Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Основи психології
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Розвиток спілкування

У людини чи не з народження виникає потреба у спілкуванні з іншими людьми. Спочатку неусвідомлено, а потім свідомо вона вступає у певні стосунки з оточуючими, прилучаючись до життєвого досвіду.

З моменту народження дитини дорослі спонукають її до спілкування. Потреба у спілкуванні розвивається в дітей поетапно. Дитина різноманітними способами привертає увагу дорослих іще до того, як почне говорити. Про відчуття голоду, мокрі пелюшки, інші неприємні речі дитина сповіщає дорослих своїм криком. У місячному віці дитина пильно дивиться на обличчя матері. Двомісячна дитина посміхається у відповідь на ласкаве слово і посмішку дорослого. Посмішка - це жест, комунікативний стимул. Дво-, тримісячна дитина іноді без видимих причин починає вередувати і заспокоюється тільки тоді, коли з нею заговорять. Спілкування з дорослими вже в такому віці є однією з головних умов психічного розвитку дитини.

Діти виражають свій емоційний стан, просять про допомогу, користуючись діями і жестами, тобто спілкуються ще до того, як навчилися розмовляти. Дитина, відштовхуючи жестом, виражає відмову або тягнеться до предмета, що вабить її. Ці жести можуть супроводжуватися і цілеспрямованими звуками. Разом вони передують мовному спілкуванню.

При правильних методах виховання дитина від спілкування, яке полягало в прагненні уваги дорослих, переходить до співробітництва з ними. Співробітництво полягає в тому, що дорослі допомагають дитині виконати дію, привертають її увагу до предметів, керують діями малюка. А дитина звертається по допомогу до дорослих, коли не може виконати якусь дію. При цьому дорослий оцінює поведінку дитини - заохочує її посмішкою або мімікою і жестами показує своє незадоволення. Так дитина вчиться правильно поводитись.

Потреба у спілкуванні створює основу для виникнення наслідування звуків людської мови. Під кінець другого місяця діти у відповідь на звернені до них слова починають агукати, а у віці п'яти - шести місяців у них виникає лепет. Перші слова дитина звичайно вимовляє приблизно в один рік. До півтора року діти вимовляють близько 50 слів. Ці слова означають те, що дитині здається важливим (дай, мама, тато, молоко тощо).

З розвитком мовлення спілкування дітей стає набагато ефективнішим. Стадії розвитку потреби дитини у спілкуванні (за М. І. Лісіною):

  • 1) потреба в увазі та доброзичливості дорослого (перше півріччя життя);
  • 2) у співробітництві (ранній дошкільний вік);
  • 3) у зацікавленості дорослого запитами дитини (молодший та середній дошкільний вік);
  • 4) у взаєморозумінні та співпереживанні (старший дошкільний вік).

Процес мовного спілкування - це взаємозв'язок розуміння і говоріння. Завдяки йому здійснюється передавання і сприймання повідомлень, інформації - комуні' нація.

У спілкуванні між людьми відбувається обмін досвідом, знаннями, навичками, тобто взаємозбагачення їх. У професійній діяльності і в різних сферах життя виявляються відмінності між людьми, різниця в оцінках, поглядах, інтересах, емоціях, діях. Визначальними для спілкування індивідів є норми і принципи моралі, що склалися в суспільстві.

Без відповідного розвитку форм спілкування практично неможливі такі галузі людської діяльності, як освіта і виховання, наука і мистецтво, політика, охорона здоров'я тощо.

Спілкування і мовлення

Головним засобом спілкування між людьми є слово - найважливіша мовна одиниця. Мова - це система знаків, які мають певне значення й використовуються для передавання та зберігання інформації.

Мовлення - це процес використання людиною мови для спілкування.

Мовлення, або словесна мова, належить до мовних знаків, що будуються за певними граматичними правилами. Немовні знаки - це знаки-символи (наприклад, державна символіка); знаки-копії (наприклад, репродукції, схожі на те, що вони означають); система знаків, що регулюють вуличний рух, тощо. Крім словесної (вербальної) мови, існує як засіб спілкування ще й невербальна мова. Це мова жестів, міміки, поз та інших виражальних рухів.

Знаки спілкування можна поділити на знаки природних мов і знаки штучних мов. Природна мова - це передусім слова, речення усного і писемного мовлення. Штучна мова - це мова міміки і жестів (мова глухонімих), телеграфний код, мова спеціальних знаків, що вживаються у математиці, фізиці, хімії, знаки дорожнього руху, програми для ЕОМ, мова шифровок, мова мистецтва. Штучна мова - це закодована природна мова. Вона теж призначена для спілкування людей.

Завдяки спілкуванню людей мова розвивається разом із суспільством. Праця створила людину, і членороздільна мова виникла завдяки трудовій діяльності.

Мова потрібна як засіб спілкування, вона виконує комунікативну функцію: в процесі спільної діяльності між людьми відбувається обмін інформацією, емоціями, ідеями тощо. Мова потрібна і як засіб закріплення та збереження колективного досвіду людства та досягнень суспільної практики. Крім того, за допомогою мови людина може висловити свої емоції і почуття, свої симпатії і антипатії, своє ставлення до інформації, яку вона сприймає або повідомляє.

Із розвитком суспільства знання людства розширюються. Щоб зберегти інформацію для наступних поколінь і передавати її у просторі, створюється писемна мова, люди винаходять радіо, телебачення, створюють комп'ютери. З'являються нові поняття і явища, яким мова дає назви. Прагнення людей до адекватного відображення об'єктивних змін не лише в соціальному середовищі, але і в людських взаєминах зумовлює постійний розвиток і збагачення мови.

У своїй діяльності людина користується різними видами мовлення (рис. 4.2). У спілкуванні широко використовують зовнішнє (усне монологічне, усне діалогічне, писемне) і внутрішнє мовлення. В усному мовленні спілкування здійснюється за допомогою мовних засобів, що сприймаються на слух.

Усне монологічне мовлення - це мовлення однієї людини: доповідача, лектора, оповідача. Таке мовлення має бути грамотним, логічно зв'язаним, зрозумілим слухачеві. Монологічне мовлення для успіху спілкування має бути емоційним. Оратор повинен володіти мімікою, жестом, позою, мистецтвом культурного, дійового мовлення. Слово втрачає звучання без жесту, що гармонує з ним і допомагає набути змісту. У побуті монологічному мовленню певного психологічного значення надають гучність, сповільнення або прискорення темпу, інтонація (рис. 4.3).

Розмовне, або діалогічне, мовлення відбувається у формі розмови між двома або кількома особами. Діалогічне мовлення легше за монологічне, тому що при ньому мовлення кожного з його учасників підтримується запереченнями співбесідників, питаннями і відповідями. Іноді співбесідники розуміють один одного з півслова, вигуку, жесту, мовчання. Прикладом даного мовлення може бути спілкування лікаря і хворого.

На відміну від усного, писемне мовлення використовує письмові знаки та має свої конструктивні особливості. Писемне мовлення за конструкцією складніше і важче за усне мовлення, але воно дає змогу в процесі писання ретельно працювати над словесним оформленням думки.

Писемне мовлення має бути розгорненим, у ньому можна сказати все до кінця, думки викласти точно і зрозуміло для інших.

. З розвитком високих технологій з'явилось багато нових можливостей для обміну та збереження інформації

Рис. 4.2. З розвитком високих технологій з'явилось багато нових можливостей для обміну та збереження інформації

Усне монологічне мовлення

Рис. 4.3. Усне монологічне мовлення

Внутрішнє мовлення існує тільки в нашому мозку: це мовлення, звернене до самих себе. Внутрішнє мовлення важливе для процесу мислення, самосвідомості і регулювання поведінки. Мовний досвід людини у спілкуванні з іншими людьми визначає смисл внутрішнього мовлення. Воно є початковим моментом мовного висловлювання і тому використовується при спілкуванні людини з людиною.

Діти засвоюють мову надзвичайно швидко. Протягом двох з половиною років мовлення дитини розвивається від примітивних висловлювань до усвідомленого відображення думок. Щоб ефективно спілкуватися з людьми, дітям треба знати, як чітко висловити свої наміри та досягти мети. Для цього їм слід оволодіти правилами користування мовою в різних соціальних умовах, формами звертання до людей, правилами бесіди, як розмовляти з однолітками і як з дорослими. У соціальному оточенні, спілкуючись з іншими людьми, в першу чергу з матір'ю, діти вивчають мову. Треба докласти багато зусиль, щоб оволодіти виразністю і образністю мови та слова, які точно і яскраво передають різні переживання людини. Від здатності людини розкрити зміст слова залежить сила психологічного впливу, яку має слово. Б. Шоу зазначав:

"існує п'ятдесят способів вимовити слово "так" і п'ятсот способів сказати слово "ні", а для того щоб написати ці слова, є лише один спосіб".

Особливо сильним засобом впливу на психіку хворого є слово лікаря, що діє на психофізіологічний стан людини, на всі життєво важливі функції організму.

Павло Бейлін у книзі "Поговори зі мною, лікарю", так пише про значення слова: "...слово такою ж мірою ефективне у психології, як скальпель -у хірургії. Але за однієї умови: якщо володіють ніш. Скальпелем... торкаються до тіла, словом - до душі. Як не можна користуватися тупим скальпелем, так само не можна користуватися "тупим" словом".

У повсякденному житті і в усіх сферах професійної діяльності відбувається взаємодія спілкування і мови. Безпосередній контакт, жива мова, передавання людьми своїх думок і почуттів, емоцій залишаються в усі епохи необхідними формами спілкування.

Обов'язковою умовою володіння словом є культура мовлення - вміння правильно вживати і вимовляти слова, будувати з них фрази. Відомі три основні етапи оволодіння культурою мовлення.

Перший етап - правильність мовлення, інакше кажучи, відповідність нашого мовлення правилам і нормам літературної мови. Норми літературної мови засвоюються у спілкуванні з освіченими людьми, у процесі читання художньої літератури, роботи зі словником.

Другий етап оволодіння культурою мовлення - набування стилістичної грамотності, вміння вживати слова, форми слів, синтаксичні конструкції відповідно до змісту та умов мовлення. Той, хто розмовляє (або пише), вживає ті слова, що найбільше відповідають конкретному випадку. Один стиль буде в бесіді з друзями або в листах до них, інший - у виступі на зборах або в ділових документах.

Третій етап - це вміння будувати свою мову (усну і писемну) так, щоб вона своєю формою допомагала донести до слухачів (читачів) зміст висловлюваного, тобто мова має бути доступною, чіткою, стислою, точною, виразною і ясною.

Культура мовлення має ще одну важливу властивість - уміння вислухати співбесідника, що є складовою частиною культури спілкування і культури людини в цілому.

Мовлення виникло і розвивалося у людини в процесі суспільної практики з потреби у спілкуванні і колективній трудовій діяльності. При цьому людина оволодівала мовою спочатку неначе стихійно, а потім свідомо. В онтогенезі мовлення і мову дитина засвоює від батьків, а потім у дитячому дошкільному закладі та школі. Причому роль впливу дорослих на якісний розвиток мовлення у дітей дуже значна. Розвиваючи мовлення в процесі спілкування, ми тим самим удосконалюємо й мислення дитини.

Таким чином, мова діалектично пов'язана з мисленням і свідомістю людини. Мовлення взаємозв'язане з аналізаторами першої сигнальної системи і через неї впливає не лише на сенсорні процеси, а й на все психічне життя людини. І. П. Павлов визначив слово як "сигнал сигналів".

З еволюцією головного мозку і розвитком у людини мовлення з'явилася можливість замінити звичайні подразники (перша сигнальна система) словами (друга сигнальна система). Слово є символом звичайних подразників. Друга сигнальна система діє в тісному взаємозв'язку з першою сигнальною системою і утворює єдиний механізм, який здійснює вищу нервову діяльність людини.

Анатомо-фізіологічний механізм процесу мовлення складається з центральної і периферійної частин.

Центральні механізми процесу містяться в корі головного мозку. Збудження слухового нерва надходять до скроневої зони лівої півкулі, де міститься кіркова частина слухового аналізатора. У ній здійснюються аналіз і синтез мовлення. Під час аналізу активізуються сліди минулого досвіду, і між знаннями щойно сприйнятими і раніше набутими встановлюються тимчасові нервові зв'язки. Скроневі зони мозку пов'язані з лобовими, відповідальними за рухові мовні реакції.

Периферійна частина анатомо-фізіологічного механізму процесу мовлення складається з трьох частин. До першої належать органи дихання, що подають струмінь повітря до гортані, до другої - гортань. У гортані містяться голосові складки, під дією струменя повітря вони коливаються. В результаті цього з'являються звуки, різні за висотою. До третьої частини належать порожнини рота і носа, які виконують роль резонаторів.

Розрізняють зовнішнє і внутрішнє мовлення. Зовнішнім є усне (монологічне і діалогічне) і писемне мовлення. Внутрішнє мовлення - це мовлення про себе. Воно не є засобом спілкування, а функціонує тоді, коли людині треба щось осмислити. Внутрішнє мовлення більш лаконічне порівняно з зовнішнім.

Монологічне мовлення - це висловлювання однієї людини, вияв її думок. Монологічним мовленням є, наприклад, виступ лектора.

Діалогічне мовлення - це бесіда між двома або кількома однаково активними людьми. Як правило, співбесідники знають предмет розмови і їхній діалог буває скороченим. Разом з тим діалог може бути і розгорненим, особливо коли співбесідники дискутують з важливої проблеми. Монологічне і діалогічне мовлення - усні види. На основі усного мовлення розвивалося писемне.

Засобами писемного мовлення є літери, ієрогліфи, інші знаки, за допомогою яких фіксуються звуки усного мовлення.

Основні функції мови і мовлення - спілкування і пізнання. Ці функції нерозривно пов'язані між собою. Мовлення передусім є засобом спілкування, оскільки кожне слово щось означає.

Пізнання навколишнього світу людиною також неможливе без мови і мовлення. За допомогою слів зберігається суспільно-історичний досвід людства, який є основою пізнання світу.

З основними функціями мовлення тісно пов'язані й інші - експресивна і функція впливу. У процесі спілкування люди висловлюють своє ставлення і переживання до інших людей та подій у світі. Повідомляючи свої думки одне одному, люди впливають на діяльність своїх співбесідників.

Мовлення дуже впливає на емоційний стан людини, а через нього - на діяльність внутрішніх органів. Мовлення може впливати на стан організму також умовнорефлекторно. Багато поетичних рядків присвячено силі слова.

Слово має стати найважливішим інструментом медичних працівників. Правильно застосоване, воно завжди дасть позитивний ефект. Інакше воно буде руйнівною силою, що може викликати, посилити те чи інше захворювання.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші