Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Культурологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Формування історико-культурологічних засад психоаналізу

Філософія історії та культури З. Фрейда

Вчення 3. Фрейда вже на перших стадіях свого розвитку вийшло далеко за межі медицини. Через декілька років після викладення Фрейдом основних ідей психоаналізу навколо нього організувався невеликий гурток, де обговорювалися загальні психоаналітичні проблеми.

Пізніше, простежуючи історію виникнення й розвитку психоаналізу, З. Фрейд писав, що його праці про тлумачення сновидінь, дотепність та інші з самого початку показали, що психоаналітичне вчення не обмежується лише медициною, а може використовуватися в різних науках про духовність.

Однією з галузей застосування психоаналітичного вчення Фрейда була філософія історії й культури. Вважаючи, що за допомогою психоаналітичного дослідження окремої людини можна висвітлити багато загадок історії людства, Фрейд використовував психоаналіз для конструювання власної філософії історії і культури. При цьому він ґрунтувався на позиції, що психічний розвиток окремої людини скорочено повторює процес розвитку всього людства, а перебіг несвідомих процесів зумовлює специфіку виникнення як етичних та моральних норм поведінки, так і суспільних зв'язків, культурних досягнень та соціальних інститутів, які свідчать про прогрес цивілізації від примітивних первісних спільнот до сучасної організації буржуазного суспільства.

Психоаналітична картина історії розвитку первісного стану людства вперше була представлена 3. Фрейдом у праці "Тотем і табу" (1913), де з позицій свого вчення він намагався пояснити процес становлення психічного життя примітивної людини. Пояснення багатьох явищ, характерних для первісного суспільства (механізмів функціонування психіки примітивної людини, процесів виникнення первісних заборон - табу, виникнення анімізму та тотемізму), здійснювалося Фрейдом на основі даних, які були одержані при вивченні типових дитячих неврозів - так званих фобій (страхів) дітей, а теоретичною посилкою при цьому слугував едіпів комплекс.

Фобії, або неврози, які виникають у дітей, виявляються в боязні якоїсь певної тварини. При цьому зазвичай спостерігається подвійна установка дитини: з одного боку, вона боїться тварини, з іншого - виявляє до неї значний інтерес, фіксуючи на ній свою увагу, імітуючи її. Ці амбівалентні почуття до тварини є, за Фрейдом, нічим іншим, як несвідомим заміщенням у психіці тих прихованих почуттів, які дитина відчуває до батьків (хлопчик - до батька). Завдяки такому заміщенню, вважає Фрейд, відбувається вирішення внутрішньо-психічних конфліктів. Це несвідоме заміщення має приховати реальні причини дитячого страху, зумовленого не стільки ставленням батька до сина (суворість), скільки неусвідомленим та суперечливим ставленням самої дитини до батька. Хлопчик одночасно і любить, і ненавидить батька: він хоче стати таким же сильним, як батько, і разом з тим хоче усунути його, щоб посісти його місце в стосунках з матір'ю. Такі несвідомі потяги дитини суперечать установкам, які вона набуває у процесі виховання. Вирішення цього внутрішньо-психічного конфлікту в душі дитини відбувається саме через несвідоме зміщення з одного об'єкта на інший: ті потяги, котрих дитина соромиться, витісняються із свідомості і в несвідомій формі спрямовуються на алегоричний об'єкт, щодо якого можна вже в неприхованій формі виявляти свої почуття.

У конструюванні психоаналітичної філософії історії Фрейд базувався також на гіпотезах, які існували на той час в біології та етнології. У Ч. Дарвіна він запозичив уявлення про примітивну людську орду, якою керує сильний батько; у шотландського етнографа Дж. Аткінсона - ідеї про так звану циклопічну сім'ю (коли сини об'єднуються і повстають проти тиранії батька, вбиваючи його); у Р. Сміта - уявлення про виникнення тотемізму. Описана 3. Фрейдом на основі використання всіх цих гіпотез фантастична картина первісного суспільства мала реальний вигляд1. Первісна людина жила в орді, якою керував батько. Його силі та волі підкорялися всі сини. Він один володів жінками; тих синів, які намагалися бунтувати, він виганяв з орди. Можливість виникнення конфліктів через володіння жінками запобігалась рішучими діями батька, який завдяки своїй силі відстоював право на монопольне володіння ними. Однак таке становище не могло тривати увесь час. Вигнані батьком брати об'єдналися, вбили і з'їли його, тим самим поклавши кінець первісній батьківській орді. Але братів охоплювали амбівалентні почуття, які й нині спостерігаються в дітей і невротиків: вони ненавиділи батька і захоплювалися ним. Задовольнивши почуття ненависті, вони опинилися в полоні ніжних родинних почуттів, на основі яких виникло усвідомлення вини та розкаяння. Це змусило їх навіки зберегти образ батька у вигляді тотема, заявивши про неприпустимість вбивства заступника батька. Усвідомлення вини змусило братів також відмовитися від бажаних жінок і встановити заборону на інцест. Так виникли основні табу тотемізму, які збігалися з витісненими бажаннями едіпового комплексу. Людська культура, на думку Фрейда, почалася з цієї великої події, яка постійно нагадує про злочин предків. Він стверджував, що суспільство ґрунтується нині на співучасті у спільно вчиненому злочині, релігія - на усвідомленні вини та розкаянні, мораль - частково на потребах цього суспільства, частково на розкаянні, яке потребує усвідомлення вини2.

Таким чином, у психоаналітичному трактуванні вся сучасна культура з її мораллю та збільшенням обмежень базується на усвідомленні вини за скоєний злочин, яке незримо присутнє в душі кожної людини.

Психоаналітичне тлумачення філософії історії виходить з того, що релігія, мораль, соціальні почуття первісно складали одне ціле: вони "вироблялися" філогенетично на базі едіпового комплексу, а саме: релігія та мораль - через придушення цього комплексу, соціальні почуття - у результаті необхідності переборювання суперницьких почуттів між синами за право володіти жінками в первісній орді. Однак тлумачачи виникнення релігії, моралі та соціальних стосунків між людьми таким чином, фундатор психоаналізу зіткнувся з певними проблемами. Так, виникло питання, яка частина психіки дикуна - "Я" чи "Воно" - стала основою для створення релігії, моралі. Якщо останні виникли із "Я", то слід говорити про наслідування, яке зберігається в структурі "Я". Якщо релігія і мораль випливають з "Воно", то необхідно розкрити механізм виникнення релігійних уявлень, етичних та моральних приписів, виходячи не з усвідомлення людиною вини, а з чогось іншого. Постає також питання, наскільки правомірне поширення диференціації психіки культурної людини, її складових - "Я", "Воно" і "Над-Я" - на людську істоту первісного суспільства.

3. Фрейд спробував відповісти на ці питання. Диференціацію психіки на "Я" та "Воно" він визнавав не тільки в сучасній або первісній людині, а і в більш примітивних живих істотах. Така диференціація, в його уявленні, є необхідною умовою можливості дії зовнішнього світу на живий організм. Але оскільки несвідоме "Воно" не може відчувати та переживати реальність інакше, ніж за допомогою "Я", яке заміщує для нього зовнішній світ, то моральні й релігійні аспекти випливають начебто із "Я" і мають значення лише для "Я". Однак це не означає, що Фрейд визнає пряме наслідування в "Я" (в такому разі з'явилася б прірва між конкретною людиною і поняттям людського роду). Пригадаймо, що різниця між "Я" і "Воно" відносна, оскільки "Я" є диференційованою частиною "Воно". Тому переживання "Я" розглядаються Фрейдом як такі, що перетворилися на переживання "Воно", і вони зберігаються та передаються у спадок. Інакше кажучи, хоча "Я" черпає "Над-Я" (совість) із "Воно", однак це свідчить лише про те, що на поверхню "спливають" старі утворення, які первісно зберігаються в самому "Я", а спадкові несвідомі потяги у своїх конкретних виявах мають залишки деякого апріорного морального закону.

Отже, Фрейд дійшов висновку про наявність моральних основ психічного життя людини, з яких розвиваються всі культурні та соціальні досягнення людства. Але таке розуміння природи моральності не узгоджується з первісними установками психоаналізу, за якими, прогрес людства пов'язаний з діяльністю несвідомих психічних сил людини, що орієнтовані на едіпів комплекс.

Щоб усунути цю внутрішню суперечність зі свого вчення, Фрейд мав відмовитися від одного з двох тверджень. Але в нього, очевидно, не вистачило на це мужності або наукової об'єктивності. Почавши з розгляду історії розвитку первісного суспільства, Фрейд спробував зробити ескіз історичного розвитку культури і цивілізації в цілому. Одним з основних чинників культурного розвитку він вважав поступову відмову від природних несвідомих пристрастей та потягів, притаманних первісній людині. Онтогенетично перша така відмова, на його думку, відбулася в первісній орді, коли, вбивши батька і відчувши провину, сини відмовилися від права володіння жінками. Подальший розвиток культури і процес олюднення живої істоти відбувався в руслі її свідомої відмови від моментального задоволення бажань на користь отримання відстроченого, але надійнішого задоволення. При цьому свідома відмова від безпосереднього задоволення природних пристрастей, яка первісно ґрунтувалася на зовнішньому примусі з метою збереження людського роду, поступово перетворилася на внутрішню установку особистості, яка дотримувалася моральних норм відповідної культури. Таким чином, уся культура здавалася Фрейду побудованою на зовнішньому або внутрішньому придушенні несвідомих потягів людини, яка поступилася частиною свого природного надбання, піддавши сублімації свої первісні сексуальні потяги.

У працях 20-30-х років XX ст., досліджуючи історію культурного розвитку людства, Фрейд ураховував уже і соціальні чинники існування людини, намагався розкрити матеріальні та духовні аспекти культури в їх взаємному переплетінні. Такий підхід до осмислення історії культури був більш плідним1.

Посилилася критична тенденція його теорії. Фрейд зазначив, що в той час, як людина досягла значних успіхів у пізнанні закономірностей явищ природи і підкоренні природних сил, "...у сфері регулювання людських стосунків не можна встановити такого ж прогресу". Разом з тим, оскільки матеріальні досягнення цивілізації не усунули негативних наслідків для окремого індивіда і для цивілізації загалом, то вони призводять до психічних розладів особистості, остільки теоретичні та практичні дослідження мають бути зосереджені передусім на психіці людини.

Цю позицію Фрейда принципово не змінило навіть звернення до трудових процесів людини в суспільстві, що було значним кроком уперед порівняно з його ранніми працями, в яких він концентрував увагу на сексуальній діяльності індивіда.

З. Фрейд визнавав, що жодна інша діяльність людини не пов'язує її з соціальною реальністю так, як захоплення роботою. Професійна діяльність може дати таке задоволення людині, яке вона не може одержати у сфері сексуальних стосунків. Але це можливо лише в тому разі, коли професійну діяльність людина вибирає вільно. У сучасному суспільстві, констатує Фрейд, більшість працює лише за необхідністю, а отже, не отримує від роботи ніякого задоволення, за винятком грошової винагороди.

Намагаючись розглянути культурні та соціальні інститути людства крізь призму психічних процесів, Фрейд відштовхувався від створеної ним моделі особистості. Він вважав, що механізми психічної взаємодії між різними інстанціями особистості мають свій аналог у соціальних та культурних процесах суспільства. Оскільки людина не існує ізольовано - в її психічному житті завжди присутня "інша", з якою вона контактує, - то і психологія особистості в розумінні основоположника психоаналізу є одночасно й соціальною психологією. Звідси висновок про те, що психоаналітичний метод може бути використаний при вивченні не тільки індивідуально-особистісних, а й культурно-соціальних проблем, тобто цей метод Фрейд невиправдано підносить до рангу універсального2.

Розглядаючи з психоаналітичних позицій історичний процес культурних і соціальних утворень, Фрейд вдається до науково необґрунтованих узагальнень: антагонізми між індивідом та суспільством, які спостерігаються у буржуазній культурі, він вважає невід'ємною частиною всієї людської цивілізації. Неправомірність перенесення закономірностей розвитку буржуазного суспільства на інші суспільні системи ще більш очевидна, тому що аналіз Фрейда обмежувався виявленням лише тих "культурних і соціальних втрат", які накладалися буржуазним суспільством на людину, викликаючи в неї душевні переживання та травми.

Людина не уявлялася Фрейду сердечною і люблячою істотою, оскільки серед її інстинктивних потягів є вроджена схильність до руйнування і пристрасть до мучення себе та інших. Саме через ці внутрішньо-психічні ознаки людини культура і цивілізація постійно перебувають під загрозою знищення.

Цей висновок Фрейда багато в чому ґрунтувався на емпіричних спостереженнях подій Першої світової війни, а також на його особистих міркуваннях, пов'язаних зі смертю близьких людей. Приголомшений людською жорстокістю і трагічною розв'язкою будь-якої життєвої долі людини, він умістив у своє психоаналітичне вчення поняття про агресивність людської істоти і притаманний їй "інстинкт смерті". Відтоді розвиток культури Фрейд розглядав з погляду приборкання агресивних схильностей людини і безперервної боротьби між "інстинктом життя" й "інстинктом смерті". Досягнення культури покликані, на його думку, сприяти приглушенню агресивних інстинктів. А оскільки культура є надбанням не однієї людини, то виникає проблема "колективних неврозів"1. Кажучи про психоаналіз "соціального неврозу" як допустимий засіб лікування соціальних хвороб суспільства, Фрейд все ж залишив свої питання без відповіді. Він лише проводить аналогію між розвитком культури й окремого індивіда, між природою соціального та індивідуального неврозів, висловлюючи сподівання, що коли-небудь виникне можливість вивчення патології культури. Фрейд завжди мріяв "мати пацієнтом увесь рід людський", дослідження історії розвитку людства підводило його до цього. Однак істинні причини та шляхи усунення "соціальних неврозів" Фрейд так і не зміг виявити.

Основною і одночасно фатальною проблемою людства Фрейд вважав установлення доцільної рівноваги між несвідомими потягами людини і моральними вимогами культури, між психічною організацією особистості і соціальною організацією суспільства. В останні роки життя він ставив під сумнів багато здобутків цивілізації, вважаючи, що неможливо передбачити: такої рівноваги можна досягти чи цей конфлікт буде залишатися завжди.

Високо оцінюючи досягнення людства в підкоренні природи, основоположник психоаналізу бачить і інший бік історичного прогресу: "Люди мають таку владу над силами природи, що, користуючись нею, легко можуть знищити одне одного, аж до останньої людини. Вони це знають - звідси значна частка їх теперішнього неспокою, смутку, тяжкого передчуття".

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші