Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Стабілізаційна політика держави: кейнсіанський та монетаристський підходи

Практика функціонування ринкової економіки кінця першого тисячоліття нашої ери переконливо підтвердила потребу в макроекономічному регулюванні з боку держави. Сучасна держава у розвинутих країнах - це не тільки політичний інститут, а й суб'єкт підприємницької діяльності. Вона виступає величезним перерозподілювачем грошових доходів та багатства у сучасному суспільстві, а отже, не може не впливати на економіку. Цей вплив здійснюється через економічну політику держави. Однією з її складових в сучасних умовах є використання державою широкого кола засобів та важелів з метою стабілізації економічної кон'юнктури, пом'якшення циклічних коливань, забезпечення макроекономічних умов, сприятливих для підтримання високих темпів економічного розвитку та можливо повнішої зайнятості. Ці заходи та важелі і становлять зміст тієї політики, що називається стабілізаційною. Головною її метою є підтримання високого та стабільного рівня економічної активності у країні, зменшення руйнівного впливу циклічних коливань та поліпшення соціально-економічного стану суспільства. Найбільш відомі два напрями такої політики - кейнсіанський та монетаристський.

В основі кейнсіанського напряму стабілізаційної політики лежать положення кейнсіанства про ефективний попит. Прибічники такої макроекономічної політики вважали, що управління податками, державними витратами, обсягом бюджетного дефіциту та пропозицією грошей дає можливість управляти динамікою сукупного попиту, а через нього і динамікою реального обсягу виробництва. Першорядного значення у стабілізаційній макроекономічній політиці представники кейнсіанства надавали податково-бюджетним методам впливу на макроекономічну рівновагу. Це базувалося на кейнсіанських уявленнях про механізм функціонування ринкової економіки, згідно з якими економіка реагує на зміну грошового попиту зміною реального обсягу виробництва при відносній стабільності цін. Тому головним засобом впливу на підтримання обсягів виробництва, а отже, і забезпечення макроекономічної рівноваги, є сукупний попит, у регулюванні якого першорядне значення має податково-бюджетний інструментарій, особливо дефіцитне фінансування економіки за рахунок державних витрат.

Бюджетний дефіцит породжує два економічні ефекти. Перший - розширення грошового попиту, що може привести до збільшення реального обсягу виробництва або підвищення пін. Другий - ефект заміщення, коли державний попит на фінансові ресурси, породжений бюджетним дефіцитом, просто заміщує приватний і жодного розширення обсягу виробництва не відбувається. Прибічники кейнсіанської моделі стабілізаційної політики вважали, що для досягнення першого ефекту необхідна така кредитно - грошова політика, за якої потрібні заходи з регулювання відсоткових ставок, стримуючи їх зростання під впливом фінансування державних витрат. Для цього повинні використовуватись такі важелі, як управління обліковою ставкою, банківськими резервами та операціями на відкритому ринку. Ще однією умовою ефективності політики регулювання попиту є наявність недовантажених виробничих потужностей.

Стабілізаційна політика, що базувалась на таких принципах, була характерна для післявоєнного розвитку країн ринкової економіки до середини 70-х років минулого століття. У другій половині 1970-х років умови економічного розвитку різко погіршилися: зменшились темпи економічного зростання, підвищилися темпи інфляції та рівень безробіття. Виникла ситуація стагфляції, коли одночасно із зростанням безробіття зросли і ціни. Стабілізаційна політика, що базувалась на теоретичних положеннях кейнсіанства, усунути ці негативні явища не змогла. Проявилась її неефективність. Виникла потреба переорієнтації стабілізаційної політики із заохочення попиту на створення умов, що обмежують споживання, зміцнюють приватновласницькі стимули виробництва, заохочують заощадження та нагромадження капіталу і сприяють зростанню прибутку. Почався відхід від політики стабілізації економічного циклу і повної зайнятості, що базувалась на кейнсіанській теорії, до довгострокової стратегії зростання, яка передбачає орієнтацію у грошовій сфері на антиінфляційну політику. Лише орієнтація на грошові параметри, на стримування зростання цін, на стабільність грошового обігу, як вважають прихильники цього напряму політики макроекономічного регулювання, може забезпечити досягнення високих темпів реального зростання і відповідного їм рівня зайнятості і збільшення реальних доходів. Теорії, на яких базується цей напрям стабілізаційної політики, одержали назву монетаризму.

Прибічники монетаризму вважають, що головною причиною нестабільності економіки є розлади у функціонуванні грошового обігу. Приватна економіка стабільна за своєю природою, і необхідно встановлення постійних правил, які б позбавляли її від хворобливих і несвоєчасних дій держави, що виступають головним джерелом нестабільності. Заходи держави щодо регулювання сукупного попиту, такі як витрати державного бюджету, регулювання відсоткової ставки, не тільки не стабілізують економіку, а навпаки, зумовлюють її дестабілізацію. Тому головний вплив на економіку з метою стабілізації цін та зайнятості і забезпечення економічного зростання потрібно здійснювати шляхом контролю грошової системи через такі її складові, як грошова маса, рівень та структура відсоткових ставок і інших, що впливають на доступність кредиту. Змінюється і роль бюджетного регулювання. Визначається за необхідне суттєве обмеження бюджетних витрат і зміна їх структури. Скороченню підлягають передусім витрати на соціальні та господарські цілі: охорону здоров'я, соціальну допомогу, державні інвестиції. Одночасно відбуваються зміни у податковій системі, спрямовані на зменшення масштабів оподаткування фірм і корпорацій та перерозподіл доходів фізичних осіб через систему прогресивного оподаткування.

Отже, на противагу кейнсіанській політиці, що грунтується на стимулюванні ефективного попиту, насамперед податково-бюджетними засобами при допоміжній ролі кредитно-грошової системи, монетаристи пропонують насамперед різні заходи щодо регулювання грошової маси в обігу як головної форми державного регулювання економіки з метою її стабілізації. Як зазначають спеціалісти, по суті, основна функція монетаризму зводиться до підпорядкування економічної теорії практичним завданням держави, щоб політика у сфері грошового обігу більшою мірою відповідала потребам держави і суб'єктам господарювання у забезпеченні стабільного економічного зростання.

Макроекономічна політика, що почала впроваджуватися з кінця 1970-х років, стала жорсткішою з точки зору підтримання динаміки у сфері грошового обігу і здійснення режиму економії на цивільних витратах держави. Але практика розвинутих країн останньої третини XX і початку XXI ст. показала, що однозначного позитивного впливу на економічне зростання вона не здійснила: темпи економічного зростання уповільнились, збільшилось безробіття, скоротились обсяги соціального захисту населення. Консервативна перебудова стабілізаційної політики не розв'язала основну її дилему: як забезпечити одночасну стабільність цін та зайнятості. А посилення процесів інтернаціоналізації та глобалізації сучасної економіки поставило перед макроекономічною політикою нові проблеми. Це яскраво підтвердила світова економічна криза 2008 року.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші