Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ ДО СРСР

Радянські республіки, що утворилися на руїнах Російської імперії, на початку 20-х років були формально незалежними державами.

Після закінчення війни працівники центрального партійно-державного апарату посилили намагання включити формально незалежні республіки до складу РСФРР. У грудні 1920 р. між Росією та Україною було підписано договір про воєнний і господарський союз, що передбачав об'єднання семи наркоматів обох держав і входження їх до складу уряду Російської Федерації. На V Всеукраїнському з'їзді Рад (лютий-березень 1921 р.) проти цього договору виступили представники опозиційних партій. Проте з'їзд ратифікував договір.

Деякий час українському радянському урядові на чолі з X. Раковським вдавалося зберігати певну автономність (зокрема, при укладанні міжнародних договорів, здійснення зовнішньої торгівлі). Контроль центру над національними республіками забезпечувався двома централізованими силами: Червоною Армією і РКП(б), складовою частиною якої була КП(б)У.

У грудні 1922 p. VII Всеукраїнський з'їзд Рад схвалив ідею створення Союзу. ЗО грудня 1922 p. І з'їзд Рад СРСР в основному затвердив Декларацію про утворення Союзу та Союзний договір.

Зміст Союзного договору полягав у тому, що:

  • а) незалежні радянські республіки добровільно і на рівноправних засадах вступають у державний союз;
  • б) до компетенції союзного уряду входили зовнішня торгівля, військово-морські та іноземні справи, залізничний транспорт і поштово-

телеграфний зв'язок, утворювались відповідні загальносоюзні наркомати;

в) до компетенції республіканських урядів були віднесені внутрішні справи, освіта, юстиція, землеробство та соціальне забезпечення.

Остаточне юридичне оформлення Радянського Союзу відбулося на II з'їзді Рад СРСР (січень 1924 p.). З'їзд прийняв Конституцію СРСР, яка складалася з двох частин. Вона закріпила право кожної республіки на вільний вихід із Союзу, встановила, що території республік не можуть бути змінені без їхньої згоди. Через те, що реальна влада в республіках належала єдиній Всесоюзній комуністичній партії, суверенні права залишалися фіктивними.

У процесі створення СРСР план федеративного об'єднання республік було підмінене "автономізацією". Республіки фактично втратили свою незалежність і поступово перетворювалися на звичайні адміністративні одиниці унітарної держави. На багато десятиріч доля українського народу була поставлена в залежність від політики центру, який ототожнювався з ЦК ВКП(б), союзним урядом та союзними відомствами, що знаходилися у Москві.

Утворення СРСР було певним компромісом між Москвою та національними рухами на окраїнах колишньої імперії. Але політика більшовиків у національному державному будівництві мала тактичний характер. СРСР був псевдофедеративною державою і до останніх дні" свого існування залишався унітарною централізованою імперією.

ПОЛІТИКА "УКРАЇНІЗАЦІЇ" У 20-Х pp.

Початком українізації можна вважати вихід декрету РНК УСРР від 27 липня 1923 р. "Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ" та декрет від І серпня 1923 р. "Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови".

Перед місцевим апаратом ставилися вимоги поповнення своїх лав за рахунок місцевих кадрів, користування мовою місцевого населення в державних установах і закладах, сприяння розвитку національної культури. Український різновид політики кореиізації дістав назву "українізація". Політику "українізації" по-різному розуміли керівна верхівка та виконавці. Для політичних верхів українізація покликана була продемонструвати українцям за Збручем та Дністром, ніо умови для задовольняння національних прагнень створено лише в УСРР. Для української інтелігенції після поразки національно свідомих сил в відкритій збройній сутичці з більшовиками боротьба за збереження і розвиток культури стала боротьбою за національну державність, за незалежність.

У 1923 р. Головою РНК УСРР став Влас Чубар У 1925 р. посаду генерального секретаря ЦК КП(б)У посів Лазар Каганович, слухняний сталінець, який однаково був готовий втілювати в життя чи українізацію, чи конгрукраїнізаиію. Олександр Шумський очолив наркомат освіти. Микола Скорше — наркомат юстиції. Після цього українізація пожвавилася. Під час проведення українізації долався опір шовіністично налаштованих викладачів і студентів, які не бажали вивчати українську мову, переборювалися численні труднощі (нестача вчителів зі знанням української мови, підручників, навчальних посібників). З еміграції в Україну повернулися М. Грушевський, С. Рудницький та інші відомі ліячі, які включилися у процес національного відродження. До кадрів українізації приєдналися й сотні вихідців з Галичини, які прибули в Східну Україну, щиро повіривши в заяви більшовицького керівництва.

З 1925 p. відбулася посилена українізація партії і державного апарату. Державні службовці змушені були складати іспити з української мови. Частка українців у КП(б)У зросла у 1933 році до 60%; у ЦК КП(б)У у 1924 р. українці становили 16%; 1925 — 25%; 1930 — 43%. Центром українізації став наркомат освіти. Очолив його з 1927 р. Микола Скрипник. Українська освіта успіхами значною мірою завдячувала його діяльності.

У 1929 р. проводили навчання українською мовою понад 80% загальноосвітніх шкіл, понад 75% технікумів і 30% інститутів.

У процесі українізації велика увага приділялась також створенню умов для розвитку національних меншин. У жовтні 1924 р. у складі УСРР було утворено Молдавську Автономну Республіку, столицею якої в листопаді цього ж року стало українське місто Бал та. У 1926 році в МАСРР з 545 тис. населення молдавани складали ледь більше 30%, українці — 50%.

Якщо в 1922 р. республіка мала до десятка україномовних газет і журналів, то в 1933 р. їх було 373. Почався процес дерусифікації міст, якому сприяв масовий наплив селян, що тікали від колективізації. Слід зазначити, що російська бюрократична верхівка чинила опір українізації. Уже в другій половині 20-х років українізація зазнала перших ударів.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші