Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економічна політика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ТА ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА

В економіці є блага, на перший погляд, загальнодоступні, бо вони задовольняють певні потреби і нічого не варті для населення. До них належать так звані суспільні блага, одне з яких— економічна безпека. Проблеми, пов'язані із суспільними благами, здебільшого є підставою для втручання держави в ринкову економіку. Проведення економічної політики та державне втручання в питання забезпечення суспільними благами потрібні насамперед для того, щоб компенсувати неефективність їхнього виробництва.

Економічна політика щодо забезпечення суспільними благами пов'язана з вибором певних способів досягнення цілей за умов обмежених можливостей. Ці труднощі викликані нестачею ресурсів та інформації, ускладненим доступом до них. Вони також є наслідком дії ринкових механізмів вільної конкуренції та обмежень, що накладаються державними структурами. При цьому більшість суб'єктів економічної діяльності прагнуть досягти такого стану внутрішнього розвитку і взаємодії із зовнішнім середовищем, який міг би забезпечити їхнє функціонування і розвиток як у коротко-, так і в довгостроковій перспективі.

Параметри такого стану здебільшого визначаються на підставі комплексного, детального аналізу сутності та основних характеристик економічної безпеки.

Сутні сні характеристики економічної безпеки

Економічна безпека є визначальним показником функціонування соціально-економічної сфери держави. Для того щоб скласти чітке уявлення про економічну безпеку, слід розглянути її механізми, категорії, критерії, теоретичну сутність і практичну значущість.

Стан функціонування і розвитку економічної системи та її структурних компонентів з погляду економічної безпеки характеризують такі параметри:

  • • поєднання динамічності і стійкості; о ефективність;
  • • захищеність від внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, що є результатом функціонування відповідного економічного механізму, а також здатність і готовність створювати ефективні механізми протидії загрозам;
  • • додержання оптимального балансу інтересів економічних суб'єктів.

Економічна безпека є динамічна категорія, що перебуває в постійному русі й видозмінюється під дією величезної кількості соціально-економічних, політичних і соціокультурних факторів.

Найбільше уваги при цьому треба приділяти загрозам економічній безпеці, тим умовам і факторам, котрі з огляду на об'єктивні й суб'єктивні причини здатні негативно вплинути на перелічені параметри стану економічної безпеки. Отож, під загрозами економічній безпеці розуміють сукупність умов і факторів, що створюють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільства та держави. Об'єктивним джерелом загроз економічній безпеці є обмеженість ресурсів, різна міра забезпеченості ними, а також відмінність у економічних інтересах і механізмах їхньої реалізації. Ці загрози реалізуються на різних рівнях об'єктів економічної безпеки, а саме:

  • • на макроекономічному рівні (економічна безпека держави);
  • • мезорівні (економічна безпека регіону, території, галузі, виробничого комплексу);

мікро рівні (економічна безпека підприємств — економічних агентів ринку);

V рівні економічної безпеки особистості, родини.

Усі наведені рівні об'єднані складною системою економічних взаємозв'язків як за поданою вертикаллю, так і в межах одного рівня — групою горизонтальних зв'язків. Вертикальні й горизонтальні зв'язки забезпечують тісну взаємодію всіх рівнів, засновану на прагненні реалізувати свої цілі за допомогою най адекватніших механізмів реалізації інтересів. У такій системі одночасно діють різноскеровані тенденції, котрі як зміцнюють, так і послаблюють економічну безпеку, що дає підстави казати про те, що система економічних відносин у сучасному суспільстві є споконвічно конфліктною. Практично будь-яке масштабне економічне рішення викликає конфлікт інтересів, результатом якого можуть стати як позитивні економічні зрушення, так і послаблення економічної безпеки на певному рівні.

Отже, наявність постійних джерел загроз створює потенціал для негативних впливів на компоненти економічної системи. Однак конкретна реалізація того чи іншого негативного впливу залежить від уже сформованих особливостей функціонування економічного механізму, від здатності ринкової системи до саморегулювання та існування адекватних механізмів реагування державних структур.

Негативні впливи можна класифікувати так:

♦ внутрішні (джерела впливу перебувають у межах розглядуваної системи) і зовнішні (джерело впливу належить до іншої системи);

• об'єктивні (без участі і проти волі економічних суб'єктів) і суб'єктивні (результат цілеспрямованої діяльності внаслідок зіткнення економічних інтересів).

Негативні впливи мають найважчі наслідки в тих сферах економічної діяльності, в яких бракує ефективних механізмів саморегулювання, можливостей мобілізації ресурсів для запобігання негативним наслідкам. Якщо при цьому механізм державного регулювання виявляється неадекватним завданням запобігання загрозам, то негативний вплив може не тільки реалізовуватися, а й мати мультиплікативний ефект, активно поширюватись у межах певної економічної системи і бути джерелом виникнення нових загроз економічній безпеці.

Що стосується сучасної України, то з огляду на повільний розвиток ринкових механізмів саморегулювання, системну кризу суспільного виробництва і брак ефективної державної економічної політики можна стверджувати, що сфера реалізації негативних впливів на стан економічної безпеки практично необмежена. Іншими словами, загрози економічній безпеці мають комплексний характер і реалізуються:

  • • в структурній деформації економіки;
  • • зниженні інвестиційної та інноваційної активності й у руйнуванні науково-технічного потенціалу;
  • • тенденціях до перетворення України на науково-технічну й сировинну периферію розвинутих країн;
  • • посиленні ресурсної, фінансової і технологічної залежності;
  • • відпливі з країни фінансових і трудових ресурсів;
  • • поглибленні майнового розшарування суспільства;
  • • збільшенні зовнішнього боргу;
  • • надмірній відкритості економіки;
  • • криміналізації економічних відносин;
  • • незаконній конкуренції;
  • • нездатності економічної системи вийти з економічної кризи;
  • • скороченні ресурсного потенціалу;
  • • погіршанні стану інфраструктури.

Наразі можна цілком під ставно казати, що практично всі з перелічених загроз тією чи іншою мірою впливають на економіку України, на рівень економічної безпеки.

Утім рівень економічної безпеки в кожний конкретний момент часу залежить від стану характеристик функціонування й розвитку економічної системи. Такий стан можна оцінити з якісного й кількісного боку. Безперечно, кількісна характеристика потребує вироблення певних критеріїв оцінювання. На думку фахівців, основою такої критеріальної оцінки може бути відстежування стану ресурсного потенціалу економіки, можливостей його розвитку й рівня ефективності використання. Конкретного виразу ця оцінка набирає в системі макро- і мікроекономічних показників, однак через багатогранність проблеми економічної безпеки треба розширити спектр параметрів, що розглядаються побудувати на підставі критеріальної оцінки комплексну систему показників-індикаторів, котрі якнайповніше характеризують тенденції у зміні стану економічної безпеки. При цьому варто враховувати, що рівень економічної безпеки, а отже, і всі його показники-індика-тори постійно змінюються. Тому основним завданням є визначення припустимого ступеня коливань значень індикаторів, виявлення таких граничних показників, недодержання яких здатне завдати серйозних втрат економічній безпеці.

Порогові значення індикаторів економічної безпеки є кількісними параметрами, що окреслюють межу між безпечною й небезпечною зонами в різних сферах економіки. Інакше кажучи, порогові значення індикаторів економічної безпеки надають рівню безпеки кількісну визначеність, що уможливлює формалізацію національних інтересів країни у сфері економіки.

Для одержання граничних значень індикаторів економічної безпеки треба визначити на принциповому рівні національні інтереси країни у сфері економіки, до яких належать:

♦ здатність економіки функціонувати в режимі розширеного відтворення;

♦ гідний рівень життя населення, що забезпечує соціально-політичну стабільність;

♦ стійкість фінансової системи;

♦ збереження єдиного економічного простору, що виключає поширення сепаратистських тенденцій;

♦ створення економічних і правових умов, котрі унеможливлюють криміналізацію суспільства;

♦ забезпечення потрібного державного регулювання економічних процесів, здатного гарантувати нормальне функціонування ринкової економіки як у звичайних, так і в екстремальних умовах.

Формулювання національних інтересів України в такому загальному вигляді, звичайно, має принципове значення, але не може служити для держави інструментом здійснення функцій захисту економічної безпеки. Потрібні конкретні параметри, що кількісно оцінюють стан економіки з позицій національних інтересів. Ці порогові значення групуються відповідно до національних інтересів країни за сферами економіки.

Перша група порогових значень індикаторів економічної безпеки стосується виробничої сфери, її здатності ефективно функціонувати за мінімальної залежності від зовнішнього середовища. Украй важливі тут порогові значення із загального обсягу виробництва, у зв'язку з чим було взято таку величину порогових значень: обсяг валового внутрішнього продукту в цілому — у розмірі 75 % від середнього показника в країнах Великої сімки, на душу населення — 50 % від середнього в "сімці" і 100 % — від середньосвітового показника ВВП.

Треба визнати, що нині фактичні показники в Україні істотно нижчі від цих порогових значень. За розрахунками фахівців, розмір ВВП у країні загалом становить наразі близько 20 % від середнього в "сімці", на душу населення — приблизно 10 % від середнього в "сімці" і 13%— від середньосвітового. Тому тепер украй важливо переорієнтувати економічну політику на досягнення щонайвищих темпів зростання виробництва.

Багато важать у даній групі порогових значень індикатори, що характеризують структуру виробництва й частку імпорту у внутрішньому виробництві. Розроблено такі порогові значення в цій сфері: частка в промисловому виробництві обробної промисловості — 70 %, машинобудування — 20 %, частка імпорту у внутрішньому споживанні населення — 30 %, у тому числі продуктів харчування — 25 %.

Проте неабияку тривогу викликає різке зниження частки наукомісткої продукції. Наприклад, сьогодні в Україні порогове значення частки нових видів продукції у загальному обсязі випуску визначено в розмірі 6 %, а фактично ця частка, за оцінками, становить 2—2,5 %. Обсяг інвестицій знизився більше ніж на 70 % і становив приблизно 11,2 % ВВП, тоді як пороговим значенням тут визнана величина в 25 % ВВП.

Другою важливою групою є порогові значення індикаторів рівня життя населення. У цій сфері попередньо було визначено такі порогові значення: частка в населенні осіб, що мають доходи нижче прожиткового мінімуму, - 7 %, тривалість життя - 70 років, розрив між доходами 10% найбільш дохідних і 10% найменш дохідних груп населення — 8 разів.

Попередній аналіз фактичного рівня таких показників в Україні дає змогу зробити висновок про наявність загроз природно-політичній безпеці в країні. Річ у тім, що величина прожиткового мінімуму встановлена на такому низькому рівні, що, якщо казати точно, пороговим значенням за цим індикатором мала була б бути взагалі відсутність громадян, які мають доходи нижче даного рівня. Що ж стосується розриву в доходах між високо- і низько дохідними верствами населення, то порогове значення за цим індикатором попередньо визначене на рівні, звичайно взятому в розвинених країнах, де розриви у 8 разів не викликають соціальних конфліктів. Однак населення України за багато десятиліть звикло до розриву в доходах максимум у 4—5 разів, тому варто брати більш тверді параметри порогових значень за зазначеним індикатором.

Порогове значення показника безробіття в 7 %, на нашу думку, для сучасного стану економіки занижене. Адже продуктивність праці в Україні тепер майже в 5 разів нижча, ніж у розвинених країнах світу. Значну кількість зайнятих на підприємствах, що працює з дуже низьким навантаженням, держава підтримує штучно, тому можна стверджувати, що за даним індикатором Україна перебуває в небезпечній зоні.

Третьою, найбільшою, групою є порогові значення індикаторів фінансового стану. За цією групою попередньо було визначено багато порогових значень, зокрема, найважливіші з них такі:

  • • обсяг внутрішнього боргу у відсотках до ВВП — 30 %; © обсяг зовнішнього боргу у відсотках до ВВП — 25 %;
  • • дефіцит бюджету у відсотках до ВВП — до 5 %;
  • • обсяг іноземної валюти в готівковій формі до обсягу готівкової національної валюти — 25 %;
  • • грошова маса (М2) у відсотках до ВВП — 50 %.

Важливим показником є порогове значення індикатора ступеня збереження єдиного економічного простору на території України, що унеможливлює розвиток сепаратистських тенденцій.

За умов загального спаду виробництва посилюються нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів, розрив між "розвиненими" і "нерозвиненими", у тому числі "депресивними" районами.

Варто звернути увагу на важливий момент, що стосується порогових значень індикаторів економічної безпеки. Раніше було названо однозначні параметри цих значень. Частина їх позначає максимально припустиму межу індикаторів (частка в населенні громадян, що мають доходи нижче прожиткового мінімуму; розрив між доходами 10 % найбільш дохідних і 10 % найменш дохідних груп населення; рівень безробіття; обсяги внутрішнього й зовнішнього боргу; дефіцит бюджету; обсяг іноземної валюти, що перебуває в обігу на внутрішньому ринку; частка імпорту у внутрішньому обігу; економічна диференціація областей). Уважають, що коли фактичні параметри вище цих порогових значень, то країна — у небезпечній зоні. Усі інші порогові значення позначають мінімальну межу індикатора.

Однак якщо враховувати загально методологічні позиції, то за низкою індикаторів економічної безпеки такий підхід помилковий. Наприклад, візьмемо такі індикатори, як частка в промисловому виробництві машинобудування, обсяг інвестицій у відсотках до ВВП, грошова маса, — тут небезпечна зона має позначатися як максимальним, так і мінімальним значеннями. Приміром, ми стверджували, що частка інвестицій у ВВП, менша за 25 %, є загрозою економічній безпеці країни. Водночас імовірно, що так само небезпечним буде доведення цієї частки до 50 %. Якщо низька частка інвестицій у ВВП загрожує застоєм у виробництві, технічним старінням устаткування, то занадто висока загрожує "обтяженням" економіки, зниженням рівня життя.

Отже, щодо багатьох індикаторів економічної безпеки потрібне розроблення не однозначного порогового значення, а коридору, який би окреслював безпечну зону.

На жаль, поки що цілком бракує порогових значень індикаторів економічної безпеки, котрі характеризують умови, що виключають криміналізацію суспільства і ступінь керованості економікою. Та й за іншими групами національних інтересів країни у сфері економіки опрацьовано далеко не всі порогові значення. Так, зокрема, треба визначити порогові значення, що характеризують залежність щодо досить широкого кола імпортних товарів.

Отже, найближчим часом украй потрібно:

♦ уточнити параметри попередньо визначених порогових значень;

♦ розробити порогові значення з більш широкого кола індикаторів економічної безпеки;

♦ визначити порядок використання порогових значень індикаторів економічної безпеки в поточній діяльності органів виконавчої влади й уряду.

Індикатори економічної безпеки не тільки дають можливість кількісно визначити параметри необхідного розвитку економічної системи, а й сформулювати якісні вимоги, котрі є, по суті, цілями економічної безпеки.

Головна мета економічної безпеки - - забезпечення умов для стійкого, якнайефективнішого функціонування всіх структурних компонентів економічної системи держави в даний час, а також високого потенціалу розвитку і зростання в майбутньому. Створити такі умови можна, ґрунтуючись насамперед на прагненні реалізувати національні інтереси в економічній сфері.

Цілі економічної безпеки держави:

  • • забезпечення належної ефективності функціонування економічного механізму;
  • • забезпечення технологічної незалежності й досягнення конкурентоспроможності технологічного потенціалу;
  • • дієвість системи менеджменту на різних рівнях управління державою, оптимальність і результативність його організаційної структури;
  • • забезпечення високого рівня кваліфікації трудових ресурсів і інтелектуального потенціалу, ефективність НДЦКР;
  • • високий рівень екологічності підприємств, мінімізація руйнівного впливу виробничої діяльності на стан навколишнього середовища;
  • • якісна правова захищеність усіх аспектів діяльності економічних суб'єктів;
  • • забезпечення захисту інформаційної сфери держави, комерційної таємниці й досягнення належного рівня інформаційного забезпечення;
  • • гарантування безпеки економічних суб'єктів, недоторканності їхнього капіталу, майна і комерційних інтересів.

Крім того, кожна з цілей економічної безпеки має власну структуру під цілей, що обумовлюється функціональною доцільністю й особливостями економічної діяльності.

Приведену вище систему цілей слід розглядати не просто як констатацію визначених завдань функціонування й розвитку. Треба в контексті економічної безпеки для кожної цілі розробити систему відповідних заходів, що дасть змогу:

  • — проводити моніторинг процесу виконання поставлених завдань;
  • — передбачати систему заходів адекватного реагування на зміни характеру завдань і механізму їхнього розв'язання.

Отже, мета економічної безпеки — ліквідувати або мінімізувати загрози (виявлені за результатами аналізу індикаторів економічної безпеки), а також розвинути наявні потенційні можливості його поліпшення стану економічної безпеки. Здебільшого ринковий механізм сам створює умови для реалізації цих можливостей, підштовхує економічних суб'єктів до конкретних дій у цьому напрямку. Однак існує низка можливостей, які не можуть бути використані виходячи із законів ринкового розвитку. У цьому разі держава повинна допомогти підвищити економічну безпеку, виробити для цього систему заходів, спрогнозувати наслідки. На даному етапі таке втручання держави потрібне для того, щоб забезпечити умови для розширеного відтворення інтелектуально-кадрового, наукового потенціалу, розвитку наукомістких, високотехнологічних виробництв, зміцнення соціальної стабільності в суспільстві, зниження криміналізації економіки.

Отже, способи досягнення цілей економічної безпеки можна класифікувати так:

  • • пасивний (припускає створення системи захисту від загроз, їх мінімізації);
  • • активний (передбачає моніторинг можливостей, створення передумов і механізмів для їх реалізації).

З огляду на сьогоднішній рівень розвитку економіки України, її соціально-політичної й культурної сфери доцільно казати про поєднання двох цих підходів стосовно кожної цілі економічної безпеки.

Цілі економічної безпеки досягаються завдяки дії механізму її гарантування.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші