Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Культурологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Словник

Агон (агоністика) (грец.) — змагання. Дух суперництва був надзвичайно розвинений у греків, що виявлялося у різних сферах життя. На стадіонах мірялися вправністю атлети, гімнасти, кіннотники (крім Олімпійських ігор, проводилися Німейські, Істфійські та ін.), змагались аеди і поети — автори гімнів і дифірамбів, драматурги, ритори та ін.

Аеди (грец.) — спеціалісти-виконавці міфів (які оповідувалися.-речитативом і в музичному супроводі) та епічних пісень. У VII—VI ст. до н. е. на зміну аедам прийшли рапсоди, які із запасом завчених ними пісень мандрували грецькими містами, щоб зберегти у пам'яті нащадків "справи минувшини".

Акведук (з латин. — вода і-веду) у давньоримській архітектурі — міст із жолобковим водогоном, характерними арковими прольотами у низинах, завдяки яким у Рим за десятки кілометрів з Альбенських гір постачалася вода у терми, фонтани, будинки городян (вода з Тибру була непридатною для споживання).

Апофеоз (з грец. — обожнення) — уславлення особи чи події (улюблене видовище давніх римлян).

Гладіаторські бої — видовища у Стародавньому Римі, коли раби-гладіатори (з латин. — меч), військовополонені, а іноді й просто бажаючі билися на арені цирку між собою або з дикими тваринами. Традиції Г. б. укорінені в давніх поховальних обрядах етрусків (одного з найвизначніших племен давньої Італії, яке увійшло згодом до складу Риму). Г. б. були найпопулярнішим видовищем у Римі до V ст. У них брали участь навіть деякі римські імператори. Найкраще пристосованим для Г. б. приміщенням був Колізей.

Діонісії — свята у Стародавній Греції на честь бога Діонісія (бога виноградної лози, вина і виноробства). Його культу був властивий несамовитий (оргіастичний) характер. Діоніс зображується оточеним вакханками (менадами) та козлоногими сатирами. Великі (міські) обряди, якими супроводжувалися Д., започаткували давньогрецький театр.

Крито-мікенська (егейська) культура — культура, створена племенами, що жили на о. Крит, Пелопоннесі, західному узбережжі Малої Азії у Ш—II тис. до н. е.

Відкрита у XIX ст. німецьким археологом Г. Шліманом та англійським археологом А. Евансом. Міста Крита почали забудовуватися на початку II тис. до н. е. Вчені припускають, що близько 1700 р. до н. е. всі вони загинули від якоїсь катастрофи, найвірогідніше від землетрусу. Ще з XVIII ст. до н. е. головним серед міст острова став Кносс. У середині ІІ тис. до н. е. (XVI—XIV ст.) критським містам завдали удару ахейці, що вторглися з материка. Катастрофа (виверження вулкана, а за ним повінь) прискорила руйнування критських міст. З XV—XIV ст. до н. е. центр егейської цивілізації перемістився на південь Балканського півострова — у Мікени та Тірінф. Близько 1240 р. до н. е. ахейські племена пішли війною на Троянське царство, проте хоробрих ахейців, у свою чергу, завоювали дорійські племена. Загибель Мікен, Тірінфа та інших міст Пелопоннеського півострова означала кінець крито-мікенської (егейської) цивілізації.

Ордер архітектурний (з латин. — стрій, порядок) - принцип архітектурної композиції із суворим співвідношенням певних елементів і пропорцій, який сформувався у Стародавній Греції в період архаїки і став основою всього подальшого розвитку грецької архітектури. В його основі — колона (дорична, іонічна, коринфська, які називаються за місцем виникнення і дають назву кожному О. а.); антаблемент (горизонтальні перекриття, що лежать на колонах); стереобат чи цоколь (підвалини грецького храму) та фронтон (площина, що заповнює торець двоскатного даху, найчастіше у формі трикутника).

Пантеон (з грец. — храм чи місце, присвячене всіх богам) — римський "храм усіх богів", відомий пам'ятник архітектури (П ст.). Цегляно-бетонна ротонда П., перекрита напівсферичним куполом (діаметр попал 43 м), є визначним інженерним досягненням римлян. Класична ясність і цілісність композиції внутрішнього образу творять величний образ.

Пантоміма (з грец. — актор, що грає за допомогою тільки рухів тіла) — вид театральної вистави, в якій художній образ створюється без допомоги слів, засобами міміки, виразного руху, жестів.

Перікла золота доба — час розквіту а фінської культури, перетворення Афін на економічний, політичний та культурний центр грецького світу, активної діяльності першого стратега Афін — Перікла (490— 429 рр. дон. е.). При П. була завершена демократизація афінського поліса, фактично введено загальне виборче право для повноправних громадян (чоловіків), грошова винагорода за роботу па деяких державних посадах. У час правління Перікла в Афінах велося грандіозне будівництво (відновлено Акрополь, споруджено Парфенон, Пропілеї, храм богині Ніке, Ерехтейон). В Афінах працювали такі видатні скульптори, як Фідій, Мирон, Поліклет. Це період виникнення багатьох галузей науки і доба великих філософів (Демокріт, Анаксагор, софісти, Сократ, Платон), істориків (Геродот і Фукидід) лікарської справи (Гіппократ і його школа). Саме у ці роки (від 479 р. до н. с. і до 431 р. до н. е.) театр ставив трагедії Есхіла, Софокла, Еврипіда, комедії Аристофана. Вже на кінець цього періоду афінську державу роздирала смута, зумовлена боротьбою демократії з олігархами Спарти, протидія новій думці і новому мистецтву.

Поліс (грец.) — місто-держава, що у найбільш типових рисах сформувалося у Стародавній Греції. До його складу входили власне місто і прилегла до нього територія. П. мали різний політичний устрій, але в основному це. були або олігархії (Спарта), або Демократичні республіки (Афіни). Для П. типові: народні збори (агора, апела) повноправних громадян (цього статусу не мали жінки, метеки, раби), рада, ареопаг, суд присяжних, обрані посадові особи тощо.

Римське право — право Давнього Риму, що є найрозвинутішою системою права стародавніх цивілізацій. Римські юристи розрізняли право публічне, що захищало й оберігало інтереси римської держави, визначало порядок організації та діяльності державних органи тощо, та приватне, яке регулювало договірні відносини окремих громадян, сімейні відносини, питання спадщини та ін. В Р. п. була закладена ідея рівності всіх перед законом. Процес засвоєння Р. п. європейськими державами завершився переробленням його на Кодекс Наполеона у Франції 1804 р., на Німецький Цивільний кодекс 1900 р. та ін.

Ротонда — круглий у плані храм, оточений з уся боків колонами. Наприклад, храм на так званому Бичому ринку в Римі (І ст.. до н. е.) з 10-метровими коринфськими колонами.

Терми (з грец. — теплий, гарячий) у Стародавньому Римі — громадські лазні, які включали крім гарячо" теплої, холодної лазень і парильні, також зали для спорту, зібрань і приміщення для відпочинку та розваг. Величезний внутрішній простір Т. перекривався могутніми циліндричними та хрестовими склепіннями.

Трагічна іронія у давньогрецькій трагедії — безнадійність усіх спроб героя перемогти долю. Він вірить, що чинить правильно, але глядач бачить, що всі його кроки лише наближають трагічну розв'язку.

Трагічна провина — провина за гріхи попереднії поколінь, які згідно із світорозумінням давніх греків не можуть залишитися непокараними, або провина за справи, які герой змушений робити (адже цього вимагає обов'язок, звичай, боги), однак не може уникнути відплати, оскільки цього теж вимагають звичай, боги тощо.

Трагічний герой у давньогрецькій трагедії — людина, яка обставинами і нерозв'язними конфліктами приречена на загибель, хоча сама вона цього не знає і вважає, що йде до кращого.

Тріумф у Стародавньому Римі — урочистий вступ у Рим полководця-переможця з військом. Влаштовувався за рішенням Сенату і був найвищою нагородою полководця.

Тріумфальна арка у Стародавньому Римі — архітектурна споруда на честь тріумфатора-переможця чи іншого полководця високого рангу. Т. а. буває одно-, три- і п'ятипрогінною.

Форум — площа, ринок: рибний Ф., винний Ф. та ін. Зазвичай Ф. був центром не лише економічного, а й політичного життя міста. Головний Ф. у м. Римі, що утворився у VI ст. до н. е., багаторазово перебудовувався, перетворившись на великий ансамбль парадних споруд. У часи республіки Ф. було місце між пагорбами Капітолій та Палантин. Найграндіознішим був Ф. за часів імператора Траяна (П ст.).

Юліанський календар — система літочислення, запроваджена Юлієм Цезарем на пропозицію александрійського астронома Созігена у 46 р. до н. е. Він був точніший, ніж попередні. Розрізняли календарі сонячні (основна одиниця — тропічний рік) та місячні (основні одиниці — місяць і рік). Щоб позбутися розбіжностей між цими календарями, у деякі роки місячного календаря запроваджувалися, додаткові місяці. Виправлений так календар називався місячно-сонячним. Назви місяців, що побутують у багатьох народів світу, прийшли з Давнього Риму. Нині поширений міжнародний календар — сонячний, що виник на основі Ю. к. За ним час вимірюється циклами по чотири роки: три роки по 365 діб, а четвертий — високосний рік — 366 діб. Ю. к. був прийнятий християнського церквою у 325 р. на Нікейському соборі. У середньому Ю. к. на 11 хв 14 с довший за тропічний, тому весняне рівнодення у XVI ст. настало на 16 діб раніше, ніж у IV ст. У зв'язку з цим Папа Римський Григорій ХIII здійснив за проектом італійського вченого Ліліо нову календарну реформу: день 5 жовтня 1582 р. стали вважати 15 жовтня, а з-поміж високосних років було вилучено ті вікові роки (їх порядковий номер закінчується двома нулями), кількість сотень яких не ділиться на 4. Цей календар називається григоріанським.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші