Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Соціологія arrow Людина і світ
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

РУХ І РОЗВИТОК

Засвоїм змістом поняття "рух" більш загальне, ніж поняття "розвиток". Розвиток - це такий рух (взаємодія), під час якого відбувається не просто зміна вже існуючих властивостей, стану якоїсь системи, а виникають нові властивості, нова якість (сутність чогось), яких раніше не було.

Традиційно виділяють два типи розвитку:

  • 1. Розвиток у межах однієї форми руху матерії (наприклад, поява нових ознак у тварин, рослин і т. д.).
  • 2. Розвиток, за якого відбувається перехід від однієї форми руху матерії, від одного рівня її структурної організації до іншого, вищого (наприклад, виникнення органічної природи з неорганічної). Цей тип розвитку називають прогресивним.

Процес розвитку, його характер і спрямованість розглядаються через категорії "прогрес" і "регрес", які є співвідносними поняттями, що є сукупністю уявлень і слугують критеріями, мірилами розвитку.

У найпростішій формі прогрес визначається як такий розвиток, внаслідок якого виникає перехід від простого до складного, від вищого до нижчого. Однак поняття "просте", "складне", "вище" і "нижче" можна пояснити лише завдяки одне одному, крім цього, вони не несуть у собі точного наукового змісту. Найчастіше ці поняття вживаються у буденній мові.

Слід взяти до уваги той факт, що складність і простота часто не можуть бути критеріями прогресивності чи регресивності розвитку. Збільшення складності в організації системи нерідко призводить до втрати ефективності її функціонування, а спрощення, навпаки, - підвищує надійність, посилює потенціал для дальшого розвитку.

Прогресом (і розвитком у вужчому розумінні) визначається така зміна властивостей певної системи, за якої відбувається збільшення функціональних можливостей, підвищення ефективності функціонування, зростання ступеня незалежності існування від впливу зовнішніх факторів. Прогресивний розвиток характеризує й те, що відбувається збереження і накопичення потенціалу, можливостей для дальшого розвитку.

Регресивні зміни - це зворотний рух. Регресивними явищами визнаються ті, за яких відбувається деградація, зниження рівня організації й ефективності функціонування, втрачається здатність до здійснення того, що було можливе раніше (наприклад, старіння організму). Для регресу характерне наростання залежності від зовнішніх факторів середовища. Регресивну спрямованість у розвитку відзначає втрата потенціалу, можливостей для подальших змін (наприклад, еволюції). Так, у світі живої природи регрес нерідко виявляється у вузько спеціалізованому пристосуванні до середовища проживання.

Сутність прогресу й регресу, їхні критерії отримують конкретну інтерпретацію щодо кожної форми руху матерії (наприклад, суспільний прогрес і його критерії). Тому зміст цих понять, специфіка розвитку окремих сфер буття світу розкриватимуться через зміст таких тем, як свідомість, пізнання, природа, суспільство, культура, цивілізація і т. д.

ЗАКОНОМІРНЕ І ВИПАДКОВЕ У РОЗВИТКУ СВІТУ. ПОНЯТТЯ ЗАКОНУ

Інтерпретація закономірного і випадкового у розвитку світу, їх співвідношення залежить від філософських, релігійних і наукових концепцій. Багато в чому розуміння закономірного і випадкового пов'язане з уявленнями про сутність причинно-наслідкової взаємодії.

Релігійні вчення заперечують випадковість у бутті світу. Акцент робиться на загальній визначеності, тобто причинній зумовленості усіх явищ світу: природи, людського життя, історії - волею Бога. Картина світу фаталістична.

Упродовж тривалого часу природознавство і наука, яка орієнтувалася на ідею детермінізму (все має свою причину), не визнавали нічого випадкового.

На основі механіки Ньютона, філософських ідей Нового часу сформувалося стійке переконання, що у світі все закономірно, і тому випадковостей, як протилежностей причинно зумовлених явищ, бути не може.

Класична модель світу - концепція Лапласа. Він вважав, що коли людина пізнає всю структуру Всесвіту, від найменших його частинок до найбільших тіл, а також знатиме всі ланцюжки причинно-наслідкових зв'язків, то вона зможе у такому разі безпомилково розрахувати до найменших дрібниць і те, що було тисячу літ тому, і те, що відбудеться у майбутньому. "Якби якийсь розум у певний момент знав усі сили, що діють у природі, і взаємне розміщення предметів, що становлять її, і якби цей розум був достатньо могутній, щоб проаналізувати ці дані, то він охопив би однією формулою рух найбільших сил природи і Всесвіту, і рух найменшого атома: ніщо не було б для нього невідомим, і майбутнє, як і минуле, відкрилося б перед його очима. (Лаплас).

Лапласівські та аналогічні уявлення ґрунтувалися на механістичному розумінні детермінізму, згідно з яким кожен наслідок має свою строго визначену причину, а кожна причина, у свою чергу, породжує конкретний наслідок.

Характерна риса механістичного детермінізму науки і філософії Нового часу - заперечення багатоваріантної причинно-наслідкової взаємодії.

Механістичний детермінізм орієнтувався на визнання динамічних закономірностей (наприклад, відкритих Ньютоном законів фізики) як єдино можливий тип взаємодії. Проте динамічні закономірності властиві лише системам, що складаються з невеликої кількості якісно однорідних елементів, взаємодію між якими можна диференціювати у просторі й часі, тобто простежити безпосередній взаємозв'язок між причиною і наслідком. Окрім цього, вірогідність появи певного наслідку у функціонуванні систем, де діють динамічні закономірності, наближається до 100 відсотків. Аналогом динамічних можливостей можуть бути процеси, наприклад, механічної й астрономічної взаємодії, де можна вірогідно визначити діючі сили, закони руху тіл.

Механістичний погляд на природу закономірного й випадкового у світі фізичних тіл був перенесений на явища суспільного життя, буття людини у світі. Внаслідок цього людина розглядалася як позбавлена свободи істота. її існування пояснювалося дією зовнішніх, природних факторів.

Природознавство ХУШ-початку XIX ст., яке звернулося до дослідження процесів розвитку, відкрило нові типи взаємодії, для пояснення яких модель динамічних законів і механістичний детермінізм були неприйнятні. З'ясувалося, що процеси розвитку відбуваються у результаті взаємодії великої кількості неоднорідних елементів, що утворюють систему, а також діючих сил, факторів, тенденцій. Наприклад, в еволюції живих організмів Дарвін визнає як важливу взаємодію трьох складно організованих процесів -спадковості, мінливості і природного добору.

Для цих процесів, в основі яких лежать статистичні закономірності, характерно: по-перше, взаємодія великої кількості елементів, кожен з яких окремо не має вирішального значення для функціонування цілого; по-друге, врівноважування дії кожного з елементів. Через це поява певного наслідку має ймовірнісний характер (часто цей тип взаємодії називають "індетермінізм").

Статистичні процеси (як правило, це процеси розвитку) відрізняються від динамічних тим, що закономірність виявляється не одразу, а лише на певному, досить тривалому часовому етапі. Вона виникає як тенденція. Відкриття статистичних закономірностей дало змогу по-іншому розглядати співвідношення закономірного і випадкового. Випадкове стали розуміти не як щось, що не має причини, або те, причина чого невідома, а як форму вияву необхідності. Необхідність, тобто закономірне, торує собі шлях через силу-силенну випадковостей, як якась стійка, хоч і не стовідсоткова повторюваність.

Як уже зазначалося, статистичні закономірності значною мірою характеризують не процеси функціонування різних систем, а їхній розвиток (наприклад, існування та еволюцію особин у популяціях, соціальні процеси і т. д.).

Стосовно статистичних закономірностей необхідність і закономірність слід розуміти як провідні, головні тенденції розвитку, а випадковість - як одну з тенденцій, яка або не визначає розвиток у цілому, або ж виявляється таким наслідком, поява якого малоймовірна, і сама по собі не суттєва для буття цієї системи в цілому (наприклад, поява в окремих представників якогось виду тварин невластивого їм забарвлення - альбіноси).

Поруч з поняттям закономірність слід виділити поняття закон.

Традиційно закон формулюється так: "Необхідні, суттєві, стійкі, повторювані відносини між явищами". Закон - це "внутрішній істотний зв'язок явищ, що зумовлює їхнє функціонування і розвиток".

Закони виражають об'єктивні відносини, визначений порядок необхідного, стійкого причинного взаємозв'язку. Закони мають об'єктивний характер. Проте у філософії нерідко розмежовують поняття закон і закономірність. Закономірність - це те, що відбувається в об'єктивній реальності. Законом вважається відображення закономірності у людській свідомості через поняття, математичні формули і т. д., наприклад, процеси механічної взаємодії тіл відбуваються згідно з певними закономірностями, і стосовно них Ньютон формулює закони механіки.

За ступенем спільності у філософії прийнята така класифікація цих законів:

  • 1. Специфічні чи окремі, що діють в окремих сферах, наприклад, закони природного добору, економічні закони і т. д. їх вивчають окремі науки.
  • 2. Загальні, властиві цілому ряду сфер буття. Наприклад, закон збереження енергії. Такі закони вивчаються багатьма науками.
  • 3. Всезагальні, універсальні, що діють в усіх сферах буття. Це закони діалектики.

Закони поділяються також на закони функціонування і закони розвитку. До першого типу можна віднести, наприклад, закон всесвітнього тяжіння, закони механіки. До другого - закони природного добору, закони діалектики.

Існують відмінності між законами природи і соціальними законами. Найбільш чітку межу між ними проводить сучасний англійський філософ і соціолог К. Поппер. Він вважає, що природний закон "описує жорстку незмінну регулярність, яка або насправді має місце у природі (у цьому разі закон є істинним твердженням), або не існує (у цьому разі він хибний)—Закон природи незмінний і не допускає винятків". І тому закони природи не можуть бути порушені. Соціальні закони К. Поппер називає "нормативними", або "нормами". На відміну від законів природи, нормативні закони створюють люди як "заборони і заповіді", як "правила, які забороняють або вимагають певної поведінки". До соціальних законів, на думку К. Поппера, не можна застосувати критерії "істина" і"хибність", бо ці закони описують не факти, а лише створюють орієнтири для нашої поведінки. "Якщо цей (соціальний - В. В.) закон має сенс і значення, то він може бути порушений, а якщо його неможливо порушити, то Він поверховий і не має сенсу".

Інші філософські школи і напрями співвідношення законів природи і суспільства розглядають інакше. Детальніше специфіка законів розглядатиметься у спеціальній темі.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші