Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Класичні експерименти в психології
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Механізми групової поведінки

1. Розв'язання внутрішньо групових суперечностей. Існують такі типи внутрішньо групових суперечностей: між можливостями групи, що дедалі зростають, та її актуальною діяльністю, між прагненням членів групи до самореалізації та самоутвердження і одночасно прагненням увійти до групи, інтегруватися з нею. Перехід групи з одного рівня розвитку на інший відбувається стрибкоподібно завдяки загостренню суперечностей та їх наступному розв'язанню. Для більшості груп, як свідчать дослідження, властиві періоди стабілізації відносин, оптимістичного сприймання, що змінюються неузгодженістю та конфліктністю.

У житті групи є особливі події, що рухають її вперед - барометричні події. їх ініціаторів називають каталізаторами, це центральні фігури, здатні зменшити невизначеність і повести групу з однієї стадії на іншу. Проходження групою серії конфліктних фаз призводить до того, що остаточна структура групи стабілізується.

  • 2. Ідеосинкразивний кредит, досліджений Є. Р. Холландером. Високостатусні члени групи всупереч традиційним уявленням не завжди є послідовними у реалізації групових норм, але саме вони привносять у життя групи деякі інновації, що сприяє вирішенню групових завдань і переходу на інший, складніший рівень функціонування. Згідно з моделлю Е. Р. Холландера, відхилення від групових норм є прямо пропорційним минулому внеску члена групи в досягнення групових цілей, унаслідок чого і виникає ефект ідеосинкразивного кредиту, що є своєрідним дозволом групи на поведінку, яка відхиляється від групових норм. Суб'єкти з високим статусом зазвичай орієнтовані на групу, є найбільш компетентними у розв'язанні групових завдань, роблять для цього найбільші внески, тому саме цим людям і дозволяється найбільше відхилення від групових норм, якщо це необхідно для групових цілей. Феномен ідеосинкразивного кредиту мас значення для впровадження в групове життя елементів інноваційності, що створює передумови для переходу групи на виший рівень розвитку. Лідери мають кредит довіри, і вони не повинні бути конформними, тому що обов'язок лідера - це інновація життя групи та встановлення нових відносин із середовищем. Як стати лідером? Бути зразком для всіх, найпристраснішим прихильником групи, підтримувати всіх, а той, хто має статус, може дозволити собі непослідовність та нонконформність. Якщо ж група виконує свої функції, лідер може залишатися бездіяльним.
  • 3. Психологічний обмін. Цінність - це якийсь матеріальний або ідеальний об'єкт, що є важливим для людини, здатен задовольняти її потреби, відповідати її інтересам. Ціннісний обмін полягає в тому, що члени групи адресують один одному корисні дії, адресовані як окремим індивідам, так і групі загалом. Ці ціннісні внески (вияв у фупі своїх здібностей, навичок, досвіду) сприяють розв'язанню групових завдань. Один із різновидів соціального проникнення – особисте взаєморозкриття партнерів по спілкуванню.

Загальна характеристика групових процесів

До власне внутрішньогрупових процесів належать: утворення та розвиток групи, нормоутворення, диференціація в групі, інтеграція групи, прийняття групових рішень.

1. Утворення та розвиток групи. Процес групоутворення мас певні стадії, що розглядаються як рівні групового розвитку. Він відбувається в різних сферах нерівномірно. Розвиток групи - це процес, що відповідає становленню можливостей групи виконувати свої завдання.

Групи існують тому, що розв'язання певних соціальних завдань потребує створення груп, що орієнтовані на ці завдання. Головні характеристики малої групи (структура, розмір, склад) тому і визначаються цілями та завданнями спільної діяльності. Психологічні причини, що впливають на процес утворення групи, — це прагнення індивідів до задоволення потреб, пов'язаних із проблемами спілкування. Мала група є середовищем спілкування та задоволення потреб індивіда. Серед чинників, що спонукають людину приєднуватися до малої групи, не лише потреби особи, а й її соціальний досвід, самооцінка, очікування, пов'язані з входженням до груми, особливості групового членства з погляду мети, програм, діяльності.

Виникнення організованої групи - це процес, який передбачає її оголошення формальною ланкою соціальної організації та наповнення конкретними індивідами, здатними взаємодіяти та кваліфіковано вирішувати завдання. Розвиток малої групи - складний і суперечливий процес, тому в літературі існує чимало точок зору на цю проблему (моделі Б. Такмена, Г. Стенфорда та А. Роарка, Н. Обера, Є. Мабрі, І. П. Волкова, моделі колективоутворення Л. І. Уманського та А. В. Петройського). В моделях чимало розбіжностей щодо етапності, причинної детермінації, змісту групоутворення, але й багато спільного щодо бачення суттєвих аспектів розвитку та утворення групи.

2. Нормоутворення. Норми групи - це правила, які визначають, що є можливим, а що ні у межах групи. Почасти норми виявляють, порушуючи їх. Розвиток групи передбачає становлення системи норм і нормативну регуляцію формування "Ми-почуття", певну стандартизацію оцінок, процедур, установок, якими керуються члени групи. "Ми-почуття" зумовлене формуванням та функціонуванням групових норм. Головне призначення групових норм – це забезпечення існування групи як цілісної системи діяльності та певної уніфікації поведінки, забезпечення стабільності існування групи. Індивід хоче бути членом групи, якщо він приймає норми як стандарти власної поведінки.

Норма – це така поведінка (в широкому значенні слова), яка, по-перше, практикується більшістю в певному соціумі, по-друге, є звичною, тобто зустрічається достатньо часто, і, по-третє, спроби відмінити цю поведінку зустрічають різкий сильний опір із боку членів групи.

Групові норми диктують правила нормативної поведінки щодо найважливіших для групи ситуацій і поділяються цілою групою. Норми є продуктом життєдіяльності груп і вносяться в життя груп більшою соціальною спільнотою. Існування групових норм зумовлене об'єктивною необхідністю організації діяльності групи. Дотримання групових норм підтримується відповідними санкціями. Соціальні норми виконують функції орієнтації поведінки, її оцінки та контролю за нею. Цікаво, що всі можливі групові характеристики мають відповідні їм індивідуально-психологічні параметри, окрім такої характеристики, як норми.

Нормативний вплив групи на поведінку індивіда є одним із найбільш досліджуваних в умовах експерименту групових феноменів.

Зокрема, психологи цікавились питаннями взаємодії групових норм більшості та меншості. Дослідження С. Аша та С. Мілграма продемонстрували ефект впливу норм групової більшості. Дослідження С. Московічі і К. Фошо визначили умови, що дають змогу меншості впливати на групу: послідовність, стійкість поведінки меншості, єдність членів меншості в конкретний момент і збереження, повторення позиції в часі.

Експериментальні дослідження групових норм свідчать про такс. Процеси впливу більшості та меншості в групі відрізняться за формою вияву. Більшість сильніше впливає на прийняття її позиції індивідом, однак кількість альтернатив при цьому для індивіда обмежується, як правило, лише однією, яку пропонує більшість, індивід під впливом більшості не шукає інших рішень, у тому числі правильних. Вплив меншості менший за силою, однак стимулює пошук різних точок зору, що сприяє пошуку оригінальних рішень і підвищує їх ефективність. Вплив меншості викликає більшу концентрацію уваги, пізнавальну активність членів групи. Меншість створює умови для пошуку оптимального рішення. Сприйняття поглядів меншості відбувається значно повільніше із більшими труднощами, ніж точки зору більшості.

3. Інтеграція групи (формування групової згуртованості). Згуртованість може розглядатись як емоційна єдність членів групи (безпосередні емоційні особистісні стосунки), як спільність цін-пісних орієнтації (ціннісно-орієнтаційна єдність). Це характеристика системи внутрішньогрупових зв'язків, яка показує міру збігу оцінок, установок, позицій членів групи щодо об'єктів, найбільш значущих для групи взагалі, тобто зближення оцінок і позицій щодо цілей і завдань спільної діяльності, наприклад, цілі групової діяльності (предметно-цільова єдність групи).

Згуртованість - це взаємне притягування членів групи. Вона сприяє створенню в групі атмосфери довіри, безпеки, зниження психічного напруження, встановленню щирих та довірливих стосунків між членами групи. Левін визначав згуртованість як результат дії позитивних сил взаємного притягування та негативних сил відштовхування. Розвитку згуртованості приділяється велика увага насамперед тому, що в діяльності групи вона є однією із умов досягнення групових завдань.

  • 4. Диференціація в групі. Це процес розподілу позицій із метою максимального ефекту групової діяльності та спілкування, досягнення групової мети, створення умов відносин домінування та підпорядкування у системі особистісного спілкування. Здатність впливати на групу її членів є неоднаковою, як і можливості сприяти досягненню групової мети. Відповідно складаються різновиди психологічної влади у групі залежно від засобів впливу різних членів групи на досягнення мети: законна (традиційна), еталонна (базується на прикладі), експертна (ґрунтується на знаннях та компетентності). Диференціація стосується керівництва та лідерства в групі.
  • 5. Прийняття групових рішень. Групове рішення - це атрибут групи. Для аналізу групових процесів мас велике значення тип завдань, що стоять перед групою. Найважливішим чинником групової динаміки є діяльність групи: вона є джерелом групового процесу. Але навіть коли ми знаємо діяльність групи, це не відкидає важливості опису та класифікації групових завдань, що мають чітко встановлені характеристики та вимоги до групової поведінки, кінцевого продукту, групових дій, які можуть забезпечити успішне досягнення мети. Діяльність груп здебільшого є дуже складною, й описати її стандартними завданнями важко.

М. Шоу виокремлює такі виміри групового завдання: складність (величина зусиль, що необхідні для виконання завдання); чисельність рішень (набір можливих рішень); внутрішній інтерес до заняття; вимоги кооперації; інтелектуально-маніпулятивні вимоги; популяційне знайомство.

Дослідники Д. Хакмен і Ч. Моріс використовували три типи групових завдань:

продуктивні – спонукають групу до генерування нових ідей, до оригінального творчого доробку;

дискусійні – вимагають від членів групи дискусії з приводу поставлених питань та узгодженого групового рішення;

проблемні – вимагають певного специфічного групового процесу з метою вирішення наявної проблеми.

Типологія групових завдань Д. Макгрета ґрунтується на уявленні про групу як систему, що здійснює такі завдання:

генерує (породження задумів і висування оригінальних гіпотез);

вибирає (пошук правильної відповіді);

розв'язує (завдання в сфері когнітивного конфлікту і в ситуації взаємодії зі змішаними мотивами);

виконує (змагання та співробітництво, що передбачають фізичну взаємодію).

У лабораторних дослідженнях Д. Хакмена і Ч. Моріса використовувались три типи групових завдань: продуктивні, дискусійні й проблемні. Групову активність оцінювали залежно від продуктивності групи, що визначалась такими параметрами, як орієнтація на дію, оригінальність рішення, оптимізм, залученість у дискусію, тривалість та якість рішень. Було з'ясовано, що проблемні завдання викликають орієнтацію на діяльність; продуктивні - оригінальні рішення, а дискусійні - високу міру включеності в обговорення питання. Крім того, було встановлено, що лідери експериментальних груп виявляли найбільшу активність у розв'язанні проблемних завдань.

У процесі прийняття рішень можна виділити два питання: яке рішення буде оптимальним (це завдання вирішує теорія прийняття раціональних рішень) і як люди в дійсності приймають рішення.

Групове рішення приймає більшість під час групової дискусії, тому його виконання є обов'язковим для всієї групи, оскільки всі члени групи беруть безпосередню участь у його розробці. Якщо люди живуть і працюють разом, вони змушені приймати різні спільні рішення. Причому не просто досягати компромісу, а насправді саме виробити спільний підхід до проблеми. Компроміс – це нічиї рішення, а якщо рішення групове - отже, сприйняте кожним. У практичному плані це дуже важливо, що рішення приймаються спільно, вони є особистим рішенням кожного і тому виконуються. Тож надзвичайно важливо створити умови для групового обговорення рішення.

Але чи буде ефективним групове рішення? Може краще, коли рішення приймає одна людина, а потім переконує групу? Задовго до виникнення соціальної психології розумні люди знали: якщо треба прийняти важливе рішення, розібратись зі складною ситуацією, то немає кращих засобів, ніж консиліум, зібрання старійшин тощо. Запропоновані спільні рішення були кращі, цікавіші, ніж ті, що їх приймає окрема компетентна особа.

Сучасне суспільство звикає до такої практики, коли оптимальні рішення приймаються спеціально створеними для цього групами людей. Але чи справді групові рішення мають якісь чудодійні властивості та переважають індивідуальні?

Між індивідуальними та груповими рішеннями є певні відмінності. Групові рішення раціональніші (в них менше суб'єктивного, обговорення в групі сприяє кращій та повнішій оцінці альтернатив і вибору кращої), демократичніші (члени групи поділяють відповідальність за їх виконання). Це покращує стосунки в групі. Груповий принцип прийняття рішень підвищує ймовірність їх виконання, оскільки більшість членів групи приєднуються до процесу реалізації таких рішень.

Особливо ефективними є групи при проблемних завданнях, коли існує декілька можливих варіантів рішень.

Групове рішення є однією з системних ознак малої групи, своєрідним атрибутом групи як суб'єкта. І, звичайно, у багатьох випадках воно є більш ефективним, ніж індивідуальне.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші