відповідальності, повноважень і взаємодії основного управлінського персоналу;

визначення відповідальності і повноважень працівників, які причетні до створення, впровадження, забезпечення функціонування системи екологічного управління;

досягнення впевненості в тому, що персонал розуміє важливість вимог щодо системи екологічного управління, оцінює екологічні аспекти своєї діяльності, розуміє свою роль та відповідальність і знає послідовність дій у разі порушення нормальної роботи;

ідентифікації потреб у навчанні, підвищенні кваліфікації та реалізації такого навчання;

розробки і підтримки процедури одержання, задокументування й передавання інформації шляхом реалізації відповідних комунікацій (внутрішніх і зовнішніх) для зацікавлених сторін, що мають відношення до екологічних аспектів;

дослідження екологічних ефектів і створення реєстру найбільш значущих із них; розробки функціональних процедур щодо планування і контролю діяльності, а також процесів, що впливають або можуть впливати на навколишнє середовище;

розробки робочих інструкцій, які визначають діяльність персоналу та інших осіб, що працюють на цілі компанії;

розробки процедур, що виконуються підрядниками, постачальниками з урахуванням вимог екологічної політики;

забезпечення моніторингу і контролю відповідних характеристик процесів, пов'язаних із впливом на навколишнє середовище (викиди, скиди, відходи);

забезпечення моніторингу всіх видів діяльності з реєстрацією і підтримкою в робочому стані записів про досягнуті результати;

виявлення і коригування невідповідностей екологічної політики цілям і стандартам компанії;

застосування контролю до інформації про ефективність превентивних дій;

розробки документації, що розкриває зміст політики, цілі і програми, вказує на ключові ролі й відповідальність персоналу, а також на взаємодію елементів системи екологічного управління;

ведення записів (протоколів) для демонстрації відповідності системи екологічного управління вимогам, що висуваються до неї, протоколювання змін запланованих цілей екологічної політики;

створення, впровадження і налагодження систематичної ревізії програм екологічного аудиту.

Реєстрація екологічних ефектів:

викиди в атмосферу, скиди у воду і грунт (контрольовані й неконтрольовані);

перелік твердих та інших відходів, зокрема небезпечних;

використання землі, споживання води, палива й енергії або інших природних ресурсів;

скиди тепла, джерела шуму, пилу, вібрацій, зміни візуального вигляду об'єкта;

специфічні впливи окремих дій на навколишнє середовище й екосистеми, виключаючи ефекти, що виникають унаслідок: нормальних умов функціонування; відхилень від нормальних умов функціонування; інцидентів, аварій, інших потенційно небезпечних ситуацій; результатів минулої, поточної і майбутньої діяльності.

Проведення екологічного аудиту. Регламент вимагає організації й проведення систематичного аналізу екологічного управління за допомогою періодичного екологічного аудиту, який з'ясовує:

чи виконується екологічне управління відповідно до екологічної програми і наскільки ефективне її впровадження;

наскільки ефективно система екологічного управління реалізує екологічну політику. Аудит виконується на конкретних об'єктах як власними (корпоративними) аудиторами, так і зовнішніми, що працюють на запрошення компанії. Аудит здійснюється з урахуванням тих обов'язкових складових, що наведені в п. 2. Інтервал періодичності проведення екологічного аудиту має не перевищувати 3 роки. Керівництво компанії визначає частоту перевірок для кожного виду діяльності на основі розрахунку:

потенціалу інтегрованого впливу певного виду діяльності на навколишнє середовище;

масштабу і складності певного виду діяльності;

джерел і масштабу викидів у навколишнє середовище, відходів, а також інтенсивності споживання паливно-енергетичних ресурсів, всеосяжності взаємодії з навколишнім середовищем;

важливості і невідкладності вирішення проблем, що виявлені під час аналізу початкового стану діяльності стосовно охорони навколишнього середовища або за результатами попереднього аудиту;

історичних реалій розвитку екологічних проблем.

На основі висновків і рекомендацій екоаудиту керівництво коригує цілі, орієнтуючись на безперервне поліпшення характеристик екологічності.

Екологічна декларація. Компанія (корпорація), керуючись даними проведеного екоаудиту, повинна підготувати екологічну декларацію. Ця декларація має форму заяви, підготовленої компанією, у якій подаються характеристики екологічності об'єкта, його діяльності, що потім засвідчуються спеціальною перевіркою уповноваженої особи.

Екологічна декларація доводиться до відома громадськості (це одна з основних відмінностей від стандарту ISO 14001). Верифікація і підтвердження. Компанія зобов'язана проводити обстеження своєї системи екологічного управління за допомогою зовнішнього
акредитованого аудитора, який перевіряє:

чи розроблено екологічну політику і наскільки вона відповідає вимогам Регламенту;

чи створено систему екологічного управління, як вона функціонує і чи відповідає вимогам Регламенту;

наскільки екологічний аудит і екологічний аналіз відповідають вимогам Регламенту;

наскільки адекватно декларація відображує всі важливі екологічні аспекти.

Якщо відповіді на ці запитання будуть позитивними, декларація вважається підтвердженою.

Регламентом передбачено дотримуватися конфіденційності щодо одержаних відомостей. Вимога заборони розголосу відомостей має пріоритет над національними законами Європейського союзу. Що ж до реалій практики, то не всі держави нині послуговуються законами, які вимагають від аудитора інформувати відповідальну особу перевіреного об'єкта, якщо цей аудитор у ході перевірки виявив порушення законодавства.

Вимога Регламенту така: ще до оприлюднення одержаних відомостей аудитор повинен мати на це відповідний дозвіл від керівника об'єкта. Реєстрація об'єкта. Здійснюється, коли компетентний орган, визнаний державою — членом ЄС, отримає підтверджену декларацію та плату за реєстрацію об'єкта і засвідчить, що об'єкт задовольняє вимоги Регламентута чинного екологічного законодавства.

Органи сертифікації систем екологічного управління. Сертифікація діючих систем екологічного управління — це засіб засвідчення того, що сертифікована система відповідає стандартним вимогам. Підтверджується це у формі надання сертифіката на систему екологічного управління.

У сертифікаті вказується:

найменування й адреса підприємства;

галузь поширення, посилання на стандарт ISO 14001 (ДСТУ ISO 14001-97), інші нормативні документи, відповідно до яких сертифіковано систему екологічного управління; види здійснюваних технологічних процесів; вимоги стандартів, якщо такі є, до продукції, а також інших нормативних документів, згідно з якими здійснюються технологічні процеси; дата видачі і термін дії сертифіката.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші