Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Правила користування
Контакти
 
Головна arrow Економіка arrow Економіка підприємства
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Економічні функції держави в умовах ринкової економіки

У процесі становлення ринкової економіки важливою умовою формування і розвитку підприємництва в Україні е гарантії та всебічна підтримка його державою. Вона має законодавчо забезпечувати гарантії для всіх підприємців, незалежно від обраних ними форм підприємницької діяльності та власності, однакові права і можливості стосовно доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, свободу конкуренції між підприємцями, захищати споживачів від виявів несумлінної конкуренції та монополізму у будь-якій сфері підприємницької діяльності.

Сприяння розвитку підприємництва в Україні передбачає: проведення комплексу наукових досліджень, пов'язаних з проблемами розвитку підприємництва; розроблення та впровадження нових підходів і методів щодо аналізу та прогнозування розвитку цього сектору економіки; вивчення світового досвіду з питань формування економічної державної політики.

Економічна політика держави - це сукупність заходів законодавчої та виконавчої влади у сфері виробництва, розподілу, обміну, споживання, накопичення, експорту та імпорту економічного продукту в країні, спрямованих на досягнення економічної стабільності та зміцнення існуючого ладу в країні, її складовими є структурна, інвестиційна, цінова, фінансова та зовнішньоекономічна політика.

Необхідність державного регулювання в умовах ринкової економіки зумовлена насамперед недосконалістю ринкової системи. В умовах ринкової економіки в ролі центрального розподільчого і регулюючого механізму виступає ціна. Проте, хоча ціна й урівноважує ринок, в його роботі можливі збої, що призводять до неефективного розподілу ресурсів.

Якби ми жили у світі, що функціонує згідно з парадигмою досконалої конкуренції, то не було б потреби в антимонопольній політиці та інших регуляторних заходах. Ринки складалися б з великої кількості продавців товарів, а споживачі були б повністю проінформовані про характеристики цих товарів. Крім того, в такій ідеальній економіці не спостерігалися б зовнішні ефекти, оскільки всі наслідки не повинні виходити за межі відносин між продавцями і покупцями певного товару.

Прикладом недосконалості ринкових регулюючих механізмів є виникнення умов для опанування певними підприємствами монопольного становища1, коли суб'єкти господарювання можуть вдаватися до нарощування обсягів прибутку шляхом підвищення цін вище їх конкурентного рівня. Крім того, існують ринки, де конкуренція є небажаною, а інколи і неможливою, - це товарні ринки, які перебувають у стані природної монополії2.

Відповідно до Закону України "Про природні монополії" діяльність суб'єктів природних монополій підлягає державному економічному регулюванню в таких сферах:

  • - транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;
  • - транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл, транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;
  • - передання та розподіл електричної енергії;
  • - користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;
  • - управління повітряним рухом;
  • - зв'язку загального користування;
  • - централізованого водопостачання та водовідведення;
  • - централізованого постачання теплової енергії;
  • - спеціалізованих послуг транспортних строкалів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Провідну роль в антимонопольному законодавстві та контроль за розвитком конкуренції та обмеженням монополістичної діяльності учасників ринкової економіки здійснюють спеціально створені антимонопольні органи. Серед них найбільшим є Анти монопольний комітет.

Предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій є:

  • - ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;
  • - доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;
  • - інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

Загроза монополії полягає в тому, що там, де панують монополісти, зникає вільна конкуренція, тобто припиняється суспільний вплив на виробництво. Монополісти отримують можливість маніпулювати цінами для власної вигоди і на шкоду суспільству в цілому.

Важливо усвідомлювати, що складний, багаторівневий і загальний характер монополізації можна подолати лише за допомогою багатопланової системи заходів і послідовної роботи, що базується на спеціальній програмі. Реалізувати її можна лише за активного втручання держави й муніципальних структур. Перемога над монополізмом позбавить мафіозні структури поживного ґрунту. Якщо монополія встановлює контроль за цінами, суспільство зазнає значних економічних збитків. При цьому можливе зниження якості товарів за їх різноманітності.

У промислово розвинутих країнах використовуються різні способи контролю над монополіями. У багатьох із них з метою захисту і посилення конкуренції як ефективного регулятора підприємницької діяльності приймаються антимонопольні закони. Щодо монополій тих галузей, де технологічні й економічні умови виключають можливість існування конкурентних ринків, уряд створює державну комісію для регулювання цін і встановлює стандарти для надання послуг. Транспорт, зв'язок, виробництво і постачання електроенергії та інші підприємства громадського користування певною мірою підлягають такому регулюванню. Зазвичай вважається, що антимонопольна політика має бути спрямована на створення та збереження ринкового середовища, яке посилює конкуренцію.

В Україні органами Антимонопольного комітету передбачене здійснення контролю за концентрацією суб'єктів господарювання. Дозвіл на концентрацію капіталу є необхідним у разі, коли:

  • - придбавається пакет акцій 25 і більше відсотків голосів;
  • - придбавається будь-який пакет акцій, який сукупно з раніше придбаними акціями перевищує 25 % голосів.

Ринкові механізми дають збої і тоді, коли виникають так звані "зовнішні ефекти", які є наслідком окремих видів діяльності. Прикладом "зовнішніх ефектів" є наявність шкідливих викидів деяких підприємств.

Ці та інші аргументи свідчать про необхідність упровадження економічного державного регулювання, яке повинне в деяких випадках заміщувати ринкові сили, імітувати роботу конкурентних ринків у тих секторах, де існують природні монополії (наприклад, контролюючи ціни й тарифи на продукцію та послуги, встановлюючи їх величину на рівні граничних витрат, досягаючи балансу між інтересами споживачів й економічною життєздатністю виробників), а інколи - доповнювати їх роботу (наприклад, посилювати і захищати конкуренцію під час створення монополістичних об'єднань).

Не все регулювання має загальнонаціональний масштаб. Більшість регулятивних заходів упроваджуються на місцевому рівні. В ринковій економіці деякі галузі підприємства є безпосередньо об'єктами державного економічного регулювання або перебувають в державній власності, інші підлягають державному регулюванню тією чи іншою мірою опосередковано. Крім центральних органів, що здійснюють управління та регулювання економіки, існують спеціальні регуляторні комітети та відомства, на які покладено виконання регуляторних функцій в деяких сферах економіки.

Основні напрямки економічної політики України, визначені Господарським кодексом, такі:

  • - структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, що визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення;
  • - інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно в тих галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів і здійснення контролю за ними;
  • - амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих засобів переважно на кількісно новій техніко-технологічній основі;
  • - політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих засобів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності, еквівалентності відносин обміну і господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних структур;
  • - цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових і роздрібних цін;
  • - антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення виявів дискримінації одних суб'єктів господарювання, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;
  • - бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;
  • - податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого навантаження на суб'єктів господарювання, дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;
  • - грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;
  • - валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;
  • - зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.

Регуляторна діяльність не здійснюється ідеально, так, як це мало б відбуватися, на думку економістів. Економічне регулювання часто захищає приватні інтереси, зокрема підприємств, які працюють у регульованій сфері діяльності.

В умовах ринкової економіки держава має у своєму розпорядженні два види механізмів вирішення проблеми відхилення від ідеальної конкурентної моделі. Перший механізм - це цінові стимули. Можна оподатковувати різні види діяльності, щоб зменшити їхню привабливість, розробити окремі податки на конкретні товари. Альтернативою цінових стимулів е намагання встановити прямий контроль над діяльністю. Це відбувається, коли держава вживає явних заходів, спрямованих на блокування злиття підприємств, які можуть становити загрозу для конкурентної природи ринку.

Хоча економічне регулювання може передбачати запровадження обмежень на значний спектр рішень підприємств, як правило, контролю підлягають три основні групи рішень, які стосуються ціни, обсягів виробництва і продажу та кількості підприємств. Рідше контролюють якість продукції та інвестиції.

Регулювання цін може передбачати встановлення певної ціни, яку мають стягувати підприємства, або визначення певного діапазону, в межах якого підприємство може самостійно визначити ціну. Кількість підприємств, що працюють на ринку, регулюється шляхом встановлення обмежень на входження в ринок та вихід з нього. Входження нових підприємств можна контролювати у спосіб, який зазвичай застосовується для регулювання державних підприємств.

Основні засоби регулюючого впливу держави на суб'єктів господарювання подано на рис. 12.1.

Державне замовлення - засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб, розміщення контрактів на поставку цієї продукції серед суб'єктів господарювання. Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за рахунок коштів державного бюджету. У визначених законом випадках органи виконавчої влади можуть встановлювати державні завдання, що є обов'язковими для суб'єктів господарювання.

Ліцензування, патентування певних видів діяльності та квотування є засобами державного регулювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Державна ліцензія - документ встановленого зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду діяльності протягом визначеного стро

Принципи, методи і засоби регулюючого впливу держави на суб'єктів господарювання

Рис. 12.1. Принципи, методи і засоби регулюючого впливу держави на суб'єктів господарювання

ку за умови виконання ліцензійних умов. У сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти (готівку, чеки, з використанням платіжних карток), у сфері грального бізнесу та побутових послуг може здійснюватися патентування підприємницької діяльності через придбання торгового патенту.

Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання здійснювати певні видами підприємницької діяльності (які мають справу з готівкою) впродовж встановленого строку.

У необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот. Квотування імпорту та експорту (обмеження кількості певного товару, яку дозволено імпортувати чи експортувати), підкріплюється, як правило, видачею ліцензії на імпорт (експорт).

Держава може надавати дотації суб'єктам господарювання: на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, на виробництво лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб'єктам господарювання, що опинилися в критичній ситуації, на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект тощо.

Надання інвестиційних, податкових та інших пільг може здійснюватися державою з метою підтримки певних секторів економіки, наприклад, для видавничої діяльності на період до 1 січня 2008 р. передбачено:

  • - звільнення від ввізного мита деяких товарів, необхідних для видавничої діяльності (фарби, папір, поліграфічне устаткування);
  • - не включення доходів від продажу видавничої продукції замовнику або безпосередньому споживачу до складу валових (податкових) доходів;
  • - звільнення від ПДВ імпорту "видавничої" сировини й устаткування, для яких передбачена пільга із ввізного мита;
  • - звільнення від ПДВ робіт і послуг видавничої діяльності, виготовлення і розповсюдження видавництвами і підприємствами поліграфії книжкової продукції, а також паперу і картону, виготовлених в Україні.

Для виробників автомобілів, які застосовують елементи місцевого виробництва в готових виробах, передбачені податкові пільги за умов, що 75 % частин автомобіля мають бути виготовлені вітчизняними підприємствами.

Законом України "Про інноваційну діяльність" передбачені з 1 січня 2003 р. суттєві пільги для інноваційних підприємств.

Зокрема, 50 % ПДВ з операцій продажу товарів і виконання робіт, пов'язаних з інноваційними проектами, і 50 % податку на прибуток з них передбачається залишати в розпорядженні інноваційних підприємств, які вони можуть використовувати для фінансування власної інноваційної діяльності. Крім того, інноваційне підприємство може не сплачувати половину земельного податку і ввозити деякі види устаткування без мита і ввізного ПДВ.

Податкові пільги передбачені й для вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку. Діяльність кожної зони та перелік пільг для неї регулюється спеціальними законами.

З метою реалізації певних цілей тимчасово держава може вдаватися до встановлення мінімальних цін на продукцію.

Крім регулюючого впливу на суб'єкти господарювання, держава здійснює контроль і нагляд за їх господарською діяльністю за такими напрямками:

  • - за станом достовірності бухгалтерського обліку і звітності;
  • - дотриманням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, вимог валютного законодавства і податкової дисципліни;
  • - з питань дотримання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;
  • - користуванням і охороною земель, вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;
  • - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки;
  • - якістю і безпечністю продукції;
  • - безпекою виробництва і праці, дотриманням законодавства про працю;
  • - за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;
  • - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>