Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Посткейнсіанство: витоки, методологія та зміст

Посткейнсіанство як течія кейнсіанства сформувалося у 1940- 1960-ті роки. В його структурі в економічній літературі виокремлюють такі течії: ліве кейнсіанство (англійське посткейнсіанство), калецькіанське посткейнсіанство, американське монетарне кейнсіанство. Посткейнсіанство складалося з економістів, які дотримувалися різних методологічних та ідеологічних підходів. Окрім теорії Кейнса на його формування серйозний вплив мали інституціоналізм, марксизм, неолібералізм і, зокрема, монетаризм.

Формування посткейсіанства пояснюють такими чинниками. Інтеграція ортодоксального кейнсіанства з неокласичною теорією не давала бажаних результатів. Кейнсіанство в неокласичному синтезі втрачало власне обличчя та перетворювалося на окрему складову неокласичної теорії. Тому ортодоксальне кейнсіанство зазнало серйозної критики не лише з боку опонентів, але й прибічників кейнсіанської теорії, які все частіше пропонували перегляд ортодоксальної версії, прагнули очистити кейнсіанську теорію від усіляких нашарувань. Була зроблена спроба реанімувати її на власній основі для того, щоб надати нового звучання, зробити більш дієздатною і такою, яка б відповідала вимогам сучасності. Виник новий напрям кейнсіанства, який отримав назву посткейсіанства.

Англійське, ліве посткейнсіанство

Представниками лівого кейнсіанства із центром у Кембриджі були учні й соратники Дж.М. Кейнса: Ніколас Калдор, П'єро Сраффа, Джоан Вайолет Робінсон, яка була визнаним лідером, а згодом Луїджі Пазінетті (р. н. 1930), Джон Ітуелл (р. н. 1945) та ін. В економічній літературі цю течію називають "лівим" посткейнсіанством, оскільки його представники особливу увагу приділяли соціальним питанням: проблемі заробітної плати як одного з головних чинників ефективного попиту, нерівності у розподілі доходів, обмеженню влади монополій, проведенню соціальних реформ. Вважалося, щоб без вирішення соціальних проблем не можливе ефективне функціонування економіки та її регулювання. Ліве кейнсіанство в умовах кризи ортодоксального кейнсіанства мало суттєвий вплив на розвиток усього посткейсіанства. Є погляд на кембриджське кейнсіанство як "неорікардіанське", оскільки його представники піддавали критиці неокласичну теорію та будували власні теоретичні конструкції на більш глибокому прочитанні та інтерпретації вчення Д. Рікардо.

Ліві кейнсіанці доводили, що предметом дослідження економічної теорії має бути аналіз фундаментальних факторів, що визначають динаміку індустріального розвитку країн, а не проблеми оптимального розподілу ресурсів, які вивчала неокласика.

Ліве кейнсіанство висунуло свій варіант теорії економічного зростання та власну модель державного регулювання.

Відмітними ознаками лівого кейнсіанства є:

  • o критика положень неокласичної концепції досконалої конкуренції і розробка власної теорії недосконалої конкуренції;
  • o антимаржиналізм ("антимаржинальна революція") - критика теорії граничної корисності та теорії граничної продуктивності;
  • o поєднання короткострокового аналізу ефективного попиту з довгостроковим аналізом факторів нагромадження капіталу, технічного прогресу і розподілу суспільного продукту;
  • o акцент на стимулюванні ефективного сукупного попиту за рахунок споживчих витрат;
  • o соціальна спрямованість економічних досліджень, обґрунтування низки соціальних реформ.

Дж.В. Робінсон у фундаментальній праці "Нагромадження капіталу" (1956) писала, що її завдання полягає в поширенні кейнсіанського короткострокового аналізу ефективного попиту на проблему довгострокового розвитку1.3 цією метою досліджувала розподіл між прибутком і заробітною платою, обсяги капіталу і характер технічного прогресу, монополізацію та конкурентність економіки тощо. Причиною нестабільності сучасної ринкової економіки, на її думку, є поглиблення нерівності в розподілі національного доходу. Саме цей чинник породжує хронічну тенденцію до того, що попит на товари падає нижче за виробничі можливості. Економічні кризи, перевиробництво, недовантаження виробничих потужностей, зростання безробіття розглядаються лівими кейнсіанцями як наслідок низького рівня доходів основної частини населення, з одного боку, та небажання збільшувати своє споживання багатих прошарків суспільства - з іншого. Головними чинниками низького рівня споживання є панування монополій та поглиблення нерівності в розподілі національного доходу. Виходом з цієї ситуації є усунення нерівності в розподілі доходів на користь широких верств населення за допомогою прогресивної системи оподаткування, контролю над монополіями, антициклічного регулювання, стримування інфляції.

Велику увагу Дж.В. Робінсон приділяла проблемі забезпечення стійкого збалансованого зростання. Умовами такого зростання є сталість у співвідношенні заробітної плати і прибутку, недопущення зміни цього співвідношення на користь останнього. Зростання заробітної плати має відповідати підвищенню продуктивності праці. Саме висока заробітна плата спонукає підприємців до технічного переоснащення виробництва.

Дж.В. Робінсон розвиває теорію, в якій зв'язок між економічним зростанням, нагромадженням і розподілом здійснюється не на основі граничної продуктивності факторів виробництва, а на основі функціонування реальних соціальних інститутів, що визначають прагнення підприємців до нагромадження та боротьбу працівників за свою частку в національному продукті. Зокрема, величина заробітної плати є результатом тривалого історичного розвитку.

П. Сраффа у працях "Закон утворення доходів в умовах конкуренції" (1926), "Виробництво товарів за допомогою товарів. Прелюдія до критики економічної теорії" (1960) запропонував нову теорію вартості та ціноутворення. Він піддав критиці основу-основ неокласичної теорії - визначення ринкової ціни за допомогою кривих попиту і пропозиції, відкинув суб'єктивну теорію попиту і цінності. На основі аналізу відмінностей у природі законів зростаючої і спадної дохідності та їх несумісності з умовами конкуренції був зроблений висновок, що проблему конкурентної вартості можна вирішити лише через витрати виробництва. За основу був узятий метод визначення ціни виробництва особливого стандартного товару, який у свою чергу складається з сукупності базових товарів - таких, що беруть участь у виробництві інших товарів, включаючи і їх самих. Саме такий стандартний товар, на думку П. Сраффи, може бути мірилом цінності всіх інших товарів, заробітної плати та прибутку, а також дасть можливість об'єктивно відстежувати зміни всіх параметрів економічної системи.

Погляди П. Сраффи на процеси виробництва суттєво відрізняються від поглядів неокласиків, які розглядають лише виробництво споживчих благ, що має вигляд одностороннього руху від факторів виробництва до споживчих благ. У П. Сраффи всі галузі взаємопов'язані: кінцевий продукт одних галузей є сировиною для інших і на кожному етапі відбувається перетворення одних товарів в інші. Взаємозв'язок галузей створює цілісний виробничий цикл.

Теорія Сраффи заклала основи теорії загальної рівноваги, відмінної від концепції Л. Вальраса. її. Сраффа вважає, що стан рівноваги в короткому і середньому періодах є нестійким у зв'язку з раптовими змінами в попиті, які неможливо передбачити. Рівновага в цих періодах є тільки бажаним станом системи. Стійкої рівноваги можна досягти лише в тривалому періоді. Включення ж попиту в систему визначення параметрів рівноваги є необгрунтованим, оскільки в тривалому періоді попит не може здійснювати суттєвого впливу на ціни та обсяги виробництва.

Ліві кейнсіанці шукали вихід із суперечності сучасного ринкового господарства шляхом збільшення витрат держави на суспільні цілі: житлове будівництво, охорону здоров'я, соціальне страхування, будівництво доріг, а також збільшення доходів фермерів, дрібних підприємців, працівників.

Калецькіанське посткейнсіанство

У 70-ті роки XX ст. у таких країнах, як Велика Британія, Канада, Італія та інші формується так зване калецькіанське посткейнсіанство. Воно отримало свою назву від прізвища відомого польського вченого-економіста Міхала Калецького (1899-1970), який ще на початку 1930-х років, досліджуючи проблеми заощаджень, інвестицій і зайнятості, дійшов висновків, які здебільшого були аналогічними економічному вченню Дж.М. Кейнса, а в окремих випадках - глибшими і змістовнішими. Творчий доробок М. Калецького разом із ученням Дж.М. Кейнса справив значний вплив на формування посткейнсіанства.

У теорії ціноутворення М. Калецький виступив з різкою критикою неокласичної теорії ціноутворення і запропонував свою альтернативну теорію. На його думку, головним чинником ціни є не процес оптимізації на основі граничних величин, а ринкова (монопольна) влада фірми. Монопольна влада залежить від інтенсивності нецінових чинників, перебігу ділового циклу, сили і згуртованості профспілок. Теорія ціноутворення М. Калецького стала основою для багатьох сучасних неортодоксальних теорій ціни.

Теорія фірми. Досліджуючи фактори, що впливають на розміри фірм, М. Калецький дійшов висновку, що вони визначаються не стільки обсягами ринків збуту (класична теорія) чи економією на масштабах виробництва (неокласична теорія), скільки величиною власного капіталу власників (власника) фірми. Отже, найголовнішою умовою становлення підприємництва є величина власного капіталу, а підприємницькі здібності відіграють значно меншу роль, ніж прийнято вважати.

Теорія розподілу доходів і циклу. Альтернативною до неокласичної є теорія розподілу доходів М. Калецького. Згідно з останньою працівники фактично не роблять заощаджень, а вся їхня заробітна плата витрачається на споживання. Величина прибутків підприємців визначається їхньою інвестиційною активністю. Тому працівники витрачають те, що отримують, а підприємці отримують те, що витрачають. Інвестиційна активність, у свою чергу, зростає з часовим лагом (певним відставанням у часі) під впливом збільшення обсягів заощаджень, зростання прибутків і скорочення капітальних запасів. Прибутки із часовим лагом залежать від інвестицій.

Діловий економічний цикл визначається, з одного боку, взаємодією інвестицій і прибутків, що є причиною економічної нестабільності (збільшується амплітуда коливань), а з іншого - взаємодією між інвестиціями і капітальним запасом як чинником стабілізації (обмежується амплітуда циклічних коливань).

Для подальшого аналізу фаз циклу були введені нові макроекономічні змінні, що безпосередньо пов'язані з інвестиційним процесом - інвестиційні замовлення та амортизація. Конкретні фази циклу характеризуються співвідношенням між / - обсягами інвестицій, й - інвестиційними замовленнями та и - амортизацією:

  • а) фаза пожвавлення: /) > £7, / < І/;
  • б) фаза буму: І >и - веде до зростання капітальних запасів, що з часовим лагом породжує скорочення інвестицій;
  • в) фаза рецесії: 2><СТ,/> І/;
  • г) фаза депресії: І < V - призводить до зменшення капітального запасу, що з часовим лагом породжує розширення інвестицій.

Теорія інвестиційної активності та циклів М. Калецького в багатьох аспектах, таких як аналіз прибутку, капітального запасу, амортизації, є багатшою, ніж теорія Дж.М. Кейнса. Проте вона не враховувала невизначеність майбутніх періодів та, зокрема, очікувань ділових кіл, які впливають на інвестиційну активність.

Монетарне посткейнсіанство

Американське монетарне кейнсіанство сформувалося на межі 60-70-х років XX ст. зусиллями таких американських економістів: Роберт Уітні Клауер (р. н. 1926), Аксель Лейонхуфвуд (р. н. 1933), Поль Девідсон (р. н. 1930), Хай-ман Філіп Мінскі (1919-1996), Сідней Вайнтрауб (1914-1986), Вікторія Чік (р. н. 1936), Ларрі Рендел Рей (р. н. 1953), Філіп Ерестіс (р. н. 1941) та ін.

Теорія грошової економіки є засадничим положенням вчення монетарних кейнсіанців. її основи були закладені ще Дж.М. Кейнсом. Суть теорії грошової економіки полягає в такому. Ринкова економіка - це економіка виробництва. Процес виробництва займає досить тривалий період. Ринкова економіка рухається в одному напрямі - від незмінного і відомого минулого до невідомого і невизначеного майбутнього. З метою мінімізації невизначеності майбутнього суб'єкти господарювання створюють певні інституції, насамперед такі, як форвардні угоди й гроші. Форвардні угоди усувають невизначеність майбутніх поставок, продажу, платежів і надходжень. Але для їх нормального виконання необхідний загальновизнаний засіб їх виміру й погашення. Таким засобом і активом є гроші. Вони мають контрактну природу, оскільки є єдиним засобом погашення контрактних зобов'язань і найкращим чином захищають економічних суб'єктів у періоди економічної нестабільності. Проте контракти і гроші не усувають невизначеність, а лише зменшують її ступінь. Невизначеність головним чином пов'язана з рішеннями у сфері реального (фізичного) інвестування, а також у сфері формування портфелів цінних паперів.

Причинами циклічних коливань є зміни у виборі активів довгострокового використання - головним чином основного капіталу і високоліквідних активів (грошей та їх замінників). Так, збільшення попиту на капітальні блага й відповідно зменшення попиту на гроші веде до піднесення та економічного буму. Зменшення попиту на капітальні блага та збільшення попиту на гроші викликає економічний спад і депресію. Вибір активів тривалого користування залежить перш за все від очікувань майбутніх доходів і міри впевненості в цих очікуваннях.

Монетарні кейнсіанці - майже єдина школа макроекономіки, яка вважає, що маса грошей визначається не зовнішніми (екзогенними) щодо приватного сектору чинниками (центральним банком), а формується ендогенно - створюється всередині економіки за рахунок взаємодії економічних суб'єктів приватного сектору, перш за все корпорацій і комерційних банків.

Ендогенність грошової маси відіграє велику роль не лише через зниження ефективності грошової політики, але й тому, що збільшує можливість боргового фінансування промисловим сектором своїх інвестицій. Це позначається на збільшенні амплітуди коливань ділової активності. Це положення знайшло своє відображення в найбільш відомій посткейнсіанській теорії економічної динаміки - гіпотезі фінансової нестабільності ринкової економіки. Цю гіпотезу висунув один із найекстравагантніших економістів XX ст. Х.Ф. Мінскі. Згідно з нею ринкова економіка породжує фінансову структуру, що постійно зазнає криз. Економічна динаміка здебільшого визначається тим, як підприємницький сектор фінансує свої інвестиції. Є три типи фінансування: забезпечене, спекулятивне і "Понці-фінансування". Забезпечене фінансування - це таке фінансування, коли поточних грошових потоків достатньо для погашення заборгованості й виплати процентів за позиками. Спекулятивне - грошових потоків вистачає лише для сплати процентів, а для погашення боргових зобов'язань використовуються все нові й нові позики. "Понці-фінансування" нагадує фінансові піраміди, коли нові позики використовуються як для погашення попередніх позик, такі для сплати процентів.

На початку економічного піднесення переважає забезпечене фінансування. Та в міру пожвавлення ділової активності, зменшення ризиків і посилення впевненості ділові кола все частіше вдаються до спекулятивного фінансування. Згодом поступове зростання процентних ставок трансформує спекулятивне фінансування в "Понці-фінансування". Це, у свою чергу, збільшує економічну нестабільність, створює загрозу неминучих масових банкрутств та економічної кризи. Рано чи пізно настає момент, коли фірми, що застосовують фінансові піраміди для кредитування своїх проектів, не зможуть отримати нові кредити для погашення попередніх боргових зобов'язань. Таке трапляється або у зв'язку зі зростанням недовіри кредиторів, або через нестачу фінансових ресурсів. Тому періодичні економічні кризи виникають не лише у зв'язку з коливанням впевненості та очікувань суб'єктів господарювання, але і через неспроможність підприємницького сектору економіки погасити свої боргові зобов'язання перед фінансовим сектором. Саме фінансова нестабільність і є однією з важливих причин економічних криз в умовах розвинутої ринкової економіки. Зарадити їй може уряд шляхом проведення експансіоністської грошової політики в фазі економічного спаду. Додаткові вливання непрямим шляхом збільшуватимуть грошові надходження боржників, а це запобігатиме масовим банкрутствам.

Економіка нерівноваги. Американський економіст шведського походження А. Лейонхуфвуд зробив значний внесок у формування вчення про "економіку нерівноваги". Зокрема, він аналізує поведінку ринків в умовах незадоволеного попиту, коли економічні агенти перебувають поза, а не на кривих попиту чи пропозиції. Аналіз нерівноваги став загальновизнаним елементом сучасної макроекономічної теорії.

Перегляд інструментів державного регулювання. Монетарні кейнсіанці виступають за активне макроекономічне регулювання. Але, оскільки кризи виникають внаслідок фінансової нестабільності, то фіскальна і грошова політика мають спрямовуватися не стільки на стимулювання сукупного попиту, скільки на забезпечення адекватної структури та обсягів фінансових потоків у народному господарстві. Важливою є не лише фіскальна політика, що підтримує відповідний рівень прибутковості окремих компаній, але і діяльність центрального банку, який як кредитор останньої інстанції гарантує фінансові надходження комерційних банків.

Посткейнсіанці особливу увагу приділяють проблемі впливу державного бюджету на економічне зростання. Ця проблема отримала назву "проблеми витіснення приватних запозичень державними".

Коли економіка перебуває на стадії спаду та наявними є значні резерви виробничих потужностей і вільної робочої сили, державні витрати, а отже, дефіцит державного бюджету, позитивно впливають і стимулюють економічне зростання. Проблема виникає і поглиблюється в міру наближення до неінфляційної межі зайнятості.

В умовах зростання та високого рівня зайнятості дефіцит державного бюджету поглинає приватні заощадження. Приватні інвестиції переключаються з придбання нерухомості, товарів тривалого вжитку, інвестування в реальний сектор економіки на придбання державних цінних паперів. Внаслідок цього з'являється суспільство зі значним дефіцитом державного бюджету, високим рівнем споживання та низькими інвестиціями. Саме тому посткейнсіанці перестали вважати державний бюджет і бюджетний дефіцит провідним інструментом регулювання ефективного попиту і віддають перевагу грошово-кредитній політиці як головному засобу непрямого впливу на економіку.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші